Реферат на тему:
Акцентуаційні норми сучасної української мови
1. Норми наголошування в українській мові
Акцентуаційні норми – загальноприйняті правила наголошування слів.
Розділ мовознавства, який вивчає наголос, називається акцентологією.
Часто ці норми розглядають у межах орфоепії.
Для української мови характерний динамічний наголос, який полягає у
виділенні одного зі складів слова більшою силою голосу, тобто сильнішим
видихом струменя повітря. Наголос в українській мові вільний, тобто може
падати на будь-який склад, напр.: а?верс, акце?пт, арбітра?ж,
акредити?в, автоматиза?ція; відзначається здатністю рухатися у межах
слова зі зміною його форм, напр.: авансува?ти – авансу?ють.
Крім словесного наголосу, виділяють ще фразовий наголос (виділення
певного слова у фразі або посилення словесного наголосу у певній
синтаксичній позиції), логічний наголос (особлива вимова певного слова
чи кількох слів у висловлюванні) і емфатичний наголос (емоційне
виділення слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків).
До особливостей наголошування слів української мови належать:
– наголошування слів з рухомим наголосом (віз, везла?);
– наголошування слів з усталеним наголосом, переважно іншомовних
(кварта?л, кіломе?тр, аристокра?тія);
– подвійне наголошування слів (за?вжди?, по?ми?лка);
– наголошування складних слів (прива?тнорабовла?сницький,
ра?боторгі?вля);
– наголошування іншомовних слів, які можуть становити труднощі у вимові
(фено?мен, до?гмат, гене?зис);
– наголошування слів, форм слів, відповідники яких у російській мові або
в діалектному мовленні мають відмінні наголоси (ки?дати, нови?й,
ви?падок, віднести?,);
– наголошування слів з метою розрізнення їх значень (ви?ходити і
виходи?ти, забі?гати і забіга?ти).
В українській мові є правила акцентуації, які поширюються на певні групи
слів:
– дієслова вести?, нести? і под. мають наголос на останньому складі,
слово бути в інфінітиві та у формах майбутнього часу – на першому, а в
минулому часі одн. (жін. та сер. р.) й мн. – на останньому (бу?де,
бу?дуть, була?, були? тощо);
– іменники на -ання наголошуються, як їх твірні дієслова (розв’яза?ння,
планува?ння тощо); у двоскладових іменниках наголошується останній склад
(знання?, звання? тощо);
– абстрактні іменники на -ин-а, утворені від прикметників, мають наголос
на останньому складі (величина?, новина? тощо);
– географічні назви на -щин-а, -чин-а мають такий наголос, як і слова,
від яких вони утворені (Ки?ївщина, Доне?ччина);
6VXln„†cРекомендована література Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992. – С. 222-233. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С. 13-18, 30-33. Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 6-21. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К., 2002. – С. 70-76. Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 358-369.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter