РЕФЕРАТ

на тему:

Ендокринні (безпроточні) залози

Залози, які не мають вивідних проток і свої хімічні продукти (гормони,
або Інкрет) виділяють безпосередньо у кров, називаються ендокринними,
або безпроточними, залозами (glandulae endocrinae s. sine ductibus).

Гормони стимулюють або, навпаки, гальмують розвиток та життєдіяльність
окремих органів і цілого організму. Так, вони впливають на обмін
речовин, розвиток і ріст організму, статеве дозрівання та ін.

Діяльність ендокринних залоз залежить від нервової системи і регулюється
нею, а гормони, в свою чергу, впливають на нервову систему, особливо на
автономну.

До ендокринних залоз належать щитоподібна, прищитоподібні, загрудинна,
надниркові, гіпофіз, шишкоподібне тіло, острівці підшлункової залози
тощо (Рис. 1).

Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) — найбільша з ендокринних залоз
(маса її у дорослого ЗО—60 г), непарна. Залоза збільшується в період
статевої зрілості і зменшується в старості (Рис. 2).

Форма залози нагадує підкову, яка розташована в передній ділянці шиї
нижче від під’язикової кістки і прикриває собою бічну поверхню гортані
та передньобічну поверхню трахеї.

Щитоподібна залоза має дві частки (праву і ліву) та непарну частину —
перешийок, який з’єднує ці частки.

Передтрахейна пластинка шийної фасції утворює щільну волокнисту піхву
залози, яка фіксує щитоподібну залозу до трахеї та гортані.

Крім цієї піхви щитоподібна залоза має ще й власну волокнисту капсулу,
яка посилає відростки в товщу залози і ділить її на часточки. Тканина
залози складається з фолікулів, які вистелені одношаровим плоским
епітелієм. Порожнина фолікула містить жовтуватий колоїд.

Гормони щитоподібної залози (тироксин та трийодтиронін) виводяться
безпосередньо в кров. Вони регулюють обмін речовин, ріст та розвиток
тканин, а також впливають на склад крові. Функціонально щитоподібна
залоза тісно пов’язана з іншими ендокринними залозами (гіпофізом,
статевими залозами та ін ).

Гіпофункція щитоподібної залози спричинює особливу набряклість тканин
(мікседему), що проявляється у зниженні обміну речовин та зменшенні
розумових здібностей.

Рис. 1. Розміщення найважливіших ендокринних залоз:

1 — шишкоподібне тіло, 2 — мозковий придаток; 3 — щитоподібна залоза; 4
— загрудинна залоза, 5 — надниркові залози, 6 — підшлункова залоза; 7 —
внутрішньосекреторна частина яєчок {у чоловіків), 8 —
внутрішньосекреторна частина яєчників (у жінок).

Рис. 2. Щитоподібна та загрудинна залози:

І — щитоподібний хрящ 2 — ліва частина щитоподібної залози; З, 15 —
загальна сонна артерія, 4 — трахея, 5 — внутрішня яремна вена б — ліва
плечоголовна вена, 7 — підключична вена 8 — підключична артерія, 9 —
дуга аорти, 10 — ліва легеня, 11 — осердя, 12 — загрудинна залоза, 13 —
права легеня, 14 — верхня порожниста вена} 16 — перешийок щитоподібної
залози.

Гіперфункція щитоподібної залози призводить до базедової хвороби, яка
характеризується хворобливою збудливістю нервової системи, прискоренням
пульсу, витрішкуватістю, різким підвищенням обміну речовин тощо.

Постачають кров’ю щитоподібну залозу чотири однойменні артерії: дві
верхні (права й ліва) та дві нижні (права й ліва). Венозна кров відтікає
по однойменних венах у систему верхньої порожнистої вени, а лімфа
відводиться в поверхневі та глибокі лімфатичні вузли шиї.

Щитоподібну залозу іннервують гілки блукаючого нерва та ший- ; них
симпатичних вузлів. і

Прищитоподібні залози (glandulae parathyroideae) представлені чотирма
дрібними, овальної чи подовженої форми тільцями, розмірами 6 X 4 X 2 мм
та масою 0,05—0,09 г, сірувато-жовтого кольору, з гладенькою, блискучою
поверхнею. Прищитоподібні залози звичайно розміщені на задній поверхні
бічних часток щитоподібної залози, у жировій тканині між власною
капсулою щитоподібної залози та її фасціальною піхвою.

Розрізняють верхні та нижні щитоподібні залози. Кожна з них має капсулу,
від якої відходить у товщу залози перегородка. Речовина залози
складається з перекладинок епітеліальних клітин, між якими розміщені
багаті кровоносними судинами прошарки сполучної тканини.

Функція прищитоподібних залоз повністю не вивчена, але встановлено, що
вони виробляють гормон, який сприяє засвоєнню організмом кальцію.
Видалення залоз призводить до порушення росту кісток, підвищення
збудливості центральної нервової системи, корчів та смерті від тетанії.

Кровопостачання прищитоподібних залоз відбувається за рахунок
однойменних артерій (гілок верхніх та нижніх щитоподібних артерій), а
відтік венозної крові — по однойменних венах.

Іннервуються прищитоподібні залози гілками блукаючого нерва (верхній та
нижній гортанні нерви) та симпатичного стовбура.

Загрудинна залоза (thymus) розташована у верхній частині переднього
середостіння, за ручкою грудини, між правою та лівою середостінними
плеврами (див. рис. 108). За формою та величиною залоза дуже
варіабельна, хоча складається з двох асиметричних часток (правої та
лівої). Звичайно зона здавлена спереду назад, а донизу трохи розширена
(основа залози). Верхні ділянки часток залози дещо розходяться,
утворюючи ніби вила.

Колір загрудинної залози сіро-рожевуватий, з віком стає жовтуватим, що
зв’язано з жировим її переродженням.

Маса залози у новонароджених у середньому 10—15 г, а в 11—-15-річних
дітей вона найбільша (в середньому 20—35 г). Після статевого дозрівання
організму починається зворотний розвиток залози, і її речовина
1заміщується жировою тканиною. Однак і в похилому віці серед маси
жирової тканини зберігаються залишки залозистої тканини.

Зовні загрудинна залоза покрита тонкою сполучнотканинною оболонкою, від
якої відходять у товщу залози перегородки, що розділяють речовину залози
на часточки. Периферія кожної часточки залози має темне забарвлення
(кіркова речовина), а в центрі часточок залози — світліше забарвлення
(мозкова речовина). Як кіркова, так і мозкова речовини складаються з
тонкої сіточки, утвореної клітинами зірчастої форми. Проміжки між
клітинами сітки виповнені лімфоцитами. У мозковій речовині є особливі
тільця — комплекс плоских, епітеліальних, концентрично нашарованих
клітин. З віком кількість лімфоцитів зменшується, вони заміщуються
сполучною тканиною, в якій відкладається дедалі більше жирової тканини.

Функція загрудинної залози полягає в регуляції процесів росту (регуляція
обміну кальцію в організмі, стимуляція вуглеводноге обміну, а також
гальмування функції статевих залоз до настання статевої зрілості).

Кровю загрудинну залозу забезпечують гілки внутрішніх грудних та нижніх
щитоподібних артерій, а венозна кров відтікає по однойменних венах.

Іннервується загрудинна залоза гілками блукаючого нерва та симпатичного
стовбура.

Надниркові залози (glandulae suprarenales) — парні залози, розташовані в
зарчеревинному просторі, безпосередньо на верхньому полюсі нирки. Права
надниркова залоза має приблизно трикутну форму, а ліва —півмісяцеву.
Маса залози (у дорослого) — 15— 20 г, колір її жовт1ватий.

У наднирковій залозі розрізняють три поверхні: передню, задню та
ниркову. На передній поверхні є ворота залози — місце, де входять у неї
судини та нерви.

Зовні надниркова залоза покрита волокнистою капсулою, яка є частиною
ниркової фасції. Ця капсула посилає в речовину залози перегородки.

Речовина надниркової залози складається з двох шарів: зовнішнього
(кіркового) та внутрішнього (мезкового). Кіркова речовина жовтуватого
кольору, розміщена більш товстим шаром, щільної консистенції, утворена
залозистою та сполучною тканинами. Мозкова речовина світліша, вона
містить хромафінові та симпатичні нервові клітини. Останні розміщені
поодиноко або групами.

Надниркові залози надзвичайне важливі в життєдіяльності організму.
Видалення їх з обох боків (у тварин) спричинює зниження артеріального
тиску, прискорення діяльності серця, зниження температури тіла,
схуднення, м’язову слабість та смерть. Мозкова речовина надниркових
залоз виробляє дуже важливий гормон — адреналін. Він стимулює функцію
симпатичної частини автономної нервової системи, звужуючи кровоносні
судини, підвищує кров’яний тиск, збуджує процес розщеплення глікогену в
печінці та ін.

Крім адреналіну в мозковій речовині утворюється гормон норадреналін,
який сприяє передачі збудження з червових закінчень на еферентне нервове
волокно, а також з одною нейроцита центральної нервової системи на
інший.

Гормони, що виділяються кірковою речовиною, поділяють на статеві,
глюкокортикоїди та мінералокортикоїди. Статеві гормони сприяють розвитку
статевих органів у дитячому віці, а також розвитку вторинних статевих
ознак. Глюкокортикоїди впливають на обмін вуглеводів, білків та жирів, а
також на кровотворні органи та мають протизапальну дію.
Мінералокортикоїди беруть участь у регуляції мінерального обміну.

Кровопостачання надниркових залоз відбувається за рахунок однойменних
артерій — гілок нижньої діафрагмальної артерії, ниркової артерії та
черевної частини аорти. Венозна кров відтікає по однойменних венах.

Іннервують залозу гілки блукаючого та великого нутряного нервів.

Гіпофіз (hypophysis), або мозковий придаток — непарний невеликий утвір
(маса у дорослого близько 0,5 г) округлої форми.

Гіпофіз розташований у ямці мозкового придатка і оточений щільною
сполучнотканинною оболонкою, а зверху прикритий діафрагмою сідла, що є
частиною твердої оболонки головного мозку, натягненою на верхній
поверхні тіла клиноподібної кістки. У діафрагмі сідла є незначний отвір,
крізь який проходить лійка, що з’єднує гіпофіз із сірим горбом.

Гіпофіз поділяється на дві частки: передню (більшу) та задню (меншу).

Передня час1цк а називається ще аденогіпофізом. Основу її складає сітка
тонких перекладинок ніжної сполучної тканини з численними кровоносними
та лімфатичними судинами. Між перекладинками розташовані залозисті
клітини.

Задня частка, або нейрогіпофіз, представлена нейроглією, в якій є
нервові волокна і окремі великі клітини з відростками.

Між передньою та задньою частками розміщена у вигляді вузької смужки
проміжна частина.

Гіпофіз виділяє гормони, які стимулюють трофічні процеси в організмі,
впливають на обмін речовин та на ріст. Так, передня частка продукує
гормони, які впливають на ріст та розвиток тіла і стимулюють функцію
залоз (щитоподібної, статевих, кори надниркової залози). Гормони задньої
частки збільшують силу скорочення непосмугованих м’язів матки та
регулюють водний обмін. Гормон, який регулює колір шкіри, виділяє
проміжна частина.

Передня частка гіпофіза живиться кров’ю від гілок артеріального кола
мозку, а задня — від гілок внутрішньої сонної артерії.

Венозна кров від передньої частки відтікає у велику мозкову вену, а від
задньої — в печеристі пазухи.

Шишкоподібне тіло (corpus pineale) — непарний утвір, червоно-сірого
кольору, яйцеподібної форми, масою у дорослого близько 0,2 г.

Найбільшого розвитку залоза досягає до 7 років, а потім настає зворотний
розвиток її. У дорослого залоза представлена в основному сполучною
тканиною.

Шишкоподібне тіло розміщене під подушкою мозолистого тіла, між верхніми
горбками пластинки покришки, і покрите тонкою сполучнотканинною
оболонкою, яка своїми відростками ділить речовину залози на окремі
часточки, утворені гліальними клітинами, що добре забезпечені кров’ю.

Передбачається, що гормони шишкоподібного тіла гальмують статевий
розвиток, оскільки пухлини залози у дітей викликають передчасний
статевий розвиток.

Кровопостачання шишкоподібного тіла забезпечується гілками задньої
мозкової артерії, а венозна кров відтікає у судинне сплетення третього
шлуночка.

Список використаної літератури

Очкуренко О.М., Федотов О.В. Анатомія людини: Навч. посібник. – 2-ге
вид., – К.: Вища шк., 1992.

Свиридов О.І. «Анатомія людини» – Київ, Вища школа, 2001.

Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. – К., 1985.

М.Р.Сапин, Г.Л.Билич «Анатомия человека» книга 2 «Внутренние органы.
Системы обеспечения (эндокринная, сосудистая, иммунная, нервная
системы)». – Москва, Оникс-Альянс-В, 1999 г.

Похожие записи