РЕФЕРАТ

на тему:

“Відображення людської сутності

у творах Оноре де Бальзака”

Всі твори Оноре де Бальзака, особливо його зрілі творіння, — це постійне
відображення людської сутності. Соціум є дослідженим в романах Бальзака
настільки детально, що, навіть, сучасні економісти та соціологи вивчають
стан суспільства за його романами. Бальзак показував взаємодію між
людьми не на фоні Бога, як це робив Шекспір, він показував взаємодію між
людьми на фоні економічних відносин. Суспільство в нього виступає у
вигляді живої істоти, єдиного живого організму. Ця істота постійно
рухається, змінюється, як античний Протей, але суть її залишається
незмінною: сильніші поїдають слабкіших. Звідси й парадоксальність
політичних поглядів Бальзака: глобальний реаліст ніколи не приховував
своїх роялістських симпатій і іронізував над революційними ідеалами. В
нарисі “Дві зустрічі за один рік” (1831 ) Бальзак нешанобливо
відгукнувся на революцію 1830 р. і на її досягнення: » Після бійки
наступає перемога, після перемоги наступає розподіл; і тоді переможців
виявляється набагато більше ніж тих, кого бачили на барикадах». Подібне
ставлення до людей взагалі є характерним для письменника, який вивчав
людство так, як біологи вивчають тваринний світ.

Бальзак любив повторювати: “Самим істориком повинно бути французьке
суспільство. Мені залишається лише служити його секретарем.” Ці слова
вказують на матеріал, на об’єкт вивчення творчості Бальзака, але
замовчують засоби його обробки, які “секретарськими” не можна назвати. З
одного боку Бальзак спирався в ході створення образів на те, що бачив у
реальному житті ( імена практично усіх героїв його творів можна знайти у
газетах того часу ), але на основі матеріалу життя він виводив певні
закони, за якими існувало (та й, на жаль, існує суспільство ). Він
робив це не як вчений, а як художник. Тому такого значення набуває в
його творчості прийом типізації ( від грецької typos – відбиток ).
Типовий образ має конкретне оформлення (зовнішність, характер, доля ),
але одночасно він втілює певну тенденцію, яка існує в суспільстві на
певному історичному відрізку. Бальзак створював типові образи
по-різному. Він міг бути націленим тільки на типовість, як наприклад, у
“Монографії про рантьє”, а міг загострювати окремі риси характеру або
створювати загострені ситуації, як наприклад, у повістях “Євгенія
Гранде” і “Гобсек”. Ось наприклад опис типового рантьє: “Практично всі
особі цієї породи мають на озброєнні тростину або табакерку… Подібно
усім особам із роду “людина” ( ссавці ), він має сім клапанів на
обличчі і, скоріше за все, володіє повною кістковою системою… Його
обличчя бліде і часто має форму цибулини, воно не має характерності, що
і є його характерною ознакою”. А от набитий зіпсованими консервами,
ніколи не топлений камін в будинку мільйонера-Гобсека, безумовно, є
рисою загостреною, але саме ця загостреність підкреслює типовість,
викриває тенденцію, яка існує в реальності, граничним виразом якої
виступає Гобсек.

Одним з найiстотнiших моментiв усiєї творчостi видатного французького
реалiста Оноре де Бальзака було прагнення вiдтворити цiлiсну картину
епохи. Майже всi його твори, за задумом письменника, були частинами
великої епопеї «Людська комедiя», що мала охопити всi можливi явища
тогочасного життя. За планом цей епiчний цикл мав складатися з трьох
роздiлiв: «Етюди про звичаї», твори з якого змальовували життя, побут i
звичаї рiзних прошаркiв французького суспiльства, «Фiлософськi етюди»,
що мав узагальнювати художнi вiдкриття Бальзака та його уявлення про
закономiрностi життя, i, нарештi, «Аналiтичнi етюди», у яких письменник
намагався сформулювати закони, якi керують дiйснiстю.

У першому роздiлi («Етюди про звичаї») Бальзак створив галерею
найтиповiших образiв його сучасникiв що мали рiзний соцiальний статус та
рiзнi професiї. Повiсть «Гобсек» входить до його складу.

Iм’я центрального персонажу цього твору — лихваря Гобсека — стало
прозивним. Проте саме в його образi О. Бальзак не лише змалював типового
лихваря, а яскраво вiдтворив особливий психологiчний тип людини, що живе
лише однiєю пристрастю — користолюбством у чистому виглядi. Грошi — ось
єдина мета, єдина любов i покликання Гобсека.

У художнiй лiтературi чимало образiв користолюбцiв та скнар, але вони не
однаковi. Скупий лицар О. Пушкiна насправдi прагне влади, грошi для
нього — лише засiб її досягнення, тож вiн швидше прихований владолюб,
нiж справжнiй користолюбець. Плюшкiн М. Гоголя — дрiб’язковий скнара
«побутового» типу. Не випадково «плюшкiними» називають часом людей, що
не бажають викинути вчорашню газету чи щось подiбне: з Гобсеком їх
порiвнювати не стане нiхто. У цьому образi узагальнено зовсiм iншi риси
приватновласницької психологiї, доведенi до логiчного завершення (хоча
майже абсурднi з точки зору нормальної людини).

Ось життєва фiлософiя Гобсека: «Що може задовольнити наше «я», наше
марнославство? Золото! Потоки золота. Щоб задовольнити нашi примхи
потрiбен час, потрiбнi матерiальнi можливостi i зусилля. У золотi все це
є у зародку, i воно насправдi дає все».

При цьому Гобсек не намагається скористатися згаданими ним можливостями
золота, йому достатньо його мати. Не заради чогось iншого. Для Гобсека
не iснує жодних задоволень, крiм усвiдомлення наявностi свого багатства.

Чи були у нього iншi риси? Через яскравiсть головної характеристики,
його життєвого надзавдання, їх майже непомiтно. «Це була людина-автомат,
яку щодня заводили», — пише про нього Бальзак.

Навiть людинi, якiй вiн нiби спiвчуває, Гобсек позичає грошi лише на
трохи поблажливiших умовах, нiж iншим, та ще й пiдводить свого роду
«iдеологiчне пiдгрунтя» цьому вчинку, мовляв, так буде кориснiше для
його характеру. Взагалi, до лихварiв люди звертаються лише в
найскрутнiшi моменти життя, у розпачi, коли немає iншого джерела, щоб
отримати грошi. Наприклад, коли наближається банкрутство, й банки
вiдмовляють у кредитi. У самому лихварствi як явищi, первiсно закладено
дещо жорстоке, та Гобсек перевершує у цьому навiть своїх «колег»:
спостереження за людьми, що потрапили у безвихiдь для нього стає
розвагою. Про спiвчуття, зазвичай, взагалi не йдеться.

Гобсек при всiй обмеженостi в цiлях, як не дивно, не примiтивний. Вiн
здатен робити узагальнення щодо природи суспiльства, аналiзува ти його
рушiйнi сили. Знає вiн i психологiю людей. Щоб зробити висновок про
всевладнiсть золота i створити власну фiлософiю щодо цього, теж треба
вмiти мислити. Отже, вiн розумна людина, але його пристрасть виявляється
сильнiшою за розум. Влада золота, про яку вiн стiльки торочив, робить
своєю жертвою самого Гобсека, вiн сам собi створює пастку.

Що може бути абсурднiшим за смерть вiд голоду посеред незлiчено го
багатства? Але попри абсурднiсть, вона є логiчною: Гобсека вбиває власна
ж iдея про всевладнiсть золота та його неперевершену самоцiннiсть. Вiн
настiльки боявся втратити свої надбання, що непомiтно для себе знищив їх
у фiзичному розумiннi: дорогi тканини, посуд, картини — все зiпсувалося,
все виявилось втраченим для свiту. Якщо зважити на наявнiсть авторського
задуму, цей зумисний зовнiшнiй абсурд — природне завершення подiбного
ставлення до життя.

«Чи є у цiєї людини Бог?» — риторично запитує iнший герой твору,
Дервiль. Так, є: це Мамона, iнакше кажучи грошi. Служiнню цьому iдоловi
подаровано життя Гобсека.

Суворо та безжально засуджує Бальзак жагу накопичення i власне процес
збагачення людини. Анi Гобсеку, анi iншим не приносить золото щастя. I
хай образ Гобсека — гранiчний випадок, вiн свiдчить, до чого призводить
шлях користолюбства, а художня майстернiсть письменни ка робить це
застереження ще переконливiшим.

У 1834 – 1836 рр. Бальзак видає 12-томне зібрання власних творів, яке
отримує назву “Етюди про норови ХІХ століття”. А у 1840-1841 рр.
визріває рішення про узагальнення всієї творчої діяльності Бальзака під
назвою “Людської комедії”, яку часто називають “комедією грошей”.
Взаємовідносини між людьми у Бальзака переважно визначаються грошовими
стосунками, але не тільки вони цікавили автора “Людської комедії”, який
розділив свій гігантський труд на наступні розділи: “Етюди про нрави”,
“Фізіологічні етюди” і “Аналітичні етюди”. “Етюди про нрави” в свою
чергу розділяються на “Сцени приватного життя”, “Сцени провінційного
життя”, “Сцени політичного життя”, “Сцени воєнного життя”, “Сцени
сільського життя”. Таким чином перед нами предстає величезний вся
Франція, ми бачимо величезну панораму життя, величезний живий організм,
який постійно рухається за рахунок безупинного руху його окремих
органів. Відчуття постійного руху і єдності, синтетичності картини
виникає за рахунок персонажів, що повертаються. Наприклад, Люс’єна
Шардона ми вперше зустрінемо у “Втрачених ілюзіях”, і там він буде
намагатися підкорити Париж, а у “Блиску і злиднях куртизанок” ми
побачимо Люс’єна Шардона, якого підкорив Париж і перетворив на покірливе
знаряддя диявольського честолюбства абата Еррери-Вотрена ( іще один
наскрізний персонаж ). У романі “Батько Горіо” ми вперше зустрічаємось
із Растіньяком, добрим хлопцем, який приїхав до Парижу отримувати
освіту. І Париж надав йому освіту – простий і чесний хлопець
перетворився на багача і члена кабінету міністрів, він підкорив Париж,
зрозумів його закони і викликав його на двобій. Растіньяк переміг Париж,
але знищив себе самого. Він свідомо вбив в собі хлопця із провінції,
який любив працювати на винограднику і мріяв отримати юридичну освіту,
щоб поліпшити життя своїх матері й сестри. Наївний провінціал
перетворився на бездушного егоїста, тому що інакше в Парижі не вижити.
Растіньяк пройшов через різні романи “Людської комедії” і набув значення
символу кар’єризму і горезвісної “соціальної успішності”. Максим де
Трай, родина де Ресто постійно виникають на сторінках різних творів, і в
нас виникає враження про відсутність крапок наприкінці окремих романів.
Ми читаємо не зібрання творів, ми роздивляємось величезну панораму
життя. “Людська комедія” є яскравим прикладом саморозвитку твору
мистецтва, який ніколи не зменшує величі твору, а навпаки – надає йому
величі чогось наданого від Природи. Саме такою могутньою, набагато
перевищуючою особистість автора, і є геніальна творчість Бальзака. У
1850 році Бальзак помер. Багато задуманого йому так і не вдалося
написати.

Оноре де Бальзак вiдiграв велику роль у розвитку лiтератури XIX
столiття, у формуваннi нової реалiстичної естетики. Смiливiсть i
масштабнiсть задумiв — ось що характеризує його творчiсть. Найвидатнiшим
його утвердженням стала епопея «Людська комедiя» — грандiозний цикл
прозових творiв. Критичне ставлення до сучасностi примусило письменника
наполегливо вивчати дiйснiсть, дослiдити причини iсторичних змiн, що
сталися на його очах. На початку 30-х рокiв у Бальзака виникає задум
створити цикл романiв, у яких вiн хотiв змалювати сучасну йому Францiю,
дослiдити суспiльство, визначити рушiйнi сили його розвитку, основнi
типи i характери людей, яких це суспiльство сформувало.

Остаточно змiст i структуру цього твору Бальзак визначив на початку 40-х
рокiв, тодi ж i виникла назва «Людська комедiя». У передмовi до I
видання цього грандiозного твору письменник виклав i обгрунтував iдейний
задум своєї епопеї: на нього мали вплив науковi пошуки
вчених-природознавцiв, якi намагалися серед рiзноманiтностi природного
свiту вiдшукати певну єднiсть. Бальзак порiвнює життя суспiльства з
життям природи, тому ставить собi за мету дослiдити його, визначити
основнi види, типи, на якi суспiльство подiляється, описавши їх, i в
такий спосiб наблизитися до розумiння суспiльства. Вмiння Бальзака
розкривати органiчний взаємозв’язок окремого i загального став основою
задуманого твору. Автор розумiв, що поставив дуже складне завдання, бо
взаємини мiж людьми багатограннi та значно складнiшi, нiж мiж тваринами.
Бальзак замислив 120 творiв, але встиг завершити 96. «Людська комедiя»
створювалася протягом майже усього творчого життя письменника.

Використана література

1. Історія світової літератури. – К., 1999.

2. Зарубіжна література ХІХ століття. – К., 1992.

3. Літературна енциклопедія. – М., 1989.

Похожие записи