Реферат на тему:

Профілактика та лікування холери

Хворі на холеру підлягають обов’язковій госпіталізації в холерні
відділення. При транспортуванні тяжкохворого з проносом доцільно
використовувати спеціальні ноші з клейонкою, які мають отвір і кишеню
для судна та фіксатор зі штативом системи для інфузій (мал. 35).

Лікування необхідно розпочинати ще на догоспітальному етапі. Головним у
терапії є призначення патогенетичних препаратів з метою компенсації
втрат рідини, електролітів і корекції метаболічних зрушень. Гостре
зневоднення ліквідовують введенням сольових розчинів у два етапи. На
першому етапі ліквідовують дефіцит рідини і солей, який уже є (первинна
регідратація), на другому — поповнюють втрати, що продовжуються
(компенсаторна регідратація). Необхідно починати відновлювати втрати
рідини і солей ще вдома і під час транспортування хворого в стаціонар.

Регідратацію проводять шляхом орального чи внутрішньовенного введення
сольових розчинів. Перший шлях є фізіологічним, не супроводжується
розвитком пірогенних реакцій, а також флебітів на місці введення голки
чи за ходом вени. Клінічний ефект від застосування оральної регідратації
глюкозо-сольовими розчинами практично однаковий порівняно з
внутрішньовенною інфузією. Для оральної регідратації застосовують
глюкозо-со-льові розчини: глюкосолан, ораліт, регідрон, ОРС-200 та ін.

Оральна регідратація показана при дегідратації І-ІІ ступеня, у поєднанні
з інфузійною терапією — при зневодненні III-IV ступеня. Об’єм рідини,
введеної через рот, при І ступені зневоднення повинен складати 30-50
мл/кг маси тіла хворого, при II ступені -40-80 мл/кг. Оральну
регідратацію дорослим проводять зі швидкістю 1 000-1 500 мл/год. Хворим
призначають розчини по 100-200 мл кожні 10-15 хв., при блюванні їх можна
вводити через назогастральний зонд.

При зневодненні III-IV ступеня і розвитку шоку лікування «необхідно
проводити негайно. Хворого госпіталізують у палату інтенсивної терапії,
поміщають на спеціальне («холерне») ліжко з отвором у матраці і
поліетиленовим рукавом, по якому в судно чи відро стікають рідкі
випорожнення. Лікування розпочинають з внутрішньовенного струминного
введення сольових розчинів (квартасіль, трисіль, ацесіль, хлосіль,
лактосіль), попередньо підігрітих до 38-40 °С, одночасно в периферичні
вени двох-трьох кінцівок. Протягом перших 20-30 хв регідратацію
проводять зі швидкістю 100-120 мл/хв, потім повільніше — 30-60 мл/хв.

Застереження! При великій швидкості введення в організм сольових
розчинів є загроза виникнення гострої лівошлуночкової недостатності,
набряку головного мозку.

Первинну регідратацію необхідно завершити протягом 1-1,5 год. Кількість
рідини, яку вводять, повинна відповідати ступеню зневоднення. При III-IV
ступенях вона складає коло 10 % маси тіла. Точніше кількість сольового
розчину можна визначити за допомогою спеціальних формул із врахуванням
відносної щільності плазми і концентрації калію в ній.

Компенсаторну регідратацію проводять згідно з втратами рідини, що
тривають. Тому необхідно налагодити підрахування втрат з блювотинням,
випорожненнями і сечею. Для цього виділення треба збирати в посуд з
об’ємними поділками. Кожні 2 год. ці втрати заносять у лист
регідратації. У наступні 2 год вводять ту кількість рідини, яку втратив
хворий протягом попередніх 2 год. Швидкість введення розчинів повинна
бути меншою, ніж на першому етапі регідратації, — орієнтовно 5-15 мл/хв.

При введенні великої кількості калійвмісних сольових розчинів може
виникнути гіперкаліємія. Про її появу свідчать парестезія, біль у
ділянці серця, брадикардія, високий зубець Т і розширення шлуночкового
комплексу на ЕКГ. У цих випадках переходять на введення розчину дисіль
(не містить іонів калію) з тією ж швидкістю і в тому ж об’ємі, що й
попередній розчин. Після зникнення ознак гіперкаліємії знову вводять
калійвмісні інфузійні середники.

Застереження! Оскільки у хворих з тяжким перебігом холери розвивається
згущення крові, призначення кордіаміну, кофеїну, адреналіну, серцевих
глікозидів протипоказане.

Можливі ускладнення, пов’язані з внутрішньовенним введенням великого
об’єму сольових розчинів. Найчастіше виникають пірогенні реакції,
флебіти і тромбофлебіти. Пірогенні реакції з’являються здебільшого через
4-5 год від початку регідратації. Причинами їх є наявність пірогенних
речовин у трансфузійному розчині, системі чи вливання не підігрітих
розчинів. Реакція починається з ознобу, наростання ціанозу. Температура
тіла стрімко підвищується до 38-39 °С і вище, що супроводжується
почервонінням обличчя і потінням. Хворі дещо збуджені, пульс частий,
артеріальний тиск підвищений, посилюється задишка, частішають чи
відновлюються судоми.

Для зняття пірогенних реакцій внутрішньовенно вводять супрастин,
піпольфен, димедрол, 60-90 мг преднізолону чи його аналогу і заміняють
розчин.

З антибіотиків при холері використовують левоміцетин протягом 5 днів,
можна застосовувати еритроміцин, фурагін, ципрофлоксацин.

У перші дні необхідна щадна дієта, після припинення блювання і проносу
хворих переводять на дієту № 15. Необхідно забезпечити добрий догляд,
зокрема зігрівання (грілки, тепла палата), бо хворі скаржаться на
мерзлякуватість.

Перехворілих виписують після отримання від’ємних результатів
бактеріологічного дослідження, що проводиться через 24-36 год. після
закінчення антибіотикотерапії. Випорожнення досліджують тричі (три дні
поспіль), а в декретованих осіб — також порції В і С жовчі одноразово.

Диспансеризація. Особи, які перехворіли на холеру або були
вібріононосіями і виписані зі стаціонару, підлягають диспансеризації
згідно з інструкцією Міністерства охорони здоров’я. Нагляду підлягають
також усі особи з осередку холери, які перенесли будь-які гострі кишкові
розлади невстановленої етіології, і носії НАГ-вібріонів. Облік ведеться
санепідемстанцією і в КІЗах поліклінік. Після виписування зі стаціонару
цих осіб відразу допускають до роботи або навчання, незалежно від
професії. На кожного складають карту І встановлюють спостереження на
термін до 3 міс.

Диспансеризацію проводять у КІЗі. При його відсутності спостереження
здійснює дільничний лікар (терапевт, педіатр) під контролем завідуючого
терапевтичним (педіатричним) відділенням.

Осіб, які перенесли холеру або вібріононосійство, знімають з
диспансерного обліку, якщо протягом всього періоду спостереження не
знайдено холерних вібріонів у калі. Це робить комісія у складі головного
лікаря поліклініки, інфекціоніста та епідеміолога.

Локалізація і ліквідація осередку холери здійснюються під керівництвом
надзвичайної протиепідемічної комісії. У виявленні хворих при щоденних
подвірних обходах беруть участь працівники амбулаторій, поліклінік,
лікарень, санітарний актив, студенти-медики. Для цього створюють
бригади. До складу бригади входить 1 медичний працівник і 4-5 активістів
або студентів. Кожна бригада опитує від 500 (сільська місцевість) до 1
000 жителів (у місті). Усі хворі з проносом, блюванням підлягають
госпіталізації в холерне або діагностичне (провізорне) відділення.
Вібріононосіїв шукають серед контактних осіб, яких обстежують триразово
бактеріологічно. Крім того, одноразовому бактеріологічному обстеженню
підлягають особи, які ведуть невпорядкований спосіб життя, хворі
психіатричних і наркологічних закладів, працівники водоканалу. Ізолюють
осіб, котрі були в тісному контакті з хворим або носієм. За ними
здійснюють медичне спостереження протягом 5 днів і в 1-й день 3 рази
беруть кал Для бактеріологічного дослідження.

Особи, які були в контакті з хворим на холеру або вібріононосієм,
підлягають запобіжному лікуванню антибіотиками — тетрацикліном у добовій
дозі 1 г. протягом 4 днів або доксицикліном по 0,1 г 1-2 рази на добу
стільки ж днів, при нечутливості до них збудника — левоміцетином,
еритроміцином чи ципрофлоксацином.

Хворих, вібріононосіїв і контактних осіб госпіталізують транспортом
дезінфекційної станції або відділу санепідемстанції, а також бригадами
«швидкої допомоги». Силами дезінфекційної служби здійснюють
профілактичну і заключну дезінфекцію в межах епідемічного осередку.

Медичний персонал повинен дотримуватись протиепідемічного режиму в
холерному відділенні. Робота з хворими й підозрілими на холеру
проводиться у костюмі, що складається з піжами, медичного халата,
шапочки чи косинки, шкарпеток, легкого взуття. Перед проведенням туалету
хворого медична сестра одягає гумові рукавички та маску. У кінці зміни
вона знімає костюм у відведеній для цього кімнаті, ретельно миє руки
теплою водою з милом і бере душ.

Із дезінфекційних речовин для знезараження виділень хворого або
вібріононосія використовують гіпохлорит кальцію (1:10) з експозицією 1-2
год. або заливають виділення на 60 хв окропом (1:5). Посуд для виділень
знезаражують 1 % проясненим розчином хлорного вапна. Столовий посуд
кип’ятять 15 хв. в 2 % розчині натрію гідрокарбонату або витримують у
0,5 % розчині хлораміну або 0,5 % проясненому розчині хлорного вапна.
Білизну хворого кип’ятять у 2 % розчині мильного порошку або замочують у
0,5 % розчині хлораміну. Матраци, подушки, ковдри, верхній одяг
дезінфікують у пароповітряних або пароформалінових камерах при 60-90 °С
з експозицією 20-45 хв. Місця загального користування дезінфікують так
само, як і при кишкових інфекціях: 1 % розчином хлораміну, 1 %
проясненим розчином хлорного вапна.

Специфічна профілактика холери в Україні не проводиться, оскільки
запропоновані вакцини мають низьку ефективність.

Важливого значення надають таким санітарно-гігієнічним заходам, як
вживання доброякісної води та їжі, санітарне очищення території,
гігієнічний нагляд на підприємствах громадського : харчування,
торгівлі, у дитячих і лікувальних закладах тощо.

Похожие записи