Реферат на тему:

“Історичний портрет Шарля де Голя”

Історія Франції в останні п’ятдесят років нерозривно зв’язана з ім’ям
генерала Шарля де Голля. Життя цієї чудової людини — політичного і
державного діяча — тісно переплелася з долею його країни і народу. Своєю
діяльністю де Голль наклав значний відбиток на весь хід політичного
розвитку військової і післявоєнної Франції і вніс величезний вклад у
політичну історію французької держави в сучасну епоху.

Шарль де Голль народився 22 листопада 1890 року. У 1907 році батько
посилає його навчатися в Бельгію. Він займається в спеціальному
математичному класі і виявляє великі здібності до математики. Викладачі
радять юнаку в Політехнічну школу, але Шарль поступає у військове
училище.

Цей вибір є результатом міркувань про долю батьківщини і свого життєвого
шляху, закономірним плодом його духовного розвитку.

Під час другої світової війни – він учасник військового опору у Франції,
доростає до звання – генерала. По вигнанні німців він очолив Тимчасовий
уряд.

Наприкінці 1945 року під час дебатів по військових кредитах де Голль
прийняв рішення піти у відставку. 20 січня він офіційно оголосив про
свій відхід з посади глави Тимчасового уряду. Формальною причиною його
відставки послужила вимога більшості Установчих зборів, усупереч проекту
уряду, скоротити військові витрати на 20%. Де Голль, видимо, очікував,
що відразу ж після відставки його попросять знову очолити уряд і тоді
він зможе диктувати свої умови, зломити опір парламенту, здійснити
перегляд Конституції 1946 року. Однак цього не сталося.

У підсумку на початку в 1946 року де Голль виявився відстороненим від
державної влади і покинутою більшістю своїх прихильників. Він уже не міг
розраховувати і на широку народну підтримку: тільки 40% французів були
не задоволені своєю відставкою.

Відразу ж після відставки де Голль залишив Париж і оселився у своєму
маєтку. Але вже в червні 1946 року він знову активно включився в
політичну боротьбу навколо конституційного проекту, що був
запропонований Установчими зборами і винесений на референдум 5 травня
1946 року. Проти проекту, розробленого комуністами і соціалістами,
виступили МРП (Народно-республіканський рух), радикали і всі праві
угруповання помірних. Він був відхилений незначною кількістю голосів.

У листопаді 1946 року Франції стояло обрати перші Національні збори IV
Республіки. Напередодні виборів активну політичну діяльність розгорнув
Голлістський союз, заснований з ініціативи Р. Капітана в червні 1946
року. Син відомого юриста Рене Капітан був гарячим шанувальником
генерала де Голля і його ідей. Про нього говорили, що він був ще більше
голліст, ніж сам де Голль. Але частина голлістів насторожено поставилися
до Голлістського союзу. Вони вважали, що його діяльність і сама назва
може скомпрометувати де Голля, що хотів виглядати в очах французів
«представником усієї нації», а не керівником однієї з політичних партій.
Де Голль відмовився підтримувати Голлістський союз, але не засудив його
діяльність. Установа IV Республіки і підсумки виборів у Національні
збори розчарували де Голля. Компартія вийшла на перше місце й одержало
більшість місць у парламенті. МРП зайняла друге місце, на третім місці
були соціалісти. Голлісти не знайшли підтримки у виборців; нова
Конституція засуджувана де Голлем, набрала сили.

Одним з перших заходів, проведених де Голлем після його приходу до влади
була поїздка в Алжир, пише у своїй книзі М.Ц. Арзаканян . Він
відправився туди, щоб «умиротворити» армію й ультра-колоніалістів. Він
був там три дні, йому був зроблений теплий прийом. На центральній площі
міста генерал виступив перед величезною юрбою французів і алжирців. Він
вимовив у своїй мові заповітні слова «французький Алжир» і всі навколо
раділи від щастя. Генерал залишився задоволений своєю поїздкою, і він
приступає до роботи над проектом нової Конституції. Над проектом
працювала так само група високопоставлених чиновників, текст на розгляд
був переданий так називаному Конституційному консультативному комітету,
у которий увійшло близько 40 чоловік.

Життя і діяльність генерала де Голля можна розглядати й оцінювати в
трьох аспектах. У першій якості він з’являється перед нами як
особистість – спочатку військовий, потім державний діяч.

Другий аспект діяльності де Голля зв’язаний з голлістським рухом у
Франції. Він був його засновником і протягом майже тридцяти років
безперечним лідером. Перший етап руху почався в 1940 році, коли генерал
створив у Лондоні організацію «Вільна Франція». Вона ставила перед собою
задачу звільнення батьківщини від німецько-фашистських окупантів і стала
першим голлістським об’єднанням. Саме під час війни де Голль знайшов
своїх перших прихильників. Багато хто з них стали в наслідку відомими
голлістами і пройшли поруч з лідером весь його шлях. 1947 рік
ознаменував початок наступного етапу голлістського руху. Генерал
проголосив створення Об’єднання французького народу. Основною метою воно
ставило боротьбу за владу і за скасування Конституції 1946 року.
Протягом шести років існування голлістському рухові не удалося домогтися
своєї мети. Воно знаходилося в опозиції до режиму Четвертої республіки,
і поступово його діяльність згасла.

З поверненням де Голля до влади в 1958 році почалося відродження
голлістського руху. Голлісти об’єдналися в нову велику партію Союз за
нову республіку. Відразу ж вона стала основною буржуазною політичною
організацією країни й протягом наступних десяти років була головною
правлячою партією Франції.

Після відставки генерала і його кінчини в 1970 році голлістський рух не
припинив свого існування. Голлістський руз у наші дні являє собою значну
політичну силу, хоча вже двадцять років існує без свого засновника.

І на кінець, третій, дуже важливий момент у діяльності де Голля – це
створення ним ідеології голлізму, сукупності внутрішньополітичних,
зовнішньополітичних і соціально-економічних поглядів. У її основу лягли
погляди генерала сформувалися в його свідомості ще до другої світової
війни. В основі внутрішньополітичних поглядів голлізму лежить ідея
сильної стійкої виконавчої влади. В зовнішньополітичних поглядах
головної стала ідея «національної величі» Франції і незалежного,
спрямованого на відстоювання національних інтересів зовнішньополітичного
курсу. В області соціально-економічної політики голлісти виступали з
вимогою реформи відносин між власниками і трудящими.

У квітні 1948 року в Марселеві зібрався I з’їзд Об’єднання французького
народу. Він проходив в обстановці надзвичайної наснаги. Дві тисячі
делегатів із захватом вітали генерала де Голля. Де Голль користувався
величезною популярністю. Понад 80% опитаних французів висловило йому
своя повна довіра. Навколо особистості генерала склався образ
«рятівника» і «визволителя» Франції. В області зовнішньої політики
Тимчасовий уряд виступало за союзні відносини з англо-саксонськими
державами, але висловлювалася і за союз з СРСР.

Дорога, пройдена де Голлем і голлистами до завоювання і ствердження
влади була довгої і складною. Великий вплив на де Голля зробила
насамперед духовна атмосфера родини. Він одержав прекрасне гуманітарне
утворення.

Він заснував нову політичну организация Об’єднання французького народу.
Політичний плин, що об’єднав прихильників генерала де Голля, і
підтримуюче його ідеї одержало назву «голлизм» і представляло серйозну
організацію в країні.

Уряд де Голля розробило нову Конституцію, що діє в країні і зараз. Союз
за нову республіку став основною опорою президента й уряду. Його поява
на політичній арені Франції ще більш зміцнило встановлену де Голлем
республіку президентського типу. Класична французька багатопартійність
поступово стала переходити в біполярну систему (зосередження всіх
політичний сил країни навколо правого Ио лівого полюсів). До 1969 року
голлистская партія залишалася першої по числу мандатів у Національних
зборах.

Після відставки генерала де Голля голлисти залишилися у влади. Їхні
кандидати Жордж Помпиду, Жак Шабан-Дельмас, Пьер Мессмер займали посади
президента і прем’єр-міністрів Франції до 1974 року. Але голлистское рух
не здав своїх позицій. Голлистская партія продовжувала залишатися самої
численний у Національних зборах.

Життя де Голля суперечлива і незвичайна. Такий же виявилася і його
смерть. Вона була раптової, під час його роботи над мемуарами. Не часто
случаться, що б кончина державного діяча, що відійшов від справ із за
явної політичної поразки, викликала настільки широкий всесвітній відгук,
не доживши 13 днів до свого 80-річчя Шарль де Голль завершив свій
життєвий шлях. Генерал заповідав, щоб його поховали на маленькому
цвинтарі в Кломбе без публічних церемоній. На похоронний дзенькіт у
мальенькой церкви відгукнулося 50 тисяч церковних дзвонів у всіх містах
і селах Франції. Юрби народу стояли на вулицях. Його ім’ям була
перейменована площа Зірки в площу Шарля де Голля. У Россі пам’ятають і
високо цінують більшої внесок, що вніс генерал де Голль у справу
розвитку відносин дружби і співробітництва між СРСР і Францією. Наші
переговори з генералом під час його візиту в Радянський Союз у 1966 році
відкрили важливий етап в історії радянсько-французьких відносин, зіграли
першорядну роль у зближенні СРСР і Франції на поприще розрядженню
напруженості, забезпечення європейської і міжнародної безпеки. Шарль де
Голль мав авторитет в усьому світі. Багато хто бачили в його особистості
втілення політичного реалізму здатності передавати класові,
антикомуністичні упередження в ім’я вищих інтересів Франції. У країнах,
що розвиваються, живий відгук викликала прихильність де Голля принципу
національної незалежності. Замилування викликали особисті якості цієї
незвичайної людини, його характер, мужність, твердість, культура. Але з
іншої сторони він зовсім не був ідеальним зразком усіх людських якостей
і переконань. Він часто діяв як консервативний політик, він служив світу
капіталізму. І все-таки головне в ньому – його нетиповість. Він
оригінальний і своєрідний. Про нього і зараз пишуть, сперечаються,
пам’ятають, хоча в нашій країні видано небагато робіт, книг, статей,
присвячених генералу де Голлю; у Франції написано багато спогадів,
мемуарів, книг. Шарль де Голль заклав курс на зближення наших країн.

Список використаних джерел і літератури.

Арзаканян М.Ц. Де Голль і голлісти на шляху до влади. М.: Висш. шк.
1990. – 240 с.

Дубинін Ю.В. Про Шарле де Голля. // Нова і новітня історії 2001р. ч. 1

Смирнов В.П. Де Голль і Жиро//Нова новітня історія, 1982, ч.1,2

Малчанов Н.Н. Генерал де Голль. М.: Меж. отн-я, 1988– 480 с.

Франція. Довідкове видання. М.: ЗАТ «Интердиалект +», 1999.-271с.

Арзаканян М.Ц. Де Голль и голлисты на пути к власти. М.: Высш. шк.
1990. – 240 с., с. 144-149

Похожие записи