Реферат

на тему:

“Гігієна грунту та населених місць”

ПЛАН

1. Значення гігієни ґрунту та населених місць

2. Самоочищення ґрунту

3. Система очищення населених місць

Список використаної літератури

1. Значення гігієни грунту та населених місць

Серед складових біосфери, які оточують людину, особливе місце займає
літосфера. Під дією фізичних, хімічних і біологічних факторів у природі
з неорганічних геологічних порід і залишків органічного світу утворився
природний зовнішній покрив землі — грунт.

Грунт являє собою комплекс мінеральних і органічних частинок, заселених
великою кількістю мікроорганізмів. Мінеральними компонентами грунту є
дрібні частки материнських гірських порід. Органічна частина складається
з рослинних і тваринних організмів та їх залишків, які перебувають на
різних стадіях розкладання. Серед них велике значення мають стійкі
гумінові речовини.

Особливу роль в утворенні грунту відіграють мікроорганізми. їх у грунті
надзвичайно багато. На глибині 50 см загальна маса бактерій у грунті
досягає 7 тонн на 1 га. Вони розкладають органічні рештки рослинного і
тваринного походження аж до утворення безпечних для людей азотовмістних
солей, гумінованих речовин (добрива), синтезують білкові речовини.

Грунт значною мірою впливає на здоров’я і санітарні умови проживання
людей. Залежно від хімічного складу і характеру грунту змінюються
рослинність місцевості, хімічний склад продуктів рослинного і тваринного
походження. Від нестачі чи надлишку певних елементів у грунті залежить
їх кількість у воді, рослинах, що впливає на здоров’я населення. Так,
при нестачі йоду виникає ендемічний зоб, при нестачі фтору — карієс
зубів, при надлишку фтору — флюороз, молібдену — молібденова подагра і
ряд інших захворювань. Території з недостатністю чи надлишком певних
елементів у грунті називають також геохімічними провінціями.

У зв’язку з науково-технічним прогресом значно зросло забруднення грунту
екзогенними хімічними і радіоактивними речовинами, які містяться в
викидах в атмосферу та інших відходах промисловості, електростанцій,
транспорту. Важливим джерелом забруднення грунту стали стійкі пестициди,
які використовуються у сільському І лісовому господарствах. Впливають на
природний хімічний склад грунту і мінеральні добрива. Мігруючи з грунту
в

середовища, які контактують з ним, екзогенні хімічні речовини через
харчові продукти, воду та іншими шляхами можуть впливати на організм і
здоров’я людини.

Від фізико-хімічних властивостей грунту залежить формування складу
підземних вод. Заболоченість грунту або високе стояння рівня ґрунтових
вод робить клімат місцевості нездоровим і може бути причиною появи
надлишкової вологості у будинках.

Потрапляння шкідливих речовин з грунту в організм людини можна
схематично представити у вигляді таких біологічних ланцюжків
(контактів):

1. Грунт-людина. Частіше при ручній праці в сільському господарстві.

2. Грунт — атмосферне повітря — людина. У результаті розпаду органічних
речовин утворюються метан, аміак, сірководень тощо, які можуть змінювати
природний склад повітря, грунту і впливати на хімічний стан атмосфери.

3. Грунт — підземні води-людина. Хімічні речовини (добрива,
отрутохімікати, промислові відходи), що знаходяться в грунті можуть
потрапляти у підземні води,, із зливовими і талими водами мігрувати на
великі відстані і з питною водою поступати в організм людини.

4. Грунт — відкрита водойма-людина. Зливовими і талими водами хімічні
речовини змиваються з прилеглих територій у водойму, звідти під час
купання або вживання води через рот або шкіру проникають в організм
людини.

5. Грунт-відкрита водойма-риба-людина. Хімічні речовини, що потрапили у
водойму, акумулюються рибою, яка вживається людиною.

6. Грунт — рослинні продукти харчування-людина. Через кореневу систему
хімічні речовини з грунту потрапляють у рослини, які вживаються людьми у
їжу.

7. Грунт – рослини – тварини — людина. Рослини спочатку вживаються
тваринами, а продукти тваринного походження — людиною.

Від механічного складу, величини часток і їх характеру залежать
пористість, повітропроникність, водопроникність, вологоємність,
теплоємність, тепловий режим і ряд інших властивостей, які зумовлюють
Інтенсивність біохімічних процесів, що відбуваються у грунті.
Великозернистий грунт має менше пор, ніж дрібнозернистий. Великий об’єм
пор має грунт, що складається з мілких глинястих часток, змішаних з
органічними речовинами. У великозернистому піску пори займають приблизно
39,4 % всього об’єму, в глинястому грунті-52,7 %, в торф’яному-84 %.

У грунті завжди знаходиться певна кількість газів, які постійно
обмінюються з атмосферним повітрям. Інтенсивність газообміну залежить
від змін барометричного тиску, різниці температур надземного повітря і
повітря грунту, коливань рівня ґрунтових вод, наявності й кількості
атмосферних опадів, глибини промерзання грунту, швидкості вітру і ряду
інших факторів. Порівняно з атмосферним, у ґрунтовому повітрі завжди
більше діоксиду вуглецю, водяних парів, менше-кисню.

Важливе значення грунту полягає і в тому, що його використовують для
знешкодження рідких і твердих покидьків, багатих на органічні речовини,
патогенні мікроорганізми і яйця гельмінтів. При незадовільному
впорядкуванні населених місць і погано організованій очистці покидьки і
нечистоти забруднюють грунт, а при розкладанні органічних речовин — і
атмосферне повітря сморідними газами. Забруднений органічними речовинами
грунт є поживним середовищем для патогенних мікроорганізмів, які можуть
заражати поверхневі й підземні води, овочі, поширюватися мухами,
гризунами І з ґрунтовим пилом.

У сучасних умовах зростає гігієнічне значення грунту в створенні
оптимальних санітарних умов життя населення не тільки з точки зору
розміщення населених пунктів, але і використання великих земельних
масивів для різноманітних сфер людської діяльності. При цьому грунт не
повинен шкідливо впливати на здоров’я людей.

З метою запобігання негативного впливу грунту на здоров’я людей
вирішальне значення мають благоустрій і утримання населених пунктів, а
також улаштування каналізації, брукування, озеленення, систематичне
прибирання і поливання вулиць та дворів, санітарна охорона грунту і
раціонально організована очистка територій від покидьків.

2. Самоочищення ґрунту

Самоочищення грунту — це елемент великого кругообігу речовин на планеті,
складний процес, який залежить від фізичних властивостей грунту, його
структури і хімічного складу. Різні покидьки, в тому числі виділення
людей і тварин, рештки рослин, тварин, потрапивши в грунт, піддаються
певним перетворенням, пов’язаним з процесами самоочищення грунту.
Органічні речовини при цьому знешкоджуються. У процесі самоочищення бере
участь велика кількість мікроорганізмів. Внаслідок їх життєдіяльності
відбувається мінералізація нечистот, гною, трупів тварин до неорганічних
солей, води, діоксиду вуглецю, які потім вживаються рослинами.

Мікроорганізми, зокрема патогенні, відмирають, вода випаровується чи
проникає в глибші шари грунту, газ надходить у повітря, а мінеральні
речовини залишаються в гумусі. До чинників, які сприяють відмиранню
мікроорганізмів і яєць гельмінтів, відносять бактеріофаги й антибіотики,
які наявні у ґрунті, сонячну радіацію, температуру ґрунту. Так,
внаслідок дії сонячної радіації, висихання ґрунту яйця аскарид на його
поверхні гинуть протягом 5 днів, хоча на глибині 2,5-10,0 см вони
зберігають свою життєздатність протягом року.

Самоочищенню грунту сприяє контакт органічних решток з повітрям
(аерація), а також оранка, перекопування чи інші методи зрихлення.
Недостатня кількість повітря або надлишок органічних речовин
уповільнюють самоочищення, і розкладання органічних речовин проходить з
утворенням смердючих газів, які забруднюють атмосферу. Це необхідно
враховувати при виборі методу ліквідації покидьків, що утворюються в
процесі життя і діяльності людини. Кінцевим продуктом самоочищення
ґрунту є гумус. Гумус -це перегній, який містить органічні речовини, але
не загниває, не виділяє газів з неприємним запахом, не принаджує мух І
гризунів, є безпечним в епідемічному відношенні і широко
використовується як добриво в городництві й квітковому господарстві
тощо.

3. Система очищення населених місць

Видалення і знищення нечистот і покидьків в населених пунктах переважно
проводять шляхом вивозу або сплаву (каналізації). У першому випадку
рідкі покидьки видаляють за межі населеного пункту за допомогою
відповідного транспорту в спеціально відведені місця, де їх
знешкоджують. У другому — сплавляють по трубах, на очисні споруди, де
також проводиться їх очистка і знезаражування.

Очистка населених пунктів полягає у плановому збиранні, тимчасовому
зберіганні, видаленні й утилізації покидьків. Це необхідно робити в
найкоротші строки і регулярно. Кожний з цих заходів повинен до мінімуму
зводити можливість контакту людини з покидьками, починаючи з моменту
збирання їх у відповідні ящики, контейнери, відра, баки тощо, вивезення
і знищення. Усі процеси необхідно максимально механізувати. Вибираючи
найраціональніші методи ліквідації покидьків, слід враховувати, що вони
містять азот, фосфор, калій та інші мінеральні й органічні речовини, які
є цінним добривом.

Отже, раціональна очистка населених пунктів від покидьків є одним із
найважливіших заходів у справі санітарної охорони грунту, а також води і
повітря, невід’ємним елементом впорядкування населених пунктів і одним з
основних заходів профілактики кишкових інфекцій і глистяних інвазій.

Вивізна система видалення рідких покидьків. Ця система складається з
таких етапів: 1) збирання покидьків у різного типу пристосування
(убиральні, помийниці); 2) вивезення їх спеціальним транспортом у місця
ліквідації; 3) знезаражування та їх утилізація.

Для збирання і тимчасового зберігання рідких відходів (фекалій та сечі
людей) будують різного типу убиральні. Убиральні повинні бути зручними і
теплими, не забруднювати повітря, грунт, підземні води. Незалежно від
типу, убиральні потрібно утримувати в чистоті. Необхідно виключити
доступ мух до нечистот.

Убиральні можуть бути індивідуальними, якщо призначені для окремої
сім’ї, або громадськими. Вони повинні мати просту будову, що не потребує
спеціальних матеріалів. При можливості знешкодження нечистот необхідно
проводити на території садиби. Найбільш гігієнічними є промивні
убиральні, але їх можна будувати лише при наявності водогону і
каналізації.

У місцях скупчення людей в населених пунктах (наприклад, на ринках, у
парках) будують громадські убиральні. Вони можуть бути каналізованими і
неканалізо-ваними. їх улаштовують на декілька вічок, між якими
встановлюють перегородки висотою не більше як 1,5 м. У громадських
убиральнях стульчаки не потрібні, отвори роблять у підлозі. Убиральні
обов’язково забезпечують природним і штучним світлом.

У місцях тимчасового перебування людей (наприклад, у польових станах)
доцільно споруджувати убиральні типу польових рівчаків. Польовий рівчак
копають завширшки 0,3 м, глибиною до 0,6 м з незначним розширенням
донизу, щоб стінки не забруднювалися екскрементами. Після кожного
користування виділення засипають землею. Коли рівчак заповнюється на 3/4
глибини, його засипають землею, а поряд викопують інший.

Для збирання і зберігання помий викопують спеціальні ями-помийниці, які
складаються з наземної і підземної частини. Підземна частина
влаштовується так само, як вигріб дворової убиральні, а наземна являє
собою ящик з кришкою і дерев’яною решіткою, на яку кладуть солому або
інший фільтрувальний матеріал для затримання великих часток. Люк вигребу
роблять утепленим і щільним. Решітку періодично очищають від покидьків і
переносять їх у ящик для сміття. У міру заповнення ями рідину вивозять
на поля заорювання, асенізації або поливають нею компостні купи. На
сьогодні типовими проектами передбачають поєднані вигреби для помий і
нечистот.

Гноєсховище. Для збирання і тимчасового зберігання гною та сечі від
домашніх тварин в індивідуальних садибах і фермах рекомендується
будувати гноєсховище. Гній може бути місцем плодін-ня мух, забруднювати
повітря, грунт, воду, містити збудники сибірки, правця, туберкульозу,
бруцельозу, ящура тощо. Тому необхідно, щоб у кожній садибі, де є
тварини, було гноєсховище.

Основу гноєсховища роблять водонепроникною: асфальтованою, цементованою,
або утрамбованою глиною завтовшки 25-30 см. Вздовж гноєсховища
влаштовують лотки для збирання сечі, яка потім надходить у
водонепроникний збірник. Рідину, що виливається і стікає з штабеля гною,
використовують для зволоження гною, який підсихає, що покращує гниття.
Гній укладають штабелем і присипають землею або торфом.

Найраціональнішим методом знешкодження нечистот, попелу, сміття, гною,
харчових відходів та інших покидьків, які не можуть бути використані для
відгодівлі тварин, є компостування.

Грунт в значній мірі можуть забруднювати мінеральні добрива і пестициди
(отрутохімікати) Вони у переважній більшості використовуються для
захисту рослин від хвороб, шкідників, бур’янів в садах, на полях, в
теплицях тощо і часто є високотоксичними для людини. Вони можуть
використовуватися у вигляді порошків, гранул, розчинів, емульсій,
аерозолів і фумігантів, отруйних приманок, антисептичних і Інсектицидних
мил, фарб, лаків, паперу. Для тимчасового зберігання пестицидів під час
проведення сільськогосподарських робіт виділяються спеціальні ділянки,
які віддалені не менше ніж на 200 м від водойм і місць водопою худоби та
охороняються. Для тривалого зберігання влаштовують спеціальні склади.

При зберіганні і використанні пестицидів не виключена можливість
забруднення території. Ділянки землі, забруднені пестицидами,
знезаражуються хлорним вапном і перекопуються. Зібраний із спецодягу
пил, стічні води, що утворилися при обробці тари, транспорту, приміщень,
обробляють хлорним вапном протягом доби.

Для попередження забруднення грунту, водоймищ, атмосферного повітря і
повітря робочої зони, виробничі і господарсько-побутові стоки, які
утворюються в теплицях, відпрацьований грунт, мінералізований субстрат І
рослинні залишки підлягають обов’язковому знешкодженню. Дренажні стоки в
умовах застосування пестицидів в теплицях перед спуском в каналізацію
підлягають попередній очистці (нейтралізації). Найбільш перспективними
методами їх очистки від пестицидів є УФ-опромінення з електрокоагуляцією
і електроактиваційною обробкою.

Води, які утворюються при прибиранні і знезараженні приміщень,
транспортних засобів, тари, виробничої’ апаратури, спецодягу, збираються
в бетонований резервуар, обробляються, при перемішуванні протягом доби,
хлорним вапном (500 г на 10л стоків), кальцинованою содою (150-200 г на
30л стоків) або іншими апробованими засобами. Після цього воду утримують
в резервуарах ще З доби, де під впливом кисню повітря відбувається
окиснення залишків пестицидів. Перед викидом в каналізацію стічні води
перевіряються агрохімлабораторією господарства на наявність залишків
пестицидів, концентрація яких не повинна перевищувати допустимих
величин. При відсутності централізованої каналізації, влаштовується,
відповідно до діючих санітарних норм і правил, місцева каналізація.

Список використаної літератури

Загальна гігієна та основи екології. Підручник. – К., 2002.

Основи екології / За ред. Коваленко С.І. – К., 2000.

Похожие записи