Реферат

на тему:

«Життєвий і творчий шлях Генріха Белля»

(1917-1985)

Г. Белль — німецький прозаїк і публіцист, лауреат Нобелівської премії
(1972). Зажив слави одного з найвидатніших письменників-гуманістів
другої половини XX ст. У своїх оповіданнях, повістях і романах розвивав
і збагачував традиції реалізму. Літературна критика визначає його як
загальновизнаного майстра короткого оповідання.

21.12.1917 р. — народився в Кельні, в родині столяра-різьбяра. Під час
навчання в гімназії попри ідеологічний тиск гітлерівської пропаганди
уник вступу до «гітлерюґенду». Після закінчення гімназії працював у
книгарні боннського букініста.

1938-1939 рр. — відбував трудову повинність на важких земляних роботах.

1939 р. — розпочалася «воєнна одіссея» письменника. Як солдат
німецько-фашистської армії побував у Польщі, Франції, Україні. Кілька
разів був поранений, лікувався в госпіталях Румунії та Угорщини.

Від 1944 р. — дезертирував з фронту; після перемоги над Німеччиною
деякий час перебував в американському полоні; пізніше навчався в
Кельнському університеті, працював у статистичному управлінні.

1950 р. — вийшла друком збірка оповідань «Подорожній, коли ти прийдеш у
Спа…».

1951 р. — написав роман «Де ти був, Адаме?». З цього часу Белль
зосереджується на професійній літературній праці.

1953 р. — завершив роман «І не сказав жодного слова».

З початку 60-х років почав відвідувати СРСР. Разом з тим виступив з
протестом проти суду над А. Синявським, Ю. Даніелем, переслідувань В.
Некрасова, Г. Владімова, В. Войновича та інших виявів порушень свободи
слова в Радянському Союзі. З’являються найкращі романи письменника:
«Більярд о пів на десяту» (1959), «Очима клоуна» (1964), «Груповий
портрет з дамою» (1971).

1969 р. — був обраний головою німецького ПЕН-центру.

1972 р. — став президентом міжнародного ПЕН-клубу.

16.04. 1985 p. — Помер.

Велике значення для творчого розвитку митця мав особистий досвід участі
в Другій світовій війні. Як письменник Г. Белль починав у річищі так
званої «літератури руїн», що переважно була зосереджена на осмисленні
нещодавної війни та її наслідків. Воєнна тема стала одним з наріжних
каменів беллівської «естетики гуманного».

На становлення поетики письменника справили вплив Г. фон Кляйст і автор
коротких анекдотів та історій для календаря швейцарський письменник
кінця XVIII — початку XIX ст. Й.П. Гебель. Від першого Белль успадкував
аскетизм викладу, «непатетичність мови», від другого — близькість до
народного гумору. Відповідно у прозі митця простежуються дві тенденції:
«графічно-твереза», що фіксує у зовні життєподібній формі миті
повсякдення, й сатирична, яка тяжіє до гротеску і навіть карикатури.

Творчості Г. Белля притаманні:

• тема війни в її антифашистській спрямованості та дегероїзованому
ракурсі, часто — подана «з точки зору переможених»; порушення проблем
провини німецького народу й моральної відповідальності за
спровоковану Гітлером історичну катастрофу;

• нонконформістський пафос, бунт проти будь-яких форм пристосування до
насилля та компромісів щодо захисту гуманістичних позицій;

• ствердження людяності, толерантності, думки про необхідність
плекати особистість як засадничих моральних принципів суспільства другої
половини XX ст.;

• подальший розвиток теми «маленької людини»;

• герой-аутсайдер, що виділяється на тлі маси своєю окремішністю та
слабкістю, котра, втім, є ознакою підвищеної чуйності й здатності до
співчуття;

• настанова на ескізність твору (в основу сюжету нерідко покладені
миттєві враження, які не мають ані початку, ані кінця), ускладненість
композиції та образної системи, широке використання художніх можливостей
внутрішнього монологу;

• поєднання зовнішньої життєподібності, посиленої прийомами
«тривіальної» літератури, з глибоким психологічним аналізом, символічним
підтекстом і тяжінням до притчевих узагальнень;

• багатство символічних деталей та наскрізні лейтмотиви, спрощений ритм
речень.

«Солдатам — а я був солдатом — слід нарікати не на тих, проти кого їх
послали воювати, а тільки на тих, хто послав їх на війну».

«Я прагну милосердя, а не жертв! І кажу весь час і настійливо: Бог — це
Бог живих, а не мертвих».

«Чи були героями всі ті, хто волав, молився й проклинав у окопах,
госпіталях, на сходах і в підвалах, на вантажних машинах, на возах, у
залізничних вагонах?.. Геройська смерть, яку їм так щедро приписують,
-не більше як розмінна монета політики, а отже, фальшиві гроші».

«Гітлер і Сталін надто полегшили моєму поколінню діалог із комунізмом:
перший відібрав у нас шанс, а другий позбавив небезпеки приєднатися до
цього руху».

Найвищою цінністю для Генріха Белля була людина, людське життя. Саме
гуманізм є найпривабливішою рисою його творчості. Гуманізм
високохудожніх і глибокозмістовних творів Белля привернув до нього увагу
читачів усього світу: його книги перекладено 48 мовами. Про величезну
міжнародну популярність Белля свідчить і той факт, що у 1972 році йому
було присуджено Нобелівську премію з літератури. Генріх Белль завжди
відстоював ідею миру між народами, брав участь у громадських акціях,
спрямованих проти атомного озброєння, виступав із публіцистичними
станнями, боровся за перемогу людяності і добра в усьому світі. Пережите
знаходило відображення у творчості, яка сама по собі була втручанням у
життя.

Література:

Альфред Нобель. Шведський інститут, 2004 р.

Нобелівська премія перші 100 років.

Альфред Нобель і Нобелівські премії.

http://www.nobel.org.ua/

http://www.peoples.ru/finans/undertake/nobel/index2.html

Похожие записи