РЕФЕРАТ

на тему:

Корифей давньоримської літератури –

Вергілій

Відомостей про Вергілія небагато, вони дійшли до нас у вигляді
розрізнених цитат у пізніших римських авторів, а також у складі семи
коротких начерків життєписів знаменитих людей, які належать Светонію
(часто ці нариси приписують Елію Донату через те, що текст зберігся в
його рукопису). Деякі незалежні біографічні відомості містяться в
Життєписі з Бернського рукопису. Ймовірно, всі біографії мають джерелом
записки сучасників Вергілія.

Серед імен Вергілія, Публій цілком звичайне для римлянина, інші два,
очевидно, мають етруське походження, хоча ім’я Вергілій носили багато
хто з латинів. Батько поета був, імовірно, латином, чий рід декількома
поколіннями раніше осів у північній Італії, що називалася тоді
Цізальпійською Галлією. Про його життя ми майже нічого не знаємо.
Повідомляється, що він був гончаром або навіть посильним, що оженився на
дочці свого хазяїна, а потім промишляв розведенням бджіл і продажем
лісу. Безсумнівно, у нього була невелика садиба. Ім’я матері Вергілія,
Магія Полла, також звучить на етруський штиб. У Вергілія були щонайменше
два брати, але до його повноліття родичі, певно, вже померли.

Вергілій народився 15 жовтня 70 до н.е. біля Мантуї, в селищі Анди
(часто його ототожнюють з суч. П’єтоле). За переказом Светонія, його
матері під час вагітності наснилося, начебто вона народила лаврову
гілку, що, торкнувшись землі, відразу пустила корені і виросла в зріле
дерево з безліччю різних плодів і квітів. Вергілій дістав гарну освіту,
до 15-літнього віку в Кремоні, а потім у Медіолані (суч. Мілан).

Приблизно у віці 19 років (бл. 51 до н. е.) Вергілій приїхав до Риму
навчатися риториці, у ті часи обов’язкової частини вищої освіти,
необхідної для політичної кар’єри. Пробувши в Римі близько року, він
приєднався до заснованого Філодемом в Неаполі гуртка епікурейців, який
очолював Сірон. Вергілій готувався до кар’єри адвоката, але природна
сором’язливість визначила його життя як поета.

Светоній пише, що Вергілій був великого зросту, міцної статури, на
обличчя смаглявий, скидався на селянина, але не відрізнявся міцним
здоров’ям; особливо страждав він животом, горлом, головним болем і часто
пускав собі кров. Помірний у їжі й вині, він полюбляв хлопчиків, і
особливо любив Цебета та Олександра, якого йому подарував Азіній Полліон
і який у другій еклозі «Буколік» названий Алексідом. Ходили чутки, що
жінка на ім’я Плотія Гієрія пропонувала Вергілієві співжиття з нею, але
той рішуче відмовився. В іншому він був все життя настільки чистий і у
висловлюваннях, і у думках, що в Неаполі його звичайно називали Парфеній
(гр. «дівчина», з натяком на цнотливість); а коли він, приїжджаючи
зрідка до Риму, показувався там на вулиці і люди починали ходити за ним
по п’ятах і показувати на нього, він укривався від них у найближчому
будинку.

У політичному житті Вергілій не брав участі, але завдяки щедротам
друзів, його статок досяг десяти млн. сестерціїв, він мав будинок на
Есквіліні, поруч з оселею Мецената. Близько 41 до н. е., після вбивства
Цезаря, маєток було віднято в нього для роздачі ветеранам нового владики
Рима, Октавіана Авґуста. Поет поспішив до Риму і за допомогою своїх
друзів домігся повернення власності.

У Неаполі або поблизу нього Вергілій прожив майже все своє життя. Він
лише зрідка відвідував Рим, бував на Сицилії й у Таренті, один раз
відвідав Грецію.

На п’ятдесят другому році життя (19 до н.е.) Вергілій пустився у велику
подорож Грецією, щоб наступні три роки займатися відшліфовкою своєї
поеми «Енеїда». Прибувши до Афін, Вергілій зустрівся тут з Октавіаном
Авґустом, після чого вирішив відмовитися від поїздки і повернутися з ним
до Італії. При огляді Мегар він серйозно занедужав, на кораблі хвороба
ще підсилилася, і незабаром після прибуття в Брундизій Вергілій помер 20
вересня 19 до н.е.

Прах його перенесли до Неаполя і поховали біля другого каменя на
Путеоланському шляху; для своєї гробниці він склав наступний двовірш:

У Мантуї був я народжений, у калабрів помер, спочиваю

У Парфенопеї; я оспівував пасовища, села, вождів.

Де пасовища — натяк на твір «Буколіки», села — на «Горгіки», вождів — на
«Енеїду».

Половину майна він заповів Валерію Прокулу, своєму зведеному брату,
чверть — Октавіану Авґусту, дванадцяту частину — Меценату, інше — Луцію
Варію та Плотію Тукку. За Светонієм, ще до від’їзду з Італії Вергілій
домовлявся з Варієм, що якщо з ним що-небудь трапиться, той спалить
незавершену «Енеїду»; але Варій відмовився. Вже перебуваючи при смерті,
Вергілій наполегливо вимагав свою книжкову скриньку, щоб самому її
спалити; але коли ніхто йому не приніс, він більше не зробив ніяких
особливих розпоряджень щодо цього і доручив свої твори Варію і Тукку з
умовою, щоб вони не видавали нічого, що не видано ним самим. Але, на
щастя, за наказом Октавіана Авґуста «Енеїда» була видана з незначними
виправленнями.

Перші поетичні спроби Вергілія відносяться до шкільних років і написані
у дусі пануючого тоді «неотеричного» напряку, головним представником
якого був Катулл; для цього напряму була характерна байдужність до
політичних і соціальних проблем, що розвинуласа в розорених
громадянськими війнами групах середніх римських станів, і
індивідуалістичне ставлення до життя. «Неотерична» поезія, розрахована
на невелике і замкнуте коло освічених читачів, культивувала винятково
малі жанри, головним чином епіграми і невеликі поеми за зразком
елліністичних «епіллій».

Розроблялися переважно міфологічні теми з наголосом на патетичні
положення і на зображення щиросердних переживань героїв. Невеликі
розміри поем компенсувалися ретельною обробкою вірша, наближенням його
до суворих норм елліністичної метрики і щедро розсипаними блискітками
«ученості»; оригінальність творчості цінувалася нижче, ніж стилізація і
переробка уже наявного в літературі матеріалу. Ці настрої обумовили
вибір у філософські вчителі епікурейця Сірона, представника вчення, що
закликало до повного суспільного індиферентизму. У літературних колах, з
якими Вергілій зав’язав міцні зв’язки, він вправлявся у складенні
жартівливих епіграм у стилі Катулла.

Початком своєї літературної діяльності сам поет вважав «Буколіки». Вони
складаються з 10 еклог (тобто «обраних віршів»), з яких 6 є діалогами
між пастухами; найчастіше пастухи змагаються між собою в співі (еклоги
3, 5, 7, 8), вимовляючи при цьому або цілі вірші (екл. 5 і 8), або
перекидаючись репліками в 2 (елк. 3) або 4 (екл. 7) вірша. Ці короткі
пісеньки, відтворюючи іноді прийоми народного стилю (паралелізм членів,
приспів), були досить придатним матеріалом для реформи поетичної мови,
зробленої Вергілієм і яка стала основою для всього подальшого розвитку
римської поезії. Довгі і заплутані періоди стародавньої римської поезії
(іноді до 20 віршів) Вергілій замінив короткими реченнями з ясним
членуванням на частини і без накопичення підрядних, переніс таким чином
у поетичну мову навички античної художньої прози. Кожна еклога є
складною мозаїкою мотивів і окремих висловів, запозичених з різних
віршів Феокріта. Але в той час коли у грецького поета іноді ще
зустрічаються жанрові картинки, у Вергілія побутовий матеріал відіграє
незначну роль.

Центр ваги — у переживанні пастухів, що віддаються любові і поезії;
охоче вводяться і народні повір’я. Пастухи Вергілія — цілком умовні
фігури для проголошення плавних віршів у «ніжному» стилі з гостро
відточеними сентенціями, котрі поет найчастіше більше цінкє, ніж сувору
витриманістю ситуації цілого вірша.

Події громадянської війни, що почалася після вбивства Цезаря, служать
матеріалом для діалогів між пастухами в еклогах 1 і 9; у 1 еклозі до
вуст пастуха Тітіра вкладена хвала божественному юнаку, що дозволив йому
залишитися на своїй ділянці, у те час як усі сусіди вигнані. Зовсім
особливе місце займає знаменита 4 еклога, що є хвалою новому політичному
порядкові, убраною у форму оракула, котрий провіщую близьке народження
нового бога, що врятує світ. Древні християни бачили в цьому хлопчику
Христа; 4 еклога дійсно ґрунтується на тих самих релігійних уявленнях
еллінізму, з яких згодом виросло християнство. «Буколіками» Вергілій
звернув на себе увагу Октавіана і його сподвижника Мецената, що були
зацікавлені в літературній пропаґанді ідеологічних основ нового ладу.
Цей лад вимагав нової державницької ідеології, пофарбованої в романтичне
преклоніння перед римською стародавністю.

На пропозицією Мецената Вергілій пише «Георгіки», дидактичну поему про
сільське господарство і працює над ними 7 років (приблизно 37-30 до н.
е.). Поета привабило завдання боротьби з матеріалом, що важко піддається
естетическому оформленню, і він виконав його з набагато більшим успіхом,
ніж елліністичні автори дидактичних поем. «Георгіки» складаються з 4
книг: 1. Про посівне господарство, 2. Про культуру винограду і
плодоносних дерев, 3. Про скотарство, 4. Про бджіл — звичайний порядок
розташування в римських сільськогосподарських творах. Поема розцвічена
стилістичними орнаментами, блискучими описами, картинами стилізованої в
ідилічні тони сільського життя.

При стилістичній обробці Вергілій широко використовував старий
літературний матеріал, відповідно до традицій «неотериків», які залишили
глибокий слід на усій творчості Вергілія. Спокійну об’єктивність
дидактичної поезії еллінізму він замінює високим пафосом, що досягає
найбільшої напруженості в численних відступах, серед яких слід особливо
зазначити хвалу Італії і хвалу мирному сільському життю в другій книзі
як літературне оформлення актуальних політичних гасел. По всьому твору
розсипані хвали Октавіану.

Головний твір Вергілія — героїчна поема «Енеїда». В основі її лежить
сказання про благочестивого троянця Енея, сина Анхіза й Венери, що втік
під час пожежі Трої в латинську землю. За офіційною версією римляни
вважалися нащадками троянців, а рід Юліїв, до якого зараховував себе
Октавіан Авґуст, вів своє походження від самого Енея.

Поема Вергілія мала стати хвалою предкам Октавіана і древніх
установлень, реставратором яких той себе вважав. Новий літературний
смак, що звернувся до класичних зразків, вимагав створення великого
епосу, збагаченого новим соціально-політичним і релігійно-філософським
змістом; і Вергілій створив новий тип епічної поеми. У побудові «Енеїди»
підкреслене прагнення створити римську паралель поемам Гомера. Більшість
мотивів «Енеїди» Вергілій знайшов вже в існуючих обробках сказання про
Енея, але вибір і розташування їх належать самому Вергілію і
підпорядковані його поетичному завданню.

Вергілій, читаючий “Енеїду”

Не тільки в загальній побудові, а й у цілому ряді сюжетних деталей і в
стилістичній обробці (порівняння, метафори, епітети тощо) виявляється
бажання Вергілія «суперничати» з Гомером. Тим різкіше виявляються
глибокі відмінності. «Епічний спокій», любовне вимальовування деталей не
приваблюють Вергілія. «Енеїда» являє собою низку оповідань, повних
драматичного руху, строго концентрованих, патетично напружених; ланки
цього ланцюга з’єднані майстерними переходами і спільною
цілеспрямованістю, що створює єдність поеми. Рушійна її сила — воля
долі, котра веде Енея до заснування нового царства в латинській землі, а
нащадків Енея до влади над світом. «Енеїда» повна оракулами, віщими
снами, чудесами і знаменнями, що керують кожною дією Енея і провіщають
прийдешню велич римського народу і звитяги його діячів аж до самого
Октавіана Авґуста. Масових сцен Вергілій уникає, виділяючи звичайно
кілька фігур, щиросердечні переживання яких і створюють драматичний рух.
Драматизм посилюється стилістичною обробкою: Вергілій майстерним добором
і розташуванням слів вміє додавати стертим формулам повсякденної мови
велику виразність і емоційне забарвлення.

У зображенні богів та героїв Вергілій ретельно уникає грубе і комічне,
котре так часто має місце в Гомера, і прагне до «блогородних» афектів. У
ясному членуванні цілого на частин й у драматизації частин Вергілій
знаходить потрібний йому середній шлях між Гомером і «неотериками» і
створює нову техніку епічного оповідання, що протягом століть слугувала
зразком для наступних поетів.

Щоправда, герої Вергілія атомістичні, вони діють поза середовищем і є
маріонетками в руках долі, але таке було життєвідчування атомізованого
суспільства елліністичних монархій і Римської імперії. Головний герой
Вергілія, «благочестивий» Еней, з його своєрідною пасивністю в
добровільному підпорядкуванні долі, втілює ідеал стоїцизму, що став
майже офіційною ідеологією. І сам поет виступає як проповідник стоїчних
ідей: картина підземного царства в 6 пісні, з мученнями грішників і
блаженством праведних, намальована відповідно до уявлень стоїків.
«Енеїда» була закінчена лише начорно. Але й у цьому «чорновому» вигляді
«Енеїда» відрізняється високою досконалістю вірша, поглиблюючи реформу,
розпочату в «Буколіках».

Вергілію приписувався ще ряд дрібних творів. Безсумнівно справжніми є
лише деякі вірші з «Каталептон». Автентичність інших сумнівна.

Дуже скоро Вергілій став класиком. Уся пізніша римська поезія повна
запозичень з Вергілія. Згадане вище тлумачення 4 еклоги додавало
Вергілію особливе значення й в очах християн як у стародавності, так і в
середні віки; тому твори його дійшли в дуже великій кількості списків.

Вергілій з музами (древня мозаїка)

Вергілій вважався джерелом знання, навіть «чарівником», носієм вищого
одкровення, за книгами Вергілія ворожили.

Дуже великий вплив Вергілія на латинську поезію середніх століть: часто
з окремих віршів Вергілія складалися нові твори. Вплив Вергілія помітний
і на середньовічному епосі на народних мовах. Данте обрав Вергілія у
провідники пеклом і чистилищем. У XVІ-XVІІІ ст. Вергілія вважали
найбільшим світовим поетом, знаходячи його більш «галантним», ніж Гомер.
Героїчна і пастушача поема цього часу розвивається під знаком
наслідування Вергілію; комічна поема охоче пародіює його («травестія»,
«бурлеск»), напр. «Перелицьований Вергілій» Скаррона (1648—1653),
«Виргилиева Енеида, вывороченная наизнанку» Н. П. Осипова й О.
Котельницкого (1791) і знамените українське «перелицювання» І.
Котляревского (1798).

Список використаної літератури

Гаспаров М. Вергілій — поет майбутнього//Вергілій. Буколіки. Георгіки.
Енеїда.— М, 1979;

Старостина Н. А. «Буколіки» Вергілія: Деякі особливості жанрової
структури // Питання класичної філології.— 1971.— №3-4;

Тахогоди А. А Хронічні мотиви в «Енеїді» Вергілія як одні з принципів
стилю // Питання класичної філології:— 1973:— №5.

PAGE

PAGE 5

Похожие записи