Образ землі у романі “Сто років самотності” Г. Гарсіа Маркеса, повісті
“Fata morgana ” М. Коцюбинського та міфі про Антея.
“Яка ж ти прекрасна, земле…”
М. Коцюбинський
Земля – одвічна колискова людства, шлях до порятунку. Це зрозуміли ще
давні греки, увіковічивши цю істину у міфі про Антея. З часом класики
світової літератури надали цьому питанню філософсько-психологічного
звучання. Зупинюсь на творах “Сто років самотності” Маркеса і “Fata
morgana ” М.Коцюбинського: розгляну їх у порівнянні з міфом про Антея. У
всіх згаданих творах земля постає святинею, яка надає сили і снаги,
проте у кожному творі образ землі поглиблюється, глобалізується (від
міфу до роману). Так у грецькому міфі Геракл перемагає титана Антея,
піднявши його над землею, з якої він черпав сили. Але фізична смерть
героя сприймається як духовний занепад того, хто відірвався від
матері-землі. Образ землі у повісті “Fata morgana ” має дещо інше
звучання. Селяни все життя обробляли панську землю, яку любили наче
рідну. І ця любов до землі стала поштовхом людей до духовного зростання,
до боротьби за свої права.
Земля у романі Маркеса постає в іншому аспекті, сповнена філософсько –
психологічного змісту. Ідея її зображення збігається із повістю “Fata
morgana ” , і з міфом: земля – скарбниця з якої черпає свої сили народ.
Проте Маркес вбачає в землі єдиний порятунок людства; висловлює надію на
те, що здеморалізоване, порублене, самотнє і , здавалось би, втрачене
покоління знайде спасіння, тримаючись землі, людство може знайти
взаєморозуміння, солідарність, яка протилежна самотності. А той, у кого
є рідна земля, – частина народу, а отже – не самотній. І життя його
сповнене глибокого сенсу творіння прекрасного…
Учня 7 класу
Чиборака Івана
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter