Реферат
на тему:
“Едгар Алан По –
видатний американський письменник”
В історію американської літератури Едгар Аллан По увійшов як поет,
новеліст і критик. Він є класиком “короткого оповідання”. Його вважають
родоначальником детективного жанру. Як це не дивно, але Америка По не
відразу оцінила. За його життя американці не сприймали американських
письменників всерйоз і захоплювалися Діккєнсом. Настрої вікторіанської
Англії, література якої була схильною до моралізаторства і втілення
релігійного ідеалу, були широко розповсюдженими і в Америці. Тому
творчість По “прийшлася не до двору”. Першими оцінили “божевільного
поета” французькі “прокляті поети” ( Бодлер, Верлен, Рембо ), а також
символісти. Вони побачили у ньому фундатора нового мистецтва,
позбавленого дидактичного, виховного начала. Розповсюдження у Європі
теоретичних робіт “Філософія творчості” та “Поетичний принцип” теж
сприяли новому баченню спадщини Едгара По. Чудернацькі марення По
приваблювали Достоєвського, але російський письменник писав: “Едгара По
можна, скоріше, назвати письменником капризним, ніж фантастичним”.
Образи По лякають своєю природністю і буденністю. Це жах, який давно
став звичним. Жах, в якому постійно існує людина, що є повністю
відірваною від суспільства “нормальних людей”.
Доля По була трагічною. Син бродячих акторів народився на горищі
готелю, тому що в його матері не було грошей на оплату номера. Осиротів
у чотири роки, хлопець опинився у заможній, бездітній родині Алленів (
звідси його друге прізвище ). Схильний до мистецтва син не задовольняв
прийомного батька, типового плантатора, який колись приїхав до Америки
із Шотландії без копійчини за душею, а потім розжився на рабській праці
негрів. Навчання в університеті продовжувалось недовго. Едгар наробив
боргів, і батько залишив його без матеріальної підтримки. Молодому поету
нічого не залишалося, окрім служби в армії, яку він зненавидів і від
якої згодом відмовився, почавши вільне життя літератора. І сам
письменник, і його родичі з батьківської лінії, неодноразово згадували
про родове прокляття, яке нібито лежало на роді По, більшість членів
якого ставали хронічними алкоголіками й наркоманами і закінчували життя
у притулках для божевільних. Можливо, це є правдою, але не повною.
Трагічне світовідчуття По було продиктоване ще і суспільними умовами
США. Державі, яка на початку свого розвитку турбувалася головним чином
про матеріальний достаток ( адже для того туди їхали численні емігранти
), абсолютно не піклувалася ані про власне мистецтво, ані про серйозну
літературу. Безумовно, вузькі інтелектуальні кола у великих містах
існували, і там цінували “справжнього По”. Але переважній більшості
американців потрібні були розважальні, а не серйозні жанри.
Едгар По не хотів робити нічого, окрім літератури, тому його життя
пройшло у тяжкій праці. Він редагував центральні газети й журнали у
Нью-Йорці й Філадельфії, його майстерність журналіста і письменника
підвищувала тиражі, а от По-поет був мало кому відомий. Необхідність
“нагодувати” публіку привела По до науково-фантастичного і детективного
жанру, до літератури “жахів”. Тому Достоєвський і не вірив в його
фантастику. Але кошмари, створені По, насправді існували в його душі.
Трагічне відчуття реальності усугублялося трагедією особистого життя. У
“божевільного поета” кохання було аномальним. Він одружився із власною
двоюрідною сестрою, коли розумово неповноцінній дівчині не було ще й
чотирнадцяти. Вірджінія вражала усіх, хто її бачив неземною красою і
дитячістю поведінки. Але вона теж походила із роду По. І її чекали муки.
Дружина-дівчинка ( адже вона грала у ляльки і після двадцяти років )
померла молодою, пролежавши останні роки свого життя прикутою до ліжка.
Якщо знати про те, що знаменитого “Ворона” було написано у будинку, де у
сусідній кімнаті лежала нерухома Вірджінія, поезія набуває особливого
змісту. Гріховне кохання закінчилось трагічно. Залишившись на світі
наодинці, По писав: “У смерті тієї, хто була моїм життям, я отримав
нове, але яке похмуре існування”. Насправді, кращі твори По були
написані після смерті Вірджінії, коли По припинив служити у пресі і
розпочав життя вільного художника, швидко набувши репутації людини
гранично порочної, наділеної хворою, обхваченою ненавистю до людства
свідомістю.
Кращому розумінню поезії По може сприяти ознайомлення з його
теоретичними працями. “Ми забрали собі у голову, що написати поезію
заради самої поезії, та ще і визнати , що наша мета була саме такою,
означає виявити рішучу відсутність в нас істинної поетичної величі і
сили”, – писав По у “Поетичному принципі”. Але такі його шедеври, як
“Ворон”, “Юлялюм”, “Аннабель Лі”, “Ельдорадо”, “Дзвони”, саме заради
поезії і писалися. В них не має моралі, вони є антіхристиянскими за
своєю суттю. Ворон, який залетів вночі до кабінету поету, знає тільки
одне слово – “Nevermore” ( “Більш ніколи” ). Птиця нібито безглуздо
твердить його людині, яка втратила любов, і залишає поета у глибокій
самотності у душевному безвихідді. В “Аннабель Лі”, згадуючи прекрасне
кохання “у королівстві біля моря”, По звинувачує богів у заздрощах.
“Пихаті серафими” заздрили щастю людей, тому що не могли допустити того,
що хтось є щасливішим, ніж вони, і вбили Аннабель, розлучили закоханих.
При читанні “Ельдорадо” виникає асоціація із Дон Кіхотом, який мріяв про
відродження “віку золотого”, хоча жив у “вік залізний”. Старий лицар
висох, шукаючи країну щастя і благоденства Ельдорадо, але тінь, яку він
зустрів на своєму шляху, іронічно відправляючи лицаря на продовження
пошуків, надає нам висновок: не існує ніякого Ельдорадо… Хоча лицарі
ніколи не припинять його шукати, і скоро світ тіней поповниться іще
одним привидом. На нього перетвориться лицар, який не знайде спокою
ніколи. В “Дзвонах” По надає власну концепцію особистості через
метафору: людське життя він покаже через дзвони, які є різними на
різних етапах. Майстерний звукопис і система повторів ( які взагалі є
характерними для По ) надає читачу можливість почути дзвін срібник
дзвіночків на дитячих санчатах; золотий, солодкий дзвін вінчальних
дзвонів; лякаючи удари мідного пожежного дзвону; і нарешті – залізне
дренчання справжнього, реального дзвону, в який дзвонить чорт на
дзвіниці під час похорону. З одного боку, поет осмислює власне життя, з
іншого – трагічне життя однієї людини набуває значення символу. Так
проходить кожне життя, і так воно буде проходити, поки у світі існують
старість і смерть. Ніякого християнського воздаяння для По не існує,
хоча як небесні, так і диявольські сили для нього є безперечною
реальністю. Після смерті дружини поет багато займався магією,
спілкувався із медіумами, містично налаштованими людьми. Сили Аду не
лякали його, вони скоріше допомагали висловити власні презирство і
ненависть до тупого й жадібного людства.
Ясність манери оповіді, раціоналізм ( По був талановитим математиком )
поєднуються у прозі і поезії По з драматизмом і трагедійністю
переживання, з атмосферою кошмарів та жахів; чіткість деталей – з
зовнішньо неправдоподібним й страхітливим; аналітичність роботи думки –
з естетизацією страждань і смерті. Естетизація смерті займає центральне
місце у новелі “Маска Червоної смерті”, яка стверджує жорстокість і
необхідність давлючого над людьми фатуму. Люди намагаються втекти від
чуми, запобігти смерті, влаштовуючи бенкет у розкішному палаці. Під час
середноьовічної європейської чуми подібні бенкети, насправді, рятували
через перенасичення організму алкоголем . Але не так у По. В нього люди
мруть, мруть масово, і письменник, із задовільненням деталізуючи, малює
жахливі картини. У подібному ключі є створеними новели “Демон пороку” і
“Чорний кіт”.
Важливу роль зіграла творчість По у процесі становлення
науково-фантастичного жанру. “Рукопис, якого було знайдено у пляшці”,
“Повість про мандри Артура Гордона Піма”, “Незвичні пригоди невідомого
Ганса Пфааля”, “Історія з аеростатом”, “Щоденник Джуліуса Родмена”
вражають обґрунтованістю наукової бази. Глибоку пізнання По у галузі
математики, астрономії, медицини робили картини, створені ним
переконливими. Читач вірив, що ці картини є не стільки фантастичними,
скільки пророчими. У майбутньому, із розвитком науки, людство прийде до
втілення “чудернацьких марень”. Подалі шляхом По пішли Жюль Верн (
Франція ), Герберт Уеллс (Англія ) та багато інших
письменників-фантастів. Більшість їхніх провісних ідей отримала реальне
втілення.
Як першовідкривач детективного жанру По виступив в оповідання “Вбивство
на вулиці Морг”, “Таємниці Марі Роже”, “Вкрадені листи” ( 1840 – 1849 ).
Всі три оповідання об’єднує образ слідчого Дюпена. По запропонував певну
модель, яку і досі використовують письменники, які працюють у
детективному жанрі. Пізніше Артур Конан Дойл створить свого Шерлока
Холмса, Агата Крісті – міс Марпл, Жорж Сіменон – інспектора Мегре. По
запропонував шлях інтелектуалізації і естетизації пошукової роботи ( в
реальності карний пошук не виглядає таким цікавим і привабливим ).
Модель, яку запропонував По, включає наступні елементи: злочин,
показання свідків, логіка міркувань слідчого, встановлення особистості
злочинця. Умовиводи слідчого є центральним елементом, від їхньої
дотепності залежить художня цінність детективу. Злочинець є
“замаскованим” так, що підозра на нього падає в останню чергу, тому
фінал оповідання завжди є не очікуваним (наприклад, кривавим вбивцею
двох жінок на вулиці Морг виявляється… величезна мавпа). Для Дюпена,
також, як і для Холмса або Мегре, зайняття слідчого є не рутиною
службою, а естетичною насолодою, вони виконують свій обов’язок не заради
грошей, а заради пізнання. Детектив завжди ( і це теж відкрив По )
пишеться у лаконічному, сухуватому стилі, який доповнює “залізну логіку”
слідчого-артиста.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
