“Жил на свете рицар бедный…”

А. Пушкін

Коротке життя Олександра Олександровича Блока (1880-1921) відокремлена
від нас вже десятиріччями. І кожне з цих десятиріч наповнене подіями
великого історичного значення.

Але, чим дальше відходимо в ми в часі від Блоку, тим ближче до нас
основне, головне в його творчості, яке звільнене від всього часового,
раптового, наносного, ти ясніше його живий зв’язок з духовним життям
людини нашого часу.

Це відчуття близькості Блока сучасності чудово показав поет Олександр
Прокоф’єв:

Александру Блоку

«Опять над полем Куликовым…»

А.Блок

Звал стихами и зови, зови,

Чтоб признался я в своей любви.

Снова признаюсь,

Даю присягу:

Я с твоим стихом в могилу лягу!

Сам читал и мне не раз читали,

Когда пальцы в пальцы заплетали!

Когда солнце опускалось низко,

Когда губы были очень близко,

Когда губы ближе не бывают,

Когда все на свете забывают!

Сам слыхал и слышали другие,

Те, чьи косы длинные, тугие,

Как в стихе летело слово в слово,

То, как сон, а то, как явь сурово.

Видел сам, со мной другие тоже:

Словно саблей, вынутой из ножен,

Словно на июльском солнце блещет,

Бьется,

Льется,

Гнется

И трепещет!

Да, все чаще, чаще, а не реже,

Я стихами о России брежу…

Цей живий зв’язок поета наших днів з художником, творчий розквіт якого
відокремлений від нас більше ніж півсторіччям, дуже повчальний.

Справжнє мистецтво живе людиною. Його сила і значення втому, що
створюючи образи людей і картини дійсності, воно включає нас в
безкінечно різний і складний процес життя, перетворює нас в його
учасників, допомагаючи нам вийти далеко за межі свого безпосереднього
досвіду.

Ця правда життя, ця людяність, яка заключна в творах мистецтва,
зберігають силу дії далеко за межами тих епох, в які вони створюються,
переростаючи воззрения самих художників, які пов’язані і обмежені в
поглядах на світ предрассудками свого класу і свого часу.

Тому і живе для нас творчість Олександра Блока.

У нього є вірш, який міг бути епіграфом до всієї його творчості:

О, я хочу безумно жить!

Все сущее – увековечить,

Безличное – вочеловечить,

Несбывшееся – воплотить!

Пусть душит жизни сон тяжелый,

Пусть задыхаюсь в этом сне;

Быть может, юноша веселый

В грядущем скажет обо мне:

Простим угрюмство – разве это

Сокрытый двигатель его?

Он весь – дитя добра и света,

Он весь – свободы торжество!

5 февраля 1914 г.

Але мрія про щасливу та вільну людину зіткнулася з неподоланою та
безжалісною реальністю, і це невирішене протиріччя оприділяло трагічну
контрастність творчості Блока; образ веселого хлопця витіснявся в його
поезії образом мерця, який ходить серед людей.

Через всю лірики проходить образ одинокої, помираючої людини, і за цим
трагічним характером читач побачить той склад життя, який привів людину
до падіння та загибелі в старому світі.

Я пригвожден к трактирной стойке.

? n

2 n | ? o

0

p

®

?

??????? – равно.

Вон счастие мое – на тройке

В серебристый дым унесено…

26 октября 1908 г.

Але Блок не був би великим поетом, якщо б він лишився в стороні від
могутнього підйому визвольної боротьби в Росії. Тема Батьківщини з все
більшою повнотою входить в його творчість, його вірші про Росію звучать
з некрасовською силою і простотою.

В голодной и больной неволе

И день не в день, и год не в год.

Когда же всколосится поле,

Вздохнет униженный народ?

15 февраля 1915 г.

Які би не були міцні зв’язки з його старим світом (сім’я, середовище,
виховання, літературні зв’язки, багато в його світопізнанні), він рвався
вперед, до іншого, нового світу людських відносин.

“Минуле дивиться в майбутнє”, — так говорив він про сенс поетичної
творчості, і це точніше всього оприділює саме його поезію.

Ось чому Блок зразу став на сторону Жовтневої революції і створив поему
“Дванадцять”, яка стоїть на початку радянської поезії.

Конфлікт Блока з життям, з оточуючим його суспільним укладом, з усім
його середовищем був глибоко трагічним. Дуже здалека, помиляючись, йшов
він до народу, к батьківщині, до революції. Але людська трагедія, але
смерть людини може бути гарантією майбутньої перемоги, якщо смерть ця
свідчить про підвищення інших величин людського духу.

Ця велич і зближує Блока, його творчість з нашим часом. Ліричний герой
його поезії – це людина в повному змісті цього слова. Костянтин Федин
зберіг слова М.Горького про Блока: “Особливо раджу познайомитися з
Олександром Блоком. Обов’язково познайомтесь. Це… Це…

Горький мовчить, шукаючи правильне слово. Але слово не знаходиться. Він
з нетерпінням, але майже безмовно барабанить пальцями по столу. Раптом
піднімається та випрямляється – дуже високий, худий – повільно проводить
рукою зверху вниз, від голови до ніг.

Людина, — вимовив він тихо и на мить стоїть не рухаючись”.

Велич Блока як художника складається в тому, що він зумів відчути
основні протиріччя своєї епохи і з великою художньої силою перевести їх
на мову лірики, тобто показати, як відображались вони в самих глибинах
людської свідомості.

В епоху бурь и тревог, — казав він, — нежнешие и интимнишие стремления
души поета также преисполняются бурей и тревогой.”

Ось чому історія души поета, яка росказана в його віршах, з відвертістю
виступає перед нами і як історія його епохи.

Похожие записи