Реферат:
Вольфганг Амадей Моцарт
та його твори
Австрійський композитор. Володів феноменальним музичним слухом і
пам’яттю. Виступав як клавесиніст-віртуоз, скрипаль, органіст, диригент,
блискуче імпровізував. Заняття музикою почав під керівництвом батька —
Л. Моцарта. Перші твори з’явилися в 1761. З 5-літнього віку з тріумфом
гастролював у Німеччині, Австрії, Франції, Великобританії, Швейцарії,
Італії. У 1765 у Лондоні виконані його 1-і симфонії. У 1770 Моцарт
якийсь час брав уроки в Дж. Б. Мартіні і був обраний членом Філармонії,
академії в Болоньї. У 1769—1781 (з перервами) перебував на придворній
службі в архієпископа в Зальцбургзі як концертмейстер, з 1779 як
органіст. У 1781 переїхав у Відень, де створив опери «Викрадення із
сералю», «Весілля Фігаро»; виступав в концертах («академіях») . У 1787 у
Празі Моцарт закінчив оперу «Дон Жуан», тоді ж одержав призначення на
посаду «імператорського і королівського камерного музиканта» при дворі
Йосипа II. У 1788 створив 3 найбільш відомі симфонії: Es-dur, g-moll,
C-dur. У 1789 і 1790 виступав з концертами в Німеччині. У 1791 Моцарт
написав оперу «Чарівна флейта»; працював над реквіємом (закінчений Ф. К.
Зюсмайром). Моцарт був одним з перших композиторів, що обрали
незабезпечене життя вільного художника.
Моцарт поряд з И. Гайдном і Л. Бетховеном є представником віденської
класичної школи, одним з основоположників класичного стилю в музиці,
зв’язаного з розробкою симфонізму як вищого типу музичного мислення,
закінченої системи класичних інструментальних жанрів (симфонія, соната,
квартет), класичних норм музичної мови, його функціональної організації.
У творчості Моцарта універсальне значення одержала ідея динамічної
гармонії як принципу бачення світу, способу художнього перетворення
реальності, Одночасно в ньому знайшли розвиток якості нових для того
часу психологічної правдивості і природності. Відображення гармонійної
цілісності буття, ясність і краса поєднуються в музиці Моцарта з
глибоким драматизмом. Піднесене і повсякденне, трагічне і комічне,
величне і граціозне, вічне і минуще, загальнолюдське й
індивідуально-неповторне, національно-характерне з’являються у творах
Моцарта в динамічній рівновазі і єдності. У центрі художнього світу
Моцарта — людська особистість, що він розкриває як лірик і одночасно як
драматург, прагнучи до художнього відтворення об’єктивної сутності
людського характеру. Драматургія Моцарта заснована на розкритті
багатоплановості контрастних музичних образів у процесі їхньої
взаємодії.
У музиці Моцарта органічно переплітається художній досвід різних епох,
національних шкіл, традицій народного мистецтва. Великий вплив мали на
Моцарта італійські композитори XVIIIст., представники мангеймскої школи,
а також старші сучасники І. Гайдн, М. Гайдн, К. В. Глюк, І. К. і К. Ф.
Е. Бахи. Моцарт орієнтувався на створену епохою систему типізованих
музичних образів, жанрів, виразних засобів, піддаючи їх разом з тим
індивідуальному переосмисленню.
Стиль Моцарта відрізняється інтонаційною виразністю, пластичною
гнучкістю, багатством, винахідливістю мелодії, взаємопроникненням
вокальних і інструментальних початків. Моцарт вніс величезний вклад у
розвиток сонатної форми і сонатно-симфонічного циклу. Моцарту властиво
загострене почуття тонально-гармонійної семантики, виразних можливостей
гармонії (використання мінору, хроматизмів, перерваних оборотів і ін.).
Фактура творів Моцарта відрізняється розмаїтістю сполучень
гомофонно-гармонічного і поліфонічного складу, форм їхнього синтезу. В
області інструментування класична урівноваженість складів доповнюється
пошуком різних тембрових комбінацій, персоніфікованим трактуванням
тембрів.
Моцарт створив більше ніж 600 творів різних жанрів. Найважливіша сфера
його творчості — музичний театр. Творчість Моцарта створила цілу епоху в
розвитку опери. Моцарт освоїв практично всі сучасні йому оперні жанри.
Для його зрілих опер характерна органічна єдність драматургії і
музично-симфонічних закономірностей, індивідуальність драматургії. З
огляду на досвід Глюка, Моцарт створив свій тип героїчної драми в
«Ідоменеї», у «Весіллі Фігаро» . На базі опери-буфа прийшов до
реалістичної музичної комедії характерів. Зингшпиль Моцарт перетворив у
філософську казку-притчу, пронизану просвітительськими ідеями («Чарівна
флейта»). Багатоплановістю контрастів, незвичайним синтезом
оперно-жанрових форм відрізняється драматургія опери «Дон Жуан».
Ведучі жанри інструментальної музики Моцарта — симфонії, камерні
ансамблі. концерти. Симфонії Моцарта довіденского періоду близькі
побутовій, розважальній музиці того часу. В зрілі роки симфонія здобуває
в Моцарта значення концепційного жанру, складається як твір з
індивідуалізованою драматургією (симф. D-dur, Es-dur, g-moll. C-dur).
Симфонії Моцарта — важливий етап в історії світового симфонізму. Серед
камерно – інструментальних ансамблів виділяються за значенням струнні
квартети і квінтети, скрипкові і фортепіанні сонати. Орієнтуючись на
досягнення І. Гайдна, Моцарт розробив тип камерно – інструментального
ансамблю, що відрізняється витонченістю лірико-філософської емоції,
складністю гармонії мови.
У клавірній музиці Моцарта відбиті риси нового виконавського стилю,
пов’язаного з переходом від клавесина до фортепіано . Твори для клавіру,
головним чином концерти для фортепіано з оркестром дають уявлення про
виконавське мистецтво самого Моцарта з властивої йому блискучою
віртуозністю і разом з тим натхненністю, поетичністю, добірністю.
Моцарту належить велика кількість творів інших жанрів, у т.ч. пісень,
арій, побутової музики для оркестрів і ансамблів. З пізніх зразків
найбільш відома «Маленька нічна серенада» (1787). Хорова музика Моцарта
включає меси, літанії, вечерні, моменти, кантати. ораторії й ін.: серед
видатних творів : момент «Ave verum corpus», реквієм.
Твори
опери –
духовний зингшпіль (сценічна ораторія), долг першої заповіді (Die
Schuldigkeit des ersten Gebotes, 1-ша частина колективного твору, 1767,
Зальцбург), шкільна опера (латинська комедія) Аполлон і Гіацинт, чи
Перетворення Гіацинта (Apollo et Hyacintus, seu Hyacinthi Metamorphosis,
лібрето P. Видля по “Метаморфозах” Овідія, 1767, Зальцбургський
університет);
опери-серіа: Митридат, цар понтійский (Mitridate, re di Ponto, лібрето
В. А. Чинья-Санти по Ж. Расину, 1770, Милан, театр “Реджо дукаль”),
Ідоменей, цар критський, чи Ілія і Ідамант (Idomenco, re di Creta, ossia
Ilia ed Idamante, 1781, Мюнхен, Резиденцтеатр), Милосердя Тита (La
clemenza di Tito, лібрето П. Метастазио, переробка К. Маццоли, 1791,
Прага, ); serenata tеаtrаlе Асканий в Альбе (Ascanio in Alba, лібрето
Дж. Парини, 1771, Милан, театр “Реджо дукале”), serenata drammatica Сон
Сципиона (Il sogno di Scipione, лібрето П. Метастазио, 1772, Зальцбург);
dramma per musica Луцій Сулла (Lucio Silla, лібрето Дж. де Гамеррі,
переробка П. Метастазіо, 1772, Милан, театр “Реджо дукале”); dramma per
musica Цар-пастух (Il re pastore, лібрето П. Метастазио, 1775,
Зальцбург);
опери-буфа: Удавана простушка (La finta semplice, лібрето М.
Коль-телліні по К. Гольдони, 1768, поставлений 1769, Зальцбург), Удавана
садівниця (La finta gіаrdіnіеrа, лібрето приблизно Р. Кальцабіджи,
переробка М. Кольтелліні, 1775, Мюнхен, Редутенхаус), Каїрський гусак
(L’оса del Cairo, лібрето Дж. Ва-реско, 1783, не закінчена; з новим
французьким лібрето і доповнена з “Обманутого нареченого” поставлений
1867, Париж), Обманутий наречений, чи Суперництво трьох жінок (Lo sposo
deluso, ossia La rіvаlіtа di tre donne per un solo amante, 1783, не
закінчена), Весілля Фігаро (Lе nozze di Figaro, лібрето Л. да Понте по
комедії “Божевільний день, чи Одруження Фігаро” Бомарше, 1786, Відень,
“Бургтеатр”), Усі вони такі (Cosi tan tutte, лібрето Л. да Понте, 1790,
Відень, “Бургтеатр”); dramma giocoso Дон Жуан (Покараний розпусник, чи
Дон Жуан, Il dissolute punito, ossia Il Don Giovanni, лібрето Л. Так
Понте по іспанській легенді, обробленої в комедії “Севильский звабник,
чи Кам’яний гість” Тирсо де Молина, і частково по лібрето Дж. Бертати з
опери “Дон Хуан Тенорьо, чи Кам’яний гість” Дж. Гаццаниги, 1787, Прага,
Національний театр графа Ностица);
зингшпилі:
Бастьен і Бастьенна (лібрето Ф. Вайскерна по п’єсі “Любов Бастьена і
Бастьенни” Ш. С. Фавара, М. Ж. Фавар і Арни, що пародіювала оперу
“Сільський чаклун” Ж. Ж. Руссо, 1768, Відень, приватний будинок), Заида
(Сераль, Zaide, Das Sеrаіl, лібрето А. Шахтнера, 1779 – 80, не
закінчена, 1866, Франкфурт-на-Майне, Штадттеатр), Викрадення із сералю
(Die Entfuhrung aus dem Serail, лібрето К. Ф. Брецнера, переробка Г.
Стефани-младшего, 1782, Відень, Нац. придв. театр – “Бургтеатр”);
Комоdіе mit Musik Директор театру (Dor Schau-spieldirektor, лібрето Г.
Стефани-младшего, 1786, Відень, палац Шенбрунн); велика опера Чарівна
флейта (Die Zauberflote, лібрето Э. Шиканедера по казці “Лулу, чи
Чарівна флейта” К. М. Виланда з доп. з його ж казок “Лабіринт” і
“Розумні хлопчата”, а також по лібрето К. В. Хенслера з опери “Свято
сонця в брамінів” Венцеля Мюллера, драми “Тамос, цар єгипетський” Т. Ф.
фон Геблера і роману “Сетос” Ж. Террасона, 1791, Відень,
“Виденертеатр”);
балет-пантоміма –
Дрібнички (Les petits riens, балетмейстер Ж. Ж. Новер, 1778, Париж,
театр “Королівська академія музики”);
меси-
17 (1768-80, складені в Зальцбурге, у тому числі так називана
Коронаційна, 1779), 2 (1775, складена в Мюнхені; 1783, складена у Відні,
не закінчена); реквієм (1791, не закінчений, з доповненнями Ф- Кс.
Зюсмайра, виконаний 1793, Відень); 4 літанії, 2 вечерні (Vesper),
ораторія (azione sacra) Звільнена Ветулия (La Betulia liberata, слова П.
Метастазио, 1771);
кантати-
італійський-розкаюваний Давид (Davidde penitente, 1785), німецька –
Надгробна музика (Grabmusik, 1767), Тобі, душу вселеної (Dir, Scele des
Weltalls, 1785), Радість мулярів (Die Maurerfreude, 1785), Ви, чтущіе
творця невимірного світу (Die ihr des unermeblichen Weltalls Schopfer
ehrt, для голосу з фортепіано, 1791), Маленька масонська кантата (Eine
kleine Freimaurer-Kantate, 1791);
для оркестру-
симфонії 1764-65 – Es-dur (ДО 16); 1765 – D-dur (ДО 19), B-dur (ДО 22);
1767 – F-dur (ДО 76), F-dur (ДО 43); 1768-D-dur (ДО 45), G-dur (KA 221,
Lambacher; припускають, що написано батьком М., а М. належить інша, у
тій же тональності, що приписувалася батьку, так називана Neue
Lambacher), B-dur (KA 214), D-dur (ДО 48); 1769 – C-dur (ДО 73); 1770 –
D-dur (ДО 81), D-dur (ДО 97), D-dur (ДО 95), D-dur (ДО 84), G-dur (ДО
74); 1771 – B-dur (KA 216, Mozart?), F-dur (ДО 75), G-dur (ДО 110),
C-dur (ДО 96), F-dur (ДО 112), A-dur (ДО 114), F-dur (ДО 98, Mozart?);
1772 – G-dur (ДО 124), C-dur (ДО 128), G-dur (ДО 129), F-dur (ДО 130),
Es-dur (ДО 132), D-dur (ДО 133), A-dur (ДО 134), D-dur (ДО 161, ДО 163:
з 3 частин перші 2 – увертюра до опері Сон Сціпіона); 1773 – C-dur (ДО
162), G-dur (ДО 199), D-dur (ДО 181), Es-dur (ДО 184, Ouverture),B-dur
(ДО 182), g-moll (ДО 183); 1774 – C-dur (ДО 200), A-dur (ДО 201), D-dur
(ДО 202); 1778 – D-dur (ДО 297, Pariser), B-dur (KA 8, Ouverture,
Mozart?); 1779 – C-dur (K 318, Ouverture), B-dur (K 319); 1780 – C-dur
(ДО 338); 1782 – D-dur (ДО 385, Itaffner); 1783 – C-dur (K 425, Linzer);
1786 – D-dur (ДО 504, Prager); 1788 – Es-dur (K 543), g-moll (ДО 550),
C-dur (K 551, Jupiter);
концерти для фортепіано з оркестром-
1773-D-dur (ДО 175); 1776 – B-dur (K 238), C-dur (ДО 246); 1777 – Es-dur
(ДО 271); 1782 – A-dur (ДО 414); 1782-83 – F-dur (ДО 413), C-dur (ДО
415); 1784 – Es-dur (K 449), B-dur (K 450), D-dur (K 451), G-dur (K
453), B-dur (K 456), F-dur (K 459, Kronungskonzert I); 1785 – d-moll (ДО
466), C-dur (ДО 467), Es-dur (ДО 482); 1786 – A-dur (ДО 488), c-moll (K
491), C-dur (ДО 503); 1788 – D-dur (ДО 537, Kronungskonzert II); 1791-
B-dur (K 595);
рондо для фортепіано з оркестром-
1782-D-dur (ДО 382), A-dur (ДО 386);
концерт для 2 фортепіано з оркестром-
1779 – Es-dur (ДО 365);
концерт для 3 фортепіано з оркестром-
1776 – F-dur (ДО 242);
концерти для скрипки з оркестром-
1775 – B-dur (ДО 207), D-dur (ДО 211), G-dur (ДО 216), D-dur (ДО 218),
A-dur (ДО 219) [приналежність М. 3 інших концертів для скрипки, у тому
числі D-dur (ДО 271 а, 1777?), оскаржується];
рондо для скрипки з оркестром-
1781 – C-dur (ДО 373);
концерт для 2 скрипки з оркестром-
1774 – C-dur (ДО 190, Concertone, Великий концерт):
концерт для скрипки й альта з оркестром-
1779 – Es-dur (ДО 364, Sintonia concertante, Концертна симфонія);
концерт для флейти з оркестром-
1778 – G-dur (ДО 313);
концерт для гобоя (чи флейти?) з оркестром-
1778- D-dur (ДО 314);
концерт для кларнета з оркестром-
1791 – A-dur (ДО 622);
концерт для фагота з оркестром-
1774 – B-dur (ДО 191);
концерти для валторни з оркестром-
1782-D-dur (ДО 412); 1783- Es-dur (ДО 417), Es-dur (K 447); 1786 –
Es-dur (ДО 4115);
концерт для флейти й арфи з оркестром:
1778 – C-dur (ДО 299);
серенади для симфонічного оркестру-
1769 – D-dur (ДО 100), G-dur (ДО 63), B-dur (ДО 99, Cassation); 1773 –
D-dur (K 185); 1774 – D-dur (ДО 203); 1775 – D-dur (K 204); 1776 – D-dur
(K 250, Haffner), F-dur (ДО 101, Standchen); 1776-77 – D-dur (ДО 286,
Notturno для 4 оркестрів); 1779 – D-dur (ДО 320);
серенади для струнного оркестру-
1776 – D-dur (ДО 239, Serenata notturna, із квартетом солістів і
литаврами); 1787- G-dur (ДО 525, Eine kleine Nachtmusik);
серенади для духового ансамблю-
1781 – B-dur (ДО 361, Gran partita, 12 духових інструментів і
контрабас); 1781-82- Es-dur (ДО 375, секстет); 1782-c-moll (ДО 388,
Nacht-Musique, октет);
дивертисменти для оркестру-
1771- Es-dur (ДО 113, Concerto); 1772- D-dur (ДО 131); 1773- D-dur (ДО
205); 1776 – F-dur (ДО 247), D-dur (K 251); 1777 – B-dur (ДО 287); 1779
– D-dur (K 334);
дивертисменти для струнного оркестру-
1772-D-dur (K 136), B-dur (ДО 137), F-dur (K 138);
дивертисменти для духового ансамблю-
1773 (?) – C-dur (ДО 187, 2 флейти, 6 труб і 4 литаври); 1773 – B-dur
(ДО 186, децимет), Es-dur (ДО 166, децімет); 1775 – B-dur (KA 227,
октет, Mozart?), F-dur (K 213, секстет); 1776- B-dur (ДО 240, секстет),
Es-dur (ДО 252, секстет), C-dur (ДО 188, 2 флейти, 6 труб і 4 литаври),
F-dur (ДО 253, секстет); 1777 – B-dur (ДО 270, секстет), Es-dur (ДО 289,
секстет); 1783 – 5 Divertimenti, Es-dur (KA 229, KA 229a, 2 кларнети
бассeтгорна і фагот);
різні п’єси для оркестру й ансамблю-
1766 – Galimathias musicum (Quodlibet, K 32, оркестру з клавіром); 1785
– Maurcrische Trauеrmusik, c-moll (K 477); 1787 – Ein musikalischer
Spab, F-dur (K 522, 2 скрипки, альт, бас і 2 валторни); марші (деякі
приєднувалися до серенад), танці (менуети, контрданси, лендлери,
“німецькі” і ін.), частини симфоній і ін.;
церковні сонати-
для органа (?) і струного оркестру: 1772 (?)-Es-dur (ДО 67), B-dur (ДО
68), D-dur (ДО 69); для органа і струного оркестру: 1772 – D-dur (ДО
144), F-dur (ДО 145); 1775 – B-dur (ДО 212); 1776 – G-dur (ДО 241).
F-dur (K 224), A-dur (ДО 225), F-dur (K 244), D-dur (ДО 245); 1777 –
G-dur (ДО 274); 1779 – C-dur (ДО 328); 1780-C-dur (ДО 336); для органа й
оркестру: 1776-C-dur (ДО 263); 1779 – C-dur (ДО 278), C-dur (ДО 329);
квінтети-
для 2 скрипок, 2 альтів і віолончелі: 1773- B-dur (ДО 174); 1787 –
C-dur (ДО 515), c-moll (ДО 406, обробка серенади для дух. інструментів
ДО 388); 1791 – Es-dur (ДО 614); для 2 скрипок, альта, віолончелі і
кларнета: 1789-A-dur (ДО 581); для скрипки, 2 альтів, віолончелі,
валторни (чи 2-й віолончелі): 1782 – Es-dur (ДО 407); для фортепіано,
гобоя, кларнета, валторни і фагота: 1784 – Еs-dur (ДО 452); для скляної
гармоніки, флейти, гобоя, альта і віолончелі: 1791 – Adagio und Rondo,
c-moll – C-dur (K 617);
квартети-
для 2 скрипок, альта і віолончелі: 1770 – G-dur (ДО 80); 1772 – D-dur
(ДО 155), G-dur (ДО 156); 1772 – 73 – C-dur (ДО 157), D-dur (ДО 158);
1773 – B-dur (ДО 159), Es-dur (ДО 160), F-dur (ДО 168), A-dur (ДО 169),
C-dur (ДО 170), Es-dur (ДО 171), У-dur (ДО 172), d-moll (ДО 173); 1782 –
G-dur (ДО 387); 1783 – d-moll (ДО 421), Es-dur (ДО 428); 1784 – B-dur
(ДО 458, Jagdquartett, Мисливський); 1785 – C-dur (ДО 465); 1786 – D-dur
(ДО 499): 1788 – c-moll (ДО 546, Adagio und Fuge); 1789 – D-dur (K 575);
1790 – B-dur (ДО 589), F-dur (ДО 590); 1782 (1783?) – 5 чотириголосних
фуг з Добре темперованого клавіру И. С. Баха (перелож., ДО 405); для
скрипки, альта, віолончелі і флейти: 1777 – D-dur (ДО 285); 1778 – G-dur
(ДО 285а), C-dur (KA 171), A-dur (K 298): для скрипки, альта, віолончелі
і гобоя: 1781 – F-dur (ДО 370); для фортепіано, скрипки, альта і
віолончелі: 1785- g-moll (ДО 478), Es-dur (ДО 493);
тріо-
для 2 скрипок і віолончелі: 1777 – B-dur (ДО 266); для скрипки, альта і
віолончелі; 1782 – 5 триголосних фуг И. С. Баха і фуга В. Ф. Баха
(перекладання і приєднання до кожної фуги вступу, у чотирьох номерах –
Adagio М., у двох номерах – перекладання Adagio і Largo з органних сонат
И. С. Баха, ДО 404 а), 1788 – Divertimento Es-dur (ДО 563); для
фортепіано, скрипки і віолончелі: 1776 – B-dur (ДО 254, Divertimento);
1783 – d-moll (K 442), 1786 – G-dur (ДО 496), B-dur (ДО 502); 1788 –
E-dur (ДО 542), C-dur (K 548), G-dur (ДО 564); для фортепіано, альта і
кларнета: 1786 – Es-dur (ДО 498);
дуети-
для фортепіано і скрипки: сонати- 1762-64 – C-dur (ДО 6); 1763-64 –
D-dur (ДО 7), B-dur (ДО 8); 1764 – G-dur (ДО 9), У-dur (ДО 10), G-dur
(ДО 11), A-dur (K 12), F-dur (ДО 13), C-dur (K 14), B-dur (ДО 15)
(сонати ДО 10-15 для фортепіано і чи скрипки флейти, за бажанням з
віолончелі); 1766 – Es-dur (ДО 26), G-dur (ДО 27), C-dur (ДО 28), D-dur
(K 29), F-dur (ДО 30), B-dur (K 31); 1778 – G-dur (ДО 301), Es-dur (ДО
302), C-dur (ДО 303), A-dur (K 305), C-dur (ДО 296), c-moll (K 304),
D-dur (ДО 306); 1779 – B-dur (ДО 378); 1781 – G-dur (ДО 379), F-dur (K
376), F-dur (ДО 377), Es-dur (K 380); 1782 – C-dur (ДО 403), C-dur (ДО
404), A-dur (ДО 402); 1784 – B-dur (K 454); 1785 – Es-dur (ДО 481); 1787
– A-dur (K 526); 1788 – F-dur (K 547); варіації- 2 цикли, 1781; варіації
для скрипки й альта: duo – 1783 – G-dur (ДО 423), B-dur (K 424); для
фагота і віолончелі: соната- 1775 – B-dur (ДО 292); для 2 бассетгорнов:
12 duo – 1786 (ДО 487);
для фортепіано в 4 руки-
сонати: 1765 – C-dur (ДО 19d); 1772 – D-dur (ДО 381); 1774 – B-dur (ДО
358); 1786 – F-dur (ДО 497); 1787 – C-dur (ДО 521); варіації- G-dur (ДО
501);
для 2 фортепіано-
соната: 1781 – D-dur (ДО 448); фуга- 1783 – c-moll (K 426);
для клавіру (фортепіано)-
сонати- 1774 – C-dur (ДО 279), F-dur (ДО 280), B-dur (K 281), Es-dur (ДО
282), G-dur (K 283); 1775 – D-dur (ДО 284), 1777-C-dur (K 309), D-dur (K
311); 1778 – a-moll (ДО 310), C-dur (ДО 330), A-dur (ДО 331), F-dur (ДО
332), B-dur (ДО 333): 1784 – c-moll (ДО 457): 1788 – F-dur (ДО 533),
C-dur (K 545), F-dur (KA 135, KA 138 a); 1789 – У-dur (ДО 570), D-dur (K
576); варіації-15 циклів (1766-91); рондо – 1786 – D-dur (ДО 485), F-dur
(K 494, ввійшло в сонату ДО 533); 1787 – a-moll (ДО 511); фантазії- 1782
– c-moll (K 396, спочатку для фортепіано і скрипки), d-moll (ДО 397);
1785 – c-moll (ДО 475); різні п’єси- Allegro (кілька номерів): менуети,
прелюдія і фуга, жига, Adagio, маленький жалібний марш;
для органа
Adagio і Allegro (1790), фантазія, Andante (1791);
для скляної гармоніки –
Adagio (1791);
вокальні твори з оркестром-
арії (св. 50), ансамблі, хори, пісні;
вокальні твори з фортепіано-
пісні (30), ансамблі: для декількох голосів (чи хорів)- канони (40);
музика до героїчної драми “Тамос, цар єгипетський” (“Thamos, Konig von
Agypten” Геблера, 1773, виконана 1774, Відень (?); 2-я редакція 1776 чи
1779, Зальцбург)
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
