Реферат

з світової історі на тему

Польське повстання (1830-1831 рр.) Польський Національно-визвольний рух
(1948-1849 рр.) і наслідки цього руху.

Вступ

При написанні реферату нами на основі узагальнених і вивчених джерел і
літератури зроблено спробу розкрити події в Польщі, а саме: Польське
повстання (1830-1831 рр.) та Польський Національно-визвольний рух
(1948-1849 рр.) і його наслідки .

Актуальність теми. Польського повстання (1830-1831 рр.) та
національно-визвольного руху (1948-1849 рр.) заслуговує нашої уваги.
Основною метою Польського повстання та визвольного руху було:
відродження незалежної Польщі й об’єднання її розрізнених частин.

Об’єктом вивчення є Повстання в Польщі (1830-1831 рр.) та
національно-визвольний рух (1948-1849 рр.) та його наслідки.

Предметом дослідження є передмови та наслідки подій в процесі повстання
та визвольного руху в Польщі.

Працюючи над дослідженням автор ставив перед собою за мету висвітлити,
на основі вивчених джерел і аналізу наукової літератури, події які
розгорнулись в процесі повстання і визвольного руху в Польщі.

Завдання, виходячи із мети, ми ставили перед собою наступні:

висвітлити події, які відбувалися під час повстання та визвольного руху
в Польщі;

охарактеризувати розвиток і передумови цих подій;

дати аналіз перебігу подій та їх наслідків.

Хронологічні рамки даного дослідження визначені темою реферату і
охоплюють період з 1830 по 1849 роки тобто повстання в Польщі (1830-1891
років) та визвольний руз (1848-1849 років).

Джерельна база. Необхідною умовою для будь-якого історичного
дослідження є наявність максимального охоплення доступного кола джерел,
документальної бази та наукової літератури. Дані з цього питання можна
почерпнути з історіографічних праць та статей. В цих працях ми знаходимо
конкретний матеріал, яскраві факти, які розкривають внутрішню сторону
подій, що розгорнулися в Польщі ХІХ ст.

Методологія дослідження обумовлює об’єктивний підхід і такі методи
дослідження. Як збирання інформації, аналіз документів, вивчення
наукової літератури. Все це дало змогу об’єктивно висвітлити
проблематику досліджуваної теми.

Структура роботи обумовлена метою та завданням дослідження і побудована
за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається із вступу, двох
пунктів, висновків, списку використаних джерел літератури. Її обсяг
ст.

Поділену й поневолену Польщу протягом більш як півстоліття (від початку
XIX ст. до середини 60-х років) неодноразово охоплювали революційні
настрої і великі національні повстання. Головною вимогою польського
визвольного руху було відродження незалежної Польщі й об’єднання її
розрізнених частин. Цей рух мав загальнонаціональний характер, хоча й не
всі верстви польського суспільства брали в ньому однакову участь. В
умовах слабкості нового промислово-торговельного стану, котрий тільки в
другій половині XIX ст. почав відігравати помітну роль у
громадсько-політичному житті польських земель, основною рушійною силою,
а водночас і керівником визвольного руху на першому його етапі (до
середини XIX ст.) виступала патріотично налаштована частина шляхти.
Однак слід пам’ятати, що в той час польська шляхта складалася з
представників як панівних кіл, так і народних низів. Через це склад
учасників і навіть керівників визвольного руху позначався
неоднорідністю.

У польському визвольному русі політичні вимоги були тісно пов’язані з
вимогами соціальними. Ідеологи його правого крила на перше місце ставили
відродження Польської держави і проблему її кордонів, відсуваючи
соціальні перетворення на другий план. їхня соціальна програма не йшла
далі вимог відновлення Конституції 3 травня 1791 р. Ідеологів лівого
крила також турбувала проблема незалежності Польської держави, проте
головне завдання руху вони вбачали в боротьбі за демократизацію
суспільних відносин. Строкатість складу учасників польського визвольного
руху, а також переплетення політичних і соціальних вимог дають підстави
стверджувати, що хоча перший етап цього руху традиційно вважається
шляхетським за своїм характером, однак не варто применшувати роль, яку
відіграли в ньому всі інші соціальні верстви суспільства, як патріоти,
так і демократи.

Центром польського національно-визвольного руху після Віденського
конгресу стало Королівство Польське. Після нетривалого періоду
здійснення відносно ліберального курсу щодо Польщі Петербург починає
відходити від нього. Усупереч конституції на Королівство поступово
поширювались самодержавно-кріпосницькі порядки імперії, що зумовило
появу конспіративних патріотичних організацій. Окремі з них мали тільки
просвітницький характер, тоді як учасники інших передбачали необхідність
збройної боротьби для досягнення національного й соціального визволення.
Найвпливовішою організацією було Патріотичне товариство, що діяло
протягом 1821-1826 pp. на польських землях Австрії, Пруссії і Росії.
Його очолював майор В. Лукасінський, а після арешту останнього —
полковник С. Кшижановський. Польське товариство ставило собі за мету
відновлення незалежної Польської держави на основі Конституції 3 травня
1791 р.

В ході боротьби з декабристським рухом у Росії, після поразки повстання
в Петербурзі в 1825 p., царський уряд розгромив Патріотичне товариство.
Проте ідеї товариства, а також діяльність деяких його учасників
підготували грунт для національно-визвольного повстання 1830-1831 pp.
Ініціативу підготовки повстання взяла на себе нова таємна організація,
заснована поручником П. Висоцьким наприкінці 1828р. в Школі підхорунжих
піхоти, розташованій неподалік від Варшави. Керівники організації
встановили контакт з іншими польськими таємними товариствами.

Початок повстання прискорило повідомлення про те, що імператор Микола І
вирішив направити польські війська на придушення французької і
бельгійської революцій 1830 р. Увечері 29 листопада 1830 р. (звідси
назва повстання — Листопадове) озброєні повстанці під проводом діячів
відродженого Патріотичного товариства 77. Набеляка і С. Гощинського
напали на Бельведер — резиденцію царського намісника у Варшаві —
великого князя Костянтина. Водночас група учасників таємного товариства
в Школі підхорунжих, очолювана П. Висоцьким, зробила спробу захопити
розташовані неподалік казарми російських військ.

Напад на Бельведер не мав особливого значення, оскільки намісник утік у
район зосередження російської армії. Польські генерали відхилили
прохання ініціаторів виступу очолити повстання. Однак виступ активно
підтримали робітники і ремісники Варшави, які досить легко оволоділи
Арсеналом. ЗО листопада польська столиця опинилася в руках повстанців.
Російські війська покинули Варшаву, а через деякий час і всю територію
Королівства Польського.

Відразу активізувалося помірковане крило прихильників повстання, яке
було готове задовольнитися обіцянками російського уряду дотримуватись
Конституції Королівства Польського. Воно розпочало переговори з
намісником, але припинило їх під тиском відродженого Патріотичного
товариства. За сприяння вищих кіл польського суспільства, які утворили
Тимчасовий уряд на чолі з А. Чарторийським, з 5 грудня диктатором
повстання в Королівстві проголосили командувача польською армією,
наполеонівського генерала Ю. Хпопицького. Він направив до Миколи І
делегатів, сподіваючись, що цар погодиться задовольнити найважливіші для
поляків вимоги: розширення Королівства за рахунок приєднання Литви,
Волині й Поділля, а також обов’язкового дотримання конституції. Однак
Микола І зажадав беззастережної капітуляції.

8 січня 1831 р. Ю. Хлопицький склав з себе диктаторські повноваження. 25
січня Патріотичне товариство організувало у Варшаві велелюдну
маніфестацію на знак ушанування пам’яті страчених декабристів. Того ж
дня сейм, скликаний Тимчасовим урядом, ухвалив рішення про позбавлення
Миколи І польського престолу, що фактично означало проголошення війни
Росії. Сейм сформував Національний уряд.

У відповідь на детронізацію російські війська під командуванням генерала
І. Дібича на початку лютого вступили на територію Королівства. Проти них
вирушила вдвоє менша польська армія, доповнена добровольцями. У першій
битві, що відбулася 14 лютого 1831 р. під Сточеком, росіяни зазнали
поразки. У генеральній битві під Гроховим (тепер один із районів
Варшави) 25 лютого явної перемоги не здобула жодна зі сторін.

Повстання охопило й землі, що безпосередньо входили до складу Росії. Для
боротьби з повстанцями в Литві, Білорусі та Україні царський уряд
використовував десятки тисяч російських солдат. Польські партизани
нападали на невеликі загони противника, руйнували мости,
дезорганізовували рух транспорту. Повстанцям Королівства надавали
всебічну допомогу співвітчизники з територій, підвладних Пруссії та
Австрії. Виряджені в Литву на допомогу повстанцям загони регулярної
армії, якими командували генерали Д. Хлаповський і А. Гелгуд, були
змушені відійти за прусський кордон. Корпус генерала Ю. Дверницького, що
діяв в Україні, також відступив до кордону і склав зброю на території
Галичини. З кінця травня повстанці зазнавали поразок майже повсюдно.
Найбільшою невдачею польських військ і їхнього нового командувача,
генерала Я. Скшинецького, стала битва під Остроленкою 26 травня 1831р.

Скориставшися підтримкою Пруссії, яка активно сприяла придушенню
повстання, російські війська під командуванням генерал-фельдмаршала І.
Паскевича форсували Віслу в районі Торуня і з північного заходу
наблизилися до Варшави. Організувати належний опір царським військам
заважали консервативні й угодовські сили. Народні виступи в столиці 29
червня і 15 серпня призвели тільки до самосудів, однак не справили
істотного впливу на співвідношення сил. Новий уряд під проводом генерала
Я. Круковецького, вважаючи, що подальший опір не має сенсу, відмовився
озброїти варшав’ян. Коли 6 вересня війська Паскевича штурмом оволоділи
передмістям столиці — Волею, польське військо покинуло місто й
відступило до Модліна. 8 вересня російська армія захопила Варшаву, а 5
жовтня головнокомандувач польською армією разом з 20 тис. вояків
перетнув прусський кордон. Того ж місяця ка-піїудювали останні вогнища
опору — Модлін і Замостя.

Листопадове повстання тривало десять місяців. Протягом восьми з них — з
кінця січня до початку жовтня 1831 р. — поляки відчували себе вільним
народом, хоча жодна з європейських країн не визнала незалежності
Польської держави. Верховна влада під час повстання належала сейму, який
призначав уряд і головнокомандувача, ухвалював рішення з питань бюджету
і податків. Незважаючи на те, що повстання 1830—1831 pp. нічого не
змінило у внутрішньому становищі польського народу, воно стало важливим
етапом боротьби поляків за національну незалежність. Повстання мало
велике міжнародне значення, оскільки підривало лад, запроваджений
Віденським конгресом, сприяло розвиткові національно-визвольного й
демократичного руху в багатьох країнах Європи.

Складна політична ситуація — тиск революційних сил і загроза конфлікту з
Росією — примусили прусський уряд погодитися на ці вимоги. У Великій
Польщі виникли польське самоврядування і збройні загони під проводом Л.
Мерославського. Незабаром політична ситуація змінилася, а з нею зазнала
змін і позиція прусського уряду. Прусські власті запропонували поділити
Велику Польщу на дві частини — польську і німецьку, а також обмежити
чисельність польського війська. Після відхилення поляками цієї
пропозиції Пруссія розпочала воєнні дії. Незважаючи на перемоги
повстанців у битвах під Милославом і Соколувом, перевага залишалася на
боці прусської армії. Польські офіцери не вірили в успіх повстання, а
Мерославський, відмовившись від командування,

разом зі своїм загоном склав зброю. Незабаром прусський уряд анулював
усі поступки полякам і жорстоко помстився повстанцям. З придушенням
революційних виступів 1848— 1849 pp. польський національно-визвольний
рух пішов на спад.

Висновки

Вивчивши та узагальнивши відповідні джерела та літературу автор прийшов
до наступних висновків.

Листопадове повстання тривало десять місяців. Протягом восьми з них — з
кінця січня до початку жовтня 1831 р. — поляки відчували себе вільним
народом, хоча жодна з європейських країн не визнала незалежності
Польської держави. Верховна влада під час повстання належала сейму, який
призначав уряд і головнокомандувача, ухвалював рішення з питань бюджету
і податків. Незважаючи на те, що повстання 1830—1831 pp. нічого не
змінило у внутрішньому становищі польського народу, воно стало важливим
етапом боротьби поляків за національну незалежність. Повстання мало
велике міжнародне значення, оскільки підривало лад, запроваджений
Віденським конгресом, сприяло розвиткові національно-визвольного й
демократичного руху в багатьох країнах Європи.

Література

История Польши: В 3 т. Москва, 1955. Т. 2.

Костюшко И. И. Крестьянская реформа 1864 г. в Царстве Польском. Москва,
1962. Краткая история Польши. Москва, 1993.

Марахов Г. И. Польское восстание 1863 г. на Правобережной Украине. Киев,
1967.

Миско М. Б. Польское восстание 1863 г. Москва, 1962.

Обущенкова Л. А. Королевство Польское в 1815—1830 гг. Экономическое и
социальное развитие. Москва, 1979. Польша на путях развития и
утверждения капитализма, конец XVIII — 60-е гг. XIX в. Москва, 1984.

Ревуненков В. Г. Польское восстание 1863 г. и европейская дипломатия.
Ленинград, 1967.

Смирнов А. Ф. Восстание 1863 г. в Литве и Белоруссии. Москва, 1963.

Фалькович С. М. Идейно-политическая борьба в польском освободительном
движении 50—60-х годов XIX в. Москва, 1966.

Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1989. Т.
2.

Похожие записи