Реферат на тему:

Асоціативно-термінальна мотивація відіменникових дієслів у сучасній
українській мові

Проблема мотивації в лінгвістиці, незважаючи на значну кількість
наукових праць, де досліджується це явище в ракурсі словотвору та теорії
номінації, охоплює кілька складних і остаточно не вирішених питань.

В українському мовознавстві, на жаль, розгляд мотивації не входив навіть
до підручників із словотвору, а в наукових роботах використовувалися
лише наявні у славістиці класифікації [Горпинич 1998], оскільки головну
увагу науковців було зосереджено на словотворчих типах і динаміці
значень мотиватора та мотивата.

З огляду на актуальну в сучасній лінгвістиці когнітивну парадигму,
проблема мотивації потребує врахування нового принципу типологізації
мотиваційних процесів – „концептуального місця мотиватора в
ментально-психонетичному комплексі об’єкта, що позначається” [Селіванова
2000]. Стосовно принципів когнітивно-ономасіологічного аналізу та
психолінгвістичної моделі породженння найменування, ми застосовуємо щодо
аналізу відіменних дієслів української мови нову
когнітивно-ономасіологічну типологію мотиваційних процесів,
запропоновану О.О. Селівановою.

Залежно від фрагмента ментально-психонетичного комплексу, що
висвітлюється при внутрішньому програмуванні ономасіологічної структури,
та селекції мотиватора з цієї мотиваційної бази, мотивація
відіменникових дієслів поділяється на пропозиційно-диктумну, що обирає
компонент диктуму як адекватні, реальні знання про об’єкт номінації;
асоціативно-термінальну, що висвітлює асоціативну частину
ментально-психонетичного комплексу, та модусну, що актуалізує оцінку
позначеного на підставі модусу, відчуттів та почуттів, а також
псевдомотивацію, яка вказує на відсутність вербалізації в
ономасіологічній структурі будь-якого фрагмента ментально-психонетичного
комплексу.

Одним з різновидів мотивації, поширеним у масиві українських
відіменникових дієслів, є асоціативно-термінальна, що використовує в
структурі концепту фрагменти необ’єктивних, неістинних знань про
позначуване, які корелюють з пропозиційними компонентами диктуму.

Матеріалом для дослідження послужили відіменникові дієслова, взяті
шляхом суцільної вибірки із словників української мови („Словник
української мови”: В 11-ти т. – К., 1970 – 1980; „Інверсійний словник
української мови” С.П. Бевзенка. – К., 1985; „Тлумачний словник-мінімум
української мови” О.М. Єфімова. – К., 1999; „Новий тлумачний словник
української мови”: В 4-х т. В. Яременка, О. Сліпушко. – К., 1999;
“Великий тлумачний словник сучасної української мови”. – К., 2001), та 5
тисяч фрагментів, вибраних із художніх текстів української літератури
переважно другої половини ХХ ст. Використано також „Етимологічний
словник української мови”: В 7-и т. О.С. Мельничука. – К., 1983;
морфемні словники: „Морфемний аналіз”: Словник – довідник у 2-х т.
І.Т. Яценка – К., 1980 – 1981; „Морфемний словник” Л.М. Полюги. – К.,
1983; „Українсько-російський словотворчий словник” З.С. Сікорської. –
К., 1995; – а також “Фразеологічний словник української мови”: В 2-х кн.
– К., 1993 та словники говірок.

На відміну від пропозиційно-диктумної, асоціативно-термінальна мотивація
спрямована на використання в процесі найменування фрагмента неістинних
(необ’єктивних, нетривіальних) знань про позначуване, який корелює
відповідно з певними диктумними позиціями, що в такому випадку є знаково
нульовими. Ці неістинні знання в структурі концепту
(ментально-психонетичному комплексі) представлені в
асоціативно-термінальній частині, яка пов’язується також із певними
психічними функціями, зокрема відчуттями, переважно зоровими, та
образами (гештальтами), що виникають у свідомості номінаторів і сприяють
синестезії або симіляції (аналогізації) з іншими образами та
мисленнєвими структурами. О.О. Селіванова характеризує
асоціативно-термінальний тип мотивації як селекцію мотиватора похідного
найменування на підставі асоціювання з диктумною частиною когнітивної
моделі інших концептів, що формує термінальні компоненти в такій моделі
[Селіванова 2000].

Термінали в сучасній когнітивній лінгвістиці є складниками фреймів,
ядром яких є пропозиція, і відтворюють нижні рівні фрейму, що можуть
заповнюватися шляхом поглиблення інформації про ситуацію [Кубрякова
1996]. Термінали є результатом асоціювання з іншими концептами або
концептуальними сферами за схожістю, подібністю, аналогією. Когнітивним
підґрунтям такого асоціювання є пізнавальна здатність людини сприймати і
розуміти одну концептуальну сферу в термінах іншої [Lakoff 1980: 5], що
становить базу будь-якої метафори. Вважається, що будь-яка метафора в
мові має когнітивну базу і задіює цю означену пізнавальну здатність
мовців. Хоча Н.Д. Арутюнова і розмежовує три типи мовних метафор:
номінативну (іменування), образну (пов’язану з художньою літературою) та
когнітивну, що розглядається як спосіб мислення та пізнання дійсності
[Арутюнова 1978: 333-343], однак така диференціація видається нам
штучною, оскільки в процесі номінації людина використовує різні способи
когнітивно-пізнавальної діяльності, реалізує здатність проводити
аналогії між концептами.

Метафорична аналогізація розглядається як антропометричний діяльнісний
механізм у сучасних семантичних та когнітивних дослідженнях. В.М. Телія
характеризує послідовність етапів метафоричної операції, що починається
від задуму, мети, наміру людини, на підставі яких створюється допоміжне
поняття на основі асоціативних комплексів (ореолів) – енциклопедичного,
раціонально-культурного, особистісного знання, далі виникає припущення
щодо подібності; контекст здійснює фокусування; результатом є фільтрація
– поєднання нових ознак зі старим значенням – і формування нового
концепту [Телія 1988: 37]. Ця концепція, на наш погляд, спирається на
головну тезу психолінгвістичної теорії Л.С. Виготського про
мотивованість будь-якої мовної діяльності [Виготский 1982: 163]. Така
мотивованість процесів номінації є безперечною, оскільки процеси
внутрішнього програмування та подальшої селекції керуються цим певним
регулятором пізнавально-емоційної діяльності людини. Важливим у
концепції В.М. Телії є також зв’язок процесів метафоризації зі сферою
знань і досвідом мовців, культурою, звичаями, традиціями етносу. Саме
такі закономірності етносвідомості впливають на вибір концептів,
концептуальних сфер, що уподібнюються, та напрямків цього уподібнення.
Метафора, за В.М. Телією, занурена в контекст, що є певним фільтром
метафоричних значень [Телія 1988: 26-52].

Ця теорія надає мисленнєве пояснення метафоричному механізмові:
“Метафора співвідносить різні сутності, створюючи новий “гештальт” з
редукованих прототипів, формуючи на його основі новий гносеологічний
образ і синтезуючи в ньому ознаки гетерогенних сутностей” [Телія 1988:
50].

Діяльнісність метафоричної операції на підставі
когнітивно-гносеологічного зв’язку концептів та концептуальних сфер є
головним положенням широко відомої концепції метафори Дж. Лакоффа та М.
Джонсона. Метафора, на думку цих дослідників, є повсякденною операцією
людського мислення і використовується з метою структурування
навколишнього світу, керує інтелектуальною діяльністю людини, її
поведінкою [Lakoff 1980: 5–14]. Послідовник Дж. Лакоффа та М. Джонсона
А. Ченкі вважає, що метафору треба розглядати як головний засіб нашої
концептуальної системи, за допомогою якого ми розуміємо та сприймаємо
один тип об’єктів у термінах об’єктів іншого типу [Ченки 1998: 70].

Когнітивно метафоризація є операцією набуття фреймом нового терміналу в
позапропозитивній сфері через створення міжфреймового зв’язку (тяжіння)
слотів або самих концептів залежно від того, який контекстуальний
простір отримує вихідний концепт, завдяки набору онтологічних
відповідностей [Селіванова 1999: 81]. Метафора є зв’язком двох
концептуальних сфер: донорської та реципієнтної, сфери-джерела та
сфери-мішені (source and target domains) [Lipka 1990: 122]. Вибір цих
сфер у процесі метафоризації, на думку дослідників, є вмотивованим
[Рахилина 1997: 381]. Лише деякі метафори, що їх названо структурними,
утворюють на підставі зв’язку донорської та реципієнтної сфер певні
суміжні поняття. Наявність таких суміжних понять відзначали ще в
тричленній механістичній теорії метафори Х. Деламара [Арутюнова 1978:
12]. У когнітивній лінгвістиці суміжне поняття набуло статусу певної
зони поєднання сфер мішені та джерела, що термінологічно позначається як
концептуальний корелят, або підґрунтя метафори (cross-mapping) [Lipka
1990: 96]. Така зона може містити лише одне поняття, що властиве
структурним метафорам, певний комплекс асоціацій або сценарій, за яким
відбувається поєднання концептів, що характеризує онтологічні метафори
[Lakoff 1980: 13].

На власне семантичному рівні механізм метафори ґрунтується на семній
динаміці: усуванні інтегральної семи (архісеми) та актуалізації в
дериваті периферійної (потенційної) семи, її переході в ядерну, згідно з
концепцією Й.А. Стерніна, який виокремлював ядро значення, що містить
архісему, диференційні семи, та периферію – неголовні, імпліцитні,
потенційні, асоціативні семи [Стернин 1985: 79–85].

Kрхісеми супроводжується і динамікою диференційних сем. До того ж у
похідному метафорично мотивованому слові актуалізуються образні й
експресивні відтінки, що формують конотативний компонент семантичної
структури слова, а когнітивно забезпечуються модусом, його кореляцією з
асоціативно-термінальною частиною концепту, відчуттями, почуттями,
образами тощо [Селиванова 2000: 171-172]. У метафорично твореного
деривата можуть виникнути особлива емоційність, оцінність, експресивніть
та функціонально-стилістичне забарвлення, що, на думку багатьох
дослідників (І.В. Арнольд, Д.М. Шмельов, О.М. Вольф, В.М. Телія,
Н.І. Лук’янова, С. Йохансен, В.І. Говердовський, Й.А. Стернін,
О.В. Іванова та ін.), складають структуру конотата.

Семантичним розробкам метафоризації в номінаційних, словотворчих
процесах присвячені дослідження М. Докуліла, Н.Д. Арутюнової, О.С.
Кубрякової, Л.О. Кудрявцевої, І.С. Улуханова, О.А. Земської, В.В.
Лопатіна, Л.К. Жаналіної, Т.Р. Кияка, Р. Гжегорчикової, Я. Пузиніної, М.
Раммельмайєра та ін. Ще в 60-ті роки М. Докуліл виокремив в акті
номінації 2 логічні операції: 1) мисленнєве підведення того, що
позначається під відомий клас явищ (акт класифікації); 2) мисленнєве
порівняння з іншими процесами або явищами дійсності, зокрема,
встановлення асоціативних зв’язків [Цит. за: Кубряковою 1981: 100]. Але
дослідники тлумачать асоціативні зв’язки дуже широко, зокрема як
імплікований акт предикації [Гак 1977: 84], що відбувається при
будь-якій деривації. Ш. Баллі зауважував: “Кожне окреме слово – це петля
найтоншої сітки, що зіткана нашою пам’яттю зі значної кількості волокон;
тисячі асоціативних зв’язків поєднуються в кожному слові та розходяться
від нього в різних напрямках” [Баллі 1961: 89].

Асоціювання розглядається й як аналогізація, що є підставою будь-якої
метафоризації. Так, Р. Гжегорчикова та Я. Пузиніна відносять деривати,
значення яких ґрунтується на метафорі, до асоціативного типу. У
традиційному словотворі виокремлюється переносна мотивація, що має й
назви метафоричної або асоціативної. О.А. Земська диференціює переносну
мотивацію на: а) реальну (образне позначення мотивованого слова
успадковується від переносного значення мотиватора: петушиться); б)
асоціативну (значення мотивованого ґрунтується на сталих асоціаціях,
властивих значенню мотиватора: школьничать); в) образну (образне
значення мотивованого базується на прямому значенні мотиватора:
молокосос) [Земская 1984: 3]. І.С. Улуханов, підсумовуючи результати
досліджень С.С. Лашанської, В.В. Лопатіна, Р. Гжегорчикової, О.С.
Кубрякової, О.А. Земської та ін., виокремлює асоціативно-описову та
асоціативно-уподібнювальну мотивацію залежно від типу зв’язку значення
мотивованого та значення мотиватора [Улуханов 1992: 5-19]. На відміну
від наявних класифікацій переносної мотивації,
когнітивно-ономасіологічна спрямована на головний критерій – місце
мотиватора в структурі концепту позначуваного явища [Селіванова 2000:
162]. Вибір фрагмента асоціативно-термінального компонента, його реляцій
з іншими компонентами ментально-психонетичного комплексу в цілому
зумовлює асоціативно-термінальний тип мотивації, яка в свою чергу може
мати різну природу аналогізації донорської та реципієнтної зон.

У масиві асоціативно мотивованих українських відіменникових дієслів
виокремлюються насамперед деривати, значення яких спирається на
метафоричне сприймання мотиватора як знака іншої концептуальної сфери.
Так, донорськими зонами для реципієнтної сфери ЛЮДИНА є

ТВАРИНИ (індичитися – “надиматися, як індик; бундючитися” [СУМ IV: 77];
мавпувати – “беззастережно, сліпо наслідувати чужі звички, вчинки тощо
// Передражнювати” [СУМ IV: 588]; нажаблюватися – “ображаючись на
кого-небудь, сердитися, надуватися” [СУМ, V: 85]);

РОСЛИНИ (дерев’яніти – “1) ставати твердим, як дерево; 2) втрачати
чутливість, терпнути, німіти” [СУМ II: 247]);

ПРИРОДНІ ЯВИЩА (вітритися – “мандрувати” [СУМ I: 688]; кригнути –
“мерзнути, замерзати” [СУМ IV: 342]; туманити – “2) застилати,
заволікати очі або потьмарювати зір, погляд, очі (про сльози і т. ін.);
3) позбавляти ясності думки, злегка потьмарювати свідомість (про
хвилювання, сильний біль і т. ін.)” [СУМ X: 317]);

РЕЧОВИНА (кам’янити – “1) робити нерухомим, застиглим, як камінь;
2) робити байдужим, нечулим” [СУМ IV: 85]; скляніти – “2) робитися,
ставати нерухомим, застиглим (про очі)” [СУМ IX: 286]; олов’яніти –
“ставати важким, ніби наливаючись оловом, дерев’яніти” [СУМ V, 691]).

На відміну від подібних дієслів, серед асоціативно мотивованих
вирізняються лексеми, перші значення яких утворені шляхом
пропозитивно-диктумної мотивації, а вторинні є результатом аналогізації
перших. Метафоризація таких дієслів виникає на підставі вторинного
найменування, тобто використання вже готового знака на позначення дій,
зміст яких пов’язаний зі значеннями мотиватора або мотивованого шляхом
аналогізації, уподібнення. Так, дієслово корчити у першому значенні “1)
виникати, з’являтися (про корчі); судомити” є мотивованим
елементивом-еквонімом; друге значення “2) удавати кого-небудь,
прикидатися ким-небудь” [СУМ IV: 302] є результатом уподібнення
концептуальних сфер ФІЗІОЛОГІЧНИЙ та ПСИХОЛОГІЧНИЙ СТАНИ на підставі
складної низки асоціацій щодо поведінки людини у першому та другому
стані. Дієслово коренитися в першому значенні “1) пускати коріння,
вкорінюватися” використовує мотиватор-партонім, у другому “2) мати
що-небудь своїм коренем, джерелом; походити від чого-небудь, мати щось
своєю причиною” [СУМ IV: 288] стає знаком, зокрема, сфери
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ людини шляхом її симіляції зі сферою РОСЛИНА
(корінь – це те, що є основою, причиною життєдіяльності рослини).

Деякі дієслова залежно від типу симіляції варіюють власні переносні
значення: клубочіти – “1) підійматися клубами, клуботатися” (мотивоване
трансгресивом диктуму) // Текти, вирувати, підіймаючись хвилями (про
море, річку, струмок і т. ін.) (відбувається перенесення зі сфери
ГАЗОПОДІБНА РЕЧОВИНА на сферу ВОДА, РІДИНА); 2) бурхливо, сильно
виявлятися (про думки, почуття)” [СУМ IV: 101] – перенесення на сферу
інтелектуальної або психічної діяльності людини.

Метафоричність значення дієслова може бути закладена в метафоричному
значенні слова-мотиватора: гнітити – “1) давити на що-небудь,
стискувати, спресовувати що-небудь (від гніт 1); 2) спричиняти до
пригніченого стану; викликати важке і болісне почуття” (від гніт 2) [СУМ
II: 96];

чарувати – “1) діяти, впливати на когось чарами (у 1, 2 знач.);
чаклувати; 2) захоплювати, вражати кого-небудь чарами (у 3 знач.)” [СУМ
XI: 273].

Різновидами асоціативно-термінальної мотивації є
структурно-метафоричний, дифузно-метафоричний, гештальтно-метафоричний
та фразеологічний [Селиванова 2000: 172-175].

Отже, асоціативно-термінальний тип мотивації за загальним механізмом є
метафоричним, оскільки вибір знакових засобів мотиваторів відбувається
за подібністю. Така мотивація демонструє певні закономірності
етносвідомості, пов’язані зі звичаями, побутом, традиціями, міфами
народу, його характером, що відбиваються в мові. Метафоризація має
діяльнісний, телеологічний характер, тому що занурена у картину світу
певного етносу, його гносеологічну діяльність і вмотивована цими
чинниками.

Література

Арутюнова Н.Д. Функциональные типы языковой метафоры // Известия АН
СССР. Сер. лит. и яз. 1978. Т. 37. №4. С. 333-343.

Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностранная лит., 1961.
394 с.

Выготский Л.С. Мышление и речь // Собр. соч.: В 8 т. М.: Педагогика,
1982. Т. 2. С. 5361.

Гак В.Г. Семантическая структура слова как компонент семантической
структуры высказывания // Семантическая структура слова. М.: Наука,
1977. С. 78-96.

Горпинич В.А. Українська словотвірна дериватологія. Дніпропетровськ:
Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 1998. 189 с.

Земская Е.А. Виды семантических отношений словообразовательной мотивации
// Wiener Slavischer Almanach. ? Wіen, 1984. ? Вd. 13. С. 3-23.

Кубрякова Е.С. Типы языковых значений. Семантика производного слова. М.:
Наука, 1981. 200 с.

Кубрякова Е.С., Демьянков В.З., Панкрац Ю.Г., Лузина Л.Г. Краткий
словарь когнитивных терминов. М.: Наука, 1996. 245 с.

Кудрявцева Л.А. Моделирование динамики словарного состава языка:
Монография. К.: ИСДОУ, 1993. 280 с.

Рахилина Е.В. Основные идеи когнитивной семантики // Фундаментальные
направления в современной американской лингвистике. М.: Изд-во Моск.
ун-та, 1997. С. 370-389.

Селиванова Е.А. Когнитивная ономасиология (монография).
К.:Фитосоциоцентр, 2000. 248 с.

Селіванова О.О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний
огляд). К.:Фітосоціоцентр, 1999. 148 с.

Стернин И.А. Лексическое значение слова в речи. Воронеж: Изд-во Воронеж.
ун-та, 1985. 170 с.

Телия В.Н. Метафора как модель смыслопроизводства и ее
экспрессивно-оценочная функция // Метафора в языке и тексте. М.: Наука,
1988. С. 26-52.

Улуханов И.С. Мотивация и производность (о возможностях
синхронно-диахронического описания языка) // ВЯ. 1992. № 2. С. 519.

Ченки А. Современные когнитивные подходы к семантике: сходства и
различия в теориях и целях // ВЯ. 1996. №2. С. 68?78.

Lakoff G., Johnson M. Metaphors We Live By. Chicago: CUP, 1980. 242 p.

Lipka L. An Outline of English Lexicology. Tuebingen: Univ. Press.,
1990. 122 p.

Похожие записи