.

Рицарський роман в середньовічній літературі Західної Європи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 12210
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Рицарський роман в середньовічній літературі Західної Європи”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття рицарського роману

2. Особливості бретонського рицарського роману

3. Роман про Трістана та Ізольду – яскрава вершина рицарського роману

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Образ середньовіччя часто асоціюється з колоритною фігурою озброєного
рицаря в обладунку. Рицарі – професійні воїни – являли собою корпорацію,
членів якої об’єднували спосіб життя, морально-етичні цінності,
особистісні ідеали. Рицарська культура складається у феодальному
середовищі.

У рицарів вироблявся особливий тип психології. Ідеальний рицар
зобов’язаний мати безліч достоїнств. Він мав бути зовні красивим і
привабливим. Тому спеціальна увага приділялася поставі, одягу,
прикрасам. Обладунок і кінська збруя, особливо парадні, були справжніми
витворами мистецтва. Від рицаря вимагалася фізична сила, інакше він
просто не зміг би носити обладунок, який важив до 60-80 кг. Обладунки
починають втрачати свою роль тільки з винаходом вогнепальної зброї.

Від рицаря очікувалося, що він буде постійно піклуватися про свою славу.
Серед рицарства була розвинена станова солідарність. Історія знає
немало прикладів істинно рицарської поведінки. Під час війни між
франками і сарацинами один з кращих рицарів Карла Великого на ім’я Ожьє
викликав на поєдинок рицаря сарацин. Коли ж Ожьє хитрістю взяли в полон,
його противник, не схвалюючи таких прийомів, сам здався франкам, щоб ті
могли обміняти на нього Ожьє. Під час однієї з битв у ході хрестових
походів Річард Левове Серце виявився без коня. Його суперник Сайф-ад-Дін
послав йому двох бойових коней. У тому ж році Річард посвятив сина свого
суперника в рицарське достоїнство.

Рицарський кодекс знайшов відображення в рицарській літературі. Її
вершиною вважається світська лірична поезія трубадурів народною мовою,
яка виникла на півдні Франції (Лангедок). Вони створюють культ
Прекрасної Дами, служачи якій, рицар повинен дотримуватися правил
“куртуазії”. “Куртуазія”, крім військової доблесті, вимагала уміння
поводитися у світському товаристві, підтримувати розмову, співати. Був
розроблений особливий ритуал залицяння до панянок. Навіть в любовній
ліриці, в описі почуттів рицаря до пані частіше за все використовується
характерна станова термінологія: присяга, служіння, дарування, сеньйор,
васал.

По всій Європі розвивається і жанр рицарського роману. Для його сюжету
були обов’язкові ідеальне “рицарське” кохання, військові подвиги в ім’я
особистої слави, небезпечні пригоди. Романи широко відображали побут і
вдачі свого часу. У той же час в них вже помітний інтерес до окремої
людської особи. Найбільш популярні сюжети – про рицарів “Круглого
стола”, про легендарного короля бриттів Артура, рицаря Ланселота,
Трістана та Ізольду. Багато в чому завдяки літературі в нашій свідомості
досі живе романтичний образ благородного середньовічного рицаря.

1. Поняття рицарського роману

Рицарський роман – умовна назва, повинна було свідчити, що перед нами
оповідання романською мовою. І лірика, і романи створювалися не на
латині, а на романських мовах.

Головний герой – мандрівний рицар. Прототипи – рицарі-однощитники.
Збираючись у хрестовий похід, рицар закладав і продавав все майно, на
батьківщину найчастіше повертався збіднілим. Вони ставали розбійниками.
Був й інший шлях для таких рицарів – вони наймалися в міську варту. У
Середні віки складалася практика майорату – спадщина не ділиться, усе
дістається старшому. Молодші сини йшли або в ченці, або у такі ж
рицарі-однощитники.

Джерела оповідання – почерпнуті на сході легенди й перекази, які прийшли
в зіткнення з кельтськими легендами. Також – цикл переказів про короля
Артура. Рицарські романи вигадливі – наявні невтримна фантазія, а разом
з тим детальний опис побуту британських островів. Третє джерело –
античність, Вергілій й Овідій.

Виділяють три типи рицарських романів: античний, бретонський і східний
(ідилічний). Найбільш ранній – античний, вплив Вергілія, Овідія й
Олександра Македонського.

Один з перших рицарських романів – роман про Олександра. Це не зовсім ще
рицарський роман. Рицарський роман повинен мати рицаря і подвиги в ім’я
прекрасної дами. Олександр Македонський давав матеріал про виховання,
про коней, про битви, але дами не було. З Вергілія брали трикутник
Дідона-Еней-Лавінія. Автори переінакшували сюжет: любов Дідони була
некуртуазна, тому Еней її кинув, а от Лавінія – прекрасна дама – у
Вергілія про неї майже немає інформації, тому автори домалювали її на
свій смак.

Східний – уже не зовсім роман. Він одноманітний, але його любили. Сюжет
завжди однаковий: дія відбувається або на сході, або в Європі. Східний
рицар після бою знаходить на полі бою християнську дитину (дівчинку) і
виховує. Син східного рицаря хоче женитися на цій християнці, тому її
прагнуть відправити в гарем. Хлопчик шукає її, переодягається жінкою.
Усе закінчується весіллям. У європейському варіанті її продають
вікінгам. Приклади – «Флуар і Бланшефлер», «Окассен і Ніколлет».

Основним ареалом, де з’являються рицарські романи, був північ Франції й
володіння англійських Плантагенетів. Це бретонський рицарський роман.

2. Особливості бретонського рицарського роману

Бретонський рицарський розман розділяють на 4 групи:

бретонські ле;

артурівські романи, романи про рицарів круглого столу;

романи про святий Грааль;

окремо – романи про Трістана й Ізольду.

Ле – зберігся збірник 1175 року англо-нормандської поетеси Нарли
Французької. 12 ле. Ле – це віршована новела любовно-авантюрного змісту
із трагічним фіналом. Фінал трагічний завжди. Ле «Гора двох закоханих»:
король видає дочку заміж за того, хто на руках без зупинки підніме неї
на вершину високої гори. Один рицар доносить її, але вмирає на самій
вершині, вона помирає від скорботи за ним.

Артурівські романи – французький автор Кретьєн де Труа вважається
творцем класичного рицарського роману. Жив при дворі Марії Шампанської.
Тип невеликого авантюрного одногеройного одноподійного ліричного
віршованого рицарського роману. Зацікавленість автора в гострих
психологічних конфліктах. Концепція куртуазної любові, полеміка із
творцями романів про Трістане й Ізольду. Кретьєн де Труа навіть пише
анти- Трістана й Ізольду. Романи присвячені королеві Артуру й рицарям
круглого стола. Артур – реальна історична особа. Існували суперечки про
його походження. Кельти завойовані германськими племенами англів і
саксів. Кельти спочатку потіснені, а потім, згуртувавшись навколо вождя
Арторіуса, дають відсіч англам і саксам, щоправда, ненадовго. Це одна з
версій – найбільш імовірна. Виникла легенда про короля-борця за
незалежність. Легенда, що він не помер, а поринув у глибокий сон у
глибині острова Аваллон. Ці легенди дали привід звернутися до теми
боротьби за справедливість.

Круглий стіл – ідея рівності обраних. Кожне крісло за столом має ім’я.
Відсутність станової догми. Поступово легенда про Артура стає утопією,
міфом. Теперішнього королівства Артура немає. Найбільш відомі романи
«Роман про Ланселота або Рицаря воза», «Івен, рицар лева» й «Персіваль».
Героєм звичайно вибирає рицаря ще молодого й здатного до розвитку, але
вже заслуженого – це конфлікт. Такій людині важко мінятися.

Романи про святий Грааль. У французькому варіанті – це чаша, з якої в
останню вечерю пив Христос, а потім туди зібрали його кров. Має чарівні
властивості. Чаша загубилася. Легенда: коли вона нзайдеться, в усім
світі наступить благоденство. Але рицар керується рицарською етикою, а
Грааль – християнська святиня. Проблема взаємини рицарської етики й
християнської моралі. Перевага віддається християнської моралі. Ніхто не
може знайти Крааль, крім найчистішого рицаря.

«Роман про Персіваля». Німецька версія – Вольфрам фон Ешенбах
«Парцифаль». Грааль – це не чаша, а дорогоцінний камінь із тими ж
властивостями, що й чаша, вівтарний камінь. Рицар Гаморет Анжуйский
любить подвиги – мандрує на схід, в Ефіопію, сходиться з принцесою
Белонескою, народжується син. Рицарю стає нудно, їде в Європу, і рятує
там Херцілойду, народжується ще один син. Їде на війну, гине. Херцілойда
вирішує врятувати Парцифаля від такої долі, іде в ліси. Але від долі не
підеш – в 15 років Парцифаль бачить рицарів. Він їде з ними. Він –
абсолютна безвинність і безгрішність, тому він зустрічає дивне видання:
король ловить рибу і сумує. Всі в замку чогось чекають, йде процесія.
Але Парцифаль іде спати. Просинається – поруч тільки баба, вона лає його
за те, що він не задав одне-єдине питання, тоді б він звільнив їх. Шукає
Грааль довгі роки.

3. Роман про Трістана та Ізольду –

яскрава вершина рицарського роману

Збереглося в оригіналі два уривки (1190 й 1175 рік) – два автори Тома й
Беруль. Бедьє дає відновлену версію. Цікавить те, що перед нами не
вигадана «іграшкова» любов, а сьогоденне плотське почуття. Любовний
трикутник. Специфіка – немає негативних персонажів. Тут всі протагоністи
позитивні. Марк виховує Трістана, для Трістана це втілення ідеалу
короля, батька, монарха. Ситуація найбільше мучить Трістана. Королева
Ізольда більш емоційно імпульсивна, більше всіх віддається почуттю. Вона
з Ірландії – країни загадок, містики, це інший – чаклунський і
варварський світ.

Паралель із Медеєю. Марк ставиться до них з розумінням і батьківською
гордістю, розуміє, що їхнє поводження кладе на них і на нього тінь, але
чисто по-людськи розуміє. Маса перипетій. Древні не могли пояснити
механіку виникнення почуття – чарівний любовний напій, випадково
випивають під час подорожі. Але проходить три роки, напій повинен
перестати діяти, але вони усе ще люблять один одного.

Кульмінація: вигнання Трістана й Ізольди. По одній версії вони три роки
живуть у лісі. Один раз їх вистежують барони, приходить король Марк,
вони сплять. Марко знаходить їм виправдання – між ними лежить меч. Не
вбиває їх, а залишає три символи – міняє перстень Ізольди (знак
дружини), меч Трістана (знак короля) і рукавичку (знак васала). Вони
повертаються. Трістан іде й знаходить собі дружину Ізольду Білоруку,
схожу на ту Ізольду. Але він нещасливий. Закінчується все смертю:
Трістан занедужує, урятувати його може тільки Ізольда. Марк відпускає
Ізольду. Але Ізольда Білорука обманює Трістана – вона говорить, що на
кораблі чорне вітрило, виходить, що Ізольда не приїде. Трістан помирає,
Ізольда теж. Тут некуртуазна любов.

Висновок

Таким чином, в лицарському романі відбилися ідеали й традиції лицарства.

Християнські легенди викликали до життя знамениті віршовані романи
Робера де Борона (XII ст.) “Йосип Аримафейський”, “Мерлин”, “Парцифаль”,
прозаїчний роман Вальтера Мапа (“Св. Грааль”) і ін. Поряд з цими
творами, що носять релігійне забарвлення, до складу циклу входили і
чисто світські романи, що відтворювали життя, подвиги і любовні пригоди
сподвижників Артура чи таких осіб, діяння яких були тільки згодом
віднесені до епохи британського короля і поставлені в зв’язок з героями
Круглого Столу (Тристан, Ланцелот і ін.).

Поступово в обох категоріях бретонських романів стали виразно
позначатися відгомони лицарського світогляду. Дані романи мали виховне
значення для ряду поколінь, були настільною книгою всіх лицарів, які
бажали знайти зразок, гідний наслідування, — і досить правдивою,
незважаючи на значну кількість фантастичних подробиць, картиною життя
європейського суспільства в епоху лицарства.

Французький трувер XII ст. Кретьен із Труа особливо сприяв тому, щоб
лицарські ідеали додали зовсім нове забарвлення романам бретонського
циклу, зробивши з них ніби наочне підтвердження того кодексу
моральності, релігійності, шляхетності, самовідданості, мужності,
дотримання якого вважалося обов’язковим для всякого справжнього лицаря.
Кращі з витязів, що оточують Артура, наділяються високими моральними
якостями, що входили до складу рицарського ідеалу; сам Артур стає
типовим середньовічним государем, а його двір з турнірами, бенкетами,
відважними походами проти ворогів і культом жінки, у значній мірі
списаний із придворного життя, як вона склалася в XI— XII ст.

Популярність рицарських романів трималася довго; навіть коли лицарство
вже упало і його традиції були майже забуті, вони продовжували цікавити
і надихати читачів у різних європейських країнах; навіть на початку XVII
ст. автору “Дон-Кіхота” довелося осміювати захоплення своїх
співвітчизників старими романами, все ще не забутими.

Список використаної літератури

Андрєєва В.І. Література середньовіччя. – М., 2000.

Літературна енциклопедія. – М., 1994.

Рицарська культура / За ред. Смолянкова В.М. – М., 1998.

PAGE

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020