Реферат на тему:

Радянсько – американські відносини 1947 – 1962: гонка озброєнь

Після ІІ світової війни на політичні карті світу з’являються дві
наддержави: СРСР і США, які ведуть боротьбу за свій вплив на інші
держави світу…

В 1947 р. США заявляє про монополію на атомну зброю (атомна бомба була
випробувана ще в 1945 році на Хіросіму і Нагасакі). Вони збирались
зберегти монополію на атомну зброю на тривалий час(2; с.140(.

“В серпні 1949 року СРСР випробував свою атомну зброю і поклав кінець
атомній монополії США… це виявилось несподіванкою не тільки для
політиків і військових, але й вчених, що викликало шок у правлячих колах
США…” (1;с.31(.

Керівництво США знало, атомна монополія країни буде ліквідована, але не
сподівалося, що так швидко. Тому, як зазначає Абаренков: “з кінця 40-х
до початку 60-х років… американське уявлення про зовнішню політику
було в основному військовим за своїм характером. Земна куля уявлялась,
як потенційне поле бою між радянськими комуністичними силами, з однієї
сторони, і американськими силами, і силами всього вільного світу, з
іншої” (1;С.35(.

Трумен відмовлявся визнати провал “атомної дипломатії”, і формує з
допомогою Кеннана військову доктрину “масованої відплати”. В документі №
68 він обумовлює головні принципи США: “у нас немає іншої альтернативи,
крім того як найшвидше нарощувати ядерний потенціал” (9;С.32(.

У зв’язку з внесеними змінами в плани ведення ядерної війни в 1950 р.
КНШ (Командування Начальників Штабів) прийняв план “Шейк даун”, за ним
цілі атомної атаки було розділено на три категорії:

“Браво” – знищення цілей, які пов’язані з радянською змогою скинути
бомби.

“Роміо” – знищення військових угрупувань і об’єктів.

“Дельта” – знищення радянської економічної бази.

У відповідь на погрозу з боку США, СРСР змушений довести кількість
військових до 5736 тис. Чол.

1 листопада 1952 р. США провели випробування першого в світі
термоядерного устаткування, СРСР – 20 серпня 1953 р. Заявив про своє
випробування водневої бомби. В ході демонстрації своїх можливостей на
фоні початкового росту нової зброї, в США все більше проявляється
“істерія”, через яку на нові дослідження і виробництво зброї з бюджету
країни викачуються мільярди доларів(4;С.134-135(.

З приходом до влади Д. Ейзенхауера в американські стратегії посилилась
ставка на ядерну зброю, що було зафіксовано в офіційній доктрині
“ядерного стримування”, документ СНБ (системи наземної безпеки) – 162/2,
де говорилось “утримання сильної військової позиції з натиском на
здатність нанести збитки масованою відплатою за допомогою ударних
наступальних сил” (9;С.34(.

В 1954 р. США почали розміщення в Західній Європі тактичної ядерної
зброї. Але ядерний запас втрачає однобокий характер, тому, що на початок
1954 рр. СРСР вже мав ядерну зброю різної потужності. В 1954 – 1955 рр.
На озброєнні радянської дальньої авіації поступив стратегічний
бомбардувальник ТУ – 16 (за класифікацією НАТО – “Badger”). Ще до
середини 50-х років радянська дальня авіація дістала міжконтинентальні
бомбардувальники М – 4 (“Bison”) і Ту – 95 (“Bear”), це послужило
поштовхом до нової компанії “з приводу відставання в бомбардувальниках”,
так Пентагон вимагав збільшення асигнувань на військові витрати. В
реальності розриву в бомбардувальниках не існувало. За даними
американських дослідників в 1956 р. У США було 1470 бомбардувальників з
2123 атомними бомбами, а у СРСР – 22 бомбардувальники і 88 ядерних
зарядів (9;С.37, 4; с.139(.

Після приходу Хрущова до влади, щодо росту військового потенціалу в СРСР
трималося в суворій секретності. Хоча Ейзенхауер знав, про сильне
відставання СРСР (дані отримувались за допомогою шпигунських У – 2),
елемент блефу з нашої сторони допомагав йому вибивати все більші і
більші асигнування на військову галузь(6;С.73(.

В липні 1955 р. Ейзенхауер на самміті в Женеві запропонував “план
відкритого неба”, що був спрямований на попередження раптового нападу.
Фактично, він зводився до легалізації шпигунства, чи просто уточнення
розвідданих про військово-промисловий потенціал обох сторін, (8;С.133(.

В цей час в СРСР відбувається ХХ з’їзд на якому крім розвінчання культу
особи Сталіна іде мова про покращення стосунків з США заради миру.
Одночасно в США в середині правлячої еліти йде розмежування на дві
категорії:

військово-промисловий комплекс США – виступає за продовження “гонки
озброєнь здійснення “політики сили” відносно СРСР;

помірковані представники правлячи кіл висловлюються проти “тоталітарного
залучення США у світові конфлікти, і за поліпшення
радянсько-американських відносин”.

Яскравим прикладом двох груп є: “комісія Гейтера” та “епізод Стассена”.

Стассен – спеціальний помічник президента з питань роззброєння, що
пропонував надати СРСР статус рівноправності в обговоренні питань з
роззброєння. Йому протистояв Даллас, який вважав неможливим визнання
рівноправності СРСР ні в озброєнні, ні в дипломатії. “Епізод Стассена”
провалився, оскільки президент його не підтримав, зате підтримав
“комісію Гейтера”, яка відзначала важливість вести “постійну гонку між
наступом і обороною”. Так формулювалась свого роду філософія гонки
озброєнь: “Кожна сторона не може дозволити собі відставати від іншої, чи
не приймати відповідні дії” (5;С.27(.

Поряд з такими методами гонки озброєнь та після відповіді Гейтера
почали формуватися нові елементи доктрини “ядерного стримування”.
Зокрема, їх розробкою займалися Г. Кіссінджер в книзі “Ядерна зброя і
зовнішня політика”, де він висунув “стратегію обмеженої війни”, а
П. Нітце, та Г. Кан висувають концепцію “Розширеного стримування”.
Яка є основною спробою знайти раціональне політичне застосування ядерної
зброї.

Одночасно з гонкою озброєнь йде процес по питанню роззброєнь.

В березні 1958 р. СРСР припинив випробування ядерної зброї і не
поновлював його аж до 1961 р.

В вересні 1959 р. на Генеральній Асамблеї ООН висунуто пропозицію
загального роззброєння на протязі трьох років. В червні 1961 р. Хрущов і
Кеннеді заявили про домовленість щодо загального роззброєння. В грудні
1959 р. Досягнуте рішення щодо Антарктиди (заборона розміщення ядерної
зброї північніше 600), використання її тільки в мирних цілях. З 1958 р.
Ведуться переговори про заборону ядерних випробувань (західні держави
затягнули їх на п’ять років) (8;С.431 — 432(.

Разом з тим в кінці 50-х рр. створюється 6 типів балістичних ракет: МБР
“Атлас”, “Титан”, “Мінітмен”, РСД “Тор”, БРПЛ “Поларіс”, РСД “Юпітер”.

В СРСР на цей час розроблялись ракети СС-6, СС-4 (на озброєнні їх було
приблизно 200).

В 1961 р. до влади США прийшла адміністрація Кеннеді, яка замінила
доктрину “масованої відплати” на – “гнучке реагування” або “дозованого
використання сили”. Суть зводилась до: стримування свідомого нападу на
США шляхом постійної підтримки здатності завдавати неприйнятної шкоди
противнику, збереження балансу сил.

Але нестійкість доктрини виявилась вже восени 1961 р. Під час
т. зв. “Карибської кризи”. За 1959 – 1961 рр. США фактично оточила СРСР
своїми ракетами в Європі: Англія, Туреччина, Італія, ФРН.

Відповідно, СРСР розгорнув розміщення території дії ракети РСД – Р-12,
Р-14 ( за класифікацією НАТО – СС-4, СС-5) і приступив до розміщення
стратегічних систем: МБР СС-7, СС-8, та розробки СС-9, СС-11 та
радянського еквівалента БРПЛ “Поларіс” (СС-Н-6).

“Радянські ракети СС-4, СС-5 були розміщені на Кубі, що скоротило час
реагування з 15 до 2-3 хв, хоча Макнамара (міністр оборони США)
підкреслив, що ці ракети не дають СРСР ніяких переваг, а Банді
(помічник президента по національній безпеці) пропонував не робити з
цього великої проблеми” (12;С.181-187; 10; с.262-263; 9; с.43-47(.

Адміністрація Кеннеді вимагала все таки вивезти ракети. Макнамара
інформував Кеннеді, що при першому ударі загинуть приблизно 50 млн.
американців, якщо буде використано ядерну зброю. Світ був на волоску від
ядерної війни. В результаті домовленостей СРСР вивезли ракети з Куби
(1962 р.), а США – відповідно з Туреччини і Європи (1963 р.)
(7;С.18-19(.

Карибська криза мала суперечливі наслідки нею був даний імпульс початку
контролю над процесом стратегічного озброєння, з іншого боку гонка
озброєнь продовжувалась ще швидшими темпами.

Після Карибської кризи 1 серпня 1963 р. В Москві був підписаний договір
про обмеження гонки ядерних озброєнь – “Договір про заборону
випробування ядерної зброї в атмосфері, космосі, і під водою”.
Фактично, цей договір створив передумови для підписання 1968 р. договору
“Про нерозповсюдження ядерної зброї”. Але дозвіл на проведення
випробувань під землею дав змогу удосконалити ядерну зброю через, що
прикриваючись роззброєнням гонка продовжувалась.

Отже, радянсько-американські відносини (1947-1962 рр.) характеризуються
активним нарощуванням ядерної зброї, технологічним військовим прогресом
викликаним відповідними обставинами того часу і результатом біполярної
структури світу навіть при спробах СРСР і США знайти компроміс щодо
обмежень – “контроль над озброєнням” був своєрідним прикриттям як для
одної, так і для іншої країни щодо розробки нової зброї масового
знищення.

Література.

Абаренков В,П, Политика США в области “контроля над вооружениями”. –
М.: Наука, 1987. – 177 с.

Берге Вандер Иван. Историческое недоразумение? «Холодная война». 1917 –
1990. – М.: Международные отношения, 1996. – 304 с.

Громыко А.А. Памятное. В 2 кн. – кн. 1 – М.: Политиздат, 1988. – 413 с.

Жуков Ю.А. СССР – США: дорога длиною в семьдесят лет или рассказ о том,
как развивались советско-американские отношения. – М.: Политиздат, 1988.
– 318 с.

Ковтун С. “Холодная война”парадокси одной трагедии //Международная
жизнь. – 1998. — № 8. – с. 23 – 32.

Макаричев А. Из истории «Холодной войни” психологическая стратегия 1946
– 1990. // США. ЭПИ. – 1997. — №6. – с.72-81.

Макнамара Р. Путем ошибок — к катастрофе. Опыт выживания в первом веке
ядерной эры. – М.: Наука, 1988. – с.123.

Мжнародні відносини та зовнішня політика (1945 – 70 роки). Підручник
Манджола, М.М. Білоусов, Л.Ф. Гайдуков та ін. – К.: Либідь, 1999. –
с.558.

Рогов С.М.Советский Союз и США: поиск баланса интересов. – М.:
Международные отношения, 1987. – с. 342.

Сергеев Е.У. Новейшая История. Подробности. 1945 – 1999. – М.:
«Издательство Астрель», «Олимп», «Фирма». Издательство «АСТ», 2000. –
576 с.

Стоун Джереми. Дорогу осилит идущий. (Гл.из книги(. Отношение США и СРСР
// США. Канада. – 1999. — №10. – с.66 – 74.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи