Реферат з зарубіжної літератури
Аналіз твору: драма «Гостина старої дами»
Творча передісторія твору. Сюжет драми виріс із незакінченої повісті
«Місячне затемнення», над якою Ф. Дюрренматт працював у середині 50-х
років. За задумом автора, ця повість мала розповідати про уродженця
одного швейцарського села, який через півстоліття повернувся на
батьківщину мультимільйонером. Метою подорожі багатія до рідного села
була помста землякові, який колись звабив його кохану. За допомогою
грубого підкупу головний герой змушує селян мовчки розправитися з давнім
ворогом.
У п’єсі «Гостина старої дами» «блудний син», що через десятки років
повернувся додому, перетворився на «блудну доньку», але основні складові
драматичної інтриги збереглися: скривджене кохання як мотив помсти,
підкуп і вбивство як шляхи її здійснення.
Сюжет п’єси. Драма починається з прибуття літньої мільярдерки на ім’я
Клер Цаханасян до рідного містечка Ґюлена. Багато років тому вона, як
стає зрозумілим з подальшого перебігу подій, пережила найсильнішу у
своєму житті любов і найглибшу душевну травму, спричинену цією любов’ю.
Коханий, бажаючи одружитися з донькою заможного крамаря, покинув її, та
ще й скривдив перед судом з допомогою брехливих свідків. Вагітна
дівчина, суворо засуджена ґюленською громадою, змушена була поїхати світ
за очі. Поневіряння без грошей і професії, з розчарованою душею та
розтоптаними почуттями, за умов щоденної боротьби за елементарне фізичне
виживання привели дівчину до борделю. Там вона й народила свою єдину
дитину, яка, однак, незабаром померла. Згодом привабливу молоду жінку
помітив мільярдер Цаханасян. Шлюб із ним відчинив перед Клер двері до
респектабельного товариства.
Після смерті чоловіка Клер стає однією з найзаможніших жінок світу й
бере у життя реванш. Вона міняє офіційних чоловіків, немов рукавички,
колекціонує знайомства зі світовими знаменитостями, задовольняє будь-які
свої примхи. Втім, пережита замолоду історія залишила у серці жінки
глибокий шрам, біль якого не змогли вгамувати ані розкіш, ані влада.
Відтак до Ґюлена пані Цаханасян приводить не ностальгія за «малою
батьківщиною», а роками виношений план помсти Ілю – своєму колишньому
коханому.
Тим часом мешканці провінційного містечка Ґюлена, що багато років
перебуває у стані занепаду, з нетерпінням чекають Клер, розраховуючи на
її грошову допомогу. Особливі надії у психологічній «обробці»
мільярдерки вони покладають на Іля; у випадку успішних результатів
візиту Цаханасян йому обіцяна посада бургомістра.
Одразу ж по приїзді Клер повідомляє, що готова подарувати громаді
мільярд, якщо Іля буде вбито. Ґюленці спочатку обурено відмовляються від
її пропозиції. «Я почекаю», – промовляє у відповідь на їхній протест
стара дама. І справді, упродовж її гостини ґюленці не лише звикають до
думки, ніби заради громадського добробуту можна пожертвувати життям
одного із земляків, а й поволі загрузають у кредитах, не залишаючи для
себе жодної можливості уникнути розправи над Ілем. Зраджують героя
навіть його рідні – дружина, син, донька. Лише Учитель та Священик —
представники місцевої «еліти», що з огляду на свої професії мають бути
взірцями гуманного ставлення до людини, спочатку роблять непевні спроби
заступитися за земляка, на якого впав гнів мільярдерки. Проте згодом і
вони приєднуються до загалу. Зрештою, збори ґюленської громади
одностайно виносять герою смертний вирок. Всією ж громадою ґюленці Іля й
вбивають. Задоволена Клер виплачує місту обіцяні гроші й забирає тіло
загиблого у заздалегідь привезеній до Ґюлена труні. П’єса завершується
гімном, в якому городяни оспівують добробут і процвітання свого міста.
Система образів та проблематика твору. Центральними образами твору є
Клер, Іль та ґюленська громада. За всієї життєподібності кожний з цих
образів є ще й алегоричним втіленням певної ідеї: Клер уособлює ідею
помсти, Іль — спокути «застарілих» гріхів, а в образі ґюленців драматург
аналізує причини та наслідки морального неблагополуччя сучасного
суспільства. Кожна з цих смислових ліній сюжету у свою чергу порушує
низку відповідних моральних проблем.
Чи є суд, що його чинить Клер над Ілем та ґюленцями, справедливим? Чи
можна «компенсувати» трагічні злами свого життя відплатою тому, хто в
них винний? Чи виправдовуються метою «встановлення справедливості» такі
засоби її досягнення, як підкуп та вбивство? Ось питання, що виникають
навколо образу Клер.
Проблема моральної відповідальності, що є головною в образі Іля,
ускладнюється його конфліктом з міською громадою. Тут перед глядачем
відкривається простір для міркувань над станом особистості, яка раптом
потрапила у ситуацію відчуження від суспільства, прийняла на себе роль
«цапа відбувайла», пройшла через зраду найближчих людей.
А досліджуючи зміни у свідомості ґюленців, Дюрренматт акцентує давнє
питання про те, чи можна заради суспільного блага пожертвувати життям
однієї людини. До цього додаються проблеми влади грошей у
комерціалізованому суспільстві, виродження гуманістичних ідеалів
західної цивілізації у штампи суспільної свідомості, якими прикриваються
варварські за своєю антигуманною сутністю акції.
При цьому ґюленці, за його задумом, – зовсім не «зграя злодіїв». Вони –
звичайні люди; в коментарі до п’єси автор навіть робить дещо епатажне
«зізнання», що він не певний, чи не вчинив би так само, потрапивши у
схожу ситуацію. Хвиля обурення, що здійнялася серед мешканців міста у
відповідь на цинічну пропозицію мільярдерки, була, безперечно, щирою
реакцією. Отже, внутрішнє переродження ґюленців було спричинене не «злою
природою», а моральною аморфністю, слабохарактерністю, бездумністю,
прагматизмом. Вони легко спокушаються на мільярд, бо цей «дарунок»
вирішує всі проблеми їхнього злиденного життя. Крім того, городяни
наївно вірять, що все владнається й поверне на краще: Клер все одно
віддасть обіцяні гроші, а до справжнього вбивства в цивілізованій Європі
XX ст. справа не дійде. Ось чому, поплескуючи по плечу Іля, вони потроху
набирають кредити, чого не наважувалися робити до приїзду мільярдерки.
Втім, головною рушійною силою деградації ґюленської громади є
конформізм. Саме він підштовхує мирних обивателів гнучко «скорегувати»
своє ставлення до пропозиції пані Цаханасян у вигідному для них
напрямку; саме він спонукає їх шукати моральне виправдання власної
продажності; саме він уможливлює перетворення цивілізованого товариства
на банду злодіїв.
Якщо в образі ґюленців драматург досліджує процес моральної деградації
суспільства, то в образі Клер Цаханасян він, навпаки, зосереджується на
непорушній, «мертвій» точці морально травмованої свідомості. Ця героїня
вражає своєю внутрішньою непохитністю. Вона ані на крок не відступає від
свого плану й твердою рукою доводить справу помсти до кінця.
У такій «закам’янілості» впізнаються симптоми духовного паралічу, що
знівечив особистість героїні, зробив її не здатною до співчуття та
сумнівів у правомірності власних вчинків. Про омертвіння своєї душі
говорить і сама Клер. «Твоя любов, – звертається вона до Іля, – померла
багато років тому. Моя любов не могла померти. Але й жити не могла. З
неї зробилося щось недобре, вона, як і я сама, обросла своїми золотими
мільярдами, наче сліпі обличчя з коренищ у цьому лісі, оброслі
безбарвними грибами». Гротескною паралеллю до закляклої душі Клер є
протези, вмонтовані у її тіло замість втрачених в аваріях руки й ноги.
Утім, спостерігаючи, як під тиском влади грошей руйнуються моральні
засади суспільної свідомості і як від імені справедливості вершить свій
суд помста, Дюрренматт-мораліст водночас показує, як у серці старого
крамаря Іля, що опинився в екзистенційній «межовій ситуації», проростає
і міцніє стебло людяності. Спочатку герой, ще не усвідомлюючи всієї міри
серйозності вимоги Клер, прагне уникнути спокути: підлещується до
земляків, підкупає їх дрібними кредитами у своїй крамниці, вимагає від
міської влади заходів, які б захистили його від самодурства старої дами
і навіть робить невдалу спробу втекти з Ґюлена. Однак, випивши чашу
страху та відчаю до дна, він переживає свій «момент істини». У «старій
безглуздій історії», піднятій з глибин забуття та самозаспокоєності, Іль
відкриває свою провину, яку не можна списати ні на егоїзм юності, ні на
вигідний шлюб, ані на десятиріччя, що спливли з часів його зради
кохання. Провину за обидва -насамперед за жіноче, але й за своє також –
скалічених життя: «Я зробив із Клер те, чим вона є, – визнає крамар, – а
з себе самого те, чим я є – нікчемного, задрипаного крамаря… Все це
моя робота: євнухи, ключник, домовина, мільярд…»
А з усвідомленням провини до нього приходить і почуття відповідальності,
яке вимагає спокутувати гріх та покірно прийняти кару.
Саме тому, що духовно оновлений Іль сприймає розправу над собою як акт
встановлення справедливості, він не вживає заходів щодо власного
порятунку: не ухиляється від присутності на вирішальних зборах громади,
не здіймає скандалу перед засобами масової інформації, не чинить опору
своїм убивцям. Так із жалюгідного крамаря із сумнівним минулим на
початку п’єси поступово викристалізовується герой трагедії, що його
смерть, за висловом Дюрренматта, набирає ознак величі і має виглядати на
сцені монументальною.
«Гостина старої дами» як трагікомедія. Згідно з принципами своєї
театральної естетики Ф. Дюрренматт доводить у цій п’єсі конфліктну
ситуацію до «найгіршого кінця». Влаштований Клер «страшний суд», що
перетворив Ґюлен на бордель для громади й на камеру смертників для Іля,
увінчується кровопролиттям. Утім, такий фінал пробуджує у глядача щире
співчуття до страченого й змушує замислитися над моральним станом
суспільства, яке уможливлює подібні гротескні історії в реальному житті.
За зображенням мук совісті Іля та картиною його загибелі лунає
пристрасна проповідь людяності. Сам драматург наголошував: «”Гостина
старої дами” – зла п’єса, відтак трактувати її слід якнайгуманістичніше.
І персонажі повинні викликати не гнів, а сум».
Проте не слід забувати, що за жанром дана п’єса є трагічною комедією.
Нічого однозначно серйозного, пройнятого одноманітним трагічним пафосом
у ній, за задумом драматурга, бути не може. Навіть загибель Іля за всієї
своєї «монументальності» позначена відбитком двозначності. Дюрренматт з
цього приводу говорив: «Вона водночас осмислена й безглузда». Осмислена
ця загибель тією мірою, якою вона пробуджує в герої людяність і покору
перед судом власної совісті. Безглузда ж вона тому, що за межами Ілевої
свідомості така кара й справді позбавлена сенсу, котрий їй штучно
приписується ззовні, як акція «встановлення справедливості» вона є
фарсом. Адже хоч би що там говорила стара дама, смерть Іля залишається
жорстоким за задумом й огидним за виконанням убивством. І, як би не
запевняли себе ґюленці у власній правоті, вони стратили Іля не за його
старі гріхи (бо ж і самі були винні перед Клер) і не заради суспільного
добробуту, а з міркувань особистої матеріальної вигоди кожного з них.
Однак, купивши процвітання ціною злочину, чи не повторюють вони усі
разом давню помилку Іля, а відтак – чи не «програмують» у майбутньому
черговий візит якоїсь «старої дами», котра з’явиться вже по їхні душі?
Це питання-пересторогу драматург адресує своїм глядачам.
У «Гостині старої дами» митець піддає критиці суспільство, в якому
цінність грошей переважає цінність людського життя, а гуманістичні
ідеали утворюють лише тонкий шар цивілізованості, що ледь приховує
хижацькі інстинкти й варварську жорстокість. Водночас на прикладі Іля,
який проходить еволюцію від «сну совісті» до усвідомлення своєї провини
й потреби її спокутувати, драматург демонструє, як крізь «бруд» життя
пробивається чисте джерело людяності. На пробудження у глядача співчуття
до цього героя почасти спрямований і «найгірший» варіант розв’язки
сюжету.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
