.

Художня структура “Божественної комедії” (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 10599
Скачать документ

Реферат на тему:

Художня структура “Божественної комедії”

ПЛАН

1. Основні художні особливості твору

2. Структура “Божественної комедії” як відображення середньовічних
уявлень

Список використаної літератури

1. Основні художні особливості твору

Сам Данте називає свій твір просто «Комедія». Значення середньовічне –
тоді так називалося те, що починалося погано, а закінчувалося добре.
Трагедія – навпаки. Дія – від пекла до раю. «Божественна» додалася
тільки в 16 столітті, тому що стиль визнаний зразковим. У вигнанні чітко
виявилися прагнення Данте допомогти людям стати досконалішими, знайти
гармонію. 1301 рік – вигнання, вважає, що заблудився на життєвому шляху,
переносить цей стан на все людство. Егоцентризм – абсолютизує свої
почуття й думки. Людство треба привести до Бога, сам Данте приходить до
нього через любов до Беатріче.

Сюжетом комедії Данте обирає стан душі після смерті, він хотів
алегорично показати, що людина в силу волі підпорядкований правосуддю,
що нагороджує або карає. Поема на італійській мові, було багато критики
з боку прихильників Данте. Але Данте говорив, що хоче бути зрозумілим
тисячам, а не десяткам. Уже перші пісні принесли йому популярність і
серед знаті, і серед простих людей. Літературний твір сприймався
буквально. Людина Середньовіччя вірила в магію слова – всі політичні
супротивники в 6-му колі. Жанр твору – візія, дуже популярний. Велика
відмінність: герой середньовічних візій завжди істота пасивна, він
тільки сприймає те, що йому показують.

Герой Данте відрізняється активністю, це ріднить його з Епохою
Відродження. Активність проявляється в тім, що він завжди сам висловлює
оцінку діяльності грішників. Характерне особисте відношення, немає
вигаданих персонажів – всі літературні герої це історичні діячі й
сучасники Данте.

Взаємини в реальному житті відігравали велику роль. «Божественна
комедія» написана дуже складно. Її варто розуміти в 4 вимірах:
буквальний, алегоричний, моральний й анагогічний (що веде угору).
Буквальний: зображення доль людей після смерті. Алегоричний: розкрити
ідею відплати й утримати людину від зла – мета Данте. Моральний:
прагнення людини до єдності й гармонії з Богом. Анагогічний – прагнення
поета оспівати благодатну силу любові до Беатріче, що прояснила
свідомість поета, і показати, як через любов до Беатріче він прийшов до
Бога.

Ідея: усе в цьому світі взаємозалежно. Воздаяння залежить від людського
поводження. Реальному життю хотів протиставити ідеальний світ вічності,
що має єдиний початок. Ідея всесвітньої гармонії відбивається в гармонії
твору.

2. Структура “Божественної комедії”

як відображення середньовічних уявлень

Сама назва “Комедія” походить до чисто середньовічних змістів: у
тодішніх поетиках трагедією називався всякий твір із сумним початком і
благополучним, щасливим кінцем, а не драматургічна специфіка жанру з
установкою на сміхове сприйняття. Епітет же “Божественна” затвердився за
поемою вже після смерті Данте не раніше 16 ст. як вираження її поетичної
досконалості, а зовсім не релігійного змісту.

“Божественна комедія” відрізняється чіткою і продуманою композицією:
вона розділена на три частини (“кантики”), кожна з який зображує одну з
трьох частин загробного світу, відповідно до католицького навчання, –
пекло, чи чистилище рай. Кожна частина складається з 33 пісень, а до
першого кантику додана ще одна пісня-пролог, так що всього виходить 100
пісень при троїчному членуванні: уся поема написана трьохрядковими
строфами – терцинами.

Це панування в композиційній і значеннєвій структурі поеми числа 3
походить до християнської ідеї про трійцю і містичне значення числа 3.
На цьому числі заснована вся архітектоніка загробного світу
“Божественної комедії”, продумана поетом до дріб’язків. Символізація на
цьому не закінчується: кожна пісня закінчується тим самим словом
“зірки”; ім’я Христа римується тільки із самим собою; у пеклі ім’я
Христа ніде не згадується , як і ім’я Марії, і т.д.

При усій своїй оригінальності поема Данте має різні середньовічні
джерела. Фабула поеми відтворює схему популярного в середньовічній
літературі жанру “бачень” чи “ходінь по борошнах” – про таємниці
загробного світу. Тема загробних “бачень” розроблялася в аналогічному
напрямку в середньовічній літературі і за межами Західної Європи
(давньоруський апокриф “Ходіння Богородиці по борошнах”, XII ст.,
мусульманський переказ про бачення Магомета, що споглядало в пророчому
сні мучення грішників у пеклі і райське блаженство праведників. В
арабського поета-містика XII ст. Абенарабі є твір, у якому дані картини
пекла і раю, схожі на дантевські, і їх рівнобіжне незалежне виникнення
(тому що Данте не знав арабської мови, а на відомі йому мови Абенарабі
переведений не був) свідчить про загальну тенденцію в еволюції даних
представлень у різних відокремлених один від іншого регіонах.

У своїй поемі Данте відбив і середньовічні уявлення про пекло і рай, час
і вічність, гріх і покарання.

Як відзначає С.Аверинцев: “Систематизована “модель” пекла в
“Божественній комедії” із усіма її компонентами – чіткою послідовністю
дев’яти кіл, що дає “перекинутий”, негативний образ небесної ієрархії,
докладною класифікацією розрядів грішників, логіко-алегоричним зв’язком
між образом провини й образом кари, наочною деталізацією картин розпачу
мучимих і катівською брутальністю бісів – являє собою геніальне поетичне
узагальнення і перетворення середньовічних представлень про пекло” .

Ідея середньовічного дуалізму, яка різко розділяла світ на полярні пари
протилежностей, що групуються по вертикальній осі (верх: небо, Бог,
добро, дух; низ – земне, диявол, зло, матерія) виражена в Данте у
фігуральному образі сходження-сходження. “Не тільки пристрій
потойбічного світу, у якому матерія і зло концентруються в нижніх шарах
пекла, а дух і добро вінчають райські висоти, але і всякий рух,
зображуваний у “Комедії”, вертикалізовано: кручі і провали пекельної
безодні, падіння тіл, ваблених вагою гріхів, жести і погляди, самий
словник Данте – усі привертає увагу до категорій “верха” і “низу”, до
полярних переходів від піднесеного до низинного – визначальних координат
середньовічної картини світу”.

З найбільшою силою Данте виразив і середньовічне сприйняття часу.
“Контраст часу скороминущого земного життя людини і вічності, –
відзначає А.Я. Гуревич, – і сходження від першої до другого визначає
“просторово-часовий континуум” “Комедії”. Вся історія роду людського
з’являється в ній як синхронна. Час коштує, воно усі – і сьогодення, і
минуле, і майбутнє – у сучасності… “. По висловленню російського поета
О.Мандельштама, історія розуміється Данте “як єдиний синхроністичний
акт” . Земна історія, який живе Данте, впливає на зображуваний їм
потойбічний світ, утворити специфічну форму простору-часу. Образи й
ідеї, що наповняють “вертикальний світ” поеми, по вираженню М. Бахтина,
спонукувані прагненням вирватися з нього і “вийти на продуктивну
історичну горизонталь”. Звідси – гранична напруженість усього Дантова
світу. Конфлікт часів, перетинання часу і вічності виражає ведучу ідею
“Комедії”. Образно говорячи, “Божественна комедія” перетворює час у
трагедійне утілення вічності, у той же час установлюючи з нею складний
діалектичний зв’язок.

У його Аду міфологічні персонажі співіснують з дияволами з Біблії.
Харон, Мінос, Цербер, кентаври, Мінотавр перетворені в дияволів, що
карають грішників. Боги і напівбоги античності демонізовані.
Безсумнівно, що Данте сприйняв топографію царства Плутона від древніх
поетів (особливо Вергілія), але палаюча і кривава ріка Флегетон, гарпії
в лісі самогубців, Цербер, люті фурії на стінах Діта – образи Данте.

Етичне і естетичне в поемі Данте нерозривно зв’язані. Усі демони:
Цербер, Мінос, Мінотавр, Геріон (крилате транспортне чудовисько на
зразок надпотужного танка), біси, – відверто потворні.

Отут превалює середньовічне однозначно негативне відношення до ворога
роду людського. Люцифер Данте, що наполовину вмерзнув у лід (символ
холоду нелюбові), виявляє виродливу пародію на образи небес: три його
обличчя – глузування над трійцею, з них червоне – гнів як протилежність
любові, блідо-жовте – безсилля чи лінощі як протилежність усемогутності,
чорне – неуцтво як протилежність усевіданню; 6 крив нетопира
відповідають шістьом крилам херувиму.

Не дивно, що дантів Люцифер не подобався Шатобриану й іншим романтикам.
У ньому немає нічого загального з гордим Сатаною Мільтона, з
Мефистофелем Ґете,, що філософствує, з непокірливим Демоном Лермонтова.
Люцифер у “Божественній комедії” бунтівник, що безнадійно програв свою
справу. Він став частиною космічного цілого, підлеглим вищим
незаперечним законам.

Пекло в системі світобудови має спеціальну функцію ізоляції і – в
останніх своїх глибинах – аннігіляції гріха і грішників.

У трьох вустах троєликого Демона мучать самі мерзенні, на думку Данте,
зрадники: Іуда, Брут, Кассій. Центр світобудови, що збігає з центром
землі, скований льодами. Зло – у зосередженні ваги всесвіт. Найбільший
гріх є разом з тим і найбільше неподобство, скам’яніння, нерухомість,
непритомність свідомості. При подорожі по загробному світі Данте
неодноразово торкається думки, що в пеклі добро полягає в тому, щоб не
бути добрим, не почувати жалю до карних грішників:

У побудову картини Ада Данте виходив із християнської моделі світу.

По Данте Пекло представляє воронкоподібну прірву, що, звужуючи, досягає
центра землі. Її схили оперезані концентричними уступами, “колами” Ада.
Ріки пекла (Ахерон, Стикс, Флегетон) – Літа, ріка обмивання і забуття,
коштує особняком, хоча води її так само стікають до центра землі – це,
по суті, один потік, утворений сльозами Критського Старця і проникаючий
у надра землі: спочатку він з’являється як Ахерон (по-грецьки, “ріка
уболівай”) і оперізує перше коло Ада, потім, стікаючи вниз, утворить
болото Стикса (по-грецьки, “ненависний”), що омиває стіни міста Діта, що
облямовують пропасти нижнього Ада; ще нижче він стає Флегетоном
(по-грецьки, “палючий”), кільцеподібною рікою киплячої крові, потім, у
виді кривавого струмка перетинає ліс самогубців і пустелю, відкіля
гучним водоспадом падає всередину, щоб у центрі землі перетворитися в
крижане озеро Коцит. Люцифера (він же Вельзевул, диявол) Данте називає
Діт (Dis), це латинське ім’я пануючи Аїда, чи Плутона, сина Кроноса і
Реї, брата Зевса і Посейдона. По-латинськи Lucifer означає Світлоносец.
Прекрасніший з ангелів, він за мятеж проти Бога був покараний каліцтвом.

Походження Ада по Данте таке: Повсталий проти бога ангел (Люцифер,
Сатана) разом зі своїми прихильниками (демонами) був скинуть з дев’ятого
неба на Землю і, встромивши в неї, продолбил западину – лійку до самого
центра – центра Землі, Всесвіту і всесвітнього тяжіння: далі падати вже
нікуди. Застряг там у вічних льодах. Лійка, що утворилася – підземне
царство – це і є Пекло, що чекає грішників, що по ту пору ще і не
народилися, оскільки Земля була безжиттєвою. Зяюча рань Землі відразу
затяглася. Зрушена в результаті зіткнення, викликаного падінням
Люцифера, земна кора закрила підставу конусоподібної лійки, спучивши в
середині цієї підстави горою Голгофою, а з протилежної сторони лійки –
горою Чистилища. Вхід у підземелля Ада залишився збоку, біля краю
поглиблення, на території майбутньої Італії. Як видно, багато образів
(ріки пекла, вхід у неї, топологія) були узяті Данте з античних джерел
(Гомер, Вергілій).

Звертання Данте до античних письменників (і насамперед Вергілію, фігура
якого безпосередньо виведена в поему як провідник Данте по пеклу) є
одним з головних симптомів підготовки Ренесансу в його творчості.
“Божественна комедія” Данте – не богонавіяний текст, а спроба виразити
деякий досвід, одкровення. І оскільки саме поету відкритий спосіб
вираження вищого світу, то він і обраний провідником у потойбічний світ.
Вплив “Енеїди” Вергілія позначилося в запозиченні у Вергілія окремих
сюжетних деталей і образів, описаних у сцені сходження Енея в Тартар з
метою побачити свого покійного батька.

Список використаної літератури

Андрєєв М. Час і вічність у “Божественній комедії” // Дантовские
читання. – М., 1999.

Борхес Х.Л. Дев’ять есе про Данте (предисл. А.А. Фридмана) // Питання
філософії. – 1994. – № 1.

Гуревич А.Я. Категорії середньовічної культури. – М.: Мистецтво, 1984.

Данте А. Пекло // Данте. Божественна комедія (пров. М. Лозинского). –
М.: Наука, 1967.

Мандельштам О. Розмова про Данте. – М.: Мистецтво, 1967.

Мокульский И.С. Данте // Історія закордонної літератури. Середні
століття і Відродження / М.П. Алексєєв, В.М. Жирмунський, С.С.
Мокульский, А.А. Смирнов. – 4 изд. – М.: Вища школа, 1987. – С.157-163.

PAGE

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019