Реферат

на тему:

Київ у житті та творчості М.Булгакова

Чимало читачів булгаковської «Білої гвардії», і особливо читачі-кияни,
переконані в тому, що дія роману відбувається в Києві. Це так, але не
зовсім — уточнює Мирон Петровський. Дія роману відбувається в Місті, що
схоже не лише на Київ, а й на Єрусалим. Булгаков міфологізував Київ,
точніше створив міф про велике Місто-Град, проте крізь цей міф
невблаганно просвічують реальні київські риси. Місту-Граду та його
взаєминам із численними Майстрами булгаковських творів і присвячено
книжку Мирона Петровського «Мастер и Город. Киевские контексты Михаила
Булгакова» (2001, 367 с.), яка вийшла у видавництві «Дух і Літера».

«Киев у Булгакова не в изображении родного города, — пише Петровський, —
не в названиях киевских реалий, вообще не в «теме», — он в самой
структуре мышления писателя, в типологии его творчества. (…) Его
(Булгакова. — О.Р.) модель мира была киевоцентричной. Он, если можно так
выразиться, мыслил Киевом».

Присутність Києва в структурі мислення й типології творчості письменника
справді може й не «задавати» наявність у тексті київських реалій. Тільки
про які б міста не писав Михайло Панасович, усі вони — Москва, Єрусалим
і навіть Париж — здаються двійниками Києва-граду, що випадково забрели
до чужих земель. Так, у «Театральному романі» («Записках небіжчика»)
Максудову вказують на наявний у його романі київський пейзаж («зоряні
ночі українські», «рокіт Дніпра», «запахи акації» і «сріблясті тополі»),
але всього цього, як стверджує Максудов, у його романі зовсім немає.
Тополь, акацій і зоряних українських ночей у Максудова в «Чорному снігу»
справді немає, однак Київ і київська тема є. Тільки вона, як і в самого
Булгакова, в іншому — у відчутті катастрофи, що насувається, в
апокаліптичних мотивах, у заграві за вікнами і крові на снігу.

І ця апокаліптика пов’язана з тим, що, як вважає Мирон Петровський, у
всіх своїх текстах Булгаков розповідає про загибель Міста, що одночасно
й Київ, і Єрусалим, і Рим. Любителів прямолінійного патріотизму така
багатошаровість і еклектичність булгаковського Києва може шокувати,
особливо якщо поставити в цей ряд ще й Москву, але киянин Булгаков саме
тому киянин повною мірою, що до всього ще й космополіт. І світ бачиться
йому у вигляді величезного Міста-Граду, на який з усіх боків насувається
хаос, що загрожує поглинути його. Пам’ятаєте, в «Мастере и Маргарите»:
«Тьма, пришедшая со Средиземного моря, накрыла ненавидимый прокуратором
город…»

Протистоянням Міста й сил ентропії завжди переймався Булгаков, щоправда,
далеко не завжди оптимістичними були його прогнози щодо того, хто візьме
гору. Мирон Петровський у книжці «Мастер и Город. Киевские контексты
Михаила Булгакова» досліджує художній розвиток цього протистояння в
текстах Булгакова — від ранніх творів до «Батума».

У «Батумі» остання опозиція зводиться на ніщо страшним і згубним
перетворенням майстра на вождя, щоправда, це від початку, якщо так можна
висловитися, — трохи зіпсований майстер, самозваний претендент у
майстри. Або як стверджує Мирон Петровський: «Перед нами пьеса о
переходе пророка в «инобытие» вождя». Хоча, попри песимізм, який
оволодів ним наприкінці життя, Булгаков обмежився лише п’єсою «о
переходе пророка в «инобытие» вождя», а не про перехід Міста в інобуття
хаосу. Людина може спокуситися, Місто — ніколи. Град небесний із
градоначальником Ієшуа Га-Ноцрі ніби ширяє над усіма булгаковськими
містами, вказуючи на їх небесну, не підвладну тлінню серцевину. Тому й
Максудов — один із численних булгаковських Майстрів — син
віце-губернатора, що лякає Івана Васильовича, який очолює в
«Театральному романі» Незалежний театр. Зв’язок Майстра й Міста, хоч як
би іронічно він подавався, незмінно наявний у булгаковських текстах.
Книжку Мирона Петровського й присвячено цій незмінній парі — Місту, що
супроводжує Майстра в усіх його мандрах, і Майстру, що не втомлюється
живописати Місто.

«Предстоит ли художнику-живописцу нарисовать портрет, написать пейзаж
или построить жанровое полотно — он все равно окунает кисти в свою
палитру, — так Булгаков окунает свои кисти в Киев, что бы ни предстояло
ему изобразить». Ця цитата з книги Мирона Петровського (розділ «Миф о
городе и мифологическое городоведение») немов принижує Київ перш ніж
його возвеличити. «Палітра? І тільки?» — розчаровано запитаєте ви. А
хіба цього замало? Адже співав Окуджава: «Живописцы, окуните ваши кисти
() В суету арбатских улиц и дворов…» — і Арбат — це не лише не
принижувало, а навіть навпаки. Мислити Києвом зовсім не означає
навчитися без виправлень його «переписувати». Києвоцентричність
булгаковської творчості полягає не в «переписуванні» рідного міста, а в
рідкісній здатності розмовляти з Містом за допомогою текстів, на які
саме воно й надихнуло, а потім дарувати ці розмови нам.

Похожие записи