Реферат з світової літератури
Фрідріх Дюрренматт 1921-1990
Видатний швейцарський романіст і драматург, неординарна творчість якого
не піддається традиційним визначенням чи систематизації. Його романи і
новели, філософські притчі та п’єси сповнені гротеску й фантастики.
Парадоксальні за самою своєю суттю, вони не дають однозначних відповідей
на одвічні питання, але змушують замислюватися про найголовніше.
Класик швейцарської літератури, прозаїк і- драматург Фрідріх Дюрренматт
народився 5 січня 1921 року в сім’ї протестантського священика у
містечку Конольфінген. Здобув освіту в Цюріхському та Бернському
університетах, де вивчав філософію й теологію, філологічні та природничі
науки, займався живописом.
Світ як алегорія. Літературний дебют Дюрренматта відбувся в роки Другої
світової війни. Його перші п’єси “Адже сказано…” та “Сліпий”, написані
у 1947 p., зорієнтовані на філософське осмислення протистояння
абстрактних ідей та життєвої правди. За Дюрренматтом, людина — лише
“жертва поточних світоглядів”, а світові події — надто грандіозні, аби
вона могла брати участь у їхньому вирішенні. Таким є філософський смисл
алегорії, поданої в оповіданні “Тунель” (1952): його героєві —
опасистому молодикові, що подорожує залізницею, — не вдалося ані
відгородитися від світу, одягнувши окуляри і заткнувши вуха ватою, ані
втрутитися в життя, зупинивши некерований поїзд, що мчить у безодню.
Майстер детективного жанру. У 50-ті роки Дюрренматт створив низку
кримінальних романів (“Суддя та його кат”, “Обіцянка” та ін.), що
здобули йому славу майстра детективного жанру. Втім, кримінальну інтригу
містять майже всі твори письменника. Однак захоплюючі інтриги,
аналітично точно й психологічно достеменно вибудовані розслідування та
всі інші обов’язкові аксесуари жанру Дюрренматт підпорядковує не
розважальності, а прагненню докопатися до таємниці, глибинних причин і
наслідків. Разом зі своїми детективами Барлахом і Маттеї письменник
шукає не стільки злочинця, скільки значення і прихований механізм
ситуації, яку провокує, переважно, несподіваний та неймовірний випадок.
Всесильна гра випадку править всесвітом і уявляється Дюрренматтові
закономірністю життя. Випадок, розвага, гра становлять головну колізію
новели “Аварія” (1956). Із задоволенням приймаючи правила гри, на “лаву
підсудних” за щедро накритим столом сідає Альфредо Трапе — успішний
обиватель, цілком задоволений собою і світом. Однак коли в процесі
“судового розгляду” з’ясовується, що совість Трапса цілком могла б бути
обтяжена виною і навіть убивством, “підсудний” поступово починає
приймати гру всерйоз. У розпал “процесу”, під вагою начебто скоєного
вбивства, він не без утіхи побачив у собі самовпевненого цинічного
супермена, який переступає норми моралі й здатний вирішувати чужі долі.
Після вечірки Трапса відпроваджують до “кімнати ув’язнених” (гра
триває), де він виконує винесений йому смертний вирок. Гра закінчується
всерйоз, натомість автор залишається іронічним.
“Гостина старої дами”. Дюрренматт – іронічний та серйозний водночас.
Віддаючи безумовну перевагу жанрові комедії, він писав: “Лише в
драматичній формі комедії можна втілити сьогоднішню трагедію”. П’єсі
“Гостина старої дами” (1956) Дюрренматт дав жанрове визначення
“трагічної комедії”. Визнана одним з кращих творів драматурга, вона є
своєрідним підсумком спостережень письменника над суспільною
психологією. Увага драматурга зосереджується на реакціях і вчинках, які
лише позірно можуть здатися незвичайними чи неймовірними:
неправдоподібність у Дюрренматта — гіпербола правдоподібності. Гротеск,
фантастика, парадокси п’єси “Візит старої дами” та інших комедій лише
підкреслюють буденність зла, зиску, безчестя, на які легко піддається
людина. Правда в п’єсі жорстока й нещадна, однак лише таким може бути
дієве попередження людству, що забуває про справедливість.
“Фізики”. “Нейтральний” Дюрренматт, що відмовляється давати остаточні
формулювання, все ж попереджує й вимагає — не в риторичних
висловлюваннях, а всім ладом своєї творчості. Саме так сприймається
комедія “Фізики” (1962), яка обійшла сцени багатьох країн світу. Дія
п’єси скріплюється детективним сюжетом — трикратним вбивством медсестер
психіатричної клініки пацієнтами-фізиками “Ейнштейном”, “Ньютоном” та
Мебіусом. Божевілля Мебіуса — маска, яку він одягає, усвідомивши згубні
для людства наслідки своїх відкриттів. “Або ми залишимося в божевільні,
або збожеволіє світ. Або ми назавжди зникнемо з пам’яті людства, або
зникне саме людство”. І все ж “Фізики” — це фарс, що вривається у
трагедію. Клініка, де мав надію сховатися Мебіус, виявляється частиною
могутнього концерну, а доктор Цанд, яка його очолює, володіє всіма
науковими працями фізика. В її руках — доля не лише самого Мебіуса, а й
усього людства. В тезах до п’єси Дюрренматт писав: “Будь-яка спроба
одинака вирішити для себе те, що стосується всіх, приречена на крах”, —
чи не тому й трагедія обертається фарсом? Чи не тому “Фізики”, за
визначенням драматурга, — “пародія на трагедію”? Так у сферу пародії
потрапив і “трагічний жест” Мебіуса.
У пошуках Смислу та Істини. “Історія додумана до кінця, коли вона
набуває найгіршого з усіх можливих повороту”, — вважає Дюрренматт. Такою
“додуманою” до післяядерної реальності історією майже повністю знищеного
людства є фантастична повість “Зимова війна в Тибеті” (1981), у якій
письменник створив апокаліптичну картину майбутнього.
Один з останніх творів Дюрренматта — новела “Доручення, чи Про
спостереження за тим, хто спостерігає за спостерігачами” (1986) —
доповнює це апокаліптичне полотно. Гранично чітка, “класична” побудова
новели (вона складається з 24 розділів-речень) контрастно підкреслює
хаос життя й незворотну руйнацію причиново-наслідкових зв’язків. Слідом
за данським філософом С. К’єркегором, який цитується в епіграфі до
новели, Дюрренматт запитує: “Що гряде? Чим обернеться майбутнє? Я не
знаю цього, не маю з цього приводу жодних передчуттів…” Питання про
Істину, що постійно виникає на сторінках книг Дюрренматта, не отримує
однозначної відповіді. В усьому займаючи демонстративно нейтральну
позицію, письменник не лише уникав однозначних рішень, але й заявляв, що
не вважає себе “зобов’язаним розгадувати світові загадки”. І все ж — а,
радше, саме тому — в пошуках Істини ми знову й знову звертаємося до
Дюрренматта.
Помер письменник 14 грудня 1990 року у м. Невшатель.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
