Курсова робота

Тема. Міжнародна підприємницька діяльність

Зміст

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

Міжнародний бізнес: поняття, види, суб’єкти, види. . . . . . . . . . . .
. . . . . . .4

Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу. . . . . . . . . . .
. . . . . .8

Пошук зарубіжного партнера. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . .10

Механізм функціонування СП. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . .12

Тенденції і проблеми розвитку МСП в Україні. . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . .15

7. Регулювання міжнародної підприємницької діяльності. Значення і
цілі.17 8. Державні і міжнародні органи. . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .18

9. Додаток. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .22

10. Висновок. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32

Вступ

Важливою стратегічною тенденцією є інтернаціоналізація національних
економік і різних суб’єктів господарювання. Проголошення незалежності
України породило докорінні зміни у взаєминах між нею та іншими
зарубіжними країнами. Почали Формуватися нова концепція, прогресивніші
форми зовнішньоекономічних відносин.

Тепер виникли принципово інші можливості економічного розвитку і
трансформації зв’язків між Україною та світовим співтовариством. Однією
з характерних особливостей світового суспільного розвитку на сучасному
етапі є все більша взаємозалежність різних країн і господарських
територіальних утворень. Без залучення будь – якої країни до тісних
світогосподарських зв’язків неможливий її ефективний і соціально
спрямований економічний розвиток.

Формування ринкової системи господарювання діалектично зв’язано зі
світовою економікою, процесами інтернаціоналізації господарської
діяльності, здійснюваної на рівні інституціональних органів управління
та окремих фірм з окремими формами власності. У першому випадку
зовнішньоекономічна діяльність спрямована на встановлення міжнародного
(міждержавного) співробітництва, створення належного правового поля з
метою стимулювання розвитку і підвищення ефективності економічних
зв’язків, а у другому – вона виявляється в укладенні та виконанні певних
угод, договорів, контрактів. Усім підприємствам і організаціям надано
право безпосередньо здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на основі
самофінансування і валютної самоокупності.

Забезпечення гармонійного входження первинних комерційно – господарських
ланок (фірм) у систему міждержавного поділу праці, кооперована взаємодія
на зовнішньому ринку, перетворення зовнішньоекономічних відносин на
органічний елемент відтворювальних процесів мають сприяти не лише
зростанню ефективності міжнародних економічних відносин, а й
інтенсифікації ринкової системи господарювання всередині країни.

Все це вимагає більш гнучких і ефективних підприємницьких зв’язків між
внутрішньою виробничо – економічною системою та її зовнішніми
партнерами, що виступають на міжнародному ринку як суб’єкти економічних
відносин, рівновага котрих зумовлюється попитом на товари (послуги) та
їх пропонування.

Міжнародний бізнес: поняття, суб’єкти, типи, види

У нинішніх ринкових умовах розвитку світової економіки все більших
масштабів набуває міжнародна підприємницька діяльність (бізнес), тобто
сфера практичної реалізації форм міжнародних економічних відносин.

У прагматичному значенні міжнародну підприємницьку діяльність (бізнес)
можна трактувати як діяльність, що передбачає науково – технічну,
виробничу, торговельну, сервісну та іншу співпрацю господарських
суб’єктів двох або більше країн. Міжнародний бізнес трактується також як
співробітництво між країнами світу, окремими підприємствами і суб’єктами
господарювання на взаємовигідних умовах. Він базується на подальшому
розвитку і міжнародному поділі праці. Це зумовлено структурою розміщення
найрізноманітніших природних багатств, географічним положенням,
кліматичними умовами, історичними традиціями виробництва, розмірами
трудових ресурсів та іншими факторами.

Сучасний міжнародний бізнес фактично охоплює всі сфери діяльності людей,
пов’язані з переміщенням і взаємопроникненням головних чинників
виробництва (трудових ресурсів, засобів та предметів праці), товарів і
послуг через національні кордони.

Загальними мотивами, що спонукають окремих суб’єктів господарювання
брати участь у міжнародному бізнесі, є можливість розширення продажу
товарів, придбання (використання) нових джерел ресурсів, диверсифікація
виробництва. Постійна присутність на міжнародному ринку дає змогу
підприємствам (фірмам) значно збільшувати свій зиск, отримувати великі
прибутки. Розвиток міжнародної підприємницької діяльності може бути
зорієнтований і на реалізацію довгострокових власних інтересів, коли
цілі забезпечення і збереження повної прибутковості не є пріоритетними.

Виробничі можливості будь-якого підприємства можуть бути обмежені
зменшенням обсягу внутрішнього (національного) ринку через недостатню
кількість споживачів або низьку купівельну спроможність. За сприятливої
кон’юнктури на світовому ринку національна фірма має можливість
нарощувати обсяги виробництва і продажу товарів через вихід на
міжнародний ринок. Як свідчить досвід господарювання, великі корпорації
у наш час понад 40 % обсягу продажу власних товарів здійснюють поза
межами національних ринків.

Розширювати і збільшувати ринки збуту (і відповідно свої прибутки) те чи
інше підприємство може за рахунок купівлі за кордоном певних видів
первинної сировини, напівфабрикатів тощо. У деяких випадках вирішальне
значення мають унікальні властивості закордонних товарів або послуг, які
використовуються вітчизняними підприємствами.

Різким коливанням у виробничій і комерційно – торгівельній діяльності
можна зарадити диференціацією підприємства, за якої підтримуються
оптимальні обсяги продажу продукції (на випадок економічного спаду у
своїй країні або фірмі) за рахунок виходу ринки інших країн, економіка
котрих перебуває на стадії пожвавлення і піднесення. Крім того,
підприємство стає менш залежним від кон’юктури внутрішнього ринку, якщо
певну частину ресурсних компонентів і напівфабрикатів воно одержує по
імпорту з – за кордону.

Суб’єктами міжнародного бізнесу є його учасники, спроможні активно і
незалежно працювати з метою реалізації своїх економічних інтересів. До
основних суб’єктів такої господарської діяльності належать фізичні та
юридичні особи, інституціональні й добровільні об’єднання останніх,
держави та міжнародні організації. Відповідно до Закону України «Про
зовнішньоекономічну діяльність» суб’єктами такої діяльності можуть бути:

фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства, що мають громадянську дієздатність і правоздатність;

юридичні особи, що зареєстровані в Україні та мають на її території
постійне місцезнаходження;

об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є
юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне
місцезнаходження на території України;

структурні одиниці суб’єктів господарської діяльності іноземних держав
(дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

До цього слід додати, що суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності
України при господарюванні мають дотримуватись таких принципів:

суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної
діяльності;

свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

юридичної рівноправності та недопущення дискримінації;

верховенства закону;

захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

еквівалентності обміну, недопустимості демпінгу в процесі ввезення і
вивезення товару.

Виходячи з мотивації та особливостей здійснення міжнародної
підприємницької діяльності (бізнесу), можна виокремлювати певні її
(його) типи і види (мал. 1).

Як видно із рисунка, є два основні типи бізнесу — приватний і державний
міжнародний бізнес. Таке виокремлення типів міжнародного бізнесу
здійснюється на основі розмежування суб’єктів господарювання за ознакою
форм власності. Зараз у країнах Із перехідною економікою домінує
тенденція до поступового збільшення частки приватного міжнародного
бізнесу.

— За галузево-технологічною і функціональною ознаками розрізняють певні
види міжнародного бізнесу: промисловий, аграрний, промислово-аграрний,
будівельний, торговельний, транспортно-комунікаційний, фінансовий.
Найбільш швидкими темпами розвиваються промисловий, торговельний і
фінансовий міжнародний бізнес.

Форми міжнародної підприємницької діяльності

У міжнародній практиці підприємницької діяльності розрізняють певні
форми та рівні інтернаціоналізації різних суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності, що показано на мал. 2.

Першою і найнижчою за рівнем інтернаціоналізації формою підприємницької
діяльності є здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій —
експортно-імпортних, лізингу, посередницьких, консультаційних і
маркетингових послуг.

Другою формою підприємницької діяльності є різноманітна промислова
кооперація — науково-технічна (в галузі науково-дослідних і
дослідно-конструкторських, випробувальних робіт), виробнича, збутова,
сервісна (технічне обслуговування і ремонт після продажу).

Третя форма міжнародної підприємницької діяльності — це достатньо
широкомасштабна організація спільного підприємства, яка має високий
рівень інтернаціоналізації і охоплює створення та функціонування
спільних підприємств, ліцензування, управління за контрактом.

Четверта форма міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем
інтернаціоналізації суб’єктів господарювання — це
територіально-виробничі комплекси з багатосторонніми міжнародними
зв’язками. Прикладами таких форм господарських зв’язків можуть бути
прикордонна і прибережна торгівля, різні консорціуми, реалізація
концесійних угод тощо.

Економічні зв’язки з зарубіжними фірмами реалізуються переважно шляхом
здійснення комерційних операцій, тобто певних технічних і організаційних
процедур для підготовки і здійснення міжнародного співробітництва.
Найбільш поширеною, традиційною формою зовнішньоекономічної діяльності є
зовнішньоторговельні операції — імпортні та експортні.

Імпорт — завезення товарів з іншої країни і реалізація їх на
внутрішньому ринку.

Експорт — продаж товарів, вивезених із країни іноземному покупцю.

Розрізняють нерегулярний експорт, коли фірма експортує надлишки своїх
товарів чи окремі товари, виготовлені на замовлення, та активний
експорт, за якого продуцент розширює постійні експортні операції на
конкретних міжнародних ринках. Є ще прямий експорт, коли будь-який
суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності може експортувати свої товари
самостійно, і побічний експорт, коли реалізація здійснюється за
допомогою міжнародних посередників.

Не наявність достатньої кількості конвертованих національних валют,
прагнення скоротити валютні ресурси на імпорт зарубіжних товарів
спричиняють значний розвиток зустрічної торгівлі, основними формами якої
є:

— бартер — одноразовий або послідовний обмін товарів у натуральній формі
без грошей. У цьому випадку гроші є лише розрахунковою категорією;

— зустрічна купівля — торгівля за одним або кількома контрактами, кожний
з яких має бути оплачений покупцем негайно, але із зобов’язанням
продавця закупити в свою чергу певний товар на відповідну суму в
покупця. У цьому випадку операції оплати і закупівлі розмежовані в часі;

— кліринг (міжнародний) — безперервна зустрічна торгівля в обумовлених
договорами обсягах з використанням системи безготівкових розрахунків,
тобто заліку взаємних вимог і зобов’язань;

— компенсаційна операція — це операція, подібна до бартерної; проте
можливе часткове погашення заборгованості грошима;

— офсет — це виробничі взаємовідносини, коли продавець зобов’язується
виготовляти товар або складувати готовий виріб у місці збуту (в
іноземній державі), або купувати певні комплектуючі деталі (вузли) для
даного товару в конкретних виробників цих деталей;

— спільне підприємство — підприємство, діяльність якого базується на
співпраці вітчизняних та іноземних партнерів, солідарному ризику її
здійснення, спільному розподілі прибутків. Необхідні передумови такої
діяльності створюються у процесі інтернаціоналізації суб’єктів
господарювання, розвитку експортно-імпортних операцій.

Надвисокий рівень інтернаціоналізації є важливим чинником зростання
ефективності зовнішньоекономічної діяльності будь-якого суб’єкта
господарю-

вання; досягається лише в межах четвертої форми міжнародного бізнесу. У
цій формі фактично Інтегруються всі інші форми міжнародної
підприємницької діяльності, в тому числі створення спеціальних (вільних)
економічних зон, міжнародних консорціумів, концесій тощо.

Щоб реалізувати окремі форми міжнародної підприємницької діяльності,
рекомендуються два основні шляхи:

1) встановлення міжнародних відносин між партнерами, без створення
нового підприємства, що мають регулюватися відповідними економічними
угодами або контрактами, чинними законодавчими актами про міжнародну
торгівлю та кооперацію;

2) створення нового спільного підприємства або зарубіжної філії
(представництва), тобто нового суб’єкта господарювання і міжнародного
бізнесу.

Ці шляхи передбачають обґрунтування всіх факторів, що впливають на вибір
відповідної форми бізнесу.

Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу

Міжнародна підприємницька діяльність зумовлена об’єктивними процесами
інтернаціоналізації окремих суб’єктів господарювання та національної
економіки в цілому. Вона може мати різноманітний характер, типи, види,
форми. За масштабами та ефективністю впливу на міжнародний бізнес слід
виокремити спільне підприємництво.

Міжнародне спільне підприємство (МСП) є формою співробітництва і
поєднання зусиль різнонаціональних партнерів стосовно інвестування,
управління, виробництва продукції (надання послуг, торгівлі), розподілу
підприємницьких доходів і ризиків.

Серед найважливіших ознак міжнародного спільного підприємства варто
виокремити насамперед те, що воно є:

1) формою міжнародного бізнесу і специфічним його суб’єктом;

2) формою і способом виходу на зарубіжний ринок;

3) різновидом прямого іноземного інвестування;

4) однією з нових форм господарювання для країн з економікою, що
активно трансформується на ринкових засадах.

Мотивація і процедура створення міжнародних спільних підприємств
формується на макро і мікрорівні. Для промислове розвинених країн
вирішальним макроекономічним чинником експортної орієнтації
підприємницького капіталу є насамперед баланс імпорту й експорту
інвестиційних ресурсів. Його формування і фактичний стан визначаються
певними політико-, ресурсо-, та загальноекономічними чинниками, до яких
можна віднести: стабільність політичної системи, ступінь втручання уряду
в економіку, рівень інфляції та кон-вертованість валюти, стан платіжного
балансу, розвиненість фондового ринку, систему оподаткування тощо.

Привабливість міжнародних спільних підприємств зумовлена:

збільшенням матеріальних та фінансових ресурсів, виробничих потужностей;

сприянням розвитку національної науково-дослідної бази, поширенням
передової технології та управлінського досвіду, підвищенням кваліфікації
керівних кадрів і спеціалістів-менеджерів;

стимулюванням конкуренції! Пов’язаними з нею позитивними явищами
(підриванням позицій місцевих монополій, підвищенням якості
імпортозамін-ної продукції та зниженням цін на неї);

нарощуванням експортних надходжень у вигляді податків на прибутки
спільних підприємств.

Основними мотивами формування й функціонування спільних підприємств як
стратегії виходу на міжнародний ринок є:

зниження питомих інвестиційних ресурсів і підприємницького ризику за
створення і використання нових потужностей;

розширення діючих виробничих потужностей;

реалізація переваг меншої вартості факторів виробництва і в першу чергу
збереження ресурсів;

можливість уникнення сезонної нестабільності виробництва і пристосування
до процесу скорочення життєвого циклу продукції;

підвищення ефективності маркетингу і находження нових каналів збуту;

проникнення на конкретний територіальний ринок і набуття управлінського
досвіду на нових ринках.

Мотивація діяльності безпосередніх партнерів формується внаслідок
узгодження їхніх інтересів — виробничо-економічних, маркетингових,
екологічних, престижних та особистих. Домінуючими є виробничо-економічні
й маркетингові мотивації діяльності партнерів. Проте слід враховувати й
інші (мало декларовані та рідко досліджувані) мотиви: екологічні, коли
розв’язуються нагальні завдання виведення з експлуатації екологічно
брудних (небезпечних для здоров’я людей і довкілля) виробництв;
пропагандистські престижі, що притаманні діяльності великих корпорацій
(компаній, фірм) за кордоном і міжнародному бізнесу в окремих
невиробничих сферах (туризм, сервіс); особисті (персональні), коли
спільні підприємства засновуються партнерами однієї національності або
на родинних засадах.

Створення спільних підприємств базується на чинному законодавстві
України. Цей процес охоплює узгоджені в часі етапи (мал. 3).

Ухваливши заснування міжнародного спільного підприємства, уточнюють
(вибирають) сферу його діяльності. Спільне підприємство має задовольняти
потреби ринку в певній продукції і її належній якості.

Оцінювання вітчизняного партнера здійснюється за сукупністю показників,
що характеризують:

1) рівень якості продукції її конкурентоспроможність на світовому
ринку;

2) технічний рівень устаткування, наявність окремих будівель, споруд,
вільних виробничих площ, що можуть бути зараховані до статутного фонду
при його формуванні;

3) професійну підготовку і спеціалізацію персоналу, необхідного для
забезпечення функціонування створюваного спільного підприємства;

4) місце розташування підприємства щодо постачальників сировини,
напівфабрикатів, комплектуючих, забезпечення транспортними
комунікаціями;

5) можливий ринок збуту товарів (внутрішній і зовнішній), його обсяги,
номенклатуру та прогнозну перспективу.

Пошук зарубіжного партнера.

В першу чергу слід враховувати вихідні умови вітчизняного партнера, що
може мати вже досвід роботи із зарубіжним партнером. Це сприятиме
прискоренню розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, експортно-імпортної
діяльності, поглибленню науково-технічної і виробничої кооперації з
іншими зарубіжними фірмами. Діяльність можливих партнерів аналізують за
певною системою показників. Для цього використовують: прямі показники
(величину активів і їх динаміку, частку власних чи позичених коштів,
отриманий прибуток, чисельність працівників, кількість підприємств
(філій, представництв фірми), обсяг зарубіжного продажу); опосередковані
показники (прибуток щодо поточних витрат виробництва, продуктивність
праці, приріст продукції в розрахунку на одиницю інвестицій та ін.).

У результаті отриманого аналізу встановлюються (або припиняються)
безпосередні контакти з зарубіжними партнерами і ведуться попередні
переговори. Процес переговорів завершується підписанням протоколу
намірів, в якому мають бути визначені й зафіксовані такі питання:

загальний обсяг виробництва, можливі обсяги поставок на внутрішній і
зовнішній ринок;

розмір статутного фонду і часток учасників в ньому, співвідношення між
власниками і позичковими коштами, можливий банк-кредитор;

забезпеченість місцевими кваліфікованими кадрами та можлива потреба у
залученні іноземного персоналу;

форми і методи організації продажу готової продукції (виробів) та їх
післяпродажне технічне обслуговування, його тривалість;

забезпечення трансферту прибутку іноземного партнера;

джерела надходження і напрямки використання іноземної валюти, у тому
числі вільно конвертованої.

Можуть бути й інші питання. Деталізація їх щодо створення міжнародного
спільного підприємства здійснюється в процесі підготовки техніко
економіч –ного обґрунтування. Приблизні схема і його зміст подані в мал.
4.

У процесі підготовки установчих документів (проектів) слід усвідомити
важливість ретельної розробки статуту спільного підприємства, в якому
має бути визначено: предмет і цілі діяльності спільного підприємства,
його місцезнаходження, склад учасників; розмір статутного фонду і часток
партнерів у ньому, порядок його формування; склад і компетенцію органів
управління, порядок прийняття рішень та коло завдань, для розв’язання
яких вимагається одностайність думки; порядок припинення діяльності
(ліквідації) спільного підприємства.

Вищим органом спільного підприємства є рада, яка формується з осіб,
призначених його учасниками, тобто з громадян країн-учасниць.
Керівництво поточною діяльністю спільного підприємства здійснює
генеральний директор (дирекція), який (яка) призначається радою.
Керівником спільного підприємства може бути як представник одного із
засновників, так і запрошений спеціаліст. Після завершення переговорів і
підписання установчих документів проводиться реєстрація спільного
підприємства у відповідній державній інстанції згідно з чинними
законодавчими актами. Для реєстрації СП необхідні такі документи:

1) письмова заява одного з учасників, в якій зазначаються всі учасники
СП, їхні юридичні адреси, керівні органи, особа, котрій доручено
отримати реєстраційне свідоцтво;

2) письмове погодження обласної (міської) держадміністрації і керівного
органу вітчизняного учасника на створення СП;

3) нотаріально засвідчені копії установчих документів;

4) техніко-економічне обґрунтування створення СП, що засвідчує його
ефективність і валютну окупність;

5) документи, що підтверджують реєстрацію іноземного партнера як
юридичної особи та його платоспроможність.

Реєстрація проводиться за наявності рішення Державної
зовнішньоекономічної комісії Кабінету Міністрів України. Після розгляду
і схвалення поданих документів, приймається відповідне рішення,
видається свідоцтво про реєстрацію, а назва спільного підприємства
вноситься до спеціального реєстру.

Механізм функціонування СП.

На етапі створення спільного підприємства у його установчих документах
і техніко-економічному обґрунтуванні вирішуються принципові питання
управління й кадрового забезпечення, формується
організаційно-економічний механізм функціонування.

Нині в Україні вже створені й функціонують тисячі міжнародних спільних
підприємств в різних галузях народного господарства, і кожне з них має
свою специфіку і певну особливість господарської діяльності, що
пов’язані з багатьма чинниками діяльності їх зарубіжних партнерів. Проте
можна окреслити загальновизнаний організаційно-економічний механізм
функціонування МСП, його структуроутворюючі основні елементи, що
зображені на мал. 5.

Як видно із рисунка, першочерговою і найважливішою функцією дирекції є
управління персоналом. Чисельність персоналу МСП не регламентується, а
погоджується партнерами. Засновники самостійно вирішують питання
наймання і звільнення працівників, форми і розміри оплати праці,
матеріального заохочення. Умови оплати праці вітчизняних працівників,
режим їх роботи та відпочинку, соціальне забезпечення і страхування
регулюються чинним законодавством України. На іноземних працівників МСП
поширюється встановлений для них режим роботи та чинне вітчизняне
законодавство щодо деяких умов праці. Умови оплати праці і пенсійного
забезпечення визначаються, в основному, трудовим договором з кожним
іноземним працівником МСП. Платежі для майбутнього пенсійного
забезпечення цих працівників перераховуються у відповідні фонди країн
їхнього постійного проживання і у відповідній валюті.

Матеріально технічне забезпечення МСП здійснюється з використанням як
внутрішнього, так і зовнішнього ринків також відповідно до прийнятих
угод між засновниками спільного підприємства.

Транспортне обслуговування регулюється нормами і правилами внутрішніх та
міжнародних перевезень вантажів.

Маркетингові дослідження дають можливість успішно здійснювати міжнародну
підприємницьку діяльність, забезпечувати ефективність її результатів.
Вони охоплюють такі основні організаційно-економічні заходи: визначення
структури власної служби маркетингу; визначення середовища міжнародного
маркетингу; пошук прийнятних ринкових ніш і розробка стратегії виходу на
міжнародний ринок; здійснення наступальної реклами, вибір
найефективніших її видів і форм Інформування клієнтів про переваги
пропонованих товарів.

Міжнародні спільні підприємства самостійно здійснюють стратегічне і
поточне планування виробництва, визначають порядок реалізації продукції
та послуг. Складання плану виробництва базується на результатах
маркетингових досліджень і портфеля замовлень, сформованого укладанням
вітчизняних і міжнародних угод (контрактів).

Спільні підприємства реалізують вироблену власну продукцію,
використовуючи вітчизняні системи збуту, гуртову і роздрібну торгівлю.

Прибуток, отриманий в результаті спільної діяльності з виробництва
готової продукції, підлягає ретельному розподілу між партнерами.
Балансовий прибуток визначають відрахуванням із загального виторгу від
реалізації витрат на виробництво, суми виплати відсотків за кредит, а
також величини штрафів, пені, неустойки. З отриманого балансового
прибутку створюють фонди відтворення і резервний фонд, здійснюють
страхові платежі. Прибуток, що залишається, підлягає оподаткуванню. Він
є також джерелом відповідних платежів у бюджет та створення фонду,
спрямованого на матеріальне заохочення працівників і соціальний розвиток
підприємства. Далі залишається чистий прибуток, який має бути
розподілений між партнерами пропорційно частці внеску до статутного
фонду МСП.

Прибуток, одержаний зарубіжним учасником (партнером), може
використовуватися за його ініціативою по-різному:

як трансферт (репатріація) всього або частки прибутку, для купівлі
товарів для власних потреб;

щодо імпортозамінної продукції — як трансферт прибутку шляхом закупівлі
товарів або згідно з конкретними домовленостями.

Склад конкретних фондів, спрямованих на відтворення
матеріально-технічної бази та соціальний розвиток підприємства, порядок
їх утворення і використання фіксуються в установчих документах. Зокрема,
передбачається обов’язкове формування резервного фонду обсягом не менш
як 25 % структурного фонду, який використовується для забезпечення
стабільності функціонування МСП та можливості здійснення господарського
маневру в разі виникнення нагальної потреби.

Система оподаткування МСП в Україні відповідає чинному законодавству.
Ставки податку на прибуток встановлені на рівні 30 % , а податок на
трансферт розподіленої частини прибутку за кордон — 15 %. Існують
податки на додану вартість, акцизний збір, місцеві податки і збори. В
окремих випадках держава може надавати пільги залежно від важливості й
необхідності прискорення випуску певної продукції (особливо ліквідної).

Розрахункова-кредитні операції регулюються відповідними нормативними
актами, чинними у період формування банківської системи ринкового типу.

Кошти МСП зараховуються на його поточний або валютний рахунок відповідно
у Національному банку України і банку, що здійснює зовнішньоекономічну
діяльність.

На наявні грошові кошти спільному підприємству нараховуються банком
певні проценти. За потреби СП можуть надаватись кредити на комерційних
умовах вітчизняними або зарубіжними банками.

Фінансові результати діяльності МСП залежать від прийнятої ним системи
обліку та якості звітності.

Спільні підприємства несуть відповідальність за дотримання встановленого
порядку ведення та правильність обліку і звітності. Документи, що
регулюють окремі аспекти обліково-аналітичної діяльності спільних
підприємств, враховують їхні певні особливості, зокрема, витрати,
пов’язані з експортом продукції, зарубіжними відрядженнями,
представницькими функціями, аудиторськими послугами, інноваційною та
маркетинговою діяльністю, валютними операціями тощо.

Страхування підприємницького ризику — є обов’язковим для функціонування
спільних підприємств. Його здійснюють через державні й приватні
компанії. Чинним законодавством передбачене страхування: основних
засобів (активів); частини оборотних коштів (виробничих запасів на
складах, напівфабрикатів власного виробництва); збитків від стихійного
лиха; вантажів у процесі транспортування; майна від крадіжки зі зломом.

Спільні підприємства зобов’язані постійно інформувати страхову компанію
про істотні зміни щодо об’єктів страхування, розмірів страхових сум та
ступеня ризику.

Тенденції і проблеми розвитку МСП в Україні.

Україна як незалежна держава, що продекларувала і активно здійснює курс
ринкових перетворень, має порівняно невеликий досвід здійснення
спільного підприємництва на власній території. За 1991 – 1995 роки
створено понад 3 тисячі спільних підприємств різної галузево –
функціональної спрямованості. Найбільша кількість (майже 90 %) МСП
створена на двосторонній основі і функціонує у промисловості України.
Частка українських партнерів у статутному фонді МСП коливалися від 40 до
90 % і в середньому дорівнювала 57 %.

У створенні МСП на території України взяли участь майже 40 країн світу.
Найбільш активні (за кількістю створених спільних підприємств) – США,
Німеччина, Швейцарія, Австрія, Польща, Угорщина, Болгарія, Італія,
Канада. Загальний обсяг іноземних інвестицій у створення і розвиток МСП
на кінець 1995 року становив понад 2,2 млрд дол.. США.

Зараз уже можна констатувати певні тенденції щодо розвитку МСП в
Україні. До таких тенденцій належать:

відносно висока динаміка процесів створення, розширення масштабів, видів
і сфер підприємницької діяльності;

переважання партнерів по спільному підприємництву, які належать до
промислово розвинених країн, що зумовлено потужністю, стратегічною
організацією і мобільністю капіталу цих країн;

створення МСП переважно на двосторонній основі і заради здійснення
промислової діяльності;

орієнтація МСП на продукування видів продукції, якими світовий ринок
практично насичений (наприклад, комп’ютерна техніка певних класів,
офісні меблі) та сферу різноманітних послуг;

обмеженість іноземних партнерів щодо великих за обсягом інвестицій
(особливо в обробну промисловість), зумовлена відсутністю надійних
гарантій їхнього правового захисту, стратегією виходу на практично
малознайомий і тривалий час закритий український ринок;

активна участь у формуванні МСП малих зарубіжних фірм і компаній,
зорієнтованих на швидку віддачу невеликих інвестицій або комерційну
вигоду від разових операцій, нерідко суто посередницьких чи відверто
спекулятивних;

зосередження МСП передовсім у науково – технічних і виробничо –
промислових центрах і регіонах України, зокрема Києві, Київській,
Львівській, Донецькій та Одеській областях, бажання і намагання
формувати більш – менш потужні центри підприємницької діяльності.

Заслуговує на увагу виявлена аналітичним шляхом низка причин
недостатньо високої результативності діяльності МСП з погляду вирішення
організаційно – економічних завдань і пріоритетів України у сфері
спільного підприємництва. Ці причини можна звести до такого:

потенціал іноземного інвестування виробництва більшості товарів
споживчого призначення обмежений загальною експортною орієнтацією
найконкурентноспроможніших корпорацій на світовому ринку;

участь іноземних інвесторів у активній структурній перебудові економіки
України є зараз ненадійною, оскільки триває їхня заінтересованість у
місцевій сировині, металі та продуктах первинної обробки;

масштабне технолого – технічне переоснащення виробництва насамперед у
пріоритетних галузях народного господарства ускладнюється завдяки
інфернальній (внутрішній) орієнтації інвестиційної політики іноземних
фірм, використання МСП як каналу доступу до науково – технічного
потенціалу українських суб’єктів господарювання;

переваги використання традиційної товарної й територіальної
(географічної) структури експортно – імпортної діяльності обмежують
участь МСП у необхідній прискореній диверсифікації виробництва багатьох
господарських утворень;

підготовка та підвищення кваліфікації національних кадрів, здатних
ефективно керувати підприємницькою діяльністю, входять у певне
протиріччя із природним прагненням іноземних партнерів використовувати в
основному наявних місцевих працівників високої кваліфікації, не
вкладаючи відповідні кошти у формування дійової системи управління
персоналом.

Практика сучасного господарювання свідчить про наявність політико –
правових, організаційно – структурних та соціально – психологічних
проблем створення і функціонування МСП на різних рівнях управління
спільним підприємництвом – внутрішньовиробничому, галузевому,
регіональному, державному та міжнародному (мал. 6.). Вирішення цих
проблем вимагає формування зовнішнього і внутрішнього середовища
спільної підприємницької діяльності, власної стратегії розвитку,
ефективної системи управління МСП.

Регулювання міжнародної підприємницької діяльності.

Значення і цілі.

Інтернаціоналізація комерційно – господарської діяльності зумовлює
необхідність існування чіткого механізму регулювання міжнародного
спільного підприємництва, здійснюваного відповідними державними
структурами і міжнародними організаціями.

Передовсім детального розгляду потребує державне регулювання
зовнішньоекономічної діяльності в Україні, яке відіграватиме винятково
важливу роль у реформуванні економіки і підвищенні ефективності
використання сучасної системи господарювання. Ця роль значно зростає
нині, коли після ліквідації монополії держави на зовнішньоекономічну
діяльність підприємства й організації отримали можливість самостійно й
безпосередньо налагоджувати зв’язки з іноземними партнерами.

Можна виокремити такі цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності
суб’єктів господарювання:

забезпечення збалансованості різних сфер економіки й рівноваги
внутрішнього ринку України;

стимулювання прогресивних структурних змін в економіці,
зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів підприємницької діяльності;

створення особливо пільгових умов для інтеграції економіки України в
систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до
ринкових структур розвинутих країн;

здійснення захисту економічних інтересів України в цілому й окремих
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

надання рівних можливостей суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності,
розвиток усіх видів підприємництва незалежно від форми власності;

заохочення конкуренції і подолання монополізму у сфері
зовнішньоекономічної діяльності.

Державні і міжнародні органи

Регулювання підприємницької діяльності практично здійснюють державні
органи законодавчої і виконавчої влади – Верховна Рада України, Кабінет
Міністрів, Національний банк, Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків
і торгівлі, Державне управління митного контролю.

До компетенції Верховної Ради України належить таке:

прийняття, зміна і скасування законів стосовно зовнішньоекономічної
діяльності;

затвердження основних напрямків зовнішньоекономічної політики України;

розгляд, затвердження і зміна структури органів державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності;

ратифікація міжнародних договорів України;

затвердження нормативів обов’язкового розподілу валютного виторгу між
державою та місцевими органами влади, ставок і умов оподаткування,
митних тарифів, зборів і процедур щодо здійснення зовнішньоекономічної
діяльності;

встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на
території України;

затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає
ліцензуванню та квотуванню або забороняється.

Кабінет Міністрів України має такі повноваження:

здійснює конкретні заходи в галузі зовнішньоекономічної політики України
відповідно до чинного законодавства;

координує діяльність міністерств, державних комітетів і відомств щодо
регулювання і здійснення зовнішньоекономічної діяльності; узгоджує
роботу торговельних представництв України за кордоном;

приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності у
випадках, передбачених чинним законодавством України;

проводить переговори та підписує міжурядові договори (угоди) з питань
зовнішньоекономічної та спільної підприємницької діяльності, забезпечує
їх виконання всіма органами, підпорядкованими Кабінету Міністрів
України;

забезпечує складання платіжного балансу, валютного плану, а також
реєстрацію міжнародних спільних підприємств;

здійснює заходи, спрямовані на раціональне використання Державного
валютного фонду України.

Національний банк України:

забезпечує здійснення і належне використання золото – валютного резерву
України та інших державних цінностей, що використовуються у міжнародній
підприємницькій діяльності;

представляє інтереси України у відносинах з банками інших держав, між
банками та іншими фінансово – кредитними установами, а також укладає
відповідні міжбанківські угоди;

регулює курс національної валюти України стосовно грошових одиниць інших
країн;

здійснює облік і розрахунки по виданих та отриманих кредитах, операції з
централізованими валютними ресурсами, що надаються йому Державним
валютним фондом України.

Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України:

забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики у процесі
виходу суб’єктів господарювання на зовнішній ринок, координацію їхньої
діяльності у сфері міжнародного бізнесу;

контролює виконання всіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності
законів та міжнародних договорів України;

здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
суб’єктів спільного підприємства.

Процеси інтернаціоналізації підприємств і країн відбуваються регулюючої
участі певних міжнародних союзів, співтовариств, а також конкретних
міжнародних організацій. Основні міжнародні організації фінансово –
економічного спрямування, що здійснюють певну сукупність функцій щодо
регулювання і розвитку спільної підприємницької діяльності, представлені
у таблиці 9.2. У сукупності вони здатні допомагати сфері міжнародного
бізнесу вирішувати його актуальні, насамперед фінансові та інші
економічні проблеми.

Методи, форми та рівні

Регулювання міжнародної підприємницької діяльності має здійснюватися за
допомогою певної сукупності методів, форм і конкретних інструментів на
різних рівнях просторового поля (мал. 7).

Правові методи мають відповідне інституційне забезпечення і охоплюють
цивільне та процесуальне право, державний арбітраж тощо. Розширенням і
продовженням правових треба вважати адміністративні методи, котрі
юридично визначають господарську суб’єктивність МСП, регламентують форму
власності майна та результатів діяльності, а також процедурний механізм
розв’язування конфліктних соціально – економічних ситуацій в судовому
порядку. Економічні методи реалізуються у системі підприємницької
діяльності наданням кредитів і дотацій, здійсненням податкової політики
та інших фінансово – економічних операцій регулюючого спрямування.
Соціально – психологічні методи мають бути орієнтовані на формування
певної ідеології, типу менталітету громадян України і суспільства в
цілому за допомогою існуючих державних інституцій. При цьому варто
зазначити, що методи регулювання міжнародної спільної підприємницької
діяльності надають очевидний пріоритет правовим методам як основі
формування і функціонування інших механізмів управління такою системою
господарювання.

На національному рівні система регулювання міжнародної спільної
підприємницької діяльності має включати такі елементи:

форми іноземних інвестицій;

вимоги до результатів діяльності іноземного партнера;

трансферт (репатріація) прибуток іноземного інвестора;

інвестиційні пільги та обмеження;

гарантії дотримання прав іноземного партнера.

Іноземними інвесторами називаються конкретні цінності, що вкладаються
безпосередньо іноземними партнерами в об’єкти підприємницької діяльності
з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення інших цілей, тобто
довгострокові вкладення капіталу в різні галузі економіки і сфери
діяльності. Проте існують певні варіації стосовно окремих їхніх видів:
різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові
марки тощо.

Вимоги до результатів діяльності іноземного партнера зумовлюються
передовсім цілями країни, що приймає, і визначається диференційовано за
певними ознаками. До останніх можна віднести: частку вітчизняного
партнера, спрямованість ринку, масштаби діяльності, рівень імпортної
технології, необхідність підготовки кадрів відповідного фаху і
професійної спрямованості.

Трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора, як правило, має
включати такі регулюючі заходи: обов’язкове створення резервного фонду
зі зберіганням його у банку країни, що приймає; фіксація розміру
трансферного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного
регулювання та угод про валютне співробітництво. Допускається також
режим вільного переміщення капіталу.

Практика інвестиційних пільг та обмежень може передбачати:

факторні пільги (субсидії підприємствам, гарантовані та пільгові позики,
звільнення від податків та їх часткове повернення, застосування
прискореної амортизації);

спеціальні заходи щодо обмеження діяльності іноземних партнерів і
контролю за нею.

Система гарантій дотримання прав іноземних партнерів звичайно охоплює
такі гарантійні заходи: залучення у вітчизняне правове поле; дотримання
існуючих пільг протягом (як мінімум) інвестиційного циклу; відмова
держави від важелів конфіскаційного характеру.

На міжнародному рівні звичайно регулюються:

ідентифікація інвестицій та інвесторів;

умови імпорту і заохочення іноземного капіталу;

вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності;

переведення платежів (коштів);

розв’язання суперечок господарського характеру;

норми поведінки іноземних партнерів.

При ідентифікації інвестицій та інвесторів важливо визначити не лише
усталені форми інвестицій, а й ті, що можуть з’явитися після укладення
угоди або підписання договору (контракту). Необхідно також зафіксувати
ті юридичні особи, котрі вважаються національними суб’єктами кожної
країни – учасниці відповідної угоди.

Умови імпорту іноземного капіталу мають визначити порядок регулювання
розміщення інвестицій (загальними нормами права чи спеціальними
режимними документами). Однією з таких важливих умов може бути політика
„відкритих дверей” держав – партнерів у спільній підприємницькій
діяльності. Що ж до заохочення інвестицій, то більшість міждержавних
дво- та багатосторонніх угод передбачає відповідні зобов’язання
насамперед країни, що приймає стосовно стимулювання іноземних
інвестицій. В окремих міждержавних угодах країна базування може взяти на
себе зобов’язання проводити політику заохочення експорту
підприємницького капіталу.

Вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності можуть
стосуватися найму на роботу місцевого персоналу, використання певних
джерел кредитування та надання необхідної інформації. Вони звичайно
регулюються чинним законодавством країни, що приймає.

Процедурний механізм переведення платежів (коштів) є важливим елементом
угоди, що складається між іноземними і вітчизняними партнерами. У такій
угоді країна базування прагне конкретні та достатні гарантії щодо
безперешкодного переведення коштів, а також використання відповідної
валюти і термінів переведення.

Розв’язання суперечок господарського і фінансового характеру звичайно
здійснюється компетентним судовим чи адміністративним органом країни, що
приймає. Якщо суперечка є достатньо складною, то зарадити справі може
Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок. Варто додати, що
Міжнародний центр видає збірник „Інвестиційне законодавство країн
світу”.

Норми поведінки іноземних партнерів передбачають формування загальних
понять, принципів і норм, яких мають дотримуватись іноземні підприємці
та які сприяють створенню позитивного іміджу зарубіжної фірми у країні,
що приймає.

На наднаціональному рівні в рамках інтеграційних угруповань регулювання
спільної підприємницької діяльності здійснюється складнішими угодами,
які фіксують взаємовідносини між багатьма країнами. Таке регулювання
підприємництва відбувається у випадках, коли забезпечується вільний рух
капіталів, гармонізується економічна політика країн – учасниць,
ефективно працюють відповідні наднаціональні інституції. До таких
належать, наприклад, Європейський інвестиційний банк, що функціонує в
межах Європейської Ради і за п’ять років свого існування здійснив
фінансування кількох десятків тисяч промислових об’єктів у сфері
розвитку інфраструктури та підтримки малого бізнесу.

Додаток

Т и п и

В и д и

Мал. 1. Основні типи і види міжнародної підприємницької діяльності
(бізнесу).

Рівні

інтернаціоналізації

Форми міжнародної

підприємницької діяльності

Мал. 2. Форми міжнародної підприємницької діяльності та рівні
інтернаціоналізації.

Мал. 3. Етапи створення спільного підприємства.

Основні розділи Зміст обґрунтування

1 Назва МСП

Назва фірми — партнера Коротка характеристика:

передбачуваного іноземного партнера;

досвіду співробітництва з ним;

основних фірм – конкурентів

2 Номенклатура продукції

Кількість

Вартість Кількісна і якісна характеристика продукції, її кон’юктура на
ринку (вітчизняному та світовому); очікувані ціни та прогноз обсягу
продаж

3 Технологія

Тип

Сутність Оцінка існуючих у світі технологій виготовлення аналогічних
товарів, їх основних партнерів, прийнятої технології для продукції МСП

4 Устаткування

Форма і методи організації виробництва Вибір і розрахунки необхідного
устаткування, форми і методу організації виробництва

5 Матеріально – технічне забезпечення Обґрунтування вибору: форми
матеріально – технічного забезпечення; постачальників ресурсів;
транспортних засобів

6 Персонал

Чисельність по категоріях

Оплата праці Необхідна (передбачувана) чисельність місцевих та іноземних
працівників; вибрані форми оплати праці та розмір, преміювання,
соціальні виплати

7 Фінансування і статутний фонд

Загальна величина

Частка партнерів Частка учасників у статутному фонді за чинним
законодавством; загальна величина статутного фонду; частка власних і
позичкових коштів

8 Реклама продукції

Види

Витрати

Канали розповсюджен-ня Аналоги реклами на дану продукцію, можливість
конкурентів на світовому ринку; вибрані види реклами та фінансові
можливості її здійснення

9 Система збуту продукції

Вид та засоби доставки

Обсяг збуту всередині країни і за рубежем Наявність досвіду організації
збуту в партнерів; практика збуту аналогічної продукції іншими фірмами

10 Очікувані виторг і прибуток

Запланований виторг

Очікуваний прибуток Динаміка рівня цін за стадіями життєвого циклу
продукту; очікувані виторг і прибуток; розподіл прибутку між партнерами
і порядок його використання

11 Формування фондів МСп

Фонд технічного розвитку

Фонд соціального розвитку

Резервний фонд Існуючий досвід і формування фондів всередині країни і за
рубежем; вибір створюваних фондів і їх розрахунки

12 Економічна ефективність створення й функціонування Розрахунки й
оцінка показників економічної ефективності створення і функціонування
МСП за існуючою або власною методикою

Мал. 4. Приблизна схема (форма) техніко – економічного обґрунтування
створення МСП

Мал. 5. Організаційно – економічний механізм функціонування МСП

Проблеми Політико — правові Велика ймовірність порушення політичної
стабільності

Відсутність і недосконалість необхідних закордонних актів

Організаційно — технічні Слабка гнучкість організаційних структур

Консерватизм в оцінці пропозицій, багато-ступінчастість і повільність
прийняття рішень

Нерозвинутість внутрішньонаціональної інфраструктури

Недостатньо активне входження України у міжнародні політичні та
економічні структури

Економічні Деформоване і з порушенням ринкових принципів ціноутворення

Недостатня конвертованість валюти

Надмірно жорстка система забезпечення матеріально – технічними і
фінансовими ресурсами

Відсутність активно – діючої системи економічних стимулів

Соціально — психологічні Філософія утриманства та рвацтва

Інерційність економічного мислення та брак досвіду високопрофесійного
менеджменту

Несприйняття певними прошарками суспільства окремих форм іноземної
участі у спільному підприємництві

Мовно – культурологічні перешкоди

Мал. 6. Проблеми створення і функціонування МСП на сучасному етапі
формування економіки України.

Мал. 7. Методи, форми і рівні регулювання міжнародної підприємницької
діяльності

Висновок

Головною метою регулювання спільної підприємницької діяльності на
міждержавному рівні, що здійснюється здебільшого через укладені дво- та
багатосторонні угоди, є, з одного боку, забезпечення країною базування
правового захисту своїх інвестицій від можливих некомерційних ризиків, а
з іншого – підтримка стабільності і надійності економічних взаємин між
країнами – партнерами.

Вивчення нагромадженого зарубіжного досвіду залучення та використання
іноземних інвестицій і усвідомлення механізмів діяльності відповідних
міжнародних інституцій фінансово – економічного спрямування мають стати
важливими чинниками активізації та зростання ефективності міжнародної
підприємницької діяльності в Україні.

Види зовнішньоекономічних зв’язків ґрунтуються на оплатній та
безоплатній основі. Зараз зовнішньоекономічні зв’язки здійснюються
переважно на оплатній основі. До безоплатних видів діяльності належать
комплекси робіт стосовно міжнародної охорони навколишнього середовища,
освоєння багатств Світового океану, міжнародної уніфікації стандартів
тощо.

Список використаної літератури

Економіка підприємств / за редакцією По кропивного С. Ф. В 2 т. – К.:
Хвим – Прес, 1995 – 782 с.

Горфинкель В. Я. и др. Экономика предприятия. Учебник для вузов – М.
ЮНИТИ, 2000. – 742с.

Підприємництво: стратегія, організація, ефективність:

Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 352с.

PAGE

PAGE 32

Державна

Приватна

Міжнародна підприємницька

діяльність

Промислова

Промислово — аграрна

Торговельна

Фінансова

Аграрна

Будівельна

Транспортно — комунікаційна

четвертий –надвисокий

третій – високий

другий – невисокий

перший – найнижчий

Територіально – виробничі і багатосторонні міжнародні зв’язки

Спільне підприємництво

Науково – технічна, виробнича і сервісна кооперація

Окремі зовнішньоекономічні операцій – експорт, імпорт, лізинг та інші
послуги

Оцінка вітчизняного партнера

Пошук іноземного партнера

Вибір сфери діяльності спільного підприємства

1

Попередні переговори партнерів

Складання техніко – економічного партнера

Підготовка проектів установчих документів

Остаточні переговори партнерів

Реєстрація спільного підприємства як юридичної особи

Реєстрація спільного підприємства як учасника зовнішньоекономічних
зв’язків

2

3

4

5

6

7

Елементи системи функціонування МСП

Матеріально – технічне і транспортне забезпечення

Маркетингові дослідження

Стратегічне і поточне планування виробництва

Розподіл і використання прибутку

Формування фондів відтворення і соціального розвитку

Система оподаткування

Розрахунково – кредитні операції

Ведення обліку та звітності

Страхування підприємницького ризику

Управління персоналом

Внутрішньовиробничий

Галузевий (асоціативний)

Регіональний

Загальнодержавний

Міжнародний

Рівні

Правові

Адміністративні

Економічні

Соціально — психологічні

Фінансові інструменти стимулювання

Фінансові важелі обмеження

Національний

Міжнародний

Наднаціональний

Рівні

Методи

Форми

Регулювання міжнародної підприємницької діяльності

Похожие записи