Реферат

Вплив античної міфології на зарубіжну літера туру

План

I. Вплив античної культури на формування європейської культури.

II. З легенди в реальність.

1. “Іліада” та “Одіссея”.

2. “Нитка Аріадни”.

III. Вплив античної міфології на зарубіжну і українську літературу.

IV. Актуальність міфів в сьогоденні.

“Усе змінюється, тільки не людина”

Альберт Ейнштейн

Антична література посідає особливе місце в історії світової
цивілізації. Адже антична культура — колиска європейської. Розвиток
культури Близького й Середнього Сходу також безпосередньо пов’язаний з
розвитком античного мистецтва, філософії, науки та літератури.

Антична культура відіграла незаперечну роль у розвитку української
культури. Плідний вплив її простежується упродовж віків, починаючи з
давніх часів. Діячі української культури постійно дбали, щоб антична
спадщина стала набутком народу.

Античну культуру високо цінували прогресивні діячі всіх епох. Гуманісти
доби Відродження вважали себе спадкоємцями ідеологів античного світу, а
за мету ставили відродження античної культури (звідси й походить назва
“доба Відродження”). У XVII та XVIII ст. для прибічників класицизму
античне мистецтво стає еталоном прекрасного. Античною культурою
захоплювалися філософи і художники доби Просвітництва. Образи та сюжети
античного мистецтва надихали Шекспіра й Шевченка.

Чому ж так сталося, що герої саме античної літератури протягом
тисячоліть надихають митців і не лише сприймаються як система символів,
але й живуть новим життям у драматургії та поезії, у творах Рафаеля і
Гойї, Рубенса й Рембрандта, Пікассо та Архипенка?

“Що він Гекубі? Що йому Гекуба?» — запитує Шекспірів Гамлет. Що для нас,
сучасників, цариця Гекуба з далекої Трої, зруйнованої за багато століть
до нашої ери? Що нам до героїв давньогрецької та римської літератури? Чи
хвилюватимуть нас їхні почуття і долі?

Дехто вважає, що зрозуміти душу й поведінку людини чужодальних країн
прадавніх часів неможливо. Чи так це? Французький філософ XVIIIст.
Монтеск’є стверджує: “Пристрасті в усі часи однакові”. Як і тисячоліття
тому, нас хвилюють проблеми, що їх поставили перед людством великі
моралісти античності. А художня довершеність не залежить від того, коли
жив митець, — чи тисячу років тому, чи дві тисячі, чи вчора.

То як же народились твори, які ми й сьогодні перечитуємо затамувавши
подих?

У прадавні часи навкруги теплого й привітного Середземного моря склалися
три культури. Єгипетська дивувала, фінікійська лякала, а грецька робила
життя світлішим. Чому? Про це зараз і піде розмова.

На початкових етапах грецької історії міфологія була тісно пов’язана з
релігійними уявленнями і віруваннями тогочасних греків.

Деякі міфічні герої стали згодом героями усіх народів. Наприклад,
титанові Прометею віддають шану усі європейці в усі часи. Його образ
створювали письменники різних століть і різних народів. Згадують його й
українські автори, починаючи з Кобзаря. Писали про Прометея англійці й
німці, французи й італійці… Він став взірцем справжніх людських
чеснот.

Кожен з авторів втілював у образі Прометея героя свого часу.

У поемі “Кавказ” Т.Шевченка Прометей виступає як народ, який незламно
несе свій хрест. Серце цього народу розбиває сталевий дзьоб
орла-поневолювача, але йому не вдається напитися “живучої крові”.

Добре знають Геракла, про нього зняті фільми й створені п’єси. Якщо
роздивитися герб Харкова, то всі його складові — з грецьких міфів.

Греки, так само як і стародавні українці-язичники, вважали незгоди,
хвороби, нещастя, смерть карою богів на людей, яких розгнівали колись
інші люди своїми негідними вчинками. Трагічні протиріччя добра і зла,
жорстокості й шляхетності, співвідношення свободи, волі, розумної
діяльності людини і сліпого фатуму, невблаганної долі — все це втілено у
міфах з вражаючою художньою майстерністю й силою. У цих творах є
приховане зерно історичної дійсності, і це зерно завжди оздоблене
фантазією оповідачів. Підтвердженням цього є історія написання двох
відомих творів “Іліади” та “Одіссеї”.

Спочатку ці поеми вчені не сприймали всерйоз. І тільки після того як
Генріх Шліман провів розкопки і знайшов Трою міф перетворився на
реальність.

Те ж саме стосується Кносського палацу, у якому жив Мінотавр. Це
чудовисько щорічно з’їдало сім дівчат і сім юнаків. І тільки герой Тесей
зумів убити Мінотавра.

Якщо існував Кносський палац, якщо існувала Троя, то хіба не міг
існувати Мінотавр, Ахілл, Гектор і інші герої того часу? Напевно це
питання задавав собі не один письменник. Можливо загадкові стіни
Кносського палацу розказали б нам більше про його історію, але на жаль
не всі писемні згадки розшифровано. Отже Троя і надалі залишається
таємницею, яка дивує своєю складністю і простотою водночас. А саме
здивування спонукає людей філософствувати. Мабуть тому не один
письменник звертається у своїх творах до поем Гомера і до троянських
міфів взагалі.

Візьмімо, наприклад, образ титана Прометея. Ним надихались і античні
автори (до нас дійшла драма Есхіла “Прикутий Прометей”) і письменники
пізніших часів: Кальдерон, Вольтер, Шеллі, Гьоте, Байрон. А згадаймо
такі твори української літератури: поему “Кавказ” Тараса Шевченка, драму
“Іфігенія в Тавриді” Лесі Українки, поему “Прометей” Андрія Малишка.

Квінт Горацій Флакк так описує троянську війну у своїй оді “До Паріса”:

“Рушить Греція вся,

клавши обітницю

Геть стоптати твій шлюб,

А заразом – усе

Давнє царство Пріамове”.

Як колись греки втілювали в своїх героях ідеали людей, так пізніше
Вільям Шекспір втілив у Гамлеті ідеал людини свого часу. Якщо порівняти
Ахілла і Гамлета ми побачимо велику схожість між цими двома персонажами.
Вони обоє переслідували благородні цілі, але досягали їх не благородними
засобами: щоб перемогти, герої грали на полі суперника за його ж
правилами.

Отже на початку третього тисячоліття, у вік космічних швидкостей,
дивовижних досягнень, науки і техніки, ми знову повертаємось до міфів
Давньої Греції. Повертаємось не тільки до перших фантастичних уявлень
про створення світу про виникнення людини та зміну пір року. Нас, у
першу чергу, цікавлять давні уявлення про людину, її прагнення, мрії, її
розуміння Добра і Зла.

Люди є центром давньогрецького міфу, вони можуть навіть сперечатися з
богами і не поступаються у цій боротьбі своїми принципами, їхня мужність
та сила, їхні таланти і почуття гідні уваги і пошани завжди. Недарма ж
вони дали через віки натхнення художникам і скульпторам, письменникам та
музикантам. Недарма ж їх у давньогрецькій міфології так і звуть — герої.

Багато чого теперішній світ запозичив у Давній Греції. Передусім радісне
ставлення до життя. Бо навіть привітання тоді було: “Радійте!” і міфи
Давньої Греції стали основою культур багатьох народів разом із
заповітами Біблії та творами власного фольклору.

Неможливо переоцінити значення грецької міфології для світової культури.

Похожие записи