.

Генрі Лонгфелло та його поема „Пісня про Гайавату” (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
2 16811
Скачать документ

Курсова робота

Генрі Лонгфелло та його поема „Пісня про Гайавату”

Зміст

Вступ
3 – 4

Розділ І . Міфологічна основа поеми „Пісня

про Гайавату”

1.1.”Молодша Едда” – взірець для поеми

Г. Лонгфелло
6 – 7

1.2. Міфологічні версії образу Гайавати 7 – 8

1.3. Людина і природа в міфологічному

уявленні , значення ритуалів і табу

(у поемі та в житті первісних людей) 8 -16

Розділ ІІ . Характеристика образу

Гайавати у поемі

2.1. Вихід „Пісні про Гайавату” 17 – 18

2.2. Життєвий шлях Гайавати 18 –
23

2.3. Друзі Гайавати
23 – 25

2.4. „Відхід” Гайавати
25 – 26

Висновки 21 – 23

2

Вступ

Генрі Водсворт Лонгфелло (1807-1882) є одним з відомих
поетів-романтиків середини ХІХ ст. в американській літературі.

Доля подарувала Генрі Лонгфелло щастя бути визнаним
викладачем,профе – сором , поетом .Він добре знався на особливостях
культури європейських країн, досліджував особливості італійської ,
іспанської , французької поезій , був обізнаний з міфологією
скандинавських народів , складав підручники з французької та італійської
грамати . Слава поета , творця ”Пісні про Гайавату” , пережила його на
століття , і він для нас так само огорнутий романтичним серпанком , як і
для своїх сучасників , що полонилися першим же його поетичним твором
”Битва біля Ловелз-Понд”, написаним на історичну подію-битву білих з
індіанцями на початку ХVIII ст.

За кількістю перекладів іноземними мовами,як стверджує дослідник
поетового життя і творчості Н.Арвін , Генрі Водсворт Лонгфелло
поступався лише перед Марком Твеном , а за числом творів він зрівнявся
з Й.В.Гете , Г.Гейне , А.Теннісоном . Ще за життя його твори
перекладалися сімнадцятьма мовами , включаючи російську і українську .
1873р. у львівському журналі „Правда” (ч.14,від 1 вересня) Михайло
Павлик опублікував україномовний варіант однієєї з найсміливіших поезій
цього циклу – ”The Slave’s Dream”(„Сон невільника”) . Від того часу
з’явилось кілька нових інтерпретацій „Сну…” – П.Грабовського ,
М.Гаска, М.Пилинського . Дещо для засвоєння творчості Г.Лонгфелло
українською літературою зробила Олена Пчілка . Панас Мирний перший серед
майстрів українського красного письменства відважився на титанічний труд
переклад ”Пісні про Гайавату” , завершивши його протягом 1899-1900 рр.

Він користувався блискучим російським перекладом І.Буніна . Також зрідка
йому допомагав В.Г.Короленко. О.Олесь опублікував свій переклад ”Пісні
про Гайавату” у 1912 р. у „Літературно-науковому віснику”.

3

„Пісня про Гайавату” , оця непересічна книга , одна з найпривабливіших

книжок світової літератури . Вона вже пережила століття , перекладалась
багатьма мовами , зачепила своїм неповторним єством мільйони і мільйони

читачів . Утвердилась як вічна цінність .

В чому ж її сила і привабливість ? Чому образ Гайавати в нашій уяві
виникає щоразу , коли заходить мова про індіанські народи Америки ? Та й
не тільки тоді . Вирісши на американському грунті , ввібравши в себе
найкращі риси чудових міфів корінних американських племен , образ
Гайавати – глибокопоетичний і казково – фантастичний – став своєрідним
промовистим закликом до єднання народів , своєрідним втіленням цього
єднання . В поемі Володар Життя Маніто висікає з каменю Люльку Згоди
дорікає всім людям :

Я стомився від ваших сварок,

Від незгод і суперечок,

Від кривавих війн народів,

Молитов про помсту люту…

Ваша сила тільки в згоді,

А безсилля в ворожнечі!

Помиріться ж,любі діти,

Будьте друзями,братами![13;25]

Яка ж актуальна Люлька Згоди,породжена індіанськими міфами , саме тепер
. Який привабливий образ Гайавати , що вчить будувати мудре і прекрасне
життя, позбавлене ворожнечі і війн ! Гуманізм уславленого Г. В.
Лонгфелло знаходить сподіваний відгук у наших серцях , бо він дивовижно
щирий і конкретно зумовлений !

4

Розділ ?

Генрі Лонгфелло писав : ” ”Пісня про Гайавату” – це індіанська „Едда”
,коли мені дозволено так називати її . Я написав її на основі легенд ,
які панують в середовищі північноамериканських індіанців . В них іде
мова про людину дивного походження , яка була послана до них , щоб
розчистити їхні річки , ліси і риболовні місця і навчити народи
займатися мирним ремеслом . В різних племен він був відомий під різними
іменами : Michabou , Chiabo , Marabozo , Tarenaywagon i Hiawatha , що
означає – пророк , учитель . В цей старий переказ я вплів і інші цікаві
індійські легенди… Описувані події увідбуваються в країні Оджибуеїв ,
на південному березі Верхнього Озера , між Мальовничими Скелями і
Великими Пісками .”

У вищеподаній цитаті згадано „Едду” , яку поет вибрав як взірець свого
твору . Існує так звана „Молодша Едда” і „Старша Едда” . ”Молодша Едда”
написана ісландським вченим , поетом і політичним діячем Сноррі
Стурлусоном в 1222-1225 роках в Ісландії . Дослідники твердять , що в
жодному творі не знайшла такого повного відображення міфологія , яку не
лише всі скандинавські народи , але і всі інші народи германської мовної
групи , вважають своєю найціннішою культурно-історичною і мистецькою
спадщиною .”Старша Едда” – це збірник староісландських пісень про богів
і героїв . Обидва твори належать до найуславленіших .

У „Молодшій Едді” зібрані міфи і легенди скандинавських народів . І
американський поет-романтик створює поему про індіанського легендарного
вождя , пророка , вчителя і просвітителя Гайавату з племені Оджибуеїв та
Ірокезів . Це зафіксовано в науково-дослідницькій праці Ващенка О. В.
”Историко-эпический фольклор северо-американских индейцев” , у збірках
”Всевидящий глаз. Легенды северо-американских индейцев” , ”Покуда растут
травы . Антология мифов , традиций и современной поэзии

американских индейцев” .

5

У „Міфологічному словнику” подано три версії образу Гайавати.В ірокезів
це

вождь і пророк , котрий виступив проти міжусобиць племені онондага,
через що був покараний злим божеством Атотархо , який убив сім дочок
Гайавати. Гайавата вирушив у добровільне вигнання , знайшов чарівний
талісман вампум і зустрівся з Деганавидой.

Сюжет другої легенди трохи інший . Гайавата був людожером , але ,
зцілений Деганавидой , став його спільником . Вони вмиротворили Атотархо
за допомогою вампума і животворної магічної сили Оренда і заснували
Велику Лігу ірокезів .

Та існує і третя версія образу великого вождя Гайавати . Вона , як
вважають дослідники , і є найбільш реальним джерелом поетичної версії
Лонгфелло . Гайавата – історична особа . Жив він у ХV столітті . Є
засновником Великої Ліги Співдружності ірокезьких племен . Почесний
титул Гайавати зберігається у ритуальному перечні п’ятдесяти вождів Ліги
. Драматична доля , тяжка праця , ідея страждання – все це наближає
образ героя до смертної людини , але тим більше вражає людину велич
подвига героя .

Міфологічний герой повинен упорядковувати життя і вносити в нього
гармонію , справедливість . Саме тому всіх міфологічних героїв наділяють
надлюдськими силами і можливостями , божественним походженням , тощо .
Все це підкреслює їхню відмінність від смертних , простих людей . Саме
через це вони є „вищими” від загальної „сірої маси” . Такі риси є
спільними для міфів усіх народів світу . Але міфологія кожного з народів
, без сумніву , має і свої характерні особливості , що вирізняють її
з-поміж інших . У таких героїв як Геракл , Гільгамеш , Нібелунги , Ахілл
можна знайти ряд схожих рис . Але всі вони смертні .

А як схожі народні уявлення про скромність і вихованість молодих красунь
всіх народів – здається , мова йде не про дакотянку з Великих Озер , а
про якусь слобожанську відданицю з повістей Г. Квітки-Основ’яненка чи
про саму Наталку-Полтавку : „І,покинувши роботу , / Встала з місця
Міннегага , / Щоб

6

обідати подати / Та сходить по свіжу воду . / І в мисках усяку страву /
А в кірцях холодну воду / Подавала Міннегага , / Потім сіла і
уважно / Стала слухати

розмову , А сама – ані словечка , / Ні словечка не сказала !
”.[13;17]

Основою міфопоетичного бачення було те , що давня людина не вирізняла
себе з оточуючої природи . Внаслідок цього з’явилась персоніфікація
природи . Або ж відбувався цілком протилежний процес , а саме перехід
людини в природні об’єкти . Це так звані етиологічні міфи . В пісні про
Гайавату це міф про Мондаміна , уособлення маїса , який тричі приходив
битися з Гайаватою , заповідав поховати себе і пильнот доглядати
поховання :

Ти зніми убрання з мене,

Обірви для себе сміло

З голови моєї пір’я,

Поховай мене і землю

Розрівняй,зроби мякою.

Бережи мій сон глибокий,

Щоб ніхто мене не рушив…[13;28]

Для міфів характерно , що духи , боги і герої пов’язані
сімейно-родовими стосунками , тобто в антропологічних міфах індіанців
розповідалося про божественне походження Гайавати : його бабуся ,
Нокоміс , впала з Місяця ; батько , Меджеківіс , був повелителем
Західного Вітру ; мати , Венона , померла від смутку , породивши „сина
сина милощів і смутку , сина тайни – Гайавату” . Еней ,Ахілл та Геракл
мали також напівбожественне походження.

Міфологічна грань образу художнього героя , своєю чергою , синтезована з
кількох складників . По-перше , це його зв’язок з космосом . По-друге ,
це надлюдські можливості і діяння . Саме в останніх відобразились
елементи міфологічного світобачення язичницького народу дохристиянської
доби та уявлення європейців про індіанця як про язичницького дикуна з
демонічними властивостями , а також забарвлене інтуїціями
сентименталізму сприйняття індіанців як „дітей природи” ХІХ століття.

7

Генрі Лонгфело не змальовує героя за звичною для читача схемою :
зовнішність , вчинки , характер . Як відомо , суто міфологічний герой не
має конкретних зовнішніх рис : первісна людина , як зазначає О. Ф. Лосєв
,

сприймала героя не через стан його душі , що був відображений в його
характері і зовнішності , але як Тіло , готове чи здатне до дії (давні
греки називали Агамемнона „флотоведучим Тілом” , ”царственним Тілом”) .
Отож , Г. Лонгфелло створює образ Гайавати , зображаючи його діяння ,
змальовуючи його стосунки з природою , з людьми і надлюдськими
створіннями . Сфера діянь міфологічного героя є дуже широкою : від
створення і використання побутово-необхідних речей та артефактів
духовного шару культури до встановлення суспільного порядку і
використання космогонічних сил .

Речі , які утворюють духовний шар культури (речі, безпосередньо
пов’язані з ритуалом , релігійними уявленнями,віруваннями) і які не
мають практичного призначення як незамінні на побутовому рівні ,
свідчать про розвиток духовної культури людини . Деякі з них не мають
статусу їпобутових , а відтак і побутового призначення (вампум) , тоді
як інші речі – лук , Люлька Згоди , рукавиці , мокасини , піктограми
(малюнкове письмо) – мають у поемі і побутове , і ритуальне значення .
Архаїчна модель світу і , відповідно , система цінностей первісної
людини неодмінно пов’язані з ритуалом і ритуальними речами. Звертання до
таких речей без особливої потреби й у звичайній ситуації просто не
уявлялося можливим . До них зверталися лише тоді , коли було використано
всі інші можливості , і це не дало потрібного ефекту . Власне це і є
провідною функцією ритуалу : він є дійством , він створює магічне
дійство за допомогою ритуальних речей у суворо визначеній ситуації .
Прикладами ритуалів у поемі можуть слугувати прийняття Люльки Згоди від
Гітчі Маніто та розкурювання її представниками індіанських племен , у
міфі – очищення духу Гайавати й умиротворення Атотархо за допомогою сили
Орендо ,зосередженої в

магічному вампумі . Люлька Згоди і вампум в системі цінностей індіанців
були священні і пов’язані виключно з ритуалом – у неритуальних ситуаціях
вони не

8

використовувалися . Виходячи саме з ідеї недоторканності ритуальних
речей , так розлютився Гайавата на По-Пок-Ківіса за вчинений ним безлад
у вігвамі . ”Так само й недотримання певних вимог , порушення наказу ,
настанови , табу призводить до загибелі антипода героя або ж постання
перед героєм нової серії перешкод . Отже , міфологічні уявлення мають
імперативний характер . Відтак ключовою доблестю героїв міфу стає чітке
і непохитне дотримування табу , що їх установлюють персонажі , котрі
виконують роль першопредків або магічних помічників .”Прикладом
порушення табу став винок По-Пок-Ківіса (пізніше цей герой стає
персоніфікацією зимового вітру) , який розкидав речі у вігвамі Гайавати
„на ганьбу старій Нокоміс та на сором Міннегазі” . Відтак стались
неприйнятні для людини з міфологічним мисленням речі : наруга над
священним птахом та осквернення ритуальних речей . Сувора помста
Гайавати виникає як єдина можлива реакція на порушення табу . Він
сприймається як оджибуеями як справедливий месник , що покарав злочинця
за допомогою ритуальних дій і речей .

За міфологічними уявленнями , ритуальні речі концентрують у собі силу
стихії , що вступає з ними у взаємодію . І що „сильніша” така істота ,
то більш „могутньою” вважається річ . У битві з Меджиківісом Гайавата
демонструє наявність ритуальних речей , які мають магічну силу :
рукавиці Мінджікевон „мали силу неймовірну” . Гайавата , відповідно ,
також набуває надлюдської сили , вдягнувши рукавиці . Його право
володіти магічними речами пояснюється його божественним походженням .
Належність побутових речей істоті , що має надлюдські можливості ,
сприяє їх сакралізації . Відбувається двосторонній процес : перша
функція рукавиць , мокасин , лука – побутова ; у взаємодії із суб’єктом
дії вони набувають сакрального значення , і , відповідно , суб’єкт дії ,
надаючи їм функціональних і магічних можливостей , сам набуває рис
надлюдської істоти .

І „сильні” , і „слабкі” ритуальні речі ( лук , змайстрований Яго
, виконує менш вражаючі уяву дії) однаково потрібні людині і виступають
як магічний

9

інструмент героя . Але як і побутові , так і ритуальні речі завжди
живуть тільки у сфері людської потреби , без них вони втрачають сенс
свого життя , тому що залежать від людини , і створені нею з об’єктів
природи .

Водночас природа , на відміну від речей будь-якого призначення , живе
власним життям , вона самодостатня , а відтак і взаємодія з нею
підносить

людину до рівня „космічного” . Реальне те , що тільки людина може піт на
зустріч природі і , не втрачаючи людського в собі , не уподібнюючись
об’єктам природи , розкрити свою душу перед нею (Гайавата чемно вмовляє
кожен із перелічених вище природних об’єктів , щоб мати можливість
зробити пірогу) . Можливість спілкування віч-на-віч з об’єктами природи
хоча б у монологічній формі передбачає , що об’єкт природи міг би й
„відповісти” чи подати знак у відповідь на звертання до неї людини . У
поемі прикладом такого спілкування є епізод виготовлення човна в главі
VІІ

„Човен Гайавати” .

„На верхів’ї кедра гілля”

Застогнало,зашуміло

І зважалося боротись

Та,схиляючись,сказав він :

„На,рубай,о Гайавато!”[13;27]

Ознаки суб’єкта природи сприймаються чуттєвими органами людини , отож
для людини в природі відкривається лише те , що може бути сприйнято нею
. Відомо , що властивості об’єкта віддзеркалюють можливості суб’єкта ,
тому Гайавата , воїн , трудівник та естет , бачить у Кедра бажання
боротися , а пірогу прикрашає розфарбованими голками їжака . Пірога в
тексті оригіналу уподібнюється тілу людини .

Гайавата володів мовою птахів ( „Так навчилося хлоп’ятко / Розуміть
пташину мову і узнало всі їх тайни… ”[13;12] ) і звірів ( „Потім став
він розуміти мову звірів / І дізнався їх наймення , їхні тайни …
”[13;12]) . Цей факт вирізняє його із загалу , викликає подив у
співплемінників . Як стверджує Н. Лисюк , ” …

10

езотеричні знання в первісному суспільстві були саме тією межею , що
відділяла дорослих від дітей . Отже , цей вельми протяглий у часі обряд
передбачав поступове ознайомлення неофіта із міфами і священними
переказами , прилучення його до племінних містерій та демонстрацію
сакральних об’єктів” . В образі героя поєднується знання природи і
доконечна чуттєвість у її сприйнятті . Сукупність цих ознак дає йому
відчувати „душу” речі , її субстрат, тоді як „користь” від речі, її
функції –лише її тіло .

Усвідомлення людиною своєї духовності дає їй можливість бачити духовне і
в об’єктах природи . Саме це усвідомлення змушує Гайавату чемно
звертатися до Берези з проханням :

Дай кори мені,Березо,

Кори жовтої,Березо,

Ти,що стала біля річки

І красуєшся в долині.[13;27]

Не дивно , що Генрі Лонгфелло , один з найосвіченіших людей свого часу ,

який володів дванадцятьма новими європейськими мовами , який
складав підручники для вивчення цих мов , глибоко знав і поважав
староісландську міфологію , що сконцентрованав в обох „Еддах” . Він
вважав її цікавим джерелом , на основі якого можна було створити
шедевральні , „вічні” твори , що переходили б із покоління в покоління ,
і завжди були б актуальними . Знання цього культурного шедевра для
творця Гайавати було вкрай необхідним .Ця необхідність стає зрозумілою ,
коли вдуматись у подальші слова видатного ісландського вченого Сігурда
Нордаля , захопленого красою і потугою кращих сторінок „Молодшої Едди” :
„Це один з тих вічних творів , які можна читати дитиною зразу ж після
букваря і потім знову і знову на всіх ступенях розвитку і знання і
кожного разу знаходити нове , і нове , і нове . Ця книжка одночасно і
прозора , і важкозрозуміла , проста , мов голубка , і хитра , наче змія
, в

11

залежності від того , наскільки глибоко читач проникає в неї . Бо ж ,
хоча язичницьке світовідчуття не повністю розкривається в ній , в
більшій цільності його годі знайти в жодному іншому творі” .

Отож орієнтація на створення книжки , яку „можна читати дитиною відразу
ж після букваря і потім знову і знову на всіх ступенях розвитку” , була
отою вивіреною траєкторією , по якій , вживаючи сучасну термінологію ,
виходила на космічну орбіту оця незвичайна „Пісня про Гайавату” .

12

Розділ ІІ

Коли Генрі Водсворт Лонгфелло залишив викладацьку працю в коледжі , він
мав час на дозвіллі копирсатися в шеститомному довіднику Генрі
Скулкрафта , американського етнографа , який склав і видав працю під
заголовком „Історичні і статистичні відомості про минуле , сучасне і
майбутнє індійських племен Сполучених Штатів” (1851-1857) .

„Пісня про Гайавату” вважається найпрекраснішою роботою Лонгфелло .
З’явилась вона на світ у 1855 році . Враження , що вона справила , було
незвичайним . Всього за півроку ця книга витримала тридцять перевидань .
„Пісня про Гайавату” породила масу статей , стала однією з найцікавіших
тем для обговорення і пліток . Деякі письменники пробували творити у
дусі „Пісні…” , копіювати її , змінюючи лише деякі факти . Для інших
майстрів пера ця книга стала „кумиром” , прикладом…

Всі були вражені перш за все оригінальністю її сюжету і новизною
блискучої , строго дотриманої форми .

„Мій знаменитий друг , – говорить відомий німецький поет Ф. Фрейліграт у
передмові до свого перекладу „Пісні про Гайавату” , – відкрив
американцям Америку в поезії . Він першим створив суто американську
поему , і вона повинна зайняти почесне місце у Пантеоні світової
літератури . ”

Але головне , що завжди пророкувало „Пісні про Гайавату” славу , – це
рідкісна красота художніх образів і картин у зв’язку з високим поетичним
і гуманним настроєм . У „Пісні про Гайавату” відобразились всі кращі
якості душі і таланту її творця . Генрі Лонгфелло все життя посвятив
служінню возвишеному і прекрасному .

Щодо образу головного героя поеми , славетного вождя , пророка і вчителя
Гайавату , то слід зауважити , що ввін у Лонгфелло має не лише
індіанські риси . Вже сам розмір поеми -чотиристопний хорей – взятий з
„Калевали” . А при старанному співставленні в образі індійського вождя
можна знайти риси героїв і богів античного світу (Орфея , Геракла ,
Діоніса , Прометея) , риси героїв

13

(

B

c

®

E

ha

(

®

d

¬

®

??¦?-

4

6

V

^

`

b

 

?

¬

E

O

ha

gdzX

gdzX

h

ha

hi

h

gdzX

gdun1/2

h

gdzX

Hвияв його людяності , внутрішньої поетичності і краси душі . Отож
народився синтетичний образ на індійсько-американській основі – такий
привабливий , такий людяний !

Хто ж такий Гайавата у поемі ? Щоб зрозуміти суть образу краще ,
потрібно вивчити його генеалогічне дерево . Про його долю ми дізнаємось
з оповіді індіанського Оссіана – музики Навадага . В далекі часи жив
могутній чарівник і богатир Меджеківіс , найголовнішими подвигом якого
було викрадення Священного Вампума у Великого Ведмедя Міше-Мокви , що
був схожий на величезну скелю , оброслу мохом . Його боялися всі народи
. Меджеківіс тихо підкрався до Міше-Мокви , коли той спав , і обережно
зняв з нього Вампум . Зробивщи це,він переможно вигукнув і вдарив
Міше-Мокву палицею по голові .

…вдарив Міше-Мокву,

Між очей у лоб ударив-

І,як крига,тріснув череп,

Тріснув череп Міше-Мокви,

Так убив він Міше-Мокву,

Так пропав Ведмідь Великий,

Жах,страховище народів.[13;9]

Звістка про подвиг Меджеківіса швидко розлетілася по світу .
Захоплені подвигом , люди проголосили витязя Західним Вітром . Під
урочисті вигуки Ме-джеківіс відравився у своє царство на вершині Гір
Скелястих .

А на Місяці жила прекрасна і незрівнянна донька Нічного Світила –
Нокоміс . Весела та життєрадісна дівчина ні до кого не відчувала зневаги
, не зала злоби і не думала , що в однієї з її подруг серце палає
чорною заздрістю. Якось , коли

14

Нокоміс безтурботно гойдалась на виноградних паростках , до неї
підкралась ненависниця й обрубала віти . Нокоміс упала на землю , в

кввітучу долину Мусподе , й з часом народила „між лілеями ,на моху”
донечку Венону ,прекрасну , струнку й гнучку , з очима , як небесні
зірки . Мати часто застерігала її :

„Ой,лякайся,бережися

Меджеківіса,Веноно.

Ти не вір йому ніколи,

Не гуляй сама в долині,

Не гуляй в траві,в лілеях”.[13;11]

Та не прислухається молодість до застережень старших , і одного вечора
Меджеківіс підстеріг Венону , закохав її у себе , а потім покинув разом
із „сином милощів і смутку , сином Тайни” Гайаватою .

З туги Венона померла , а малюка зростила Нокоміс, розкриваючи перед

ним дивний світ легенд та прекрасної природи .

Пронеслись літа дитинства,

Ось і виріс Гайавата;

Гри і забавки дитячі

І старих глибокий досвід,

Полювання і роботу,-

Все збагнув і зрозумів він.[13;12]

Коли бабуся розповіла юнакові про підступність Меджеківіса й смерть
Вено- ни , серце Гайавати запалало гнівом , і він рушив на пошуки
Володаря Вітрів . З таємним острахом в душі зупинився молодий герой
перед старим батьком , а той згадав молодість , прекрасну Венону – і
серце його сповнилося радістю . У розм- овах минали дні і ночі .
Меджеківіс вихвалявся колишніми пригодами й подвигами та безсмертям , а
Гайаваті доводилося стримувати гнів . Врешті терпець йому ввірвався ,
син пригадав батькові смерть матері , і розпочався великий бій . Сам
могутній Орел Війни піднявсяз гнізда , сів на скелі і з різким

15

клекотом розпростав крила над бійцями .

Через три дні Меджеківіс почав стомлюватися і поступився ,
запропонувавши припинити боротьбу , бо був безсмертним і хотів лише

перевірити звитягу і хоробрість Гайавати . Перед розлукою батько наказав
йому у всому допомагати своєму народові й пообіцяв, що з часом розділить
із ним своє царство :

„Повернись в свою країну,

До свого вернись народу

І живи,працюй з народом!

Ти річки розчистить мусиш,

Обробити його землю,

Вбити всіх страховищ диких…”[13;18]

Чимало подвигів здійснив Гайавата : переміг царя риб – величезного
осетра Міше-Наму й злого чаклуна Меджисогвона , який насилав на людей
хвороби й лихоманки ; навчив народи вирощувати маїс і винайшов
писемність . Слава його швидко ширилася по землі .

Повертаючись після поєдинка з батьком Меджеківісом , Гайавата звернув до
країни Дакотів , для того , щоб купити наконечників для стріл .
Найбільше йому сподобалися гострі , як голки , наконечники з халцедону ,
кременя та яшми , що виточив старий дакот , який усамітнено жив із
донькою Міннегагою на рівнині . Міннегага глибоко запала в душу Гайавати
.

…Прудконога,наче річка,

І примхлива,наче бризки

Водоспадів Міннегаги,

У очах,як вугіль,чорних

Світло,тіні в неї грались,

А свавільний ніжний голос

То дзвенів веселим сміхом,

То палким,дратливим гнівом.[13;20]

16

Та Нокоміс не хотіла , щоб онук одружувався з чужоземкою .
Недослухаючись бабусиних порад , герой радісно пішов за коханою і не
помилився – дівчина відповіла йому щирою взаємністю !

Минуло багато безутрботних років , сповнених праці та полювання ,

спокою та затишку домашнього вогнища . Проте щастя на землі не вічне , і
ніхто не може уникнути гірких втрат : помирають улюбленеі друзі Гайавати
– божественний співець Чайбайабос і добродушний силач Квазінд .

Настають важкі часи : люта зима сповила землю глибоким снігом , морози
скували ріки й озера,до поселень підкрався голод … Гайавата теж не
зміг знайти їжі для порятунку коханої дружини . Вона померла . Сидячи
біля холодного тіла Міннегаги , він подумки перебирав ті щасливі дні ,
які прожив із нею:

Потім тихо Гайавата

Сів на ліжко Міннегаги,

Сів до ніг її холодних,

До тих ніг,що вже ніколи

По землі за ним не підуть

І не вибіжать на зустріч

Вже ніколи із вігваму.[13;29]

Настала весна , але туга не полишила серце Гайавати,він сумував занавіки
втраченою коханою .

Якось Ягу – хвалько і оповідач дивних історій – повідомив , що бачив у
морі величезну пірогу з бородатими воїнами , обличчя яких були
пофарбовані в біле . Всі сміялися із розповіді , лише Гайавата залишався
серйозним . Справді , з часом до поселення підплив човен із білими
людьми . Гайавата привітно зустрів їх , запросив до свого вігваму і
щедро пригостив , посадивши на шкури горностаїв і бізонів . Після
урочистостей і келихів господарі й гості викурили Люльку Згоди та
присягнули на вічну дружбу .

Уночі , коли стомлені гості поснули , Гайавата став зі свого ложа і
сказав Нокоміс , що йде назавжди .

17

Але щоб детальніше зрозуміти суть образу , мало лише вивчити його
походження і зробити короткий огляд його життя . Варто також приділити
певну увагу оточенню Гайавати . Адже певним чином кожен із друзів та
родичів мав певний вплив на нього .

Щодо друзів , то ім’я першого друга Гайавати – Чайбайабос . Лонгфелло

ввів до своєї поеми співця відповідно до естетичних потреб епосу .
Чайбайабос , як і грецький Орфей , здатний заворожити своїм співом
природу , в його оразі поєднані мужність і жіночність :

Кращим другом Гайавати

Був прекрасний Чайбайабос,

Чарівний спіівець,музика

Незрівнянний,небувалий:

Як вояк,він був відважний

І,як дівчина,був ніжний,

Як лоза,гнучкий,високий,

І,як олень,статний,красний.[13;25]

Квазінд , ще один друг Гайавати , – теж типова для епосу постать
надсильної людини . Він , як Ілля Муромець , сидів сиднем тридцять років
. Квазінд видається лінивим , бо боїться застосувати свою силу й воліє
не відповідати на докори й глузування . І це зрозуміло – адже його сила
знаходить вихід часто-густо у найнезвичніших подвигах , як-то ламання
обморожених сітей .

А витівки По-Пок-Ківіса переходять межі дозволеного , і він справді стає
злим духом , чаклуном , котрий руйнує все , до чого спроможний
доторкнутися . Боротьба із ним перетворюється на боротьбу зі злом у
природі та самій людині . І лише надлюдські зусилля Гайавати й гнів
стихій нарешті вбивають По-Пок-Ківіса та його дух , що таку хапався за
життя .

Останній з оточення Гайавати – Ягу ,хвалько , фантазер і оповідач давніх
історій . Це теж образ , який здобув популярність у фольклорі різних
народів . Ягу в „Пісні про Гайавату” близький до свого фольклорного
прототипа . Однак ,

18

на противагу йому , в поемі Лонгфелло він зовсім не безпорадний
брехун-оповідач . У казці , котру Ягу розповідає на весіллі Гайавати ,
як в дзеркалі , відображається його велична душа , що за законами
романтизму обрамлена потворною зовнішністю . Він також уважний наставик
молодого героя , який дає йому перші мисливські уроки .

Окремо слід наголосити на фіналі поеми . Гайавата належить до поширеног
в епосі типу героїв , що „відходять” (піднімаються в небеса ,
відправляються в невідомі країни , на острови блажених , звідки згодом
можуть повернутись) . Як саме „йде” з поеми Гайаваиа у Лонгфелло ?

Зрозумівши , що створення Ліги п’яти племен є вінцем його дій на землі ,
Гайавата звертається до народів з промовою , сповненою мудрих порад ,
наголосивши водночас , що йому час „здійнятися” у небеса .

Він вийшов на берег і сів у чарівний човен . Повітря сповнилося звуками
божественної музики , і вражені люди спостерігали , як човен почав
підніматися вище й вище , аж поки зовсім не зник в небесах .Таким чином
, у фіналі „Пісні про Гайавату” Лонгфелло виходить як із законів епосу ,
так і з індіанського фольклору , історичні події , зміну двох історичних
епох він трансформує в епічному дусі , пов’язуючи їх з іменем Гайавати ,
котрий і цього разу є культурним героєм .

У поемі образ Гайавати представлено як багатогранну особистістть : він
має риси реальної , земної людини , політичного діяча , воїна ,
трудівника, естета . Але паралельно з виключно людськими рисами
зображаються і надприродні можливості Гайавати , які є невід’ємною
частиною образу і , безперечно , додають йому цікавості (Міг він скелі
руйнувати , / Розтирать каміння в порох) .

А який спритний Гайавата , а як поет вміє влучно і дотепно означити цю
спритність :

Жваві ноги в Гайавати!

Пустить він стрілу із лука,

Поженеться за стрілою-

19

І стріла лягає ззаду.[13;17]

А як органічно тведе свого героя автор стежкою добра і порозумінь , тут
немає навмисності , силуваності , примусовості . Просто – Гайавата хоче
одружитися з представницею ворожого племені , отже, поєднатися з ворогом
; отже , припинити війну : „Я тоді і йду шукати / Молодої в край Дакотів
, / Я тоді й піду , Нокоміс , / Щоб скінчити наші чвари / І навік
загоїть рани ” .

Звичайно , така щирість і безпосередність не може не захоплювати . Не

може не захоплювати дивовижна мудрість Гайавати і те , як гармонічно в
ньому поєднано людське і божественне начала . Цей образ – уособлення
кращих людських рис .

20

Висновки

Майже легендарна постать свого часу , Генрі-Водсворт Лонгфелло , належав
до найбільш читаних , знаних – і не тільки в Америці – американських
поетів . Тираж його творів до 1857 р. досяг нечувано високої цифри –
триста тисяч примірників .

Під час навчання у Боудойнському коледжі він з пристрасмтю віддавався
„наукам і музам” – насамперед вивченню класичних мов . Згодом у Гарварді
(куди був запрошений у 1835 р.) Лонгфелло читав лекції з середньовічної
та нової європейської літератури , зокрема по Гете , Данте , Мольєра. У
цей час він випускає поетичні томи , що мали небувалий успіх .

Найширшу світову славу Г.-В. Лонгфелло здобув як автор поеми „The Ѕong
of Hiawatha” ( „Пісня про Гайавату” ) , що писалася з червня 1854 по 31
березня 1855 р. і вийшла друком у листопаді 1855 р. А задум виник у
Лонгфело ще у студентські роки у Боудойні , і виношувався понад 30 років
. Сучасник Г. Лонгфелло , М.-Д. Конвей , назвав поему першим
американським внеском у світову епічну музу . Перший у світовій
літературі переклад „Пісні про Гайавату” здійснив німецький поет
Фердінанд Фрейліграт у 1857 р. В українську перекладну літературу
творчість Г.-В.Лонгфелло поступово вростає на протязі вже більше , ніж
ста років .

Відтворити цей літературний шедевр іноземною мовою надзвичайно складно.
Поема насичена оновленими яскравими метафорами – символами ,
багатозначними епітетами та порівняннями ; образи місткі , сконденсовані
; безлч індіанських реалій , імен , по – мистецькому вплетених у
англійську мовну тканину . Попереду – нові переклади , нові тлумаченя
„Пісні про Гайавату” .Головне , що „Пісня про Гайавату” живе , існує ,
як вічна цінність світової літератури і промовляє до українського читача
так проникливо і щиро , так відверто і захоплено , так неповторно і
глибоко .У перекладах збережено пере- кладах збережено простоту і
водночас оригінальність мови Лонгфелло , її музичність , характерні
повтори слів і порівняння , і , навіть , по можливості ,

21

кількість і розмір віршів .

Творами Генрі Водсворта Лонгфелло захоплювалися , вивчали напам’ять,
вважали взірцем поезії . Своє слово у формуванні романтизму ХІХ століття
додали поети Волт Вітмен , Едгар По , Емілі Дікінсон . Ці корифеї надали
романтизму запозиченому з європейської літератури , суто американських
рис , що обумовлені типово американським устремлінням в майбутнє ,
оптимізмом . У поезії Лонгфелло відсутня так звана „світова скорбота”
європейського романтизму . Краще сказати, це елегійний смуток ,
напівтони сутінків таргічних втрат і колізій (зокрема у „Пісні про
Гайавату”) . В його творах немає яскравого конфлікту між особистістю і
„натовпом” (суспільством) . І те , що було основою європейського
романтизму , – протиставлення добра і зла , прекрасного й огидного ,
кохання і ненависті , трагічний вибір між честю та безчестям , між
свободою та смертю , у творах Лонгфелло згладжено до напівтонів , до
сентименталізму , нахилу до моралізаторства .

У пошуках позитивних ідеалів поет звертався до фольклору , до природи ,
до національної історії . „Добро і красота невидимо розлиті по світу” ,
– говорив Г. Лонгфелло і все життя шукав їх . Йому завжди були особливо
дорогими „чисті” серцем люди, його манила незаймана природа , манили до
себе народні повір’я з їх величавою простотою і благородством , тому що
сам він до глибокої старості зберіг в собі возвишену , вразливу і ніжну
душу .

Г. Лонгфелло заликав людей до миру , любові і братерства , до праці на
користь ближнього . В його поемах і віршах завжди „невидимо розлиті
добро і красота” : вони завжди відрізняються , не говорячи вже про
простоту і вишуканість форми , тонке розуміння і і прекрасне художнє
відтворення природи і людського життя . Поет завжди поставав проти
невільництва , геноциду індіанців , їх винищення .

Інтерес до американських індіанців та їхньої яскравої культури виник у
Європі тоді , коли туди дійшла зввістка про дивовижні відкриття

Христофора Колумба . Німецький філософ та історик Гердер пише про
індіанців

22

як про наро , що створив самобутню скарбницю думки . Під впливом
Фенімора Купера в романтичній поезії ХІХ століття надзвичайно популярною
стала постать індіанця , який спокійно йде на смерть . На початку ХХ
столітя почалось інтенсивне вивчення індіанського фольклору . Особливо
значний внесок у індіанську фольклористику зробив видатнийетнограф того
часу Г.-Р. Скулкрафт , книги якого були для Лонгфелло основним джерелом
його „Пісні про Гайавату” .

„Пісня про Гайавату” служить кращим доказом всього сказаного . Вона
вражає нас то величчю древньої легенди , то тихими радощами дитинства ,
то чистотою і ніжністю першої любові , то безтурботністю трудового життя
на лоні природи , то скорботою рокових і вічних бід людського існування
. Вона воскрешає перед нами красу лісів і прерій , створює цільні
характери перших людей , їх погляди на світ .

Біограф Г. Лонгфелло Вільям Слоан Кеннеді писав у 1882 році , що „Пісня
про Гайавату” стала джерелом натхнення для скульпторів , етнологів ,
літераторів , філологів . Але своє найяскравіше втілення образи і
колізії поеми знайшли у музичному мистецтві .

Отже , Гайавата став для нової літератури , що виростала на основі
фольклорних сюжетів , типовим американським образом . Картини буколічної
природи ще яскравіше увиразнювали цей образ . Серед усього іншого ,
картини , змальовані у поемі Лонгфелло , сприяли й усуненню розбіжностей
між Заходом і Сходом , в уявленнях про неосяжні простори первісної
природи . Численні описи лісових ландшафтів і з перших вуст , і з
надрукованих оглядів відкривали пересічному американському читачеві
багатства і можливості Великого Заходу .

Як вважала антрополог Дж. Браун , в американському суспільстві ХІХ
століття романтичний образ індіанця був згадкою про те пересічне
природне життя , що його американці мають завжди зберігати .

23

Список використаної літератури :

1.Генрі Водсворт Лонгфелло // Усі зарубіжні письменники / Упорядковано
О.Д.Міхільов. – Донецьк : СПД ФО Сердюк В.І., 2005. – с.38-39

2.Головка Л.В. Зображення Гайавати як мудрого вождя індіанців і мужньої
людини. // Зарубіжна література в школах України. – 2005. – №12. – с.
41-44

3.Григоренко О. Г.Лонгфелло „Пісня про Гайавату” / урок коментованого
читання / // Всесвітня література. – 1999. – №7. – с.28-31

4.Драч І. „Гайавата” – вічна цінність. // Зарубіжна література. – 1997.
– №46.– с.2

5.Драч І. „Пісня про Гайавату” Генрі Лонгфелло. – В книзі : Драч І.
Духовний меч : Літературно-критичні статті та ессе. Київ, 1983,
с.270-274

6.Драч І.,Бунін І.,Дудін М. Генрі Лонгфелло „Пісня про Гайавату” //
Всесвітня дітература в СНЗ України. – 2004. – №4. – с.14-15

7.Звиняцьковський В.,Свербілова Т. Нотатки з вивчення історії
літератури США ХVІІ – поч.ХХ ст. // Зарубіжна література . – 2004. –
№36. – с.12-18

8.Зорівчак Р. Г.Лонгфелло українською мовою (До 100- 32 річчя від дня
смерті поета) . – Всесвіт, 1982, №3, с.148-149

9.Клименко Ж. Величний гімн миру / Методичні поради до вивчення І
розділу поеми Лонгфелло „Пісня про Гайавату”, 6 клас / // Всесвітня
література. – 2000. – №9. – с.26-29

24

10.Кузнецова В.С. Американська література (ХVІІ-ХІХ ст.) Навчальний
посібник для студентів факультетів і інститутів іноземних мов. Київ,
„Вища школа” ,1972. 311с.

11.Лонгфелло Г. Пісня про Гайавату : (фрагменти) / Генрі Лонгфелло ;
[з передмовою „Від перекладача” і перекладом П.Шарапандака]. – Всесвіт,
1982, №3, с.143-147. – Зміст : Дитинство Гайавати; Друзі Гайавати

12.Матюшкіна М. Так чого ж вам,діти,треба? / Метод.рекомендації щодо
проведеня уроку по вивченню поеми Г.Лонгфелло „Пісня про Гайавату” 6
клас / // Зарубіжна література. – 1997. – №4. – с.9-11

13.Олесь Олександр. Твори в 2-х томах Том1. – Київ : Дніпро,1990

14.Первомайський Л. Г.В.Лонгфелло – З книги : Первомайський Л.
Творчий будень. Київ, 1967, с.28-58

15.Пономарьов Р. По слідах Гайавати / вивчення поеми Лонгфелло „Пісня
про Гайавату” , 10 клас / // Всесвітня література та культура. –
2001.- №2. –с.18 22

16.Скрипник Т. Дай кори мені,Березо… / Конспект інтегрованого
уроку по вивченню поеми Г.Лонгфелло „Пісня про Гайавату”, 10 клас / //
Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1997. – №11. – с.6-9,33

17.Скрипник Т.М. Дай кори мені,Березо! : Поема Г.В.Лонгфелло „Пісня
про Гайавату”. Образ Гайавати. // Зарубіжна література в школах
України. – 2005 . – №12. – с.32-40

25

18.Сорокіна Е. Через міф до проблем людства / матеріали до вивчення
поеми Г.Лонгфелло „Пісня про Гайавату” / // Всесвітня література і
культура. – 2001. – №12, с.43-46

19.Устенко Г.О. Основні мотиви ліричної поезії Лонгфелло 20-30-их
років ХІХ ст. Іноземна філологія. Міжвідомчий республіканський
збірник, 1971, №26, с.125-132

20.Арчибасова Т. и др. Интегрированный двуязычный урок. Из американской
поэзии / Г.Лонгфелло „Песня о Гайавате”,У.Уитмен „Листья травы”.
Зарубежный , английский язык // Все для вчителя. – 1999. – №2. –
С.32-34

21.Бунин И.А. Предисловие переводчика // Лонгфелло г. Песнь о
Гайавате. – Ленинград,1978. – с.5-7

22.Гиленсон Б. Генри Уодсворт Лонгфелло : смерть и бесмертие Гайаваты
// Гиленсон Б. История литературы США. – Москва : Академия, 2003. –
С.80-89

23.Дудин М. Бессмертие „Песни о Гайавате” // Дудин М. Поле
притяжения. – Ленинград,1984. – с.142

24.История американской литературы . Ч.І. – Под редакцией професора
Н.И.Самохвалова. Учебное пособие для студентов факультетов иностранных
языков педагогических институтов. Москва, «Просвещение», 1971 34

Ч.І – 1971. 344 с. Ч.ІІ – 1971. 318 с.

25.Младшая Эдда. – Ленинград. – 1970. – с.184

26.Новиков В.И. Кто такой Гайавата? : [ Мотивы индейской мифологии в
поэме

26

Г.У.Лонгфелло «Песня о Гайавате» ] . Литературная учеба, 1981, №6 ,
с.218-224

27.Новиков В.И. „Песня о Гайавате” Генри Лонгфелло и „Калевала”.
Вестник Московского университета. Серия 9. Филология, 1977, №4,
с.37-45

28.Ронгонен Л.И. Из творч. истории „Песни о Гайавате” Лонгфелло. – В
книге : Хабаровский государственный педагогический институт. Учение
записки. Т.31. Серия литературная. Хабаровск, 1971, с.129-141

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020