Коломийський коледж комп’ютерних наук

Кафедра діловодства

і соціальних робіт

Реферат

на тему:

“Міфологія

Стародавнього Риму”

Виконала:

студентка групи КД-21

Гуцуляк В.

Перевірив:

Самокишин Т.І.

Коломия — 2002

Що таке міфи? У повсякденному розумінні — це насамперед
античні, біблійні й інші стародавні «казки» про створення світу і
людини, розповіді про діяння древніх богів і героїв.

Саме слово «міф» має давньогрецьке походження й означає саме
«переказ», «сказання». Європейським народам аж до XVI-XVII ст. були
відомі лише знамениті і понині грецькі і римські міфи, тільки
пізніше їм стало відомо про арабських, індійських, німецьких,
слов’янські сказання та їх героїв.

Починаючи з III в. до і. э. на римську релігію, а звідси і на римську
міфологію дуже сильний вплив стала робити грецька релігія. Римляни
ототожнили з грецькими богами своїх абстрактних богів. Так, Юпітер був
ототожнений із Зевсом, Марс з Аресом, Венера з Афродітою, Юнона з
Герой, Мінерва з Афіною, Церера з Деметрой і ін.

Серед римських численних богів виділилися під впливом грецьких
релігійних уявлень головні олімпійські боги: Юпітер — бог неба, грому і
блискавки. Марс — бог війни, Мінерва — богиня мудрості, покровителька
ремесел, Венера — богиня любові і родючості. Вулкан — бог вогню і
ковальського ремесла, Церера — богиня рослинності. Аполлон — бог сонця
і світла, Юнона — покровителька жінок і шлюбу, Меркурій — вісник
олімпійських богів, заступник подорожан, торгівлі, Нептун — бог
морячи, Діана — богиня місяця.

Одним із шанованих чисто італійських божеств був Янус, який
зображався з двома обличчями, як божество входу і виходу, усякого
початку. Олімпійські боги вважалися заступниками римської громади і
шанувалися патриціями. Плебеї ж особливо шанували божественну трійцю:
Цереру, Лібору, Прозерпіну — богиню рослинності і Лібора — бога вина
і веселощів.

Римський пантеон ніколи не залишався замкнутим, у його склад
приймалися іноземні божества. Вважалося, що прийом нових богів
підсилює міць римлян. Так, римляни запозичали майже весь грецький
пантеон, а наприкінці III в. до н. е. було введене шанування Великої
матері богів із Фрігії. Завоювання багатьох заморських територій,
особливо елліністичних держав, познайомило римлян з елліністичними і
східними богами, що знаходять шанувальників серед римського населення.
Прибувавші в Рим і Італію раби сповідали свої культи, тим самим
поширюючи інші релігійні погляди.

На думку стародавніх римлян, для того щоб боги піклувалися про людей
і про державу, їм потрібно було приносити жертви, підносити
молитви-прохання і робити особливі ритуальні дії. Особливі колегії
знаючих людей — жреців — спостерігали за культом окремих богів, за
порядком у храмах, підготовляли жертовних тварин, стежили за точністю
молитов і ритуальних дій, могли дати пораду, до якого божества
звернутися з потрібним проханням.

Міфологія Стародавнього Риму носила печатку формалізму і тверезої
практичності: від богів чекали допомоги в конкретних справах і тому
скрупульозно виконували встановлені обряди і приносили потрібні жертви.

У відношенні до богів діяв принцип «я даю, щоб ти дав». Римляни
звертали велику увагу на зовнішню сторону релігії, на дріб’язкове
виконання обрядів, а не на духовне злиття з божеством.

Римська міфологія не збуджувала священного трепету, екстазу, що
опановують віруючим. От чому римська релігія при зовнішньому дуже
суворому дотриманні усіх формальностей і обрядів мало торкалася почуття
віруючих, породжувала незадоволеність. З цим зв’язане проникнення
іноземних, особливо східних, культів, що часто відрізняються
містичним і оргіастиченим характером, деякою таємничістю.

Особливо широко поширювався культ Великої матері богів і культ Діоніса —
Вакха, зарахованих в офіційний римський пантеон. Римський сенат уживав
заходів проти поширення оргіастичних східних культів, вважаючи, що
вони підривають офіційну римську релігію, з яким зв’язувалася міць
Римської держави і його стійкість. Так, у 186 р. до н. е. були
Заборонені розгнуздані вакханалії, зв’язані з обрядами культу Вакха —
Діоніса.

Серед усієї безлічі міфічних переказів і розповідей Стародавнього Риму
прийнято виділяти кілька найважливіших циклів. Назвемо їх:

* космогонічні міфи — міфи про походження світу і вселеної,

* антропогонічні міфи — міфи про походження людини і людського
суспільства,

* міфи про культурних героїв — міфи про походження і введення тих чи

інших культурних благ,

* есхатологічні міфи — міфи про «кінець світу».

Міфи про культурних героїв оповідають про те, як людство опановувало
секретами ремесла, землеробства, осілого життя, користування вогнем –
інакше говорячи, як у його життя впроваджувалися ті чи інші культурні
блага.

Розмаїта й багата палітра образів давньоримської міфології. В багатьох
міфах розповідається про народження богів – фантастичних істот, що
уособлювали різні природні явища – грім, блискавку, вогонь, воду. В
кожному природному явищі римляни, як і інші народи, вбачали надприродну
силу, втілену в людській подобі.

Стародавні римляни, як і інші давні народи, вважали: різні лиха, що їх
зазнавали люди – хвороби, смерть, посуха, паводок, пожежа, — за кару
богів, розгніваних якимись поганими вчинками людей. Вони вірили, що боги
з висоти свої величі стежать за ними і оцінюють їхню поведінку,
винагороджуючи шанобливих і караючи неслухняних.

Часто в римських міфах діють фантастичні істоти – чудовиська.

Неможливо переоцінити значення римської міфології для світової
культури. Багато поколінь письменників і художників брали і беруть
образи для своїх творів з римської міфології. Звичайно, Древня Греція
виступає батьківщиною давньої міфології, і римська міфологія тісно
переплетена з грецькими міфами, однак це аж ніяк не позбавляє її
індивідуальності і яскравості, древньої довершеності і багатої уяви
стародавніх римлян.

Яку ж роль грали міфи і міфотворчість Стародавнього Риму в історії
людського суспільства і людської культури?

* Вони по своєму пояснювали світ, природу, суспільство, людину.

* Вони у своєрідної, дуже конкретній формі встановлювали зв’язок між
минулим, сьогоденням і майбутньому людства.

* Вони були каналом, по яких одне покоління передавало іншому

накопичений досвід, знання, цінності, культурні блага, знання.

Використана література:

Мусієнко М.С. Древній Рим і його культура. – К., 1999.

Галанічєв І.М. Міфи Стародавнього Риму. – К., 1989.

Смик К.І. та ін. Стародавній Рим і Греція. – К., 2000.

Похожие записи