РЕФЕРАТ

на тему:

Учення про м’язи. Походження та розвиток м’язів і фасцій.

УЧЕННЯ ПРО М’ЯЗИ

Одним із важливих проявів життя є скоротливість, властива представникам
тваринного і рослинного світу. В організмі високоорганізованих тсарин і
людини скоротливість притаманна в основному спеціалізованій — м’язовій —
тканині, яку за мікроскопічною будовою поділяють на непосмуговану,
посмуговану та серцеву посмуговану м’язову тканину.

Посмугована м’язова тканина входить до складу спеціальних органів руху —
м’язів, які при скороченні забезпечують переміщення тіла у просторі;
зміну положення окремих частин тіла відносно одна одної; зміну розмірів
порожнин тіла (при диханні); зміну положення і напряму складок шкіри
тощо.

Необхідно знати, що всі рухи тварин та людини є відповіддю на
подразнення з зовнішнього середовища. Таким чином, м’язові рухи — один
із зовнішніх проявів діяльності мозку, що найчіткіше виражено у людини з
ЇЇ високорозвиненою центральною нервовою системою.

Походження та розвиток м’язів і фасцій.

У процесі еволюції у багатоклітинних організмів з’являються
спеціалізовані клітини, що відповідають руховим реакціям на подразнення.
Поступово виникають посмуговані і непосмуговані м’язові волокна, з яких
утворюються відповідні м’язи.

У високоорганізованих тварин і людини м’язи розвиваються із спинної
(дорсальної) частини мезодерми, що розміщується по боках хорди (це
стосується скелетних м’язів, тобто тих, що зв’язані із скелетом). У
кінці третього тижня внутрішньоутробного розвитку в мезодермі
утворюються парні мішкоподібні випини — соміти, яких до кінця шостого
тижня ембріогенезу стає 39 пар, а саме: чотири потиличних, вісім шийних,
дванадцять грудних, п’ять поперекових, п’ять крижових та п’ять
куприкових. У кожному соміті диференціюються міотоми, з яких утворюються
скелетні м’язи. У кожен містом вростають спинномозкові нерви, що
супроводять м’язи, які виникли з того чи іншого міотома. Первинні
м’язові пучки розщеплюються поздовжньо і утворюють окремі м’язи.
Одночасно з розитком м’язів розвиваються і їхні сухожилки . Деякі м’язи
в процесі розвитку залишаються на місці (вони дістали назву аутохтонних;
від autos той самий) і зберігають сегментарну будову; інші переміщуються
з тулуба на кінцівки (трункофугальні; від truncus — тулуб) або з
кінцівок на тулуб (трункопетальні; від peto — біжу).

На четвертому тижні ембріогенезу починають утворюватися фасції, спочатку
окремими невеликими ділянками, які поступово збільшуються і розміщуються
навколо м’язів та між ними. У новонародженого м’язи і фасції мають ті
самі властивості, що й у дорослого.

М’яз як орган. Як і кожен орган, м’яз (musculus) побудований з багатьох
тканин, основною з яких є м’язова. Доведено, що кожне м’язове волокно
самостійно іннервується та оточене сіткою кровоносних капілярів. Цей
комплекс утворює структурно-функціональну одиницю скелетного м’яза —
міон.

До складу м’яза входять також сполучна тканина, судини та нерви.
Сполучна тканина вкриває м’яз іззовні, утворюючи перимізій, в якому
іноді є невелика кількість жирової тканини. Від перимізія в товщу м’яза
відходять перетинки, які «одягають» невеликі м’язові пучки. Ці
сполучнотканинні утвори називають ендомізієм. Перимізій і ендомізій
формують сполучнотканинний каркас м’яза, від якого певною мірою залежать
його форма та розміри. В основному ж їх визначають функція м’яза та його
розміщення. За формою м’язи поділяють на веретеноподібні, квадратні,
трикутні, колові, хрестоподібні тощо; за розмірами — на довгі, короткі
та широкі (Рис. 1).

Довгі м’язи (майже всі вони веретеноподібні) найчастіше розміщуються на
кінцівках і за формою нагадують домову мишу (лат. mus — миша; звідси і
назва всіх м’язів — musculus), а короткі та широкі — на тулубі і голові.

Рис. 1. Форма м’язів та напрям м’язових пучків:

а—однопериста; б—двопериста; в— двоголова; г — триголова; д —
двочеревцева; е — колова; е — пряма; ж — поперечна.

Залежно від розміщення м’язів щодо системи . скелета розрізняють
скелетні, суглобові та шкірні м’язи.

У більшості м’язів розрізняють черевце — найтовщу і найширшу частину —
та два кінці. Кінець, яким м’яз починається, називають головкою. Кожен з
кінців м’яза переходить у міцний сполучнотканинний утвір — сухожилок
(tendo), яким м’яз прикріплюється до кісток. Він досить складний. Так,
іззовні сухожилок вкритий оболонкою — першпендинієм, що продовжується у
перимізій та періост. Навколо сухожилка у деяких м’язів розташована його
піхва, що побудована із зовнішнього волокнистого та внутрішнього
синовіального шарів, між якими є невелика кількість синовіальної рідини.
Плоский, широкий сухожилок дістав назву сухожилкового розтягу, або
апоневроза (aponeurosis; наприклад, надчерепний апоневроз). Залежно від
напряму пучків м’яза відносно сухожилка розрізняють однопері м’язи, які
прикріплюються до сухожилка під кутом з одного боку; двопері, що
прикріплюються до нього з обох боків, та багатопері, що розміщуються як
віяло. За кількістю головок виділяють двоголові, три- та чотириголові
м’язи (наприклад, двоголовий та триголовий м’язи плеча). Якщо м’яз
проходить над одним суглобом, його називають односуглобовим, над
двома—двосуг-лобовим, а якщо над трьома і більше — багатосуглобовим. Усі
вищенаведені класифікації м’язів е морфологічними (м’язи розглядаються в
статичному положенні тіла).

За функцією всі м’язи розподіляють на згиначі та розгиначі (mus-culus
flexor et extensor) відвідні й привідні (musculus abductor et adductor),
привертані та відвертані (musculus pronator et supinator, а також
м’язи-стискачі (musculus sphincter).

При рухах тіла, навіть незначних, скорочується багато м’язів, але діють
вони по-різному. Відповідно до цього м’язи, що здійснюють той або інший
рух, поділяють на агоністи, антагоністи, синергісти та фіксатори.

Агоніст — це м’яз чи група м’язів, які виконують необхідний рух,
антагоніст — м’яз чи кілька м’язів, які протидіють цьому. Синергісти —
м’язи, що сприяють агоністам, а фіксатори — ті, які виключають з руху
частину скелета, не потрібну для виконання руху. Слід чітко уявляти, що
кожен з м’язів тіла людини при різних рухах може бути спочатку
агоністом, потім синергістом і навпаки.

Складна робота м’язів полегшується допоміжними утворами: фасціями,
синовіальними сумками та піхвами, м’язовими блоками і сесамоподібними
кістками. Найбільше значення для функціонування м’язів мають фасції
(fasciae), які поділяють на поверхневу, або підшкірну, і глибоку, або
власну. Поверхнева фасція утворена волокнистою сполучною тканиною і в
основному лежить пучками між жировими відкладеннями. Тільки в деяких
місцях тіла поверхнева фасція має вигляд тонкої пластинки (на животі,
стегні).

Глибока фасція побудована з пластинчастої сполучної тканини і є майже на
всіх ділянках тіла людини. Щільність фасції залежить від сили м’яза (чим
сильніший м’яз, тим щільніша фасція). Від фасції відходять відростки, що
відділяють групи м’язів різної функції (наприклад, згиначі від
розгиначів). Там, де м’язи розміщуються кількома шарами, глибока фасція
розщеплюється на кілька пластинок і утворює фасціальні піхви.
Розрізняють волокнисті піхви, утворені тільки фасцією, і
волокнисто-кісткові, сформовані фасцією та кістками.

Фасції утворюють також піхви для судин, нервів та деяких внутрішніх
органів. Якщо цілісність фасції порушується і в цьому місці випинається
м’яз або інший орган, утворюється м’язова грижа.

У тих місцях, де сухожилки прилягають до кісток, а також між
близькорозташованим сухожилком та шкірою знаходяться синовіальні сумки
(bursae synoviales), заповнені синовіальною рідиною, яка сприяє ковзанню
сухожилків.

Іноді м’язи проходять над кістками або щільними сполучнотканинними та
хрящовими утворами і змінюють напрям. У цих місцях утворюються блоки
м’язів, наприклад, блок верхнього косого м’яза очного яблука.

У сухожилках деяких м’язів, біля прикріплення їх до кісток, іноді
знаходяться невеликі, кулястої форми сесамоподібні кістки (ossa
sesamoidea), які збільшують кут прикріплення сухожилків до кісток і тим
самим посилюють дію м’яза на кістку.

М’язи та фасції голови. М’язи голови (musculi capitis) за функцією та
топографією поділяють на м’язи очного яблука, язика та піднебіння, а
також підпотиличні, жувальні і м’язи лиця. М’язи очного яблука, язика та
піднебіння за традицією розглядають у відповідних розділах.

До групи підпотиличних м’язів (musculi suboccipitales) входять передній
та бічний прямі м’язи голови; великий та малий задні прямі м’язи голови,
а також верхній та нижній косі м’язи голови і, нарешті, ремінний і
довгий м’язи голови.

Передній прямий м’яз голови (musculus rectus capitis anterior)
починається від поперечного відростка І шийного хребця і прикріплюється
до основної частини потиличної кістки. Функція: нахиляє голову вперед.

Бічний прямий м’яз голови (musculus rectus capitis lateral is)
починається від поперечного відростка І шийного хребця і прикріплюється
до бічної частини потиличної кістки. Функція: нахиляє голову у свій бік.

Великий та малий задні прямі м’язи голови (musculi recti capitis
posteriores major et minor) починаються відповідно від остистого
відростка II шийного хребця та заднього горбка І шийного хребця і
прикріплюються до нижньої каркової лінії. Функція: при односторонньому
скороченні повертають голову у свій бік, а при двосторонньому — тягнуть
її назад.

Верхній та нижній косі м’язи голови (musculi obliqui capitis superior et
inferior) починаються від поперечного віростка І шийного хребця і
остистого відростка II шийного хребця і прикріплюються: верхній — до
нижньої каркової лінії, а нижній — до поперечного відростка І шийного
хребця. Функція: така сама, як і попередніх м’язів.

Довгий м’яз голови (musculus longus capitis) починається від остистих
відростків III—VI шийних хребців і прикріплюється до основної частини
потиличної кістки. Функція: нахиляє голову вперед.

Деякі морфологи розглядають підпотиличні м’язи разом з іншими групами
м’язів. Так, передній і бічні прямі м’язи та довгий м’яз голови описують
разом з м’язами шиї, а ремінний м’яз, верхній і нижній косі м’язи, а
також великий і малий задні прямі м’язи голови — при вивченні м’язів
спини.

До групи м’язів лиця і жувальних м’язів (musculi faciales et
masticatorius) входять м’язи, різні за походженням та функцією. М’язи
голови походять з другої, а жувальні — з першої вісцеральних дуг. На
відміну від скелетних м’язів вони або зовсім не прикріплюються до
кісток, або прикріплюються тільки в одному місці. Як правило, вони
починаються від кісток і фіксуються до шкіри або слизової оболонки і не
мають фасцій. Деякі м’язи починаються від шкіри і закінчуються в ній.
При скороченні вони змінюють положення та глибину складок шкіри і
надають обличчю того чи іншого виразу. В зв’язку з цим їх називають
мімічними (гр. mimos — актор). Мімічні м’язи концентруються навколо
природних отворів обличчя (ротового, носового, а також очних і вушних).
До м’язів лиця, або мімічних м’язів, відносять: надчерепний і гордіїв
м’язи, носовий м’яз і м’яз — опускач перегородки носа, коловий м’яз ока,
м’язи — зморщувач та опускач брови, передній, верхній і задній вушні
м’язи, коловий м’яз рота та м’яз — опускач кута рота, поперечний м’яз
підборіддя і м’яз сміху, великий та малий виличні м’язи, м’яз — підіймач
верхньої губи, м’яз — підіймач верхньої губи та крила носа, м’яз
—опускач нижньої губи, м’яз— підіймач кута рота та щічний м’яз, а також
підборідний м’яз.

Надчерепний м’яз (musculus epicranius) складається з двох м’язів:
потилично-лобового (musculus occipitofrontalis) та висково-тім’яного
(musculus temporoparietalis). Найбільше функціональне значення має
потилично-лобовий м’яз, побудований з лобового і потиличного черевець,
між якими знаходиться широкий і тонкий апоневроз, або сухожилковий
шолом. Лобове черевце починається від надочноямкових країв лобових
кісток і шкіри, а потиличне — від найвищої каркової лінії. Обидва
черевця переходять у сухожилковий шолом, який щільно зрощений з шкірою
та пухко з окістям кісток черепа. Функція: зміщує шкіру склепіння
черепа, піднімає брови та розширює щілину ока.

М’яз гордіїв (musculus procerus) починається від кісток спинки носа і
прикріплюється до шкіри біля його кореня. Функція: утворює поперечні
складки біля кореня носа.

Носовий м’яз і м’яз — опускач перегородки носа (musculi nasalis et
depressor septi nasi) — слаборозвинені м’язи. Функція: опускають
перегородку носа і стискують хрящі носа.

Коловий м’яз ока (musculus orbicularis oculi) розміщується навколо входу
в очну ямку, під шкірою верхньої і нижньої повік, а також біля слізного
мішка. У зв’язку з цим розрізняють повікову, очноямкову та слізну
частини м’яза. Повікова частина починається біля присереднього кута ока
від присередньої повікової зв’язки, а прикріплюється біля бічного кута
до бічної повікової зв’язки, Очноямкова частина починається від носової
частини лобової кістки та лобового відростка верхньої щелепи і сюди ж
прикріплюється. Слізна частина починається від слізної кістки і
вплітається в слізний мішок та канадець. Функція: змикає повіки,
розширює слізний мішок, тягне брови вниз.

М’язи —зморщувач та стискач брови (musculi corrugator et depressor
supercilii) починаються від лобової кістки і прикріплюються до шкіри
брови. Функція: при скороченні утворюють вертикальні і поперечні зморшки
в надпереніссі.

Передній, верхній і задній вушні м’язи (musculi auriculares anterior,
superior et posterior) складаються з невеликої кількості м’язових
пучків. Передній та верхній м’язи починаються від вискової фасції, а
задній — від сухожилка грудинно-ключично-соскового м’яза і
прикріплюються до вушної раковини та хряща зовнішнього слухового ходу.
Звичайно ці м’язи розвинені слабо. Функція: залежно від скорочення
відповідного м’яза тягнуть вушну раковину вперед, угору або вниз.

Коловий м’яз рота (musculus orbicularis oris) розміщується під шкірою
навколо щілини рота і складається з двох груп м’язових пучків. Пучки,
які лежать під проміжною частиною губ, називаються крайовою частиною, а
ті, що розміщуються під волосистою шкірою губ,— губною частиною.
Функція: при скороченні губної частини губи витягуються вперед, а при
скороченні крайової частини притискуються до зубів і щілина рота
закривається.

М’яз — опускач кута рота (musculus depressor anguli oris) починається
від нижнього краю нижньої щелепи і прикріплюється до кута рота і
верхньої губи. Функція: опускає кут рота.

Поперечний м’яз підборіддя та м’яз сміху (musculus transversus menti et
musculus risorius) дуже часто відсутні. Розміщуються відповідно нижче
від колового м’яза рота та біля його кута. Функція:

поперечний м’яз опускає кут рота, а м’яз сміху розтягує щілину рота.

Великий та малий виличні м’язи (musculi zygomatici major et minor)
починаються від виличної кістки і вплітаються у кут рота та верхню губу.
Функція: відтягують кут рота вгору і вбік.

М’яз — підіймач верхньої губи і м’яз — підіймач верхньої губи та крила
носа (musculi levatores labii superioris et alaeque nasi) починаються
від підочноямкового краю верхньої щелепи і закінчуються в шкірі верхньої
губи і крила носа. Функція: піднімають верхню губу і тягнуть крило носа
вгору та вбік.

М’яз — опускач нижньої губи (musculus depressor labii inferioris)
починається від краю нижньої щелепи і прикріплюється до шкіри нижньої
губи. Функція: відтягує нижню губу вниз і вбік.

М’яз — підіймач кута рота (musculus levator anguli oris) починається від
собачої ямки і прикріплюється до кута рота. Функція: тягне кут рота
вгору.

Щічний м’яз (musculus buccinator) починається від зовнішньої поверхні
коміркового відростка верхньої щелепи, крилощелепного шва, а також від
нижньої щелепи і вплітається в коловий м’яз рота, шкіру губ та слизову
оболонку щоки. На рівні другого великого кутнього зуба крізь м’яз
проходить протока привушної залози. М’яз утворює бічну стінку
переддвер’я рота. Його зовнішня поверхня вкрита фасцією, а внутрішня —
слизовою оболонкою. Функція: відтягує кут рота у свій бік, а при
двосторонньому скороченні розтягує ротову щілину.

Підборідний м’яз (musculus mentalis) починається від передньої поверхні
нижньої щелепи і вплітається в шкіру підборіддя. Функція: тягне шкіру
підборіддя догори.

До жувальних м’язів відносять ті, що діють на висково-нижньощелепний
суглоб (жувальний, висковий, а також бічний і присередній крилоподібні
м’язи; Рис. 2). Ці м’язи піднімають, опускають нижню щелепу та
пересувають її з одного боку на другий. Завдяки цьому щелепа не тільки
відкушує і розгризає їжу, а й перетирає її.

Жувальний м’яз (musculus masseter) складається з поверхневої та глибокої
частин. Починається від нижнього краю виличної кістки і виличної дуги та
прикріплюється до зовнішньої поверхні кута нижньої щелепи. М’яз легко
побачити під шкірою під час жування. Функція: піднімає нижню щелепу і
притискує до верхньої, а також тягне її вперед.

Висковий м’яз (musculus temporalis) — найбільший з жувальних м’язів.
Заповнює вискову ямку черепа. Починається віялоподібне від вискової
лінії і переходить у міцний сухожилок, який розміщується досередини від
виличної дуги і прикріплюється до вінцевого відростка нижньої щелепи.
Функція: піднімає нижню щелепу і тягне її назад.

Бічний крилоподібний м’яз (musculus pterygoideus lateralis) починається
від нижньої поверхні великого крила і бічної пластинки крилоподібного
відростка клиноподібної кістки і прикріплюється до капсули
висково-нижньощелепного суглоба і крилоподібної ямки нижньої щелепи.
Функція: рухає нижню щелепу в протилежний бік, а при двосторонньому
скороченні висуває ЇЇ вперед.

Присередній крилоподібний м’яз (musculus pterygoideus medialis)
починається від крилоподібної ямки і прикріплюється до внутрішньої
поверхні кута нижньої щелепи. Функція: піднімає нижню щелепу і тягне ЇЇ
у свій бік.

Фасції голови мають деякі особливості порівняно з фасціями інших ділянок
тіла. Серед них виділяють щічно-горлову, жувальну, привушну та вискову
фасції. Поверхнева фасція майже не розвинена — можна відпрепарувати
тільки окремі ЇЇ пучки.

Щічно-горлова фасція (fascia buccopharyngea) покриває щічний м’яз,
потовщується біля клинощелепного шва (частково зростається з ним) і
продовжується в горлову фасцію, що покриває горлові м’язи.

Рис. 2. М’язи голови:

1 — сухожилковий шолом; 2 — лобове черевце потилично-лобового м’яза; 3—
коловий м’яз ока; 4 — коловий м’яз рота; 5 — щічний м’яз; 6 — жувальний
м’яз; 7 — привушна протока; 8 — привушна слинна залоза; 9 —
грудинно-ключично-сосковий м’яз; 10 — потиличне черевце
потилично-лобового м’яза.

Жувальна фасція (fascia masseteria) починається від виличної кістки і
виличної дуги, розщеплюється на дві пластинки, що покривають жувальний
м’яз іззовні та зсередини і прикріплюються до гілки нижньої щелепи та її
нижнього краю.

Привушна фасція (fascia parotidea) також складається з двох пластинок,
які утворюють капсулу привушної залози. Спереду вона з’єднується з
жувальною фасцією (в зв’язку з цим деякі дослідники з практичних
міркувань об’єднують її в одну — привушножувальну фасцію), а ззаду —
прикріплюється до гілки нижньої щелепи і продовжується у фасцію
грудинно-ключично-соскового м’яза.

Вискова фасція (fascia temporalis) починається від верхньої вискової
лінії і прикріплюється до верхнього краю виличної дуги. На незначній
відстані від місця прикріплення фасція розділяється на поверхневу та
глибоку пластинки, а між ними знаходиться невелика кількість жирової
тканини.

Список використаної літератури

Очкуренко О.М., Федотов О.В. Анатомія людини: Навч. посібник. – 2-ге
вид., – К.: Вища шк., 1992.

Свиридов О.І. «Анатомія людини» – Київ, Вища школа, 2001.

Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. – К., 1985.

Паталогическая анатомия. Струков А.И., Серов В.В., Москва, «Медицина»,
1995 г.

Похожие записи