Реферат

на тему:

“Міжнародно-правове

регулювання ЗЕД” План

Вступ

1. Конференція ООН по торгівлі і розвитку

2. Міжнародні організації по торгівлі окремими видами товарів

3. Загальна характеристика правового забезпечення виконання міжнародних
економічних договорів

4. Загальна характеристика законодавства, що регулює спори у сфері
зовнішньоекономічної діяльності.

5. Виконання міжнародних договорів Україною

Використана література

Вступ

Міжнародно-правове регулювання здійснюється через посередництво
різноманітних міжнародних економічних організацій та регулюється
розробленими нормативно-правовими документами. Тому в даному рефераті
велике значення буде приділено ролі міжнародних економічних організацій
та питанням міжнародно-правового регулювання ЗЕД.

1. Конференція ООН по торгівлі і розвитку –

міжнародна економічна організація

Цей орган 00Н створений у 1964 р. Нині до його складу входять близько
170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку
міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва
держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних
відносин.

Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави
розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і географічним
принципом. Рішення Конференції 00Н набирають форму резолюцій, заяв тощо.
Вони мають рекомендаційний характер.

Під егідою 00Н розроблюються багатосторонні конвенції та угоди. У роботі
Конференції 00Н беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи
— Конференція та Рада з торгівлі й розвитку. Рада складається з шести
комітетів.

Принципи міжнародної торгівлі сформульовані в багатьох
міжнародно-правових актах. Зокрема, у заключному акті Конференції 00Н з
торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) від 15.06.64 міститься досить довгий їх
перелік. Наведемо деякі з них.

1. Торгові відносини базуються на основі поваги до принципу суверенної
рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших
держав.

2. Недопущення дискримінації, що може відбуватись через те, що держави
належать до різних соціально-економічних систем.

3. Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими
країнами.

4. Економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною
справою міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин
між країнами.

5. Національна і міжнародна економічна політика повинна спрямовуватись
на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та
інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому.

6. Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють
економічному і соціальному прогресу.

7. Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежать від
можливості доступу на ринки й вигідності цін на сировинні товари, що
експортуються.

8. Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватись у режимі
найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які
шкодять торговельним інтересам інших країн.

9. Розвинені країни, які беруть участь у регіональних економічних
угрупованнях, повинні робити, все, що від них залежить для того, щоб не
завдавати шкоди і не впливати негативно на поширення їх імпорту з третіх
країн, особливо з тих, що розвиваються.

10. Міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних
угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між
країнами, що розвиваються.

11. Міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити
збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної й економічної
допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної
виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення
економічного розвитку.

12. Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння,
повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються.

13. Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум
можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального
положення на їх торгівлю.

14. Повна деколонізація відповідно до Декларації 00Н про надання
незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою
економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні
багатства.

2. Міжнародні організації по торгівлі окремими видами товарів

1. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄДВТ)

Цей митний союз західноєвропейських держав створений у 1960 р.
Ініціатором його формування була Великобританія, яка тоді залишалась
осторонь Спільного ринку шести західноєвропейських країн, створеного у
1957 р. Створення ЄАВТ вважалося противагою Спільному ринку. Спочатку до
ЄАВТ входили Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія,
Швейцарія та Швеція. Пізніше до неї приєднались Ісландія, Фінляндія та
Ліхтенштейн. У 1977 р. у торгівлі ЄАВТ та Європейського Економічного
Співтовариства було відмінено мито на торгівлю промисловими товарами.
Вільної торгівлі між країнами-учасницями було досягнуто в 1966 р. У 1973
р. Великобританія та Данія увійшли до Спільного ринку, залишивши ЄАВТ.
Португалія вийшла з Асоціації у 1983 р. Торговельні тарифи між країнами
ЄС та ЄАВТ були повністю ліквідовані у 1984 р. Протягом 1990— 1993 рр.
угоди про вільну торгівлю були укладені з Туреччиною, Чехією,
Словаччиною, Ізраїлем, Польщею, Румунією, Угорщиною та Болгарією.

Відповідно до Угоди про Європейський економічний простір (набрала
чинності у 1994 р.) країни ЄАВТ (за винятком Швейцарії та Ліхтенштейну)
є його учасниками.

2. Конференція 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД)

Цей орган 00Н створений у 1964 р. Нині до його складу входять близько
170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку
міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва
держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних
відносин.

Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави
розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і географічним
принципом. Рішення Конференції 00Н набирають форму резолюцій, заяв тощо.
Вони мають рекомендаційний характер.

Під егідою 00Н розроблюються багатосторонні конвенції та угоди. У роботі
Конференції 00Н беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи
— Конференція та Рада з торгівлі й розвитку. Рада складається з шести
комітетів.

3. Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ)

Асоціація є торговельно-економічною організацією. Створена в березні
1981 р. на базі Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі. Остання
була створена в 1960 р. До складу ЛАІ входять Аргентина, Болівія,
Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу,
Уругвай, Чилі.

Мета ЛАІ — створити латиноамериканський Спільний ринок, сприяти
співробітництву у промисловості, сільському господарстві,
валютно-фінансовій сфері.

Торгівля та інтеграція стимулюються шляхом укладення регіональних і
субрегіональних багато- та двосторонніх угод з торговельних і митних
питань.

Вищим органом ЛАІ є Рада міністрів. Штаб-квартира розташована в
Монтевідео — столиці Уругваю.

4. Міжамериканська зона вільної торгівлі (МАЗВТ)

Рішення про створення МАЗВТ було прийняте у грудні 1994 р. на зустрічі у
верхах, що відбувалася в Майямі.

Мета цього угруповання країн Західної півкулі полягає у гармонізації
правил здійснення торгівлі та інвестицій. Діяльність МАЗВТ повинна
відповідати принципам, що лежать в основі Світової організації торгівлі,
та мати комплексний і недискримінаційний характер.

Асоціація поки що не діє. Створення її очікується до 2005 р. Процес
переговорів відбувається в межах Комітету з торговельних переговорів і
Комітету з цивільного суспільства. Останній займається узгодженням
питань у сфері праці, підприємницької діяльності, охорони довкілля тощо.

5. Міжнародна морська організація (ІМО)

Це міжнародна міжурядова організація, що має статус спеціалізованої
агенції 00Н. Заснована в 1958 р. з метою сприяння міжнародному
співробітництву у сфері морських перевезень і морської торгівлі.
Функціонувати розпочала в 1959 р. До 22 травня 1982 р. мала назву
«Міжурядова морська консультативна комісія». Нині до складу ЇМО входять
150 держав.

Організація є форумом для обміну інформацією між урядами з технічних
питань міжнародного торговельного судноплавства, сприяє гарантуванню
безпеки на морі та уникненню забруднення моря морськими суднами.

У межах ІМО було проведено конференції, що завершились укладенням
конвенцій з різних аспектів морського судноплавства. Міжнародна морська
організація прийняла велику кількість рекомендацій, кодексів,
керівництв, настанов, резолюцій. Організації» притаманна висока
результативність у сфері кодифікації міжнародно-правових питань,
пов’язаних з технічними та юридичними аспектами торговельного і
рибальського плавання.

Вищим органом ІМО є Асамблея, до якої належать всі держави-члени.
Скликається вона раз на 2 роки. Протягом міжсесійного періоду роботою
ІМО керує Рада. Штаб-квартира організації розташована в Лондоні.

6. Міжнародний центр торгівлі

Конференції 00Н з торгівлі та розвитку і СвітовоТ організації торгівлі
(МЦТ)

Міжнародний центр торгівлі ЮНКТАД/СОТ посідає чільне місце в системі ООН
з технічного співробітництва з країнами, що розвиваються, у сфері
сприяння торгівлі. Центр було створено в 1964 р. під егідою Генеральної
угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). У 1968 р. МЦТ розпочали спільно
керувати ГАТТ і ООН. Від імені ООН діє ЮНКТАД. Центр вважається
виконавчою агенцією Програми розвитку ООН і відповідає за впровадження
проектів Програми розвитку ООН у країнах, що розвиваються, та державах,
що переходять до ринкової економіки.

Діяльність МЦТ охоплює проекти, спрямовані на розширення експорту та
імпорту в таких головних напрямках:

1. Продуктовий і ринковий розвиток .

2. розвиток послуг для підтримки торгівлі.

3. Торговельна інформація .

4. розвиток людських ресурсів.

5. Керівництво міжнародними закупівлями та постачанням.

6. Оцінка потреб і розробка програм сприяння торгівлі.

Проекти технічного співробітництва виконуються в усіх сферах на
національному, субрегіональному, регіональному та міжрегіональному
рівнях. Вони розпочинаються на прохання заінтересованих країн. Тривають
проекти від кількох тижнів до кількох років. Проекти національного рівня
часто бувають комплексними, і їх результатом є рекомендації, спрямовані
на розширення експорту та поліпшення імпорту.

Міжнародний центр публікує матеріали, що стосуються підвищення торгівлі,
розвитку експорту, міжнародного маркетингу, міжнародних закупівель,
керування постачаннями, освіти у сфері міжнародної торгівлі,
торговельної інформації та статистики. До зазначених матеріалів мають
вільний доступ усі заінтересовані держави.

Фонд тісно працює також з Продовольчою і Сільськогосподарською
Організацією ООН (ФАО), Організацією ООН з промислового розвитку
(ЮНІДО), ПРООН, а також з іншими організаціями системи ООН,
регіональними банками розвитку, міжурядовими органами поза системою ООН,
неурядовими організаціями та численними закладами, діяльність яких
стосується торгівлі.

Кошти МЦТ складаються з внесків СОТ, ООН, ПРООН, інших міжнародних
організацій, а також добровільних внесків країн світу.

Центр вважається спільним підпорядкованим органом (]оіп1 5иЬ-зісііагу
огдап) СТО і ООН. У своїй діяльності МЦТ керується рішеннями СОТ і
ЮНКТАД. У межах МЦТ щорічно відбувається міжурядова зустріч Спільної
Дорадчої Групи , де розглядається програма подальшої діяльності МЦТ, яка
потім надсилається до СТО і ЮНКТАД. Дорадча група обговорює також
пропозиції МЦТ щодо його діяльності на період 6 років. Програма такої
діяльності вважається складовою середньострокового плану діяльності ООН.

Очолює МЦТ Виконавчий директор. Штаб-квартира налічує понад 200
чиновників і розташована у Швейцарії. Кілька сотень консультантів
працюють над реалізацією програм у різних країнах.

7. Організація американських держав (ОАД)

Заснована в 1890 р. для виконання переважно комерційних функцій. На 9-й
Міжамериканській конференції, що відбулася 1948 р. у м. Богота (столиця
Колумбії), було прийнято Статут і назву. Метою діяльності ОАД було
проголошено, зокрема, мир і процвітання країн

Західної півкулі.

До складу ОАД входять 35 держав. При ній акредитовані постійні
спостерігачі від Японії, Німеччини, Франції, Росії, Ізраїлю, Італії,
Іспанії та інших країн. Найвищим органом є Генеральна асамблея, що
складається з представників держав-членів. Скликається Генеральна
асамблея щорічно. Сесії відбуваються почергово у столицях
держав-учасниць.

Виконавчий орган — Постійна рада (в окремих джерелах — Генеральний
секретаріат), розташована у Вашингтоні (США).

8. Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК)

Це об’єднання основних країн Азії, Африки та Латинської Америки, що
видобувають нафту, їх частка перевищує третину світового обсягу
видобування нафти.

Перші заходи в напрямку встановлення тісних зв’язків між
країнами-експортерами нафти були здійснені Венесуелою, Іраном, Іраком,
Кувейтом і Саудівською Аравією в 1949 р. Після того як у 1960 р.
транснаціональні нафтові компанії знизили ціни на нафту, у Багдаді
відбулася конференція представників зазначених країн. Було прийняте
рішення про утворення постійно діючої організації, основною метою
діяльності якої повинно бути регулювання цін на нафту. Наступного року
така організація була створена під час конференції у Каракасі — столиці
Венесуели. Згодом до ОПЕК увійшли Катар (1961 р.), Індонезія (1962 р.),
Лівія (1962 р.), Об’єднані Арабські Емірати (1967 р.), Алжир (1969 р.),
Нігерія (1971 р.), Еквадор (1973 р.) і Габон (1975 р.). Останні дві
країни вийшли зі складу ОПЕК відповідно в 1993 та 1996 р.

Наприкінці 1973 р. країни-члени ОПЕК протягом трьох місяців підняли ціни
на нафту вчетверо. Об’єднання ОПЕК встановлює єдині продажні ціни на
нафту, сприяє збільшенню доходів від продажу видобутої нафти, стимулює
освоєння національних нафтових джерел країн-учасниць.

Вплив ОПЕК на світові ціни на нафту послабився, коли Норвегія і
Великобританія розпочали експлуатацію власних родовищ нафти з-під дна
Північного моря. До того ж промислове розвинені країни світу зайнялися
пошуком альтернативних джерел енергії та її економним використанням.

Вищим органом ОПЕК є конференція, що скликається двічі на рік. До
органів керування належать Рада керівників і Генеральний секретар.
Штаб-квартира ОПЕК розташована у Відні — столиці Австрії.

9. Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА).

Цей економічний пакт передбачає вільну торгівлю між США, Канадою та
Мексикою. Його попередником була двостороння угода, укладена в 1988 р.
між США та Канадою. Тристороння угода була укладена в 1992 р.,
ратифікована у 1993 р. і набрала чинності 1 січня 1994 р.

Угода передбачає поетапну відмову протягом 10 років (у окремих випадках
— протягом 15 років) від усіх мит і нетарифних обмежень у сфері
внутрізональної торгівлі, взаємне надання національного режиму
інвесторам з країн-учасниць Угоди, лібералізацію торгівлі послугами,
взаємне відкриття ринків для державних закупівель, високий рівень
захисту прав на інтелектуальну власність.

У 1994 р. заявку на вступ до Угоди подала Чилі. Розпочався переговорний
процес, який триває досі.

Виконавчими органами цього економічного угруповання є комісії з
торгівлі, праці та екологічного співробітництва.

Міжнародний договір є основним джерелом міжнародного права. Це
зафіксовано у Статуті 00Н та Статуті Міжнародного суду 00Н. Договір
покликаний чітко і у визначеній формі відбивати угоду між суб’єктами
міжнародного права про створення обов’язкових для них правил, тобто
міжнародно-правових норм, що регламентують встановлення, зміну чи
припинення їх взаємних прав і обов’язків. Усі міжнародні договори
незалежно від кількості їх учасників є джерелами міжнародного права.
Посилюється значення міжнародного договору як головного джерела
міжнародного права. Це визнано у Віденській конвенції (1969 р.) про
право міжнародних договорів.

Міжнародний економічний договір є різновидом міжнародного публічного
договору.

Міжнародний економічний договір — це добровільна угода між двома або
більшою кількістю суб’єктів міжнародного права, відповідно до якої
встановлюються, змінюються чи припиняються їх взаємні права та
зобов’язання.

Основою міжнародного правового регулювання економічних відносин між
державами є дво- та багатосторонні договори. Вони бувають різними як за
змістом, так і за назвою.

3. Загальна характеристика правового забезпечення виконання міжнародних
економічних договорів

Закон України»Про міжнародні договори Украхни».

ІІІ. Виконання міжнародних договорів України

Стаття 12. Дотримання міжнародних договорів України

1. Міжнародні договори України підлягають неухильномудотриманню Україною
відповідно до норм міжнародного права.

2. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів
Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх та
багатосторонніх міжнародних договорів, в яких бере участь Україна,
неухильно виконували свої зобов’язання, що випливають з цих договорів.

Стаття 13. Забезпечення виконання міжнародних договорів України

Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забезпечення
виконання міжнародних договорів України.

Стаття 14. Виконання зобов’язань за міжнародними договорами України

1. Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади
України, Уряд Республіки Крим, інші державні органи, до компетенції яких
входять питання, що регулюються міжнародними договорами України,
забезпечують виконання зобов’язань, взятих за міжнародними договорами
Українською Стороною, стежать за здійсненням прав, які випливають з
таких договорів для Української Сторони, і за виконанням іншими
учасниками міжнародних договорів їхніх зобов’язань.

2. Зазначені державні органи, а також підприємства, установи та
організації зобов’язані надавати Міністерству закордонних справ України
інформацію, що стосується виконання міжнародних договорів України.

Стаття 15. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України

1. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює
Міністерство закордонних справ України.

2. На вимогу органів, що застосовують міжнародні договори України,
Міністерство закордонних справ України повинно надати офіційну
інформацію стосовно питань, що виникають у зв’язку з виконанням
міжнародного договору України.

3. У разі неналежного виконання зобов’язань, взятих на себе за
міжнародними договорами Українською Стороною, Міністерство закордонних
справ України інформує про це Президента України або Уряд України для
вжиття необхідних заходів.

Стаття 16. Заходи, що вживаються у разі порушення міжнародного договору
України іншими його учасниками

1. У разі порушення зобов’язань за міжнародним договором України іншими
його учасниками Міністерство закордонних справ України, інші центральні
органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим за
погодженням з Міністерством закордонних справ України подають
Президентові України або Урядові України пропозиції про вжиття
необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права.

2. У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його
учасниками, а також в інших випадках, передбачених нормами міжнародного
права, такий договір може бути денонсовано у порядку, встановленому
статтями 23 і 24 цього Закону.

Стаття 17. Дія міжнародних договорів України на території України

1. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України
становлять невід’ємну частину національного законодавства України і
застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного
законодавства.

2. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі
закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством
України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Стаття 18. Пропозиції про внесення змін і доповнень до законодавства
України у зв’язку з укладенням міжнародного договору України

У випадках, коли для виконання міжнародного договору України необхідно
ухвалення закону України чи постанови Верховної Ради України, указу
Президента України, постанови Уряду України, заінтересовані
міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України,
Уряд Республіки Крим за погодженням з Міністерством юстиції України в
установленому порядку подають пропозиції про прийняття відповідного
акта.

Стаття 19. Пролонгація міжнародного договору України

Міжнародний договір України може бути пролонгований відповідно до умов,
визначених самим міжнародним договором.

4. Загальна характеристика законодавства, що регулює спори у сфері
зовнішньоекономічної діяльності.

У процесі зовнішньоекономічної діяльності міх суб’єктами, які й
здійснюють, можуть виникати різного роду спори. Вони потребують свого
розгляду і розв’язання відповідно до діючого законодавства. В Україні
уже створені певні правові основи розгляду і розв’язання таких спорів,
які закріплені насамперед у Законі України «Про зовнішньоекономічну
діяльність» від 36 квітня І991 р. У сьомому розділі цього закону
«Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності» (ст. 38 —
39), зокрема, записано, що спори, які виникають між суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської
діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами
України, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо
це прямо не суперечить чинним законам України або передбачено
міжнародними угодами. Будь-які спори щодо застосування положень цього
Закону та законів, прийнятих на його виконання, можуть бути предметом
розгляду в органах суду України, якщо одна із сторін у справі є фізична
особа або держава. У випадку, коли сторонами у справі виступають
юридичні особи, такі спори розглядаються в арбітражних судах. Міжнародні
спори, які можуть виникнути в результаті дій України, вирішуються у
погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права.
Постановою Верховної Ради України » Про введення в дію Закону України
«Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. були
поставлені відповідні завдання перед рядом державних органів. Зокрема
було рекомендовано Торгово-промисловій палаті України створити
зовнішяьоекономічний третейський суд. Такий суд було створено. Водночас
з ініціативи і за участю Торгово-промислової падати України були
розроблені і 24 лютого 1994 р. прийняті Закон «Про міжнародний
комерційний арбітраж», а також Положення про Міжнародний комерційний
арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про
Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України.
Названі више закони та положення і створюють основну правову базу
вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та
інших видів міжнародних зв’язків.

5. Виконання міжнародних договорів Україною

Належне виконання зобов’язань, що випливають із міжнародних економічних
договорів, як і з міжнародних договорів взагалі, є одним із принципів
міжнародного права і його галузі — міжнародного економічного права. У
ст. 12 Закону України «Про міжнародні договори України» записано, що
міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною
відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного
дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб і інші
учасники двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, в яких
бере участь Україна, неухильно виконували свої зобов’язання, що
випливають з цих договорів.

З цією метою Президент України і Уряд України вживають заходів щодо
забезпечення виконання міжнародних договорів України. Міністерства та
інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд
Республіки Крим. інші державні органи, до компетенції яких входять
питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують
виконання зобов’язань, взятих за міжнародними договорами Українською
стороною, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів
для Української Сторони, і за виконанням іншими учасниками міжнародних
договорів їхніх зобов’язань. Зазначені державні органи, а також
підприємства, установи та організації зобов’язані надавати Міністерству
закордонних справ України інформацію, що стосується виконання
міжнародних договорів України.

Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює
Міністерство закордонних справ України. На вимогу органів, що
застосовують міжнародні договори України, Міністерство закордонних справ
України має надати офіційну інформацію стосовно питань, що виникають у
зв’язку з виконанням міжнародного договору України. У разі неналежного
виконання зобов’язань, взятих на себе за між-народними договорами
Українською Стороною, Міністерство закордонних справ України інформує
про це Президента України або Уряд України для вжиття необхідних
заходів. У разі порушення зобов’язань за міжнародним договором України
іншими його учасниками Міністерство закордонних справ України, шші
центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки
Крим за погодженням з Міністерством закордонних справ України подають
Президенту України або Уряду України пропозиції про вжиття необхідних
заходів відповідно до норм міжнародного права.У разі суттєвого порушення
міжнародного договору України іншими його учасниками, а також в інших
випадках, передбачених нормами міжнародного права, такий договір може
бути денонсовано. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні
договори України становлять невід’ємну частину національного
законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм
національного законодавства. Якщо міжнародним договором України,
укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж
ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила
міжнародного договору України. У випадках, коли для виконання
міжнародного договору України необхідне ухвалення закону України чи
постанови Верховної Ради, указу Президента України, постанови Уряду
України, заінтересовані міністерства, інші центральні органи державної
виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим за погодженням з
Міністерством юстиції України у встановленому порядку подають пропозиції
щодо прийняття відповідного акта.

Реєстрація міжнародних договорів, що набрали чинності для України,
здійснюється Міністерством закордонних справ України у Секретаріаті
Організації Об’єднаних Націй та у відповідних органах інших міжнародних
організацій.

Однією із важливих умов успішної й ефективної зовнішньоекономічної
діяльності України є створення відповідної правової бази. Її
недосконалість негативно впливає на розвиток зовнішньоекономічних
відносин нашої країни, призводить до безконтрольного вивезення вкрай
дефіцитних ресурсів і продажу їх на світовому ринку за демпінговими
цінами. Зовнішньоекономічна діяльність потребує корінних змін, передусім
її законодавче регулювання. В Україні правова база зовнішньоекономічної
діяльності: Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1б
квітня 1991 р.)-нормативно визначені принципи, види і суб’єкти
зовнішньоек. діяльності, питання правового регулювання їхньої діяльності
та ін.; Митний кодекс України(12 грудня 1991 р.)-визначив принципи
організації митної справи в Україні; закони про державне мито, єдиний
митний тариф. Містяться норми, що стосуються організації і здійснення
зовнішньоекономічної діяльності: закони «Про підприємництво» (7 лютого
1991 р.),»Про підприємства в Україні»(27 березня !991 р.) та ін. З ряду
питань зовнішньоекономічної діяльності приймалися відповідні постанови
Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Регулювання дає
можливість державі з урахуванням суспільних інтересів упорядкувати
відносини зовнішньоекономічного характеру, створити відповідний правовий
режим (правопорядок), дотримання якого сприяє розвитку міжнародного
економічного співробітництва, підвищенню його ефективності.

Використана література:

Міжнародне економічна право. Підручник. – К., 2001.

Ковалевський І.С. Зовнішньоекономічна діяльність України. – Харків,
2000.

PAGE

Похожие записи

Реферат

на тему:

“Міжнародно-правове

регулювання ЗЕД” План

Вступ

1. Конференція ООН по торгівлі і розвитку

2. Міжнародні організації по торгівлі окремими видами товарів

3. Загальна характеристика правового забезпечення виконання міжнародних
економічних договорів

4. Загальна характеристика законодавства, що регулює спори у сфері
зовнішньоекономічної діяльності.

5. Виконання міжнародних договорів Україною

Використана література

Вступ

Міжнародно-правове регулювання здійснюється через посередництво
різноманітних міжнародних економічних організацій та регулюється
розробленими нормативно-правовими документами. Тому в даному рефераті
велике значення буде приділено ролі міжнародних економічних організацій
та питанням міжнародно-правового регулювання ЗЕД.

1. Конференція ООН по торгівлі і розвитку –

міжнародна економічна організація

Цей орган 00Н створений у 1964 р. Нині до його складу входять близько
170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку
міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва
держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних
відносин.

Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави
розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і географічним
принципом. Рішення Конференції 00Н набирають форму резолюцій, заяв тощо.
Вони мають рекомендаційний характер.

Під егідою 00Н розроблюються багатосторонні конвенції та угоди. У роботі
Конференції 00Н беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи
— Конференція та Рада з торгівлі й розвитку. Рада складається з шести
комітетів.

Принципи міжнародної торгівлі сформульовані в багатьох
міжнародно-правових актах. Зокрема, у заключному акті Конференції 00Н з
торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) від 15.06.64 міститься досить довгий їх
перелік. Наведемо деякі з них.

1. Торгові відносини базуються на основі поваги до принципу суверенної
рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших
держав.

2. Недопущення дискримінації, що може відбуватись через те, що держави
належать до різних соціально-економічних систем.

3. Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими
країнами.

4. Економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною
справою міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин
між країнами.

5. Національна і міжнародна економічна політика повинна спрямовуватись
на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та
інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому.

6. Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють
економічному і соціальному прогресу.

7. Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежать від
можливості доступу на ринки й вигідності цін на сировинні товари, що
експортуються.

8. Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватись у режимі
найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які
шкодять торговельним інтересам інших країн.

9. Розвинені країни, які беруть участь у регіональних економічних
угрупованнях, повинні робити, все, що від них залежить для того, щоб не
завдавати шкоди і не впливати негативно на поширення їх імпорту з третіх
країн, особливо з тих, що розвиваються.

10. Міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних
угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між
країнами, що розвиваються.

11. Міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити
збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної й економічної
допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної
виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення
економічного розвитку.

12. Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння,
повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються.

13. Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум
можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального
положення на їх торгівлю.

14. Повна деколонізація відповідно до Декларації 00Н про надання
незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою
економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні
багатства.

2. Міжнародні організації по торгівлі окремими видами товарів

1. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄДВТ)

Цей митний союз західноєвропейських держав створений у 1960 р.
Ініціатором його формування була Великобританія, яка тоді залишалась
осторонь Спільного ринку шести західноєвропейських країн, створеного у
1957 р. Створення ЄАВТ вважалося противагою Спільному ринку. Спочатку до
ЄАВТ входили Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія,
Швейцарія та Швеція. Пізніше до неї приєднались Ісландія, Фінляндія та
Ліхтенштейн. У 1977 р. у торгівлі ЄАВТ та Європейського Економічного
Співтовариства було відмінено мито на торгівлю промисловими товарами.
Вільної торгівлі між країнами-учасницями було досягнуто в 1966 р. У 1973
р. Великобританія та Данія увійшли до Спільного ринку, залишивши ЄАВТ.
Португалія вийшла з Асоціації у 1983 р. Торговельні тарифи між країнами
ЄС та ЄАВТ були повністю ліквідовані у 1984 р. Протягом 1990— 1993 рр.
угоди про вільну торгівлю були укладені з Туреччиною, Чехією,
Словаччиною, Ізраїлем, Польщею, Румунією, Угорщиною та Болгарією.

Відповідно до Угоди про Європейський економічний простір (набрала
чинності у 1994 р.) країни ЄАВТ (за винятком Швейцарії та Ліхтенштейну)
є його учасниками.

2. Конференція 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД)

Цей орган 00Н створений у 1964 р. Нині до його складу входять близько
170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку
міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва
держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних
відносин.

Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави
розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і географічним
принципом. Рішення Конференції 00Н набирають форму резолюцій, заяв тощо.
Вони мають рекомендаційний характер.

Під егідою 00Н розроблюються багатосторонні конвенції та угоди. У роботі
Конференції 00Н беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи
— Конференція та Рада з торгівлі й розвитку. Рада складається з шести
комітетів.

3. Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ)

Асоціація є торговельно-економічною організацією. Створена в березні
1981 р. на базі Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі. Остання
була створена в 1960 р. До складу ЛАІ входять Аргентина, Болівія,
Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу,
Уругвай, Чилі.

Мета ЛАІ — створити латиноамериканський Спільний ринок, сприяти
співробітництву у промисловості, сільському господарстві,
валютно-фінансовій сфері.

Торгівля та інтеграція стимулюються шляхом укладення регіональних і
субрегіональних багато- та двосторонніх угод з торговельних і митних
питань.

Вищим органом ЛАІ є Рада міністрів. Штаб-квартира розташована в
Монтевідео — столиці Уругваю.

4. Міжамериканська зона вільної торгівлі (МАЗВТ)

Рішення про створення МАЗВТ було прийняте у грудні 1994 р. на зустрічі у
верхах, що відбувалася в Майямі.

Мета цього угруповання країн Західної півкулі полягає у гармонізації
правил здійснення торгівлі та інвестицій. Діяльність МАЗВТ повинна
відповідати принципам, що лежать в основі Світової організації торгівлі,
та мати комплексний і недискримінаційний характер.

Асоціація поки що не діє. Створення її очікується до 2005 р. Процес
переговорів відбувається в межах Комітету з торговельних переговорів і
Комітету з цивільного суспільства. Останній займається узгодженням
питань у сфері праці, підприємницької діяльності, охорони довкілля тощо.

5. Міжнародна морська організація (ІМО)

Це міжнародна міжурядова організація, що має статус спеціалізованої
агенції 00Н. Заснована в 1958 р. з метою сприяння міжнародному
співробітництву у сфері морських перевезень і морської торгівлі.
Функціонувати розпочала в 1959 р. До 22 травня 1982 р. мала назву
«Міжурядова морська консультативна комісія». Нині до складу ЇМО входять
150 держав.

Організація є форумом для обміну інформацією між урядами з технічних
питань міжнародного торговельного судноплавства, сприяє гарантуванню
безпеки на морі та уникненню забруднення моря морськими суднами.

У межах ІМО було проведено конференції, що завершились укладенням
конвенцій з різних аспектів морського судноплавства. Міжнародна морська
організація прийняла велику кількість рекомендацій, кодексів,
керівництв, настанов, резолюцій. Організації» притаманна висока
результативність у сфері кодифікації міжнародно-правових питань,
пов’язаних з технічними та юридичними аспектами торговельного і
рибальського плавання.

Вищим органом ІМО є Асамблея, до якої належать всі держави-члени.
Скликається вона раз на 2 роки. Протягом міжсесійного періоду роботою
ІМО керує Рада. Штаб-квартира організації розташована в Лондоні.

6. Міжнародний центр торгівлі

Конференції 00Н з торгівлі та розвитку і СвітовоТ організації торгівлі
(МЦТ)

Міжнародний центр торгівлі ЮНКТАД/СОТ посідає чільне місце в системі ООН
з технічного співробітництва з країнами, що розвиваються, у сфері
сприяння торгівлі. Центр було створено в 1964 р. під егідою Генеральної
угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). У 1968 р. МЦТ розпочали спільно
керувати ГАТТ і ООН. Від імені ООН діє ЮНКТАД. Центр вважається
виконавчою агенцією Програми розвитку ООН і відповідає за впровадження
проектів Програми розвитку ООН у країнах, що розвиваються, та державах,
що переходять до ринкової економіки.

Діяльність МЦТ охоплює проекти, спрямовані на розширення експорту та
імпорту в таких головних напрямках:

1. Продуктовий і ринковий розвиток .

2. розвиток послуг для підтримки торгівлі.

3. Торговельна інформація .

4. розвиток людських ресурсів.

5. Керівництво міжнародними закупівлями та постачанням.

6. Оцінка потреб і розробка програм сприяння торгівлі.

Проекти технічного співробітництва виконуються в усіх сферах на
національному, субрегіональному, регіональному та міжрегіональному
рівнях. Вони розпочинаються на прохання заінтересованих країн. Тривають
проекти від кількох тижнів до кількох років. Проекти національного рівня
часто бувають комплексними, і їх результатом є рекомендації, спрямовані
на розширення експорту та поліпшення імпорту.

Міжнародний центр публікує матеріали, що стосуються підвищення торгівлі,
розвитку експорту, міжнародного маркетингу, міжнародних закупівель,
керування постачаннями, освіти у сфері міжнародної торгівлі,
торговельної інформації та статистики. До зазначених матеріалів мають
вільний доступ усі заінтересовані держави.

Фонд тісно працює також з Продовольчою і Сільськогосподарською
Організацією ООН (ФАО), Організацією ООН з промислового розвитку
(ЮНІДО), ПРООН, а також з іншими організаціями системи ООН,
регіональними банками розвитку, міжурядовими органами поза системою ООН,
неурядовими організаціями та численними закладами, діяльність яких
стосується торгівлі.

Кошти МЦТ складаються з внесків СОТ, ООН, ПРООН, інших міжнародних
організацій, а також добровільних внесків країн світу.

Центр вважається спільним підпорядкованим органом (]оіп1 5иЬ-зісііагу
огдап) СТО і ООН. У своїй діяльності МЦТ керується рішеннями СОТ і
ЮНКТАД. У межах МЦТ щорічно відбувається міжурядова зустріч Спільної
Дорадчої Групи , де розглядається програма подальшої діяльності МЦТ, яка
потім надсилається до СТО і ЮНКТАД. Дорадча група обговорює також
пропозиції МЦТ щодо його діяльності на період 6 років. Програма такої
діяльності вважається складовою середньострокового плану діяльності ООН.

Очолює МЦТ Виконавчий директор. Штаб-квартира налічує понад 200
чиновників і розташована у Швейцарії. Кілька сотень консультантів
працюють над реалізацією програм у різних країнах.

7. Організація американських держав (ОАД)

Заснована в 1890 р. для виконання переважно комерційних функцій. На 9-й
Міжамериканській конференції, що відбулася 1948 р. у м. Богота (столиця
Колумбії), було прийнято Статут і назву. Метою діяльності ОАД було
проголошено, зокрема, мир і процвітання країн

Західної півкулі.

До складу ОАД входять 35 держав. При ній акредитовані постійні
спостерігачі від Японії, Німеччини, Франції, Росії, Ізраїлю, Італії,
Іспанії та інших країн. Найвищим органом є Генеральна асамблея, що
складається з представників держав-членів. Скликається Генеральна
асамблея щорічно. Сесії відбуваються почергово у столицях
держав-учасниць.

Виконавчий орган — Постійна рада (в окремих джерелах — Генеральний
секретаріат), розташована у Вашингтоні (США).

8. Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК)

Це об’єднання основних країн Азії, Африки та Латинської Америки, що
видобувають нафту, їх частка перевищує третину світового обсягу
видобування нафти.

Перші заходи в напрямку встановлення тісних зв’язків між
країнами-експортерами нафти були здійснені Венесуелою, Іраном, Іраком,
Кувейтом і Саудівською Аравією в 1949 р. Після того як у 1960 р.
транснаціональні нафтові компанії знизили ціни на нафту, у Багдаді
відбулася конференція представників зазначених країн. Було прийняте
рішення про утворення постійно діючої організації, основною метою
діяльності якої повинно бути регулювання цін на нафту. Наступного року
така організація була створена під час конференції у Каракасі — столиці
Венесуели. Згодом до ОПЕК увійшли Катар (1961 р.), Індонезія (1962 р.),
Лівія (1962 р.), Об’єднані Арабські Емірати (1967 р.), Алжир (1969 р.),
Нігерія (1971 р.), Еквадор (1973 р.) і Габон (1975 р.). Останні дві
країни вийшли зі складу ОПЕК відповідно в 1993 та 1996 р.

Наприкінці 1973 р. країни-члени ОПЕК протягом трьох місяців підняли ціни
на нафту вчетверо. Об’єднання ОПЕК встановлює єдині продажні ціни на
нафту, сприяє збільшенню доходів від продажу видобутої нафти, стимулює
освоєння національних нафтових джерел країн-учасниць.

Вплив ОПЕК на світові ціни на нафту послабився, коли Норвегія і
Великобританія розпочали експлуатацію власних родовищ нафти з-під дна
Північного моря. До того ж промислове розвинені країни світу зайнялися
пошуком альтернативних джерел енергії та її економним використанням.

Вищим органом ОПЕК є конференція, що скликається двічі на рік. До
органів керування належать Рада керівників і Генеральний секретар.
Штаб-квартира ОПЕК розташована у Відні — столиці Австрії.

9. Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА).

Цей економічний пакт передбачає вільну торгівлю між США, Канадою та
Мексикою. Його попередником була двостороння угода, укладена в 1988 р.
між США та Канадою. Тристороння угода була укладена в 1992 р.,
ратифікована у 1993 р. і набрала чинності 1 січня 1994 р.

Угода передбачає поетапну відмову протягом 10 років (у окремих випадках
— протягом 15 років) від усіх мит і нетарифних обмежень у сфері
внутрізональної торгівлі, взаємне надання національного режиму
інвесторам з країн-учасниць Угоди, лібералізацію торгівлі послугами,
взаємне відкриття ринків для державних закупівель, високий рівень
захисту прав на інтелектуальну власність.

У 1994 р. заявку на вступ до Угоди подала Чилі. Розпочався переговорний
процес, який триває досі.

Виконавчими органами цього економічного угруповання є комісії з
торгівлі, праці та екологічного співробітництва.

Міжнародний договір є основним джерелом міжнародного права. Це
зафіксовано у Статуті 00Н та Статуті Міжнародного суду 00Н. Договір
покликаний чітко і у визнаненій формі відбивати угоду між суб’єктами
міжнародного права про створення обов’язкових для них правил, тобто
міжнародно-правових норм, що регламентують встановлення, зміну чи
припинення їх взаємних прав і обов’язків. Усі міжнародні договори
незалежно від кількості їх учасників є джерелами міжнародного права.
Посилюється значення міжнародного договору як головного джерела
міжнародного права. Це визнано у Віденській конвенції (1969 р.) про
право міжнародних договорів.

Міжнародний економічний договір є різновидом міжнародного публічного
договору.

Міжнародний економічний договір — це добровільна угода між двома або
більшою кількістю суб’єктів міжнародного права, відповідно до якої
встановлюються, змінюються чи припиняються їх взаємні права та
зобов’язання.

Основою міжнародного правового регулювання економічних відносин між
державами є дво- та багатосторонні договори. Вони бувають різними як за
змістом, так і за назвою.

3. Загальна характеристика правового забезпечення виконання міжнародних
економічних договорів

Закон України»Про міжнародні договори Украхни».

ІІІ. Виконання міжнародних договорів України

Стаття 12. Дотримання міжнародних договорів України

1. Міжнародні договори України підлягають неухильномудотриманню Україною
відповідно до норм міжнародного права.

2. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів
Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх та
багатосторонніх міжнародних договорів, в яких бере участь Україна,
неухильно виконували свої зобов’язання, що випливають з цих договорів.

Стаття 13. Забезпечення виконання міжнародних договорів України

Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забезпечення
виконання міжнародних договорів України.

Стаття 14. Виконання зобов’язань за міжнародними договорами України

1. Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади
України, Уряд Республіки Крим, інші державні органи, до компетенції яких
входять питання, що регулюються міжнародними договорами України,
забезпечують виконання зобов’язань, взятих за міжнародними договорами
Українською Стороною, стежать за здійсненням прав, які випливають з
таких договорів для Української Сторони, і за виконанням іншими
учасниками міжнародних договорів їхніх зобов’язань.

2. Зазначені державні органи, а також підприємства, установи та
організації зобов’язані надавати Міністерству закордонних справ України
інформацію, що стосується виконання міжнародних договорів України.

Стаття 15. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України

1. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює
Міністерство закордонних справ України.

2. На вимогу органів, що застосовують міжнародні договори України,
Міністерство закордонних справ України повинно надати офіційну
інформацію стосовно питань, що виникають у зв’язку з виконанням
міжнародного договору України.

3. У разі неналежного виконання зобов’язань, взятих на себе за
міжнародними договорами Українською Стороною, Міністерство закордонних
справ України інформує про це Президента України або Уряд України для
вжиття необхідних заходів.

Стаття 16. Заходи, що вживаються у разі порушення міжнародного договору
України іншими його учасниками

1. У разі порушення зобов’язань за міжнародним договором України іншими
його учасниками Міністерство закордонних справ України, інші центральні
органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим за
погодженням з Міністерством закордонних справ України подають
Президентові України або Урядові України пропозиції про вжиття
необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права.

2. У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його
учасниками, а також в інших випадках, передбачених нормами міжнародного
права, такий договір може бути денонсовано у порядку, встановленому
статтями 23 і 24 цього Закону.

Стаття 17. Дія міжнародних договорів України на території України

1. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України
становлять невід’ємну частину національного законодавства України і
застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного
законодавства.

2. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі
закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством
України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Стаття 18. Пропозиції про внесення змін і доповнень до законодавства
України у зв’язку з укладенням міжнародного договору України

У випадках, коли для виконання міжнародного договору України необхідно
ухвалення закону України чи постанови Верховної Ради України, указу
Президента України, постанови Уряду України, заінтересовані
міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України,
Уряд Республіки Крим за погодженням з Міністерством юстиції України в
установленому порядку подають пропозиції про прийняття відповідного
акта.

Стаття 19. Пролонгація міжнародного договору України

Міжнародний договір України може бути пролонгований відповідно до умов,
визначених самим міжнародним договором.

4. Загальна характеристика законодавства, що регулює спори у сфері
зовнішньоекономічної діяльності.

У процесі зовнішньоекономічної діяльності міх суб’єктами, які й
здійснюють, можуть виникати різного роду спори. Вони потребують свого
розгляду і розв’язання відповідно до діючого законодавства. В Україні
уже створені певні правові основи розгляду і розв’язання таких спорів,
які закріплені насамперед у Законі України «Про зовнішньоекономічну
діяльність» від 36 квітня І991 р. У сьомому розділі цього закону
«Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності» (ст. 38 —
39), зокрема, записано, що спори, які виникають між суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської
діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами
України, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо
це прямо не суперечить чинним законам України або передбачено
міжнародними угодами. Будь-які спори щодо застосування положень цього
Закону та законів, прийнятих на його виконання, можуть бути предметом
розгляду в органах суду України, якщо одна із сторін у справі є фізична
особа або держава. У випадку, коли сторонами у справі виступають
юридичні особи, такі спори розглядаються в арбітражних судах. Міжнародні
спори, які можуть виникнути в результаті дій України, вирішуються у
погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права.
Постановою Верховної Ради України » Про введення в дію Закону України
«Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. були
поставлені відповідні завдання перед рядом державних органів. Зокрема
було рекомендовано Торгово-промисловій палаті України створити
зовнішяьоекономічний третейський суд. Такий суд було створено. Водночас
з ініціативи і за участю Торгово-промислової падати України були
розроблені і 24 лютого 1994 р. прийняті Закон «Про міжнародний
комерційний арбітраж», а також Положення про Міжнародний комерційний
арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про
Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України.
Названі више закони та положення і створюють основну правову базу
вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та
інших видів міжнародних зв’язків.

5. Виконання міжнародних договорів Україною

Належне виконання зобов’язань, що випливають із міжнародних економічних
договорів, як і з міжнародних договорів взагалі, є одним із принципів
міжнародного права і його галузі — міжнародного економічного права. У
ст. 12 Закону України «Про міжнародні договори України» записано, що
міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною
відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного
дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб і інші
учасники двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, в яких
бере участь Україна, неухильно виконували свої зобов’язання, що
випливають з цих договорів.

З цією метою Президент України і Уряд України вживають заходів щодо
забезпечення виконання міжнародних договорів України. Міністерства та
інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд
Республіки Крим. інші державні органи, до компетенції яких входять
питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують
виконання зобов’язань, взятих за міжнародними договорами Українською
стороною, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів
для Української Сторони, і за виконанням іншими учасниками міжнародних
договорів їхніх зобов’язань. Зазначені державні органи, а також
підприємства, установи та організації зобов’язані надавати Міністерству
закордонних справ України інформацію, що стосується виконання
міжнародних договорів України.

Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює
Міністерство закордонних справ України. На вимогу органів, що
застосовують міжнародні договори України, Міністерство закордонних справ
України має надати офіційну інформацію стосовно питань, що виникають у
зв’язку з виконанням міжнародного договору України. У разі неналежного
виконання зобов’язань, взятих на себе за між-народними договорами
Українською Стороною, Міністерство закордонних справ України інформує
про це Президента України або Уряд України для вжиття необхідних
заходів. У разі порушення зобов’язань за міжнародним договором України
іншими його учасниками Міністерство закордонних справ України, шші
центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки
Крим за погодженням з Міністерством закордонних справ України подають
Президенту України або Уряду України пропозиції про вжиття необхідних
заходів відповідно до норм міжнародного права.У разі суттєвого порушення
міжнародного договору України іншими його учасниками, а також в інших
випадках, передбачених нормами міжнародного права, такий договір може
бути денонсовано. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні
договори України становлять невід’ємну частину національного
законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм
національного законодавства. Якщо міжнародним договором України,
укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж
ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила
міжнародного договору України. У випадках, коли для виконання
міжнародного договору України необхідне ухвалення закону України чи
постанови Верховної Ради, указу Президента України, постанови Уряду
України, заінтересовані міністерства, інші центральні органи державної
виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим за погодженням з
Міністерством юстиції України у встановленому порядку подають пропозиції
щодо прийняття відповідного акта.

Реєстрація міжнародних договорів, що набрали чинності для України,
здійснюється Міністерством закордонних справ України у Секретаріаті
Організації Об’єднаних Націй та у відповідних органах інших міжнародних
організацій.

Однією із важливих умов успішної й ефективної зовнішньоекономічної
діяльності України є створення відповідної правової бази. Її
недосконалість негативно впливає на розвиток зовнішньоекономічних
відносин нашої країни, призводить до безконтрольного вивезення вкрай
дефіцитних ресурсів і продажу їх на світовому ринку за демпінговими
цінами.Зовнішньоекономічна діяльність потребує корінних змін, передусім
її законодавче регулювання. В Україні правова база зовнішньоекономічної
діяльності: Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1б
квітня 1991 р.)-нормативно визначені принципи, види і суб’єкти
зовнішньоек. діяльності, питання правового регулювання їхньої діяльності
та ін.; Митний кодекс України(12 грудня 1991 р.)-визначив принципи
організації митної справи в Україні; закони про державне мито, єдиний
митний тариф. Містяться норми, що стосуються організації і здійснення
зовнішньоекономічної діяльності: закони «Про підприємництво» (7 лютого
1991 р.),»Про підприємства в Україні»(27 березня !991 р.) та ін. З ряду
питань зовнішньоекономічної діяльності приймалися відповідні постанови
Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Регулювання дає
можливість державі з урахуванням суспільних інтересів упорядкувати
відносини зовнішньоекономічного характеру, створити відповідний правовий
режим (правопорядок), дотримання якого сприяє розвитку міжнародного
економічного співробітництва, підвищенню його ефективності.

Використана література:

Міжнародне економічна право. Підручник. – К., 2001.

Ковалевський І.С. Зовнішньоекономічна діяльність України. – Харків,
2000.

Похожие записи