Реферат на тему:

Олександр Пушкін, життя і творчий шлях

(1799—1837)

Олександр Сергійович Пушкін — великий російський національний поет,
прозаїк, драматург. Його творчість стала втіленням волелюбства,
патріотизму і могутніх творчих сил російського народу.

Геній Пушкіна стоїть біля джерел російської літератури XIX століття.
Його творче життя починається у роки національно-патріотичного
піднесення, викликаного війною 1812 року. Уже в ліцеї, у якому поет
навчався з 1811 по 1817 р., він веде активне літературне життя.
Ліцейська поезія Пушкіна вражає перш за все своєю життєрадісністю,
прославленням радощів життя. Широке відображення знаходять у ній
анакреонтичні мотиви. Веселощі, любов, дружба — найчастіші мотиви його
поезії цього періоду. Серед своїх учителів поет сам називає Гомера,
Вергілія, Горація. Надзвичайно високо він оцінює Вольтера і Мольєра.

Після закінчення Царськосельського ліцею поет проживає у Петербурзі. У
цей період його лірика особливо характерна своїми волелюбними ідеями та
настроями. Першим найвідомішим твором поета стала написана у 1818 році
ода «Вольність», де поєдналися традиції класицизму і новий, романтичний
пафос. Ідеєю патріотизму, любові до вітчизни проникнуті поезії «До
Чаадаєва», «Село». Водночас вони сповнені і виразною критикою тогочасної
дійсності. Саме в ці роки за Пушкіним утверджується слава першого поета
вольності.

Популярність поета, підсилена його прямими випадами проти
самодержавства, призводить до того, що поет був засланий царем
Олександром II на південь, в Катеринослав. До 1824 р. він жив у Кишиневі
і Одесі, а згодом був переведений у псковський маєток своїх батьків —
село Михайлівське. В цей період своєї творчості, який можна назвати
романтичним, Пушкін створив цикл поем («Кавказький бранець»,
«Брати-розбійники», «Бахчисарайський фонтан»), почав писати роман у
віршах «Євгеній Онєгін». Мовби підсумковим твором життя на півдні стала
поезія «До моря», у якій поет прощається з морською стихією, яка стала
для нього символом свободи.

У Михайлівському геній Пушкіна досяг зрілості, в його творчості вже
домінує реалістичний струмінь. Саме тоді були написані народна драма
«Борис Годунов», багато шедеврів пушкінської лірики.

У 1826 р., після придушення повстання декабристів, новий цар Микола І
викликав Пушкіна у Москву і, бажаючи підкупити поета і одночасно
привернути на свій бік суспільну думку, «вибачив» Пушкіна і нав’язав
йому свою цензуру. Все подальше життя поета проходило під наглядом
жандармів та царського двору. Проте О.Пушкін не відмовився від своїх
переконань і до кінця днів був противником самодержавства. «Полтава»,
«Домик в Коломні», «Маленькі трагедії», «Повісті Бєлкіна», надзвичайно
багата лірика — основні підсумки пушкінської роботи 1826 — 1830 рр.
Окрім того, восени 1830 р. був закінчений «Євгеній Онєгін» — вершинний
твір поета, що писався більше семи років. Уперше в російській літературі
настільки широко й реалістично була відтворена ціла історична епоха,
показана сучасна дійсність, усі зрізи тодішнього суспільства Росії
знайшли своє художнє втілення у романі.

В 30-х роках у творчості Пушкіна переважає проза («Дубровський», «Пікова
дама», «Капітанська дочка», «Історія Пугачова»). Але в цей же час ним
створена поема «Мідний вершник», казки у віршах, «Пісні західних
слов’ян» і прекрасна за філософською глибиною лірика.

Трагічна смерть Пушкіна сколихнула всю Росію. Від дня повстання
декабристів на вулицях Петербурга не було стільки народу. Горе і
обурення Росії висловив своїм віршем «Смерть поета» Лєрмонтов. Дуель і
смерть Пушкіна була трагічним завершенням тієї боротьби, яку вів
геніальний поет за долю російської літератури.

Пушкіну були добре знайомі українська народна поезія і українська
історія. Ще в ліцейські роки він пише вірш «Козак», що є наслідуванням
української народної пісні У період свого південного заслання він певний
час жив у Катеринославі, Одесі, бував у Києві, милувався красою
української природи, заслухувався піснями українських кобзарів і
лірників. В своїх замітках з російської історії XVIII ст. він ставив у
вину Катерині II те, що вона «закріпачила вільну Малоросію».

Творчість О.С.Пушкіна знав і любив Т.Шевченко, вірші його він цитував
напам’ять, про що згадує у своєму щоденнику.

Ще за життя Пушкіна твори його перекладали на українську мову
Л.Боровиковський і Є.Гребінка, а згодом — С.Руданський, П.Грабовський та
М.Старицький. І.Франко переклав усі драматичні твори поета. XX століття
до сузір’я перекладачів поета вписало імена М.Рильського, П.Тичини,
М.Бажана та ін.

Похожие записи