Реферат
на тему:
Поезії Незвала
“Рондель” ,
(“Пробач мені”) (1928).
Вірш входить до збірки “Гра в кості” (1928-1929), назва якої певною
мірою символічна – автор уподібнює художню творчість грі: “Вірш… що
створює його інтимну сутність? Рима, асоціації, порівняння… Гра. Для
кого це? Для поганих гравців. Для тих, хто знає лише короткі та нудні
забави. Для тих, хто нічого не знає про азартні ігри на життя і
смерть… Поставити все на чарівну риму. Увесь вірш, весь його зміст – і
не програти… Вірш – гра, яка дарує людям нові світи. вірш у своїй
інтимній основі являє собою те саме, що й народна пісенька, яка грає
словами, як загадка, і все ж виражає рух людських почуттів як ніщо
інше.”
У вірші “Рондель” оспівується високе кохання. Зі спогадів автора
дізнаємося, що у пасхальні дні 1925 року він закохався у сільську пані,
елегантну, зі стрункою постаттю, по – дитячому широко відкритими очима.
Але ця пані була одружена. “Я поцілував прекрасній пані руку і дивився
їй у слід бачачи, як вона віддаляється, як вона забрала з собою всі
чари, , всю чарівність, все, що сьогодні може мати для мене значення” –
згадував поет.
Вірш є ліричним одкровенням у формі звертання чи послання до коханої.
Ліричний герой просить пробачення за те, що він посмів у мріях
поцілувати руку жінці, висловивши цим своє почуття до неї:
Ти прости і не сердься, що тебе я так палко
цілую в думках.
Неприступність твою і величчя твоє –
всі думки підкорили.
Цей цілунок – мов голуб біблейський
в чужіх небесах
Тож навіщо йому підрізати осяяні крила?
Невипадково поцілунок порівнюється у Незвала з Ноєвою голубкою,
символом духовного очищення і свободи. Почуття ліричного героя
звільняються в його уяві віід усього, що стає на заваді справжньому
коханню. У другій строфі автор порівнює себе з ченцем, який перетнув
межі обителі. Утверджується необхідність виходу у широкий світ вільних
почуттів, оскільки людина, що стримує свої почуття, на думку В.Незвала,
перестає бути людиною.
Емоційна кульмінація досягається в третій строфі, де під впливом
кохання відроджується душа ліричного героя. Ніч для нього стає
“Ренесансом” музики, що слухає його серце., а руки коханої схожі на
яскраві сузір’я, що манять до себе, як недосяжний ідеал.
Вірш написаний в формі рондели – давньофранцузської віршованої
структури, яка набула поширення в європейських літературах ХХ ст.
Складаючись у рядки, де обов’язкові римовані повтори з двох наскрізних
тем (“Пробач мені” і “ореол” коханої).
У “Ронделі” змінюється поетична манера письменника. Асоціативний
зв’язок між окремими образами (орел, голубка, ренесанс, тощо) стає більш
суб’єктивним, що надає поезії глибокого політичного впливу на читача.
“Прага з пальцями дощу” (1936).
У вірші одноіменної збірки (1936) створюється асоціативний образ Праги,
міста веж. він наскрізний для всієї збірки. “Пальці – вежі” надають
образу особливої чарівності і створюють неперевершений ореол міста в
якому переплітаються давнина і сучасність, цивілізація і природа,
загальне життя і відчуття кожної особистості. “Пальці дощу” створюють
ілюзіюдотику до “серця” Праги й до її тіла. Це образ, що об’єднує всіх в
“єдиний організм” і гармонію життя до якого поет закликає ставитися з
поваго і розумінням, з любов’ю і поклонінням.
Збірка створювалась в складний для Чехії і всього світу час –
невідворотньої загрози війни. За цих обставин краса давнього чеського
міста сприймалась поетом особливо часто.
“Прага з пальцями дощу – це пісня, ода рідному місту, освідчення йому в
коханні. Недаремно поет вживає порівняння: “Поезія її складна, але при
бажанні її завжди вгадаю я. Так ми вгадуємо думки жінок, яких кохаєм”.
Місто в поезії постає не абстраговано, а в конкретних образах
староміської площі, карлового мосту.
Захопленню поета немає меж:
Ніщо тут не відкриє таємниці!
Ані краса, ні стиль цей незбагненний
Ні Празька брама, ані Карлів міст
Ані затишна староміська площа.
Ні молода, ні старовинна Прага –
Ніщо з усього сущого, що можна
Руками збудувати й розвалити –
Ніщо тут не відкриє таємниці!
Нічого тут не зможуть пояснити.
Усі легенди золотої Праги.
У другій строфі сприйняття Праги відбувається не лише на зримому, а й
на глибокому, почуттєвому рівні. Поет прагне зрозуміти таємницю міста,
вдаючись до улюбеного прийому – синтаксичного і психологічного
паралерізму в якому через низку асоціацій розкривається секрет
чарівності Праги.
Поет прагне зафіксувати у слові принадність Праги.
Останні строфи – це заповіт майбутнім поколінням, яким поет залишає у
спадок пісню, спровнену любові до свого міста. Любов поета одухотворена.
він бачить місто не так, як інші, але своїм суто індивідуальним
почуттям, що не претендує на універсальність, він ділиться з усіма і цим
збагачує всіх.
Прагша – це символ краси й життя рідної батьківщини й поетичної музи
В.Незвала. Тому в останніх рядках В.Незвал сягає думкою в майбутнє,
вбачаючи в ньому нове відродження Праги, якій він служить все своє
життя. Але, як би не змінювалась мить, зірки над ним залишаються ті ж
самі, а зірками для поета завжди були вічні цінності – культура, правда
і людяність.
І я заповідаю вам, пражани
Своє зітхання довге на майбутнє
Заповідаю несміливу спробу
Цієї пісні про чудове місто
Ви згадуйте, хоч іноді про мене
Про те, що жив я і ходив у Празі
По-своєму навчав її любити
Навчав любити, на че іноземку.
І водночас немов сестричку рідну
Любити вільним і гарячим серцем
Розкутого і дужого звитяжця.
Любити Прагу, мов живу істоту,
Що впевнена в майбутньому своєму
Поступово відмовляючись від сюрреалізму, В.Незвал шукав нових засобів
вираження гуманістичних ідей, поєднуючи предметну конкретність і глибоку
чуттєвість, музикальність і мовні дисонанси, точну логіку і емоційну
асоціативність. Вірш “Прага з пальцями дощу” нагадує орган, який звучить
на повний голос різними тонами і відтінками і змушує людину відчути
гармонійність складного і хаотичного життя, що В. Незвал вважає
справжньою поезією.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
