Реферат

на тему:

Зороастрійські своди

План

1. Пізні своди релігійного характеру

2. Зороастрійські своди

Пізні своди релігійного характеру

Саме до періоду ІІІ ІХ ст. н. е. належить багато літератури релігійного
характеру, яка представляє різні своди. Частина їх формувалась, певне,
ще при Сасанідах (ІІІ – арабського захоплення ( VIII-IX ст. н. е.), коли
звернення до минулого, до древньої релігії відіграло велику роль в
боротьбі з іноземними державами. Встановлення літератури релігійного
характеру було зумовлено в основному потребами зороастризму та інших
наук, які розвивалися і приймали релігійні форми.

Розвиток літератури, пов’язаної з різними віровченнями стояло в прямій
залежності від змісту ідеологічної боротьби, яку вели її поборники, і
від форм красномовства, які складалися в процесі цієї боротьби.

Вище згадувалось про відображення в “Авесті” боротьби Зороастра з
наслідувачами старих культів. Зороастризм чинив опір в певній мірі і
релігії перших Ахеменидів. Одна з пам’яток на середньоперській мові –
“Книга про праведного Варифа” зберіг поголоски розпаду самого
зороастризму і виникнення в середині нього різноманітних течій в період
після нашестя Олександра Македонського і занепаду канонічного екземпляру
“Авести”. Можливо про це явище свідчить вісімнадцятий розділ
“Вендедада”, в якому йдеться про жреця-брехуна.

В Сасанідський час зороастризму потрібно було витримувати боротьбу з
ерванізмом і двома широко відомими вченнями – маніхейством, яке вчинило
в ІІІ ст.. н. е. і мазданізмом, який відноситься до V ст. н.е.

Про зміст двох останніх ми знаємо досить небагато, або неточні,
неправдиві дані.

Засновник маніхейства, який мав титул “Мані”, що означає “Вічний” (род.
в 215 р. н. е.), почав свою діяльність як проповідник в 242 р. н. е. в
столиці Сасанідів – Ктесіфоні і мав великий успіх. Мані створив свою
церкву, в якій перші його дванадцять учнів стали “вчителями”. Їм в свою
чергу підкорялися сімдесят два єпископи.

Вчення Мані об’єднувало елементи різних відомих йому релігій і повинно
було, за думкою засновника, замінити всі релігії які існували до цього.
Так, в ньому можна знайти древньовавілонські і древньоіранські уявлення
(ерванізм і вчення про боротьбу добра і зла, в якій людина повинна
допомагати доброму початку). Крім цього, вчення Мані ввібрало і деякі
елементи християнства. Маніхейство відобразило протест народних мас
проти матеріальних надлишків правлячих шарів населення. Проповідь Мані
кликала до аскетизму, самотності сподвижницького життя. Оскільки вона
була направлена проти соціальної нерівності, пригнічення, проти керуючої
династії, маміхеї зазнавали переслідувань. Мані і його прибічники
переховувались в Туркестані, Центральній Азії, Індії і Китаї, а після
повернення в Іран і смерті Мані (273 р. н. е.) його сподвижники втекли
до Візантії і в держави, які підтримували зв’язки з Сасанідською
імперією з сходу. В Соді маніхейство стало переважаючою релігією.

Другим вченням, з яким приходилось вести боротьбу зороастризму, було
вчення талановитого проповідника Маздиака. Його проповідь включала
потреби соціальної рівності, повернення до старих общинних порядків. Рух
маздакітів був використаний самим “царем царів” для боротьби з
феодалізованою знаттю. З посиленням реакції рух був придушений і його
керівники знищені.

Жорстока ідеологічна боротьба, викликала появою маніхейства і
мазданізму, не затухала і в середні віки.

Зороастризм, маздакізм і маніхейство вели конкуренції не лише один з
одним, але й іншими релігіями, наприклад, з буддизмом, індуїзмом і
християнством. Також можна вважати, що зороастризм не міг реагувати на
розповсюдження філософських вчень, які прийшли з Риму і Візантії.

Зрозуміло, що в цих умовах мистецтво суперечок, полеміки повинно бути
більш досконалішим. Доказом цьому і служить характер пам’яток
зороастрійського змісту. Без сумніву, що цих пам’яток було колись
багато, але на даний час відомі лише декілька зороастрійських пам’яток,
які збереглись парсійськими общинами Індії та Ірану. Із маніхейської
літератури дійшли до нас лише уривки, оскільки вона систематично
знищувалась на протязі віків зороастрійцями, християнами і мусульманами.

Не дивлячись на різноманітність в цих пам’ятках ідеології, яка
проповідується, форма їх тісно пов’язана з розвитком усної традиції:
пам’ятки часто різного часу, включають в себе в тій чи іншій формі,
всезагальні наслідки, використовують прийоми вже розвинутого на відміну
від “Авести” ораторського мистецтва. В них використовується діалог. В
якості доказу за аналогією наводиться притча, прислів’я, приказка, а
також близький до них за формою афоризм.

Зороастрійські своди.

Культурне життя сасанідського Ірану знаходилось під строгим контролем
зороастійських жерців. Важка арамійська графіка середньоперської мови,
якою користувалася література, робила легшим монопольне положення жерців
в письмовому оформленні усного матеріалу, в використанні і розтлумаченні
загальнонародного наслідування. Звичайно, що жерці тлумачили це
наслідування так, як це було їм вигідно, і оформляли його відповідно за
своїми смаками, вподобаннями і можливостями. При цьому традиція
відігравала не останню роль. Це відображалось головним чином в двох
моментах: в сполученні різних жанрів в рамках одного твору, не дивлячись
на їх поділ; у використанні середньоької мови в епоху, коли він зберігав
своє значення лише в якості культового і жанрового/ лірика в VIII-IX
ст.. н. е. створювалась на арабській, а також на новоперській мові.)

Якщо не враховувати перекладів “Авести” і коментарів до неї, які
складали значну частину релігійної літератури, збереглися своди
богословського змісту, в яких на відміну від “Авести” розкриваються не
всі питання зороастризму, а лише деякі з них.

Такий свод космологічних і космографічних уявлень – “Бундахішн”
(“Створення світу”), які оформилися в ХІ ст.. н. е. “Бундахішн”
відображає спробу зороастійських жерців узгодити між собою різні, часто
заперечливі міфічні уявлення, які виникли в різний час, у різних
іранських племен і народностей, підкорити їх потребам зороастійські
релігії. Вирішити першу частину цієї задачі укладачам своду не вдалося,
і не могло вдатися, оскільки міфологія іранців не досягла чіткості і
систематичності як грецька. Не дивлячись на це, “Бундахішн” є одним з
найважливіших джерел, за яким рекомендується міфологічна творчість
іранських племен і народностей.

Через різночасовість матеріалу, який входить в “Бундахішн”, в ньому є і
інший признак багатошаровості. Він включає повторення і протиріччя.

Зміст “Бундахішна” призводить до наступного:

у всесвіті існують два царства — світла і темряви, між якими
знаходиться пустка. В першому з них – на небесах царює Ормузд
(Ахура-Мазда в древньоіранській мові), в другому – в пеклі – Ахріман
(Ангра-Манью). Перших три тисячі років два царства не зливаються одне з
одним. За цей час Ормузд створює небожителів, а в наступні три тисячі
років – весь світ: небо, воду, землю, дерева, траву, потім небожителя
Воху-Мано (Добру думку), яка пов’язує людину з божеством, світло і
ангелів. Створивши небесні світила, повісивши їх між двома світами
Ормузд запитав людей, що вони вибирають: небо чи землю? Люди обирають
землю і довгу боротьбу з демоном брехні – Друджем. Ахріман дивується
величністю праведної людини і не може вступити в боротьбу з воїном
світла і добра. Деви, які його оточують, засумувавши від довгого
бездіяння просять Ахрімана почати боротьбу.

Одній з дияволиць вдалося умовити свого повителя дати їй людину.
Починається ера боротьби, яка триває також три тисячі років. Бог темряви
наповнює землю отруйними гадами, хворобами, стражданням і заздрістю,
посилає на людей голод. Ахріман вирішує заволодіти вогнем і світлом, але
це йому не вдалося. Одна з дияволиць – “воровка Муштар” починає боротьбу
з Сонцем, Місяцем і Зірками, але Сонце сковує її, і спроби завершуються
невдачею.

Злі сили знищують першобика і першочоловіка (Гайомард в “Авесті” –
Гайа-Мартан). Душа бика просить Дормунда про допомогу. Просить створити
людину для боротьби з Ахріманом. Ормузд викликає привида Заратуштри і
пояснює що з цією місією Заратуштра і буде посланий на землю. Сім’я
першобика, яке очистилося в Місяці, породжує живі істоти. Народжується і
людський рід. Про це в “Бундахішні” розповідається так: Сім’я Тайомарда
очистилося “ во вращении сияния солнца”. З його праху виросли рослини,
які переплітаються і становлять єдине ціле. Потім кожне з них “переросло
из растительной формы в форму человека” Вони перейняли дар рухів і
почали їсти. “От них и пошел человеческий род”.

Ахріман не заспокоюється. Він нападає на Небо, але, зрозумівши свою
слабкість, хоче тікати. Та Небо перешкоджає йому, загороджує дорогу. А в
цей час Ормузд готує нові сили. Душі праведників на “сильних конях”
займають все небо, “как волосы – голову”. Потерпівши невдачу, Ахріман
починає боротьбу з водою. Але на землі починається небувалий дощ. Вода
закриває землю в ріст людини. Майже все живе помирає. Та небесний вітер
згоняє всю воду на край світу. Тут виникає озеро Ферах-Кант (Ворукаша).
На цьому озері відбувається бій Тиштрії і дева Апоші. Удари їх зброї
породжують громи і блискавки, Апоша рятується втечею.

В результаті потоку з’являються дві великі річки, які охоплюють всю
землю і зливаються в священному озері, а також суднохідні річки і
джерела. Весь світ поділяється на 7 частин – поясів, або “климатов”, які
розташовані концентричними кругами. В центральному з цих поясів Ахріман
майже не має сили. Ахріман починає боротися з хвилею. Він хоче
розрізати її на частини, але йому не вдається, хоча на ній залишаються
сліди від його ударів – гори. Не вдається йому знищити і дерева. Їх стає
ще більше, і з їх допомогою люди виліковують послані Ахріманом хвороби.

Вплив Ахрімана на людей відображається в тому, що вони зраджують своїй
першопочатковій праведності і починають їсти м’ясо. До приходу месії
вони знову перестануть споживати в їжу недозволене. Коли месія скличе
мертвих, останні повстануть всі, починаючи з першолюдини. За 75 років їх
тіла відродяться: кістки піднімуться із землі, кров виділиться з води,
волосся – з дерев, життєва сила – з вогню. Кожний розуміє свої гарні і
погані вчинки. Добрі потрапляють в царство світла – “Обитель
песнопения”, а злі будуть в пеклі. На протязі трьох ночей всі будуть
отримувати по заслугам. На землі розплавляться гори і метали, і через ці
ріки пройдуть душі померлих, щоб очиститися від гріха. При цьому
грішники випробують муки. Праведні, вкусивши напій з священної рослини,
стануть безсмертними. Вони знайдуть своїх жінок і будуть насолоджуватись
вічним блаженством. Сам Ахрімон пішов з царства Ормузда, і потрапляє в
річку з розплавленого металу і очищується в ньому, як і інші сили
темряви. Таким чином через дванадцять тисяч років після появи двох
царств у всесвіті настане вічний спокій і тиша.

Багато образів, сюжети і мотиви “Бундахішна” зустрічаються вже і в
“Авесті”. Такий образ “души быка”, образ першолюдини, зірки Тиштрії і
дева Апоші, священного озера і т. д. Зустрічаються в Авесті і відлуння
сюжету про боротьбу Мушпар з світилами, мотив вищості людини над богами.

В “Бундахішні” деякі сюжети набувають іншого забарвлення. Такі,
наприклад, міф про потоп, міф про Йіму – засновника десяти тисяч міст,
який помер від руки рідного брата Спитьюрі, котрий разом з Ажи-Дахакою
розпилює Йіму. Картина створення світу Ормуздом в “Бундахішні” в більшій
мірі, ніж в “Авесті”, нагадує космогонічні міфи Вавилоні та їх біблійну
трансформацію.

В ряді міфів “Бундахішна” зберігаються риси, властиві мисленню людей
древньої епохи. Так, в цілому, розповідь про боротьбу демонів зла з
силами природи і людиною говорить про те, що в кожному явищі люди здавна
вміли бачити позитивну і негативну сторони: в боротьбі засухи (Апоши) з
водою (перемагає вода), та морські води стають соленими, а загинувши при
повені гади наповнюють землю смородом; в боротьбі Ахримана з землею,
перемагає земля, але на ній виникають непрохідні гірські хребти
(Ельбурси)

За своєю композицією “Бундахішні” розподіляється на ряд прозових глав,
зв’язок між якими буває ще механічним. В книзі використовуються форми
монологу і діалогу. Так, наприклад, картина страшного суду розкривається
в бесіді Зороастра і Ормузда. Не так давно в “Бундахішні” був знайдений
метризований фрагмент з “Гімну Зрвану” – “Безкінечного часу”. В цьому
уривку висвітлені дві теми, які звучали в літературах й інших народів
Сходу, після появи в них панівної релігії. Ці теми часто зустрічаються в
середньовічній літературі Ірану, а конкретно: тема швидкого лету життя
на землі і тема долі. Хоча цей уривок написаний ще віршами по 11, 9 і 8
складів в рядку, тут вперше знаходимо яскраво виражену кінцеву риму і
початки двох поетичних форм середньовіччя, які дожили до сьогоднішнього
дня. Це праобрази масна ви – твори з парною римою (перші три віршовані
уривки римуються за схемою аа бб вв) – а чотиривірші римуються по схемі
ааа)

Поетична стилістика “Бундахішна” почерпнута з усних джерел. Найбільш
характерні для неї прийоми епічної творчості, які зазначені в “Авесті”.
Склад троп тут трохи інший у порівнянні з її древніми шарами. В
“Бундахішні” виступає досить розвинене порівняння. Так, в картині бою
Ахрімана з небом, воїни покривають його “как волосы – голову”, в картині
бою з водою падають краплі дощу “величиной с чашку” і т. д.

Картина світостворення, намальована “Бундахішном”, відображений рівень
науки того часу, який невіддільний від художньої і творчої. В цій
картині привертають до себе увагу наївні, але правильні принципи
уявлення про послідовне виникнення трьох царств природи – мінерального,
потім рослинного і тваринного. Найвищим творенням є людина.

“Суперечки” в міфології древніх іранців, які живляться зороастрійським
вченням, не сприяли ствердженню авторитету державної церкви. Тому і була
прийнята спроба привести в систему всю суму космологічних знань. Не
дивлячись на такий, чисто класовий задум роботи і релігійне звучання
своду в цілому, він все ж мав велике значення. Наскільки можна судити за
пам’ятками, які дійшли до нас, в релігійній літературі зороастризму
вперше була зроблена спроба створити свод на більш, або менш спільні
тему і сюжет.

Другою пам’яткою релігійного характеру є “Меногі Храд” (“Божественний
розум” або “Дух розуму”). Тракт розвивав етичне вчення зороастрійської
релігії. Він призваний показати шлях “істини” до “спасіння душі”. В
діалозі між мудрецем і “Духом розуму” розкривається існування добрих і
злих вчинків. При цьому в поняття “добрих” входить дотримання єдності
благих думок, слів і справ, інших приписів зороастрійської релігії.

Важливе місце в книзі займають і питання “хорошего управления”
трактованого в дусі зороастрійської етики.

Всі твори заключено в рамку, в якій мова йде від першої особи. В
розмові мудреця з “Духом розуму” серія запитань замінюється серією
відповідей. Для доказів того чи іншого положення даються вказівки на
слова міфологічних чи легендарних авторитетів або приводяться міфи і
сказання. Так, для доказів того, що “разумный”, який виконує “заветы
Зороастра”, обов’язково потрапляє в рай, говориться наступне: Гайомард,
Зардушт (Зороастр), Гуштасп потрапили в рай, а Джамшид і Фаридун – ні,
бо по “неразумию” не були досить благочестивими. В такому ж зв’язку
проводяться космогонічні міфи, які перераховують, як і в “Авесті”
головні їх подвиги, характеристики персонажів.

Стиль “Меногі храд” змінюється в залежності від джерел, які лежать в
основі того чи іншого розділу. Тому в ряді з елементами писемної
традиції пам’ятка відбиває в певному степені і усну (народно-епічну і
ораторську).

Третьою важливою пам’яткою літератури релігійного характеру є свод
“сведений” про традиції, доктрини та історії зороастризму – “Денкард”
(“Деяние веры”). Як і “Бундахішн”, він відноситься до IX ст. н. е. цей
свод складений з певною полемічною ціллю: показати переваги зороастризму
перед християнством, іудаїзмом і маніхейством, і тим самим закріпити
єдність трону і вівтаря – оплота “правой” віри. Головний удар тут
направлений проти маніхейства і його засновника Мані. Боротьбі з його
ідеями, в особливості, з потребами майнової рівності, посвячено десять
спеціальних заповідей. Вчення Мані представлено в них в спотвореному
вигляді, а сам Мані іменується девом брехні – Друджем. В одній із
заповідей говориться:

“Мані проповедовал, что люди должны на этом свете непрерывно заниматься
грабежом чужой собственности и доброго скота и таким образом погубить
человеческий род”

Ідеологія правлячих соціальних груп пронизує весь твір. Такі проповіді
покірності і набожності, звернені до “бідного люду”, обіцянки райського
блаженства за земні страждання, похвала правителів і жерців. Характерно,
що останнім приписується духовна природна досконалість небагатьох
обраних.

В пам’ятці проглядає погано схована зневага до народних мас і робить ся
спроба довести “законність соціальної нерівності”. З цією метою
приводяться міфи про царювання Їми, коли ця нерівність нібито не
існувала.

Дидактичний елемент є у всіх книгах цього обширного тракту, але одна з
них – шоста цілком складається з порад і настанов, наданих головним
чином у формі афоризмів, які складаються за типом народного прислів’я і
приказки. Такий, наприклад, афоризм, який виражає основну ідею свода:
“Столбовая дорога – это религиозность, а обителью (будет) рай”. В цей же
час для дохідливості і доказів ідей, які проповідуються в “Денкарді”
залучається загальнонародне наслідування. Тут багато посилань на
міфологічних і легендарних героїв, приводяться сюжети міфів і оповідей.

Таким чином, всі три пам’ятки, не дивлячись на різноманітні запитання,
і відтінки їх втілення, в деякій мірі належать до “Авести”, в різній
степені зберігаючи її особливості – злиття елементів науки, релігії,
етики, мистецтва, різних літературних жанрів. Оскільки з часів
оформлення цих сводів відбулися великі зміни по відношенню до
літературних жанрів і в розвитку мови (до IX ст. н. е. середньоперська
мова стала вже мертвою), то треба зробити висновок, що пам’ятки
релігійного характеру створювались під відомим впливом “Авести” і її
середньоперських перекладів.

Література

1. Никитина, Поэвская, Познеева. Литература древнего Востока. – М.,
1962г.

2. Дж. Хинелс. Космическая битва Зороастризма / у кн. Религии мира

3. Религия Ирана / у кн. Токарев. Религия в истории

народов мира. – Изд. ІІІ

4. Бойс, Мери. Зороастрийцы. Верования и обычаи – Изд. ІІ – М., 1988
г.

5. История всемирной литературы в ІХ томах — М., 1983 г. (Т.1)

6. Васильев Л.С. История религии Востока – Изд. ІІ – М., 1988 г. –
415с.

7. Религии мира. История и современность /Ежигодник – М., 1987г.

8. Гук С. Т. Мифология Ближнего Востока – М., 1991 г. – с.184.

9. Библиотека всемирной литературы. Поезия и проза

Древнего Востока. – М. – Т.1 – 1973 г.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи