Пошукова робота на тему:

Предмет і метод мікроекономіки.

План

1. Мікроекономіка як наука, етапи її становлення та взаємозв’язок з
іншими науками.

2. Проблема вибору в мікроекономіці та засоби координування економічної
діяльності.

3. Методи мікроекономічного аналізу.

1.

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність
окремих економічних суб’єктів. Ними  можуть бути окремі споживачі,
робітники , вона пояснює, як і чому  приймають рішення окремі суб’єкти,
а з іншого  — вивчає взаємодію суб’єктів у процесі утворення більших
структур – галузевих ринків.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

І етап (1845—1890). Закладаються основи мікроекономіки, формуються
основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками
цього етапу є:

а) Г. Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу
економічної поведінки суб’єктів і сформулював закони насичення потреб
людини;

б) австрійська школа (К. Менгер , Ф.Візер, Е.Бем-Бамверк), представники
якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності
й запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення ;

в) Дж. Б. Кларк, представник американської школи, який порушив питання
про необхідність визначення граничної корисності не лише щодо предметів
споживання, а й факторів виробництва, тим самим модифікував теорію
граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів
виробництва.

ІІ етап (1890—1933), На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему
галузь економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення
ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після
опублікування роботи А. Маршалла «Принципи економіки» (в оригіналі
“Principals of Economics”, 1890) наука дістала свою першу назву –
“Economics”. Представниками другого етапу є:

а) А. Маршалл, який запропонував компромісний варіант визначення
ринкової ціни — граничною корисністю та витратами виробництва;
сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх досліджень
присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб’єктів;

б) математична школа (У.-С. Джевонс, Ф. Еджуорт, Л. Вальрас, В. Парето).
Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент
економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів
як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона
запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної
корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.

ІІІ етап (1933- до сьогодення)  . Мікроекономіка  розвивається на
власній основі і поповнюється такими відкриттями : ефект доходу і
заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої
конкуренції  (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е.
Чемберлін); теорія ігр (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

       Однак навіть сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому
світі, з цієї дисципліни написано десятки тисяч досліджень і сотні
підручників, слід усвідомлювати, що поділ на мікро- та макроекономіку
дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії  передбачає
розуміння взаємозв’язку та взаємозалежності  мікро- та макроявищ.
Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в
мікроекономіці. Разом з тим — це одна з основних проблем макроекономіки,
оскільки вона пов’язана з безробіттям та соціальною стабільністю
суспільства в цілому.

Досить поширеним серед неспеціалістів є  ототожнювання мікроекономіки з 
економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково
перехрещуються: Обидві вивчають прийняття рішень підприємствами  щодо
своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні
проблеми, яких значно більше. Наприклад, мікроекономіка вивчає
поведінку  домогосподарств , споживацькі переваги, ринковий попит і
ринкову пропозицію , залишаючи поза увагою питання самого
організаційного механізму прийняття рішень  на підприємствах, їх
організаційного механізму прийняття  рішення на підприємствах, їх 
організаційні форми, показники  фінансового стану  підприємства тощо, що
вивчають в курсі економіки підприємства.  

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання,
що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед
запитання “що виробляти?”. У виробника завжди є можливість
альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва
потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою
всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є
вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — “як
виробляти?». Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості
залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва,
мікроекономіка допомагає з’ясувати механізм розподілу ресурсів між
підприємствами та галузями виробництва.

Не залишається поза увагою мікроекономіки  й запитання “кому і які
результати принесе виробництво?”. Це пов’язане з вивченням доходів та їх
розподілом  на поточне та перспективне споживання.

 Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроекономіці
реалізувати, зокрема, такі функції:

1.  Пояснення явищ які спостерігаються. Будь-яка наука має свої
теоретичні постулати як вихідні позиції, взяті за аксіоми. Скажімо, для
математики це — поняття точки, відштовхнувшись від якого можна
визначити, що таке лінія, площина, фігура тощо. Для мікроекономіки такою
“точкою” є теза, що при виборі варіантів  поведінки економічні суб’єкти
мають на меті максимізацію свого зиску. Звичайно, у  життя ми 
зустрічаємося  з ірраціональною поведінкою суб’єктів. Однак її  можна
розглядати  як відхилення  від норми. Більшості господарюючих об’єктів 
властива раціональна поведінка.

  Зиск може бути як поточним, так і перспективним. Для економічного
життя характерна суперечність між поточним та перспективним зиском, що
називається «ефектом Робін Гуда». Грабуючи багатих купців та роздаючи
їхнє майно бідним. Робін Гуд поліпшував життя бідних. Однак, зрештою,
купці взагалі припинили постачання товарів у цю місцевість, що призвело
до різкого зростання цін та погіршення життя бідних.

2. Прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Результативність
реалізації цієї функції мікроекономіки залежить від точності вихідних
положень, які покладено в основу прогнозу. Ними є сформульовані під час
досліджень економічні закономірності. Користуючись закономірностями,
вивченими в курсі мікроекономіки, для прогнозування поведінки
економічних суб’єктів, потрібно розуміти, що ці закономірності діють як
тенденції і не обов’язково спрацьовують у кожному конкретному випадку.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки  належить до так
званого  позитивного аналізу. До мікроекономічних проблем можна
підходити також з позиції нормативного аналізу. Що передбачає оцінку
правильності чи не правильності дій і відповідає на запитання “як має
бути?”. Однак такий підхід тісно пов’язаний з економічною політикою і
виходить за рамки завдань навчального курсу мікроекономіки.

2.

Економічний вибір — вибір найкращого серед альтернативних варіантів,
який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум
витрат.

Щоб отримати максимальну кількість товарів та послуг, виготовлених  із
обмежених ресурсів,  товаровиробнику необхідно не тільки забезпечити
використання всіх придатних для цього ресурсів, а і застосувати їх таким
чином, щоб кожен з них вносив якомога більший вклад у загальний обсяг
виробленої продукції.

Проблему економічного вибору відображає межа виробничих можливостей.

Важливі припущення:

??наявні фактори виробництва постійні як кількісно, так і якісно,

??технологія виробництва не змінюється (const).

Крива виробничих можливостей.

Кожна точка на кривій виробничих можливостей (А, В, С, D) характеризує
максимальний обсяг виробництва двох товарів одночасно, що свідчить про
ефективність використання наявних ресурсів.

Ефективність  характеризує зв’язок між обсягом вироблених економічних
благ і кількістю ресурсів, що застосовуються в процесі виробництва.

??Більша кількість благ, отримана від даного обсягу затрат означає
підвищення ефективності.

??Менший обсяг благ від даної кількості затрат — зниження ефективності.

? Збільшення виробництва товару X неодмінно вимагає зменшення
виробництва товару Y: мають місце альтернативні витрати.

Альтернативні  витрати — визначають    цінність    найкращого     
варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору. Вони
характеризуються цінністю втрачених можливостей: витрати на виробництво
будь-якого блага, що виражені через інше, яким жертвують.

? Крива має вигнуту форму: кожна додаткова кількість товару Х потребує
все більшого скорочення виробництва товару Y.

? Точка F знаходиться нижче кривої ABCD: вона являє собою неефективне
використання ресурсів.

? Точка М знаходиться поза межами ресурсних можливостей: ілюструє
обмеженість ресурсів графічно.

 Межа виробничих можливостей ілюструє такі фундаментальні положення:

1. рідкісність ресурсів означає, що всі комбінації випуску товарів,
розміщених ззовні кривої виробничих можливостей, нездійсненні;

2. необхідність вибору з-поміж досяжних комбінацій товарів;

3. існування витрат втрачених можливостей — на це вказує спадний
характер кривої виробничих можливостей;

4. опуклість кривої виробничих можливостей свідчить про існування
проблеми зростання альтернативних витрат.

Розв’язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на
три основні питання економіки:

ЩО? Які економічні блага і в якій кількості виробляти

ЯК? За допомогою яких обмежених ресурсів і  технологічних засобів
виробляти корисні блага?

ДЛЯ КОГО? Хто отримає те, що вироблено?

Мікроекономіка вивчає, яким чином вирішуються основні економічні питання
на рівні мікроекономічних суб’єктів.

Суб’єкти мікроекономіки:

Домашнє господарство   — це   самостійна економічна одиниця, до складу
якої входять одна чи декілька осіб. На ринку  товарів та послуг домашнє
господарство виступає як покупець, на ринку ресурсів — як продавець
          власних факторів виробництва.

Фірма – це  економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення щодо
використання факторів виробництва з метою виготовлення продукції та її
продажу. На ринку товарів та послуг фірма виступає як продавець; на
ринку ресурсів — як покупець факторів виробництва.

Держава — самостійний суб’єкт ринку, до складу якого входять урядові
установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для
забезпечення умов господарювання усім   суб’єктам мікроекономіки, а в
разі потреби здійснюють контроль господарюючих суб’єктів та ринку заради
досягнення суспільних цілей

За принципом класичного лібералізму, єдиним реальним економічним
суб’єктом мікроекономіки визнається індивід.

В ринковій економічній системі поведінка кожного індивіда мотивується
його особистими інтересами, кожна економічна одиниця намагається
максимізувати свій доход на основі індивідуального прийняття рішень.

Економічна     система     —    складна взаємообумовлена система
відносин між виробниками та споживачами  економічних благ.

Існують різноманітні засоби координування економічної діяльності
суб’єктів мікроекономіки.

3.

Сукупність засобів та прийомів пізнання суті економічних процесів на
рівні окремих господарюючих суб’єктів.

Загальнонаукові методи:

??порівняльний аналіз;

??синтез;

??індукція;

??дедукція;

??наукова абстракція;

??аналогія;

??графічне зображення;

??моделювання.

Моделювання економічних явищ та процесів

? визначення ключових змінних, що характеризують    сутність
економічного процесу, який досліджується;

? висування припущень щодо умов існування моделі та визначення
поведінкових передумов;

Важливе припущення  “при інших постійних умовах”: тобто допускається, що
всі змінні, за винятком тих, які в даний момент розглядаються,
залишаються незмінними.

Головна поведінкова передумова — гіпотеза про  раціональну поведінку
економічних суб’єктів.

Раціональна поведінка — намагання досягти максимальних  результатів за 
наявних  обмежень.  В мікроекономічному аналізі припускають, що індивіди
максималізують корисність, фірми — прибуток, держава — суспільний
добробут.

? формування гіпотези щодо взаємодії ключових змінних та прогнозування
реальних економічних подій;

Гіпотеза — попередній, неперевірений практикою  принцип, що спирається
на спостереження, умоглядні висновки, логіку або інтуїцію. Сформульовані
гіпотези правлять економістові за орієнтир при доборі та систематизації
емпіричних даних.

перевірка гіпотези методом зіставлення передбачення та події, що
відбувалась.

У мікроекономіці використовують моделі двох типів: оптимізаційні  та
рівноважні.

Оптимізаційні моделі

? застосовують при дослідженні поведінки окремих економічних суб’єктів.

Основний метод

? граничний аналіз, розроблений теорією маржиналізму.

Засновниками   цієї  теорії   вважаються   економісти австрійської школи
Карл Менгер (1840-1921), Фрідріх фон Візер (1851-1926), Эйген фон
Бем-Баверк (1851-1914), а також англієць Уільям Стенлі Джевонс
(1835—1882).

Маржаналізм — теорія, що вважає економіку системою взаємозв’язаних
господарюючих суб’єктів, а всі економічні процеси пояснює за допомогою
використання граничних (тах або тіп) величин, які характеризують не
стільки сутність явищ, скільки їх кількісну зміну.

Головні категорії маржиналізму:

* гранична корисність;

* гранична продуктивність;

* граничні витрати;

* гранична вигода та інші.

Економічні суб’єкти в процесі прийняття раціональних рішень зіставляють
граничні витрати та граничну вигоду.

Рівноважні моделі використовуються при дослідженні взаємовідносин між
економічними суб’єктами.

Похожие записи