Реферат на тему:

Аналіз звертань «пані, панно» в епістолярному стилі ХІХ – початку ХХ
століття

Важливим лексичним засобом вираження ввічливості в листах українських
письменників і культурних діячів ХІХ – початку ХХ століття були
звертання пані, панно. Як стверджує дослідниця історії мовного етикету
О.Миронюк, вже в пам’ятках української мови ХІV ст. стосовно осіб
жіночої статі вживалася гонорифічна лексема пані, а гоноративи пан,
панове, пані, панна були обов’язковим засобом вираження ввічливості в
ХІХ столітті [Миронюк 1993 : 13,17]. На функціонування цих іменників в
етикетній ролі в українській народній поезії та мовленні галичан
мовознавці вже звертали увагу: [Журавльова 1993 : 82-84; 1997 :
111-112]; [Богдан 1998 : 154-161]; [Кононенко 2002 : 27-28]. Однак на
сьогодні в українському мовознавстві відсутні роботи, в яких би
розглядали етикетну функцію слів пані, панна у листах. З’ясуємо на
епістолярному матеріалі, які ж саме форми і формули вживалися для
вираження ввічливого ставлення адресанта до адресата при звертанні, а
також у ситуації згадування, називання відсутньої особи або передачі
письмового вітання, поздоровлення, привіту, поклону кому-небудь
відсутньому.

Гоноративи пані, панно самостійно на початку листів майже не
використовували. У текстах листів вони трапляються часто, на знак поваги
такі звертання іноді писались з великої літери: “Пані, дай нам Бог
багато а багато таких жінок, як Ви” [Кобилянська 5 : 554] (до
Х.Алчевської); “Стійте, Пані, кріпко на своїй позиції і докажіть, що
щирою працею і доброю волею можна побороти все” [Ярошинська 1958 : 400]
(до К.Малицької).

Разом з означеннями, які вказують на дружню прихильність,
доброзичливість, приязнь, вираженими прикметниками дорога, добра,
ласкава, люба, гоноративи пані, панно утворювали дружньо-ввічливі
звертальні формули: “Добра пані!” [Стефаник 3 : 150] (до
О.Кобилянської); “Ласкава пані!” [Франко49 : 65] (до Н.Кобринської); “Я
Вам, дорога пані, невимовно вдячна за Ваші слова про мою “Ніобу”
[Кобилянська 5 : 576] (до Олени Пчілки); “Оце ж, моя люба панно, у
Вашому листі Ви говорите: з вами побалакать, а воно не до речі” [Куліш
1984 : 113] (до О.Милорадовичівни).

Часто в листах вживали шанобливо-ввічливі звертальні формули, де роль
етикетного означення виконував прикметник шановний, який вказував на те,
що людину, до якої звертаються, шанують і поважають: “Шановна пані!”
[Франко 49 : 74] (до Олени Пчілки); “Дак міркуйте, шановна пані, бо всі
ми люди під Богом ходимо…” [Лисенко 1964 : 287] (до Ганни Барвінок);
“Дуже буду вдячний Вам, шановна пані, за присилку Ваших многоцінних
творів” [Франко 49 : 153] (до Елізи Ожешко). При звертанні до адресаток,
гідних великої поваги та шаноби, використовували означення
великошановна, вельмишановна, високоповажна і високоповажана,
вельмиповажана, високодостойна, які разом з лексемами пані, рідше панна
утворювали шанобливо-ввічливі етикетні звертальні формули, що вживалися
часто на початку листів: “Великошановна пані!” [Лисенко 1964 : 249] (до
Є.Барвінської); “Вельмишановна пані!” [І.Франко 49 : 153] (до Елізи
Ожешко); “Високоповажана пані!” [Кобилянська 5 : 273] (до
Є.Ярошинської); “Вельмиповажана пані!” [Леся Українка 12 : 73] (до
К.Панькевич); “Високодостойна пані!” [Марко Черемшина 1987 : 367] (до
О.Маковей); “Високоповажна пані!” [Кобринська 1980 : 393] (до Олени
Пчілки); “Високоповажана панно!” [Лисенко 1964 : 304] (до
С.Крушельницької).

Такі узвичаєні етикетно-ввічливі конструкції трапляються і в текстах
листів: “Щодо сучасної нашої літератури, то Ви вже, вельмиповажана пані,
як бачу з Вашого листа, читали дещо, то й можете мати свій суд” [Франко
49 : 50] (до Елізи Ожешко), “Сильно про тоє рахуємо на пань українок,
котрі давніше і вправніше владіють від нас пером, і маємо честь
запросити Вас, високоповажна пані, до співуділу в нашім видавництві”
[Кобринська 1980 : 394] (до Олени Пчілки).

Дружні та шанобливі означення разом з гоноративом пані утворювали
ввічливі звертальні моделі: “Вельмишановна і ласкава пані!” [Франко 49 :
55] (до Елізи Ожешко); “Високоповажана, дорога пані!” [Кобилянська 1982
: 256] (до О.Франко); “Дорогенька і шановна моя пані!” [Кобилянська 5 :
644] (до І.Блажкевич).

До складу дружніх, шанобливих та дружньо-шанобливих ввічливих
звертальних формул можуть входити прикладки, виражені власним ім’ям
(офіційним чи розмовно-пестливим) у формі кличного відмінка: “Дорога
пані Катре!” [Стефаник 3 : 252] (до К. Гриневичевої); “Ласкава панно
Юліо!” [Франко 48 : 392] (до Уляни Кравченко); “Люба і шановна пані
Доро!” [Кобилянська 5 : 643] (до І.Сімович); “Високоповажана пані
Іванно!” [Кобилянська 5 : 631] (до І.Побігущої); “Дорога моя пані
Олечко!” [Кобилянська 5 : 640] (до О.Гаморак-Левицької); “Щире спасибі
Вам, шановна панно Ларісо, за Ваш ласкавий лист до мене” [Листи так
довго йдуть… 2003 : 130] (В.Боровик до Лесі Українки).

Прикладка, виражена власним іменем та назвою по батькові, посилює
ступінь поваги у шанобливо-ввічливих і дружньо-шанобливих етикетних
звертальних конструкціях: “Вельми і вельми шанобная і любая моя пані
Мар’є Васильєвно!” [Шевченко 6 : 224] (до М.Максимович); “Високоповажная
Панно Олександро Григорійовно!” [Куліш 1984 : 100] (до
О.Милорадовичівни); “Вельмиповажана пані Ольго Федорівно!” [Леся
Українка 10 : 89] (до О.Франко); “Вельмишановна пані Ольга Петрівна!”
[Франко 49 : 298] (до Олени Пчілки); “Високоповажана пані Любов
Олександрівно!” [Кропивницький 6 : 489] (до Л.Яновської).

В епістолярному стилі ХІХ – початку ХХ ст. часто вживалися ввічливі
формули називання, згадування про відсутню особу, до яких, крім лексем
пані, панна, входили також прикладки, виражені:

а) прізвищем: “…бо пані Куліш абсолютно заборонила чіпати мову її
небіжчика-мужа” [Лисенко 1964 : 312] (до О.Франко); “Пані Кобринська
задумала між іншим подати “очерки з життя жіночого” і між нами,
розуміється, очерк про життя “учительки” [Франко 49 : 110] (до Уляни
Кравченко); “Панні Семашко з найбільшою охотою даю дозвіл перекладати
мойого “Захара Беркута” [Франко 49 : 153] “…панна Калиновська
зважилася поїхати до Вас на 30 квітня і взяти участь в музичній
продукції на честь Т.Шевченка” [Листи до Михайла Коцюбинського 3 : 231]
(М.Лисенко до М.Коцюбинського);

б) офіційною чи розмовною формою власного імені: “Виглядала пані Олена
дуже добре, краще, ніж в Криворівні, і весь час була здорова”
[Коцюбинський 6 : 290] (до В.Гнатюка); “Чи панна Леся не мала б охоти
взяти на себе труд перекласти “Торквемаду” Віктора Гюго?” [Франко 50 :
9] (до М.Драгоманова); “А любій панночці Ганнусі, замість мазурок
Шопена, наші пісні” [Шевченко 6 : 236] (до І.Сошенка);

в) власним ім’ям та прізвищем: “…а тепер його пересила до мене пані
Кобринська Наталка з Галичини, з Болехова, а може й зі Львова” [Куліш
1984 : 313] (до В.Тарновського (сина); “Панна Ольга Кобилянська теж
просить привітати Вас і просить вибачити, що не пише Вам сама через
надмір літературної і всякої іншої роботи” [Леся Українка 11 : 228] (до
М.Коцюбинського); “Ви б удалися ще з запросинами помочі літературної до
панни Людмили Старицької, до пані Софії Русової” [Лисенко 1964 : 207]
(до В.Лукича).

Якщо прикладка в таких конструкціях виражалась власним ім’ям та назвою
по батькові або прізвищем, власним іменем і батьківським найменням, то
ступінь поваги і ввічливості посилювався, і такі формули ставали
шанобливо-ввічливими: “У панни Лариси Петрівни бачив я інтересну збірку
пісень народних” [Франко 49 : 426] (до Олени Пчілки); “Високоповажану
паню Людмилу Михайлівну перепрошую, що не пишу окремо на її прихильний
лист” [Франко 50 : 213] (до М.Старицького); “Пані Софія Федорівна Русова
мешка тепереньки у Харкові” [Лисенко 1964 : 208] (до В.Лукича); “Якщо Ви
ще не забули, перед роком зверталась до Вас панночка Ольга Трохимівна
Андрієвська з Праги в справі перекладу декотрих Ваших оповідань на
чеську мову” [Листи до Михайла Коцюбинського 1 : 87] (І.Бочковський до
М.Коцюбинського).

Формула ввічливості набуває розмовного відтінку, якщо до її складу, крім
лексеми пані, входить андронім, тобто особова жіноча назва, утворена за
прізвищем чоловіка. У листах найчастіше вживаються прикметникові
суфіксальні утворення жіночих найменувань на –ова: “…я проситиму
студента Устименка (його добре знає пані Грінченкова) забігти до Вас…”
[НТЕ 1994 : 48] (К.Квітка до С.Єфремова); “Підіть, будьте ласкаві, до
пані Франкової, і візьміть у неї моє оповідання під назвою “Жаль…”
[Леся Українка 10 : 167] (до О.Маковея); “Мені пані Гнатюкова писала, що
у Володимира Михайловича був вибух крові…” [Листи до Михайла
Коцюбинського 3 : 450] (М.Могилянський до М. Коцюбинського). Андроніми,
виражені іменниковими суфіксальними словоформами на –иха, трапляються в
епістолярних текстах рідше: “Рівночасно й пані Кулішиха, що знайома з
Шаховським, й собі удалася до нього з листом” [Коцюбинський 5 : 298-299]
(до Панаса Мирного).

Такі поштиві звертальні формули можуть доповнюватися власним іменем
(офіційним чи розмовним), а також дівочим прізвищем, зазначеним у
дужках: “Пані Олеся Озаркевичева (Бажанська) під впливом дискусій
стрийського жіночого віча задумала розпочати з новим роком видавання раз
в місяць невеличкої жіночої часописі” [Франко 49 : 298] (до Олени
Пчілки).

F

N

l

r

v

?

?

th

6 < L ????????{?L P p v ? ’ 3/4 Ae oe ue F102] (Є.Тимченко до П.Куліша); “Моє шанебне привітання Високоповажній Пані Вашій” [КС 1998 : 103] (Є.Тимченко до П.Куліша); “Вашій вельмишановній пані кланяюсь низько і дякую...” [Листи до Михайла Коцюбинського 3 : 299] (В.Лукич до М.Коцюбинського). Така шанобливо-ввічлива формула набувала фамільярного відтінку, якщо до її складу входило дружнє означення: “Привітайте од мене Вашу високоповажану, добру пані і діток” [Коцюбинський 6 : 214] (до В.Гнатюка); “Здоровлячи Вас і Вашу високоповажану добру пані якнайсердечніше ...” [Кобилянська 5 : 484] (до В.Гнатюка). Шанобливо-ввічливі формули могли ускладнюватися прикладками, вираженими власним ім’ям, а також власним іменем та назвою по батькові: “Шановній пані Ользі щире вітання і поважання” [Лисенко 1964 : 245] (до І.Франка); “Пані шановній Ользі Федорівні і Вам моє щире сердечне вітання” [Лисенко 1964 : 247] (до І Франка). У листах ХІХ – початку ХХ ст. використовували також ввічливі форми та формули іменування адресантом своєї дружини. Зокрема, панею величав інколи свою жінку П.Куліш, при цьому дієслово-присудок вживалось у формі 3 особи множини замість 3 особи однини, що свідчить про повагу і ввічливе ставлення до неї: “Пані гарнесенько Вам уклоняються” [Куліш 1984 : 242] (до І.Пулюя); “Пані гарнесенько вітають Вас” [Куліш 1984 : 244] (до І.Пулюя). Значно частіше адресанти називали своїх дружин “Моя пані” або “Пані моя”: “Пані моя Вам любенько кланяється” [Куліш 1984 : 180] (до О.Кониського); “Пані моя певно теж незабаром пришле дещо для “Зорі” [Коцюбинський 5 : 92] (до В.Лукича); “Моя пані дуже дякує добродію Франкові за обіцянку і чекає передмови” [Коцюбинський 5 : 302] (до В.Гнатюка). В епістолярії також трапляються ввічливі формули згадування своїх і чиїхось дочок: “Мої панни зараз же ухопилися читати ці поезії” [Лисенко 1964 : 394] (до М.Комарова); “Чи не можна б Вас або Ваших панночок просити о детальні описи селянської хати, праці, приладів і т.ін.” [Франко 49 : 426] (до Олени Пчілки). Показово, що іменник пані іноді в текстах листів використовувався як ввічлива форма звертання не тільки до жінки, а й до молодої дівчини (панни). Наприклад, лист І.Франка до Уляни Кравченко від 23 грудня 1883 року розпочинається звертальною формулою “Ласкава панно Юліо!”. Лист до цієї ж адресатки від 26 грудня 1883 року містить таку початкову звертальну формулу: “Ласкава пані!” Лист І.Франка до К.Попович починається дружньо-ввічливою звертальною формулою, а в тексті цього ж листа автор величає її то панею, то панною: “Ні, ласкава панно Климентіє, таких речей я ніколи не пишу на вітер і без переконання” [Франко 48 : 406]; “Ні, пані, встидайтеся так поступати” [Франко 48 : 407]. Лист О.Кобилянської до Є.Ярошинської від 7 липня 1896 року розпочинається зі звертальної формули “Дорога панно Геню!”, а у тексті листа вживається ввічлива формула з лексемою пані: “Ніколи не гнівалася, ані не гніваюся на Вас, дорога пані; хтіла би-м, противно, таких знайомих, як Ви, мати якнайбільше” [Кобилянська 5 : 292] (до Є.Ярошинської). Те ж саме явище спостерігаємо і при згадуванні відсутньої особи: “Перекажіть моє глибоке поважання і поздоровлення шановній дружині Вашій, пані Одарці й кавалерам-синам. Як панна Одарка з співом й з музикою пописується?” [Лисенко 1964 : 390] (до В.Шухевича). На думку вчених, іменник пані слід розглядати як запозичення з польської мови, що не відмінюється [Матвіяс 1974 : 45]. Дослідник історичної морфології української мови С.Самійленко зазначає, що цей іменник... зберігається в сучасній українській мові майже в невідмінюваній формі [Самійленко 1964 : 96]. За нашими спостереженнями, лексема пані в мові українського пісенного фольклору функціонує у різних відмінкових формах, тобто відмінюється [Журавльова 1986 : 23]. Теж саме явище наявне і в епістолярних текстах ХІХ – початку ХХ ст., де іменник пані вживався: а) у формі знахідного відмінка однини: “Поздоровляю сердечно Вас і Вашу високоповажану паню, хоч не мав досі нагоди бачити її” [Франко 50 : 332] (до І.Шишманова); “Значить, коли не понадобиться мій приїзд в неділю, проси паню Кобринську, щоб прислала рукопис” [Франко 49 : 159] (до О.Франко); “Хочеться мені сердечно подякувати Вас і паню Олену за добрість і дбайливість про мене” [Коцюбинський 6 : 406] (до В.Гнатюка); “Паню Вашу і Юрчика здоровлю сердечно…” [Стефаник 3 : 103] (до В.Морачевського); б) у формі орудного відмінка однини: “Я все надіявся, що Ви таки надумаєтеся і зважитесь приїхати до нас разом з панею Вашою” [Коцюбинський 6 : 287] (до В.Гнатюка); “Сто раз хтось чорний комусь біленькому за його обширний лист дякує – а ще більше за то, що хтосічок любенький саме так, а не інакше, собі поступив, і є тепер панею “Квіточкою” [Листи так довго йдуть…2003 : 146] (О.Кобилянська до Лесі Українки); “Бувайте здорові з новим роком, що вже й настав, і трохи пристарівся – не само собою, з дітьми, з панею” [Листи до Михайла Коцюбинського 2 : 154] (Дніпрова Чайка); “…хоча я дуже прошу мене хоч на хвилинку з шановною панею своєю відвідати” [Кобилянська 5 : 605] (до М.Коцюбинського); в) у формі давального відмінка множини: “Цілую Вас і прошу паням від комітету сказати, що дуже мені прикро…” [Кобилянська 5 : 630] (до С.Садовської); г) у формі родового відмінка множини: “Цілую Вас обох сердечно і поздоровляю всіх пань” [Франко 49 : 165] (до О.Франко). Матеріали дослідження дають право стверджувати, що в листах названого періоду лексема пані відмінювалася за зразком іменників першої відміни м’якої групи. Отже, важливим засобом вираження ввічливості в епістолярному стилі ХІХ – початку ХХ ст. на всіх українських теренах були етикетні гоноративи пані, панна, однак у листах із Західної України їх використовували значно частіше, ніж в епістолярних текстах з інших українських земель. Лексеми пані, панна разом з дружніми та шанобливими означеннями і прикладками утворювали звертальні конструкції та формули ввічливості для використання в ситуації звертання, при згадці про відсутню особу, а також для передачі письмового вітання, привіту, поклону кому-небудь відсутньому. Слово пані дещо розширило свою семантику, оскільки його використовували в епістолярії і як ввічлива форма звертання до молодої дівчини (панни). Література Богдан С.К. Чи здавна відомі українцям звертання пане, пані, панно? // Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. К.: Рідна мова, 1998. С.154-161. Вибрані листи Пантелеймона Куліша українською мовою писані.-Нью-Йорк-Торонто: Українська вільна Академія наук у США, 1984. 326 с. Журавлёва Н.Н. Стилистическая маркированность форм имён существительных в языке украинского фольклора (на материале лирических песен): Автореф. дис. …канд. филол.наук. Харьков, 1986. 26 с. Журавльова Н.М. Звертальні формули в обрядово-величальній народній поезії // Питання синтаксису української мови. Тези доповідей і повідомлень Республіканської наук. конф. До 100-річчя від дня народження С.Смеречинського. Запоріжжя, 1993. С.82-84. Журавльова Н. Про ввічливі звертання пані, пане у мові народної поезії // Актуальні проблеми синтаксису. Матеріали Всеукраїнської наук. конф., присвяченої 85-річчю проф. І.І.Слинька. Чернівці: ЧДУ, 1997. С.111-112. З архіву Сергія Єфремова. Листи Климента Квітки. Вступне слово і коментарі Тараса Філенка // Народна творчість та етнографія. 1994. №2-3. С.46-50. Кобилянська О.Ю. Твори: У 5-и т. Т.5. Статті та спогади. Автобіографії. Листи. К.: Держ. вид-во худ. літ.,1963. С.247-767. Кобилянська О.Ю. Слова зворушеного серця: Щоденник. Автобіографії. Листи. Статті та спогади. К.: Дніпро,1982. 359 с. Кобринська Н.І. Вибрані твори: Повісті та оповідання. Статті. Вибрані листи. К.: Дніпро, 1980. С.390-439. Кононенко В. Регіональний аспект загальнонародного // Урок української. 2002. №9. С.27-28. Коцюбинський М.М. Твори: У 6-и т. Т.5. Листи (1886-1905). К: Вид-во АН УРСР, 1961. 463 с. Коцюбинський М.М. Твори: У 6-и т. Т.6. Листи (1906-1913). К.: Вид-во АН УРСР. 1962. 491 с. Кропивницький М.Л. Твори: У 6-и т. Т.6. Нариси та вірші. Автобіографічні матеріали. Листи. К.: Держ. вид-во худ.літ., 1960. С.241-572. Лисенко М.В. Листи. К.: Мистецтво,1964. 533 с. Листи до Михайла Коцюбинського. Т.1. Айхельбергер-Гнатюк. К.: Українські пропілеї, 2002. 368 с. Листи до Михайла Коцюбинського. Т.2. Горошовський-Іткін. Ніжин, 2002. 343 с. Листи до Михайла Коцюбинського. Т.3 Карманський-Мочульський. Ніжин, 2002. 480 с. Листи так довго йдуть… Знадоби архіву Лесі Українки в Слов’янській бібліотеці у Празі. К.: Просвіта, 2003. 308 с. Листування Пантелеймона Куліша з Євгеном Тимченком (1894-1895). Степан Захаркін Вступна стаття, публікація, коментарі//Київська старовина. 1998. №4. С.94-104. Матвіяс І.Г. Іменник в українській мові. К.: Радянська школа,1974. 184 с. Миронюк О.М. Історія українського мовного етикету (засоби вираження ввічливості): Автореф. дис. …канд. філол. наук. К,1993. 22 с. Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. Ч. І. К.: Радянська школа, 1964. 234 с. Стефаник В.С. Повне зібрання творів: У 3-х т. Т.3. Листи. К.: Вид-во АН УРСР, 1954. 255 с. Українка Леся Зібр. тв.: У 12-и т. Т.10. Листи (1876-1897). К.: Наук. думка, 1978. 544 с. Українка Леся Зібр. тв.: У 12-и т. Т.11. Листи (1898-1902). К.: Наук. думка, 1978. 480 с. Українка Леся Зібр. тв.: У 12-и т. Т.12. Листи (1903-1913). К.: Наук. думка, 1978. 449 с. Франко І.Я. Зібр. тв.: У 50-и т. Т. 48. Листи (1874-1885). К.: Наук. думка, 1986. 767 с. Франко І.Я. Зібр. тв.: У 50-и т. Т.49. Листи (1886-1894). К.: Наук. думка,1 986. 809 с. Франко І.Я. Зібр. тв.: У 50-и т. Т. 50. Листи (1895-1916).К.: Наук. думка,1986. 704с. Черемшина Марко Новели. Посвяти Василеві Стефанику. Ранні твори. Переклади. Літературно-критичні виступи. Спогади. Автобіографія. Листи. К.: Наук. думка,1987. С.356-444. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: У 6-и т.-Т.6.-Листи. Нотатки. Фольклорні записи. К.: Вид-во АН УРСР, 1964. С.9-281. Ярошинська Є.І. Твори: Оповідання. Статті. Листи. К.: Дніпро, 1968. С.369-467.

Похожие записи