Івано-Франківський ліцей №2

РЕФЕРАТ

на тему:

Іван Карпенко-Карий

Студент: Бужко Дмитро

гр. 5-А

Карпенко-Карий створив найзвизначніші художні цінності в українській
драматургії ХІХ – початку ХХ ст. За словами І.Франка “він був одним із
батьків новочасного українського театру визначним артистом та при тім
великим драматургом, якому щодо ширини і багатства творчості,
артистичного викінчення і глибокого продумання тем бистрої обсервації
життя та ясного і широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних
драматургів не тільки Росії, але й інших народів”.

Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845 р. в селі Арсенівка
поблизу Єлисаветграда, батько його походив із старовинного зубожілого
дворянського роду. Мати була простою селянкою. Освіту, до якої так
тягнувся хлопець, довелося через матеріальну скруту обмежити
чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років самому заробляти на
прожиття. Майже два десятиліття забрала в І.Тобілевича служба в різних
канцеляріях – від писарчука до секретаря міського поліцейського
управління. Через його руки пройшло безліч судових справ, з яких він
пізнавав становище трудівника, бачив, що всі заходи товариства, щоб
полегшити життя бідного люду, “як крапля в морі перед безміром усякого
лиха, убозтва і темряви, де тонуть сільські і міські маси, що ті
одноразові допомоги, благодійні діла – то тільки часові, паліативні
засоби і ліки, безсилі подужати саму хворобу”.

І.Тобілевич захоплювався з дитинства творами Т.Шевченка, В.Белінського,
М.Добролюбова, М.Чернишевського, М.Салтикова-Щедріна, М.Некрасова.
Перебуваючи в Єлисаветграді (1865-1884 рр.) Тобіревич знайомиться з
творами Руссо, Дідро, Вольтера, Герцена, разом із своїм другом
Кропивницьким читає західноєвропейських письменників, філософів,
соціологів. У 1863 р. в Бобринці на Єлисаветградщині утворився
драматургічний гурток, одним з найактивніших був Тобілевич. Він грав
різні ролі у п’єсах Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Кухаренка та
інших. В елисаветградському гуртку Тобілевич був керівником, і режисером
і актором.

До першого етапу літературної творчості Тобілевича належить оповідання
“Новобранець”, яке було написане в 1881 р., опубліковане 1889 р. під
псевдонімом Гнат Карий. У ньому йдеться про тяжку долю селянської
родини, яка з величезними зусиллями вибивається із злиднів і, здається,
могла б уже зрештою досягнути якогось добробуту, коли б не втручання
державної машини. Першу свою драму “Бурлака” – 1883 р. він подавав на
обговорення нелегального гуртка. Завершувати “Бурлаку”, як і “Хто
винен?” драматургові довелося уже в Новочеркаську, куди його було
вислано у травні 1884 р. за участь у діяльності гуртка та за допомогу
політичним “злочинцям”. Щоб заробити на життя, підглядний Тобілевич
працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурну майстерню.

Карпенко-Карий написав такі п’єси, як “Розумний і дурень” у 1885 р.,
“Наймичка” в 1885 р., “Сто тисяч” 1890 р., “Хазяїн” 1900 р. – цим п’єсам
притаманне не просто збільшення економічних масштабів їх діяльності, і
здирства, вона ще яскравіше виявляє людську дрібність, а то й
нікчемність, духовну порожнечу. Карпенко-Карий в 1886 р. в Херсоні видає
перший “Збірник драматичних творів, до якого увійшли драми “Бондарівна”,
“Хто винен” та комедія “Розумний і дурень”. В 1887 р. опубліковано
“Наймичку”. Але їх майже не купували, бо публіка не була привчена читати
п’єси. І.Карпенко-Карий з гіркотою називав драматургів “літературними
бурлаками, що тиняються без уздечка і як сліпі без поводиря, часто
блудять”.

Письменник щиро вболівав за долю українського театру, в якому бачив
найкращий спосіб виховувати народ, освітити ту темряву, яку він бачив у
сільському “суворому житті”. Видатний актор Карпенко-Карий на практиці
переконався, що доступність сценічного твору глядачам не доступна. “Я
взяв життя”, — повідомляв письменник з приводу драми “Бурлака”, де суто
побутовий матеріал.

Дві останні гіркі комедії – “Суєта” – 1903 р. і “Житейське море” – 1904
р. – драматург назвав “сценами”, визнаючи приналежність їх до
європейської нової драми. Ці п’єси є частинами незавершеної трилогії про
взаємини батьків і дітей, інтелігенції й народу, під якими він розумів
селянство. Намір Івана порвати з театром, повернутися до села, щоб потім
очистившись душевно, принести ту чистому до храму мистецтва і
підтвердження тому – його ж слова: “Ні в смерті красоти нема! Красота –
життя! Я хочу жить, жить по правді, жить!… Правда там, де землю
поливають кривавим потом праці”.

Навесні 1887 р. І.Карпенко-Карому було дозволено повернутися в Україну,
але ще до кінця 1888 р. він перебував на хуторі “Надія” під гласним
наглядом поліції. Негласний нагляд знято з нього було 12 березня 1903
року. Діставши нові права, письменник приєднується до нової театральної
групи, створеної його братом Саксаганським, у якій активно працював до
кінця свого життя. У 1897 р. він складає “Записку до з’їзду” сценічних
діячів”, де з болем пише про безправне становище українського театру.

І.Тубилевич написав ще такі п’єси як “Паливода ХVIII ст.” – 1893 р.,
“Чумаки” – 1897 р., “Лиха іскра поле спалить і сама щезне” – 1896 р.,
“Сава Чалий” 1899 р., “Радзя” – 1902. Усі ці твори органічно пов’язані з
фольклором. Трагедія Карпенка-Карого “Сава Чалий” створена на основі
народної історичної пісні. Ці особливості відрізняють п’єсу від
однойменного романтичного твору. Ця своєрідну п’єса з іншими творами, в
яких соціальні проблеми історичного минулого, свідчить не лише про її
політичну актуальність, а й про глибоку народність.

І.Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби 15 вересня 1907 р. у
Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі “Надія”.

Життя народу письменник відтворював за принципами правдивості і
гуманізму. Творчість Івана Карпенка-Карого, говорив Іван Франко,
“наповнює нас почуттями подиву для його таланту. Обняти такий широкий
горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки
першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя.

Похожие записи