Реферат

на тему:

Кістки тулуба та з’єднання їх

Скелет тулуба складається з хребтового стовпа і кісток трудно клітки
(ребер та грудини).

Хребтовий стовп (columna vertebralis) є основою всього тіла і
утворюється з 31—35 хребців, з’єднаних між собою рухомими і нерухомими
зчленуваннями (Рис. 1). Хребці розділяють на справжні та несправжні. До
справжніх відносять 24 хребці, які з’єднуються за допомогою міжхребцевих
зчленувань і зв’язок, а до несправжніх — решту хребців (9—11), що
зростаються у крижову та куприкову кістки.

Структура, форма і ступінь розвитку хребтового стовпа та окремих хребців
у різних тварин та людини дуже різноманітні, але мають специфічні
ознаки.

Справжній, нормально розвинений хребець (vertebra) складається з тіла
хребця, дуги хребця і семи відростків.

Тіло хребця (corpus vertebrae) знаходиться попереду від інших його
частин і має форму низенької колони, передня та бічні поверхні якої
опуклі, задня дещо плоска, а нижня і верхня поверхні нерівні і дещо
вгнуті.

Ззаду до тіла хребця приєднується тонка і висока дуга хребця (arcus
vertebrae), яка разом із тілом утворює хребцевий отвір (foramen
vertebrale). Отвори всіх хребців формують хребтовий канал (canalis
vertebralis), де міститься спинний мозок — його оболонки, судини та
нерви.

Від дуги відходять відростки, які поділяють на суглобові та м’язові. Дві
пари суглобових відростків починаються від нижнього та верхнього країв
пластинки дуги хребця і зчленовуються з однойменними відростками
хребців, розташованих вище і нижче. Між тілом хребця, його дугою та
суглобовими відростками розміщені верхня і нижня хребцеві вирізки. Нижня
хребцева вирізка верхнього хребця разом з верхньою хребцевою вирізкою
нижнього хребця обмежують міжхребцевий отвір (foramen intervertebrale),
крізь який проходять судини та нерви.

Крім вищезгаданих відростків від дуги хребця відходять парні поперечні
відростки (processus transversus), а також непарний, направлений назад,
остистий відросток (processus spinosus).

Окремі хребці різних відділів хребтового стовпа мають специфічні
особливості, залежно від функціонального навантаження та ступеня
розвитку м’язів.

У людини, як і у багатьох вищих тварин, шийний відділ хребтового стовпа
складається з семи шийних хребців (vertebrae cervicales). Кожен з
хребців (крім першого) має низьке, невеликих розмірів тіло, відносно
великий трикутний хребцевий отвір і відростки, з яких найхарактернішими
є поперечні.

Рис. 1. Хребтовий стовп:

а — вигляд спереду: 1 — шийні хребці; 2 — грудні хребці; 3 — поперекові
хребці; 4 — крижова кістка; 5 — куприкова кістка; б — серединний розпил
хребтового стовпа: 1, 11, 111, IV — межі між окремими відділами
хребтового стовпа; В — грудний кіфоз, Г — поперековий лордоз, 1, 7, 19,
24, 29, 34 — позначення хребців.

Поперечні відростки складаються з передньої та задньої частин, між якими
є отвір поперечного від ростка (foramen transversarium), де проходять
хребцева артерія та вени. Кожна з частин закінчується відповідно
переднім і заднім горбками.

Передню частину відростка більшість морфологів розглядають як
недорозвинене ребро. Цю точку зору підтверджує той факт, що інколи
передня частина VII шийного хребця значно подовжується і рухомо
з’єднується як з його тілом, так і з задньою частиною. Така аномалія
дістала назву шийного ребра і може спостерігатися з обох боків.

Остисті відростки шийних хребців короткі і розщеплені на кінцях.
Винятком є VII хребець, в якому цей відросток відносно довгий, не
розщеплений, потовщений і нахилений униз. У зв’язку з тим що остистий
відросток цього хребця легко промацати крізь шкіру, хребець назвали
виступним (vertebra prominens).

Верхній та нижній суглобові відростки шийних хребців розміщені таким
чином, що суглобові поверхні верхніх обернені назад і вгору, а нижніх —
вперед і вниз.

Два верхніх шийних хребці відрізняються від інших значними
морфологічними і функціональними особливостями. Це пов’язано з тим, що
вони в процесі еволюційного розвитку пристосувались до зчленування з
черепом.

І шийний хребець, або атлант (atlant), сполучається з черепом і має
форму кільця, оскільки в нього немає тіла і остистого відростка (Рис.
2). Хребець складається з передньої та задньої дуг, між якими
знаходяться бічні маси (massae laterales).

Передня дуга (arcus anterior) замінює тіло хребця і має на передній
поверхні передній горбок, а на задній поверхні — ямку зуба (fovea
dentis) для зчленування із зубом II шийного хребця. На задній дузі
(arcus posterior) знаходиться задній горбок, який є залишком остистого
відростка.

Від бічних мас, на яких виділяють верхню і нижню суглобові ямки, що
замінюють суглобові відростки, відходять короткі та товсті поперечні
відростки.

Рис. 2. Перший шийний хребець — атлант (вигляд зверху):

1 — задній горбок; 2 — борозна хребтової артерії; 3 — отвір поперечного
відростка; 4 — бічна маса; 5 — ямка зуба; 6 — передня дуга; 7 — передній
горбок; 8 — поперечний відросток; 9 — верхня суглобова ямка; 10 — задня
дуга. Рис. 3. Осьовий хребець (вигляд зліва):

1 — зуб; 2 — верхня суглобова поверхня; 3 — отвір поперечного відростка;
4 — дуга кребця; 5 — остистий відросток; 6 — нижній суглобовий
відросток; 7 — поперечний відросток; 5 — тіло хребця; 9 — передня
суглобова поверхня.

ІІ шийний хребець, або осьовий (axis), дістав назву відповідно до
функції, яку виконує, оскільки навколо нього, як навколо осі,
обертається і хребець разом з черепом. Від тіла хребця, яке має
неправильну форму, угору відходить невеликий товстий відросток — зуб
(dens), який слід розглядати як частину тіла І хребця, що приєдналася у
процесі філогенезу до тіла II хребця. На зубі є невеликі передня та
задня суглобові поверхні, що сполучаються з І хребцем.

Замість верхніх суглобових відростків по обидва боки від зуба
розташовані дві суглобові поверхні, обернені вгору і вбік. Нижні
суглобові відростки такі, як і в інших хребців, а остистий відросток
короткий і товстий (Рис. 3).

Важливе практичне значення має передній горбок поперечного відростка VI
шийного хребця, оскільки він розвинений трохи більше, ніж в інших шийних
хребців, і попереду від нього проходить загальна сонна артерія
(внаслідок цього він дістав назву сонного).

Рис. 4. Грудинний хребець (вигляд збоку):

1 — тіло хребця; 2 — нижня реберна ямка; 3 — нижня хребцева вирізка; 4 —
нижній суглобовий відросток; 5 — остистий відросток; 6 — поперечний
відросток; 7 — реберна ямка поперечного відростка; 8 — верхній
суглобовий відросток; 9 — верхня хребцева вирізка; 10 — верхня реберна
ямочка.

Рис. 5. Поперековий хребець (вигляд зверху):

1 — остистий відросток; 2 — нижній суглобовий відросток; 3 — верхній
суглобовий відросток; 4 — хребцевий отвір; 5 — тіло хребця; 6 —
поперечний відросток.

При пораненні сонної артерії або її гілок необхідно швидко притиснути
судину до горбка і тим самим припинити кровотечу.

Грудний відділ хребтового стовпа складається з дванадцяти грудних
хребців (vertebrae thoracicae; Рис. 4). На їхніх високих, майже
трикутних тілах знаходяться реберні ямки, з якими сполучаються суглобові
поверхні головок ребер. Оскільки більшість ребер з’єднуються з тілами
двох хребців, то вони мають по дві «неповні» реберні ямки: на верхньому
краї хребця — верхню реберну ямку, а на нижньому — нижню, які разом
формують «повну» реберну ямку для головки ребра.

Винятком є І грудний хребець, на верхньому краї якого знаходиться
«повна» реберна ямка для І ребра, а на нижньому — «неповна» для II
ребра. Головними ознаками X, XI та XII грудних хребців є «повні»
суглобові ямки на їхньому тілі.

Верхні та нижні суглобові відростки (processus articularis superior et
inferior) плоскі, розміщені у фронтальній площині і майже вертикально, а
їхні суглобові поверхні обернені відповідно вперед і назад.

Поперечні відростки (processus transversus) знаходяться ззаду від
суглобових, дуже розвинені, потовщені на кінцях і мають на передній
поверхні суглобову ямку для зчленування з горбком ребра. Слід пам’ятати,
що поперечні відростки XI та XII грудних хребців таких ямок не мають.

Остисті відростки (processus spinosus) значно довші, ніж у шийних
хребців, і мають тригранну форму; у верхніх грудних хребців розташовані
більш горизонтально, у середніх — ідуть майже вертикально вниз, а в
нижніх — знов набувають горизонтального напряму.

Хребцеві отвори грудних хребців округлої форми і менших розмірів, ніж у
шийному та поперековому відділах.

Поперековий відділ хребтового стовпа утворюється з п’яти хребців
(vertebrae lumbales; Рис. 5). Своїми розмірами (тіло велике, овальної
форми), масою, відсутністю суглобових ямок і поперечних отворів вони
відрізняються від шийних хребців.

Суглобові відростки поперекових хребців масивні, розміщені в сагітальній
площині і вертикально, причому верхні обернені досередини та вгнуті, а
нижні спрямовані назовні і опуклі.

Поперечні відростки тонкі та плоскі. Біля основи кожного з них є
додаткові відростки, які більшість анатомів розглядають як залишки
ребер. Остисті відростки цих хребців великі, довгі, мають вигляд широкої
пластинки, потовщені на кінцях та лежать майже горизонтально.

Крижовий відділ хребтового стовпа формується з п’яти крижових хребців,
які у 17—22 роки зростаються в одну кістку (os sacrum; Рис. 6). За
формою крижова кістка нагадує трикутник, основа якого(basis ossis sacri)
обернена догори, а верхівка (apex ossis sacri) — униз і трохи вигнута
уперед.

Основа крижової кістки нагадує тіло хребця і зчленовується з останнім
поперековим хребцем під кутом, утворюючи мис (рго-montonum). Дозаду від
неї розміщується верхній отвір крижового каналу (canalis sacralis), який
проходить крізь усю крижову кістку і є продовженням хребтового каналу.
Вгору від задньої частини основи відходять два невеликих плоских верхніх
суглобових відростки, які разом з нижніми суглобовими відростками
останнього поперекового хребця утворюють попереково-крижове зчленування.

Рис. 6. Крижова кістка:

а — вигляд спереду: 1 — основа крижової кістки; 2 — верхній суглобовий
відросток; 3 — бічна частина; 4 — поперечні лінії; 5 — верхівка крижової
кістки; 6 — тазові крижові отвори; б — вигляд ззаду: 1 — крижовий канал;
2 — верхній суглобовий відросток; 3 — вушкоподібна поверхня; 4, 5, 8 —
крижові гребені (проміжний, серединний, бічний); 6 — крижовий розтвір; 7
— верхівка крижової кістки; 9 — спинні крижові отвори.

Верхівка крижової кістки закінчується крижовими ріжками, між якими
знаходиться крижовий розтвір (hiatus sacralis).

На крижовій кістці виділяють тазову і спинну поверхні та бічні частини.
Тазова поверхня значно вгнута, входить до складу задньої стінки малого
таза. Біля її краю розміщуються чотири або п’ять пар тазових крижових
отворів, крізь які проходять нерви крижового сплетення та судини.

Між крижовими отворами знаходяться поперечні лінії, що залишились на
місцях зрощення окремих крижових хребців.

Спинна поверхня крижової кістки опукла і на відміну від тазової має
складнішу будову. Вздовж серединної лінії проходить серединний крижовий
гребінь (crista sacralis mediana), що утворився внаслідок зрощення
остистих відростків крижових хребців. По боках від нього лежать невисокі
проміжні крижові гребені (cristae sacrales intermediae), що утворилися
від злиття верхніх та нижніх суглобових відростків, а назовні від них
знаходяться бічні крижові гребені (cristae sacrales laterales),
сформовані внаслідок зрощення поперечних відростків.

Масивні, неправильної форми бічні частини крижової кістки утворилися
внаслідок зрощення поперечних відростків крижових хребців та залишків
крижових ребер. На верхніх половинах бічних частин знаходяться
вушкоподібні поверхні (fades auriculares), що зчленовуються з клубокими
кістками і формують крижово-клубові суглоби (articulatio sacroiliacae).
Ззаду цих поверхонь є крижові горбистості (tuberositas sacrales), до
яких прикріплюються зв’язки.

Куприковий відділ хребтового стовпа складається з чотирьох або п’яти
куприкових хребців, що зрощуються між собою у людей середнього віку І
утворюють одну кістку — куприк (os coccygis; Рис. 7). Ця кістка за
формою нагадує дзьоб птаха, обернений основою догори і дещо зігнутий.
Порівняльно-анатомічні дослідження доводять, що куприкові хребці у
людини рудиментарні, складаються майже з одних тіл і тому не мають
хребтового каналу. Тільки на І куприковому хребці ще можна розрізнити
залишки суглобових відростків, які перетворились на куприкові ріжки.

Суглоби хребта (articulationes vertebrales; Рис. 8). Луговідростчасті
суглоби (articulationes zygapophysiales) утворені суглобовими поверхнями
суглобових відростків двох суміжних хребців. За формою плоскі і рухи в
них незначні, за типом ковзання.

Попереково-крижовий суглоб (articulatio lumbosacralis) утворений
суглобовими поверхнями V поперекового хребця і основою крижової кістки.
Суглобова капсула укріплюється клубово-поперековою зв’язкою (lig.
iliolumbale). Подібний до інших суглобів між хребцями.

Рис. 7. Куприк (вигляд спереду та ззаду):

1 — куприкові ріжки; 2 — рудименти поперечних відростків.

Рис. 8. Сполучення хребта:

а: 1 — міжхребцевий диск; 2 — драглисте ядро; 3 — волокнисте кільце; 4 —
передня поздовжня зв’язка; 5 — суглобова поверхня нижнього суглобового
відростка; 6 — між-хребцеве зчленування; 7 — поперечний відросток
(відрізаний); 8 — верхній суглобовий відросток (відрізаний); 9 —
надостьова зв’язка; 10 — міжостьова зв’язка; 11 — жовта зв’язка; 12 —
міжхребцевий отвір; 13 — задня поздовжня зв’язка; б: 1 — атлант; 2 —
суглобова капсула атлантоосьового суглоба; 3, 5 — дуговідростчасті
суглоби; 4 — передня поздовжня зв’язка; 6 — зв’язки надостьові; 7 —
зв’язки міжостьові; 8 — виступ-ний хребець; 9 — зв’язка карка: 10 —
задня атлантопотилична перетинка.

Крижово-куприковий суглоб (articulatio sacrococcygea) утворений
суглобовими поверхнями V крижового хребця та куприком. Дуже часто
костеніє. Капсула суглоба укріплюється поверхневою спинною, глибокою
спинною, черевною та бічною крижово-куприковими зв’язками. У чоловіків з
віком крижово-куприковий суглоб майже повністю костеніє. У жінок
наявність цього суглоба має значення при пологах, оскільки дещо розширює
передньозадній розмір виходу таза.

Атлантопотиличний суглоб (articulatio atlantooccipitalis) парний;
утворений суглобовою поверхнею потиличних виростків та верхніми
суглобовими ямками атланта. Суглобова капсула зміцнюється передньою та
задньою атлантопотиличними перетинками, а також бічною атлантопотиличною
зв’язкою. Цей суглоб належить до еліпсоподібних. Рухи відбуваються
одночасно в правому та лівому суглобах (згинання вперед та назад і
незначні бічні рухи).

Серединний атлантоосьовий суглоб (articulatio atlantoaxialis rnediana)
утворений суглобовими поверхнями ямки зуба атланта та передньою
суглобовою поверхнею зуба осьового хребця. За формою суглоб
циліндричний. Рухи у ньому відбуваються навколо вертикальної осі
(повороти голови праворуч та ліворуч).

Бічний атлантоосьовий суглоб (articulatio atlantoaxialis latera-lis)
складається з правого та лівого ізольованих суглобів. Утворений нижніми
суглобовими ямками атланта та верхніми суглобовими поверхнями осьового
хребця. Суглоб малорухомий, оскільки суглобові поверхні плоскі. Рухи в
ньому відбуваються за типом ковзання в усіх напрямах і синхронні з
рухами атлантопотиличного та серединного атлантоосьового суглобів.

Три вищеописаних суглоби укріплюються крилоподібними зв’язками, зв’язкою
верхівки зуба та покривною перетинкою.

Міжхребцевий симфіз (symphysis intervertebralis) — з’єднання тіл двох
вище- та нижчерозміщених хребців, починаючи з осьового і закінчуючи V
поперековим, за допомогою міжхребцевих дисків. Кожен з дисків
складається з зовнішнього волокнистого кільця та внутрішнього
драглистого ядра (залишка спинної струни). Крім міжхребцевих дисків тіла
хребців з’єднуються між собою довгими та короткими зв’язками. До перших
відносять передню і задню поздовжні зв’язки.

Передня поздовжня зв’язка тягнеться по передній поверхні тіл хребців від
попереднього горбка І шийного хребця до крижової кістки, де зрощується з
окістям. Задня поздовжня зв’язка розміщується у хребтовому каналі по
задній поверхні тіл хребців від II шийного хребця до крижової кістки.

До коротких зв’язок відносять жовті зв’язки, які з’єднують дуги сусідніх
хребців; міжостьові зв’язки, що виповнюють проміжки між остистими
відростками; надостьову зв’язку, яка фіксує верхівки остистих відростків
по всій довжині хребтового стовпа. В шийній ділянці надостьова зв’язка
потовщується в сагітальній площині, а її верхня частина прикріплюється
до зовнішньої потиличної горбистості, утворюючи каркову зв’язку. Між
поперечними відростками хребців розміщуються міжпоперечні зв’язки.
Найбільшого розвитку вони досягають у грудному та поперековому відділах
хребтового стовпа.

Кістки грудної клітки та з’єднання їх. Ребра (costae; Рис. 9), кількість
яких найчастіше дорівнює 12 парам, симетрично розміщені по обидва боки
грудного відділу хребтового стовпа. Кожне ребро має вигляд плоскої,
довгої, вузької пластинки, що складається з реберної кістки та реберного
хряща (за винятком Хіта XII ребер).

Реберну кістку (os costale) поділяють на головку, шийку та тіло. Головка
ребра (caput costae) знаходиться на задньому кінці реберної кістки і має
дві суглобові поверхні, що відділяються одна від одної гребенем. Цими
поверхнями головка зчленовується з тілами сусідніх хребців, утворюючи
реберно-хребцеві суглоби. Винятком є І, XI та XII ребра, головка яких
має тільки одну суглобову поверхню (немає гребеня), що зчленовується з
тілом відповідного хребця.

Попереду головки ребра знаходиться найвужча його частина — шийка ребра,
на задній поверхні якої проходить гребінь.

Шийка поступово розширюється і переходить у тіло ребра (corpus costae),
яке має зовнішню та внутрішню поверхні, а також верхній і нижній краї.
На зовнішній поверхні тіла ребра, відразу за його шийкою, знаходиться
горбок ребра для зчленування з верхівкою поперечного відростка
відповідного грудного хребця. На деякій відстані від горбка тіло ребра
згинається допереду, утворюючи кут ребра (angulus costae). У І ребра цей
кут збігається з горбком, а з II і до X ребра поступово відходить від
нього.

Уздовж нижнього краю внутрішньої поверхні тіла ребра проходить борозна
(sulcus costae), що утворилася внаслідок прилягання міжреберних судин і
нерва.

Рис. 9. Перше (праворуч) 1 друге (ліворуч) ребра:

1 — головка ребра; 2 — шийка ребра; 3 — горбок ребра; 4 — тіло ребра; 5
— борозна підключичної артерії; 6 — горбок переднього драбинчастого
м’яза. Рис. 10. Грудина:

1 — яремна вирізка; 2 — ключична вирізка; 3, 6, 7, 8—реберні вирізки;
4—ручка грудини; т — кут грудини; 9 — мечоподібний відросток; 10 — тіло
грудини.

Довжина ребер від І до VII поступово збільшується, а починаючи з VIII
різко зменшується.

Перше ребро (costa prima) значно відрізняється від інших. Воно найширше,
найбільш зігнуте і лежить майже горизонтально, внаслідок чого на ньому
виділяють верхню і нижню поверхні та бічний і медіальний краї. На
верхній поверхні є горбок, до якого прикріплюється передній драбинчастий
м’яз, а ззаду від нього знаходиться борозна, де проходить підключична
артерія.

Реберні кістки І—X ребер продовжуються у гіалінові хрящі, причому окістя
безпосередньо переходить в охрястя. Реберні хрящі (cartilago costalis)
мають плоску форму та заокруглені краї; довжина їх поступово
збільшується (від І до VII), а починаючи з VIII ребра зменшується. Хрящі
семи пар верхніх ребер безпосередньо з’єднуються з грудиною, а хрящі
VIII—X ребер приєднуються до хрящів розташованого вище ребра.

Ребра, хрящі яких з’єднуються з грудиною, називають справжніми (costae
verae), а всі інші — несправжніми (costae spuriae). Серед останніх
виділяють коливні ребра (costae fluctuantes), до яких відносять
одинадцяту та дванадцяту пари, що вільно закінчуються в м’язах черевної
стінки.

Грудина (sternum; Рис. 10) — непарна, плоска, довга, губчаста кістка, що
нагадує меч стародавніх римлян. У зв’язку з цим верхня її частина
дістала назву ручки (manubrium sterni), середня — тіла (corpus sterni),
а нижній кінець — мечоподібного відростка (processus xiphoideus).

Ручка, найтовща частина грудини, нагадує трикутник. На її верхньому краї
є яремна вирізка (incisura jugularis), а біля неї з кожного боку лежать
дві неправильної форми, вгнуті ключичні вирізки, вкриті хрящовою
тканиною і призначені для зчленування з ключицями. Трохи нижче від цих
вирізок є невеликі заглиблення, з якими зчленовуються перші ребра.

Ручка продовжується донизу в тіло грудини, яке майже в три рази довше за
неї. На границі між ними знаходиться кут грудини (angulus sterni), біля
якого прикріплюється II ребро. Цей факт має велике значення для лікаря
при обстеженні хворого, тому що кут грудини легко промацати крізь шкіру
і завдяки цьому знайти те або інше ребро. По краях тіла грудини
розташовані реберні вирізки, з якими сполучаються справжні ребра.

Мечоподібний відросток найчастіше має трикутну форму і закінчується
тупим або розщепленим кінцем.

Грудна клітка (compages thoracis; Рис. 11) складається з грудної частини
хребтового стовпа, 12 пар ребер та грудини. На скелеті вона має вигляд
конуса, основа якого обернена донизу, а на горизонтальному розрізі
нагадує біб внаслідок того, що тіла хребців значно заглиблені
досередини. При вивченні структури грудної клітки виділяють передню,
задню і дві бічні стінки, які без чіткої границі переходять одна в одну,
а також верхній та нижній отвори. Передня стінка утворена грудиною,
реберними хрящами та передніми кінцями реберних кісток. До складу
задньої стінки входять грудні хребці, а також задні кінці ребер; їхні
середні частини формують бічні стінки грудної клітки.

Верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) обмежений І
грудним хребцем, першими ребрами і верхнім краєм ручки грудини. Крізь
нього проходять стравохід, трахея, судини, нерви та деякі інші органи.

Нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior) знаходиться між
XII грудним хребцем, кінцями одинадцятої та дванадцятої пар ребер,
хрящами несправжніх ребер, що зростаються між собою і утворюють реберну
дугу (arcus costalis), а також мечоподібним відростком. Він затягнутий
м’язово-сухожилковою перетинкою — діафрагмою, крізь яку проходять
стравохід, великі судини та нерви.

Права і ліва хрящові реберні дуги утворюють підгрудинний кут, розміри
якого залежать від форми грудної клітки.

Між ребрами маємо міжреберні простори, напрям яких збігається з напрямом
ребер. Ширина просторів біля хребців залежить від висоти їхніх тіл, а
наперед поступово зменшується тому, що значно збільшується ширина самих
ребер. Міжреберні простори заповнені міжреберними м’язами і
сполучнотканинними перетинками.

Форма і розміри грудної клітки мають значні вікові, статеві та
індивідуальні особливості. Так, грудна клітка дитини коротка, широка, а
ребра займають горизонтальне положення. У жінок вона коротша, ширша та
округліша, тоді як у чоловіків більше наближається до типової конічної
форми.

Рис. 11. Грудна клітка:

а — вигляд спереду; б — вигляд ззаду; 1 — верхній отвір грудної клітки;
2 — ручка грудини; 3, 13 — міжреберні простори; 4 — реберний хрящ; 5 —
мечоподібний відросток; 6 — нижній отвір грудної клітки; 7 —
підгрудинний кут; 8 — несправжні ребра (VIII—XII); 9 — справжні ребра
(І—VII); 10 — тіло грудини; 11 — кут грудини; 12 — кути ребер.

Суглоби грудної клітки. Суглоб головки ребра (articulatio capitis
costae) утворений суглобовою поверхнею головки ребра та реберними ямками
тіл хребців. Кожна з головок, таким чином, з’єднується з тілами двох
сусідніх хребців. Виняток становлять І, XI та XII ребра, які
зчленовуються з тілами лише одного хребця.

Суглобова капсула зміцнюється двома сильними зв’язками: променистою
зв’язкою головки ребра та внутрішньосуглобовою зв’язкою головки ребра.

Суглоб головки ребра та реберно-поперечний суглоб належать до плоских;
при диханні відбуваються рухи ребра навколо осі, яка проходить через
головку та горбок ребра.

Реберно-поперечний суглоб (articulatio costotransversaria) утворюється
суглобовою поверхнею горбка ребра та реберною ямкою поперечного
відростка хребця. Ці суглоби мають лише десять верхніх ребер.

Суглобова капсула зміцнюється такими зв’язками: верхньою та бічною
реберно-поперечними, реберно-поперечною та попереково-реберною.

Грудинно-реберні суглоби (articulationes sternocostales) утворені
реберними вирізками грудини та реберними хрящами II—VII ребер (Рис. 12).

Рис. 12. Суглоби та зв’язки ребер:

1 — поперечний відросток хребця; 2 — остистий відросток хребця: 3 —
суглоб головки ребра; 4 — тіло ребра; 5 — тіло грудини; 6 — реберний
хрящ; 7 — головка ребра; 8 — реберно-попереччий суглоб: 9 — кут ребра.

Суглобову капсулу фіксують променисті грудинно-реберні зв’язки.

Хрящ І ребра з’єднаний з відповідною йому вирізкою ручки грудини
синхондрозом.

Реберні хрящі V—IX ребер з’єднані між собою за допомогою міжхрящових
суглобів (articulationes interchondrales), а реберна кістка з’єднується
з реберним хрящем реберно-хрящовим суглобом (articulatio
costochondralis).

Передні відділи міжреберних проміжків зайняті зовнішніми міжреберними
перетинками, а задні відділи — внутрішніми міжреберними перетинками.

Список використаної літератури

Очкуренко О.М., Федотов О.В. Анатомія людини: Навч. посібник. – 2-ге
вид., – К.: Вища шк., 1992.

Свиридов О.І. «Анатомія людини» – Київ, Вища школа, 2001.

Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. – К., 1985.

Паталогическая анатомия. Струков А.И., Серов В.В., Москва, «Медицина»,
1995 г.

Похожие записи