Модальність суджень
Модальність – характеристика судження, яка визначається принципом
розрізнення об’єктивно можливо, дійсного і необхідного.
Йдеться про об’єктивну модальність. А формальну логіку цікавить
передусім логічна модальність, яка полягає в ступені встановленої
достовірності думок завдяки тому чи іншому різновиду судження.
За об’єктивною модальністю судження поділяються на судження
необхідності, дійсності та можливості.
Наприклад: „Після весни настане літо” (судження необхідності); „Літо в
цьому році тепле” (судження дійсності); „В теперішньому тисячолітті
людство може назавжди відмовитися від війн” (судження можливості).
За логічною модальністю, тобто залежно від ступеня їх доведеності,
судження поділяється на проблематичні (ймовірні) і достовірні.
Проблематичне судження – судження, в якому щось стверджується чи
заперечується в певним ступенем припущення. Наприклад: „Причиною масової
загибелі огірків, мабуть, є низька температура”. Проблематичні судження
треба відрізняти від суджень можливості. Вони фактично є судженнями про
судження.
Достовірне судження – судження, що містить знання, обґрунтовані,
перевірені практикою.
Наприклад: „Тварини дихають киснем”. Складне судження – судження, до
складу якого входять два і більше суб’єктів, або два та більше
предикатів, або два та більше і суб’єктів, і предикатів. Складні
судження поділяються га безумовні та умовні.
Безумовні судження поділяються на єднальні, розділові, поділяючі та
множинні.
В єднальних судженнях, а відміну від простих, наявне твердження чи
заперечення про належність предметові двох чи більше ознак. Оскільки в
єднальних судженнях може йтися як про один предмет, так і про множину
(повну чи неповну) предметів, то вони, так само, як і прості,
поділяються на одиничні, загальні і часткові.
У предикаті розділового судження, як і в предикаті єднального,
вказується на дві чи більше ознак. Проте, на відміну від єднального в
розділовому судженні не стверджується, о всі ці ознаки належать
предметові судження.
Поділяючі судження належать до розділових. Їх специфіка полягає втому,
що в них дається повний перелік різновидів предмета думки.
У множинних судженнях суб’єкт завжди є складним, а предикат може бути як
складеним, так і простим. Наприклад: „Залізо, свинець та деякі інші
метали тонуть у воді”.
Умовне судження – судження, в кому відображається залежність того чи
іншого явища від тих чи інших обставин і в якому підстава і наслідок
з’єднуються з допомогою логічного сполучника „якщо, то…”.
Наприклад: „Якщо всі метали перебувають у твердому стані, то це
стосується і ртуті”. В умовному судженні треба розрізняти підставу і
наслідок.
Так, у наведеному прикладі підставою служить думка „якщо всі метали є
твердими тілами”, а наслідком – „то і ртуть є твердим тілом”.
Для розуміння сутності умовних суджень важливо осмислити зв’язок між
підставою і наслідком: залежність наслідку від підстави і підстави від
наслідку.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
