Реферат на тему

Організація та охорона праці в інформаційному виробництві План

Правове забезпечення заходів з охорони праці в інформаційному бізнесі

Нормативно-технічна документація з охорони праці в інформаційному
виробництві

Міжнародний досвід з розроблення нормативних документів для
користувачів ВДТ

4. Система управління охороною праці в структурах інформаційного бізнесу

1. Правове забезпечення заходів з охорони праці в інформаційному
бізнесі

Національне законодавство з охорони праці.

Право людини на створення їй належних, безпечних і здорових умов праці є
конституційним правом кожного громадянина України .

Основні положення з реалізації конституційного права громадян на охорону
їх життя і здоров’я конкретизує законодавство з охорони праці.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

пріоритету життя і здоров’я працівників відповідно до результатів
виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за
створення безпечних і нешкідливих умов праці;

комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних
програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і
соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони
навколишнього середовища;

соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які
потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань;

установлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств,
незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

використання економічних методів управління охороною праці, проведення
політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і
нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів з охорони
праці;

здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення
кваліфікації працівників з питань охорони праці;

забезпечення координації діяльності державних органів, установ,
організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми
охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і
проведення консультацій між власниками та працівниками (їх
представниками), між усіма соціальними групами за прийняття рішень з
охорони праці на місцевому та державному рівнях;

міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання
світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення
безпеки праці.

Основоположним законодавчим документом з охорони життя і здоров’я
громадян України в процесі трудової діяльності є Закон України «Про
охорону праці», дія якого поширюється на всі підприємства, установи та
організації незалежно від форм власності та видів діяльності, на усіх
громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах .

Закон регулює (за участю відповідних державних органів) відносини між
власником підприємства, установи та організації і робітником з питань
безпеки, гігієни праці та виробничого середовища та встановлює єдиний
порядок організації охорони праці в Україні. Він містить заходи
правового порядку, що визначають обов’язки підприємства і права
працюючих на забезпечення здорових і безпечних умов праці.

Законодавством на власника покладаються: забезпечення здорових і
безпечних умов праці; впровадження сучасних засобів техніки безпеки, що
відповідають вимогам нормативних актів про охорону праці; забезпечення
додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону
праці.

Жодне підприємство, цех, дільниця, виробництво не можуть бути прийняті і
введені в експлуатацію, якщо в них не забезпечені здорові та безпечні
умови праці. Ця вимога законодавства про працю забезпечується системою
попереднього санітарного і технічного нагляду з охорони праці. Основним
завданням попереднього нагляду є нагляд за тим, щоб дотримання вимог з
охорони праці було забезпечене ще до початку роботи підприємства, до
початку експлуатації машини, до впровадження нового технологічного
процесу.

Усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню від
нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється
власником у порядку і на умовах, що визначаються законодавством і
колективним договором (угодою, трудовим договором).

На власника покладається проведення інструктажу робітників і службовців
з техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки та інших
правил охорони праці, а також постійний контроль за дотриманням
робітниками всіх вимог інструкцій з охорони праці. Такі інструкції
розробляються і затверджуються власником або уповноваженим ним органом
спільно з профспілковим комітетом підприємства.

Робітники і службовці зобов’язані користуватися засобами індивідуального
захисту (спецодяг, спецвзуття тощо), що їм видаються на роботах із
шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із
забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах.

На роботах, пов’язаних із забрудненням, працівникам безкоштовно
видається (за встановленими нормами) мило, а там, де можливий вплив на
шкіру шкідливих речовин, — змивальні та знешкоджувальні засоби.

На роботах з важкими та шкідливими умовами праці працівники безплатно
одержують молоко або інші рівноцінні харчові продукти, а на роботах з
особливо шкідливими умовами праці — лікувально-профілактичне харчування,
газовану солону воду. Передбачаються оплачувані перерви
санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу,
додаткова оплачувана відпустка, пільгова пенсія, оплата праці у
підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, які надаються
відповідно до чинного законодавства.

Робітники і службовці, зайняті на роботах зі шкідливими або небезпечними
умовами праці, і на роботах, пов’язаних із рухом транспорту, проходять
обов’язкові попередні перевірки — під час прийому на роботу, а також
періодичні медичні огляди з метою визначення їх придатності до робіт, що
їм доручаються, та запобігання професійним захворюванням.

Власник зобов’язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням
трудових обов’язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно
до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім’ї та
утриманцям померлого) одноразову допомогу.

Якщо небезпечні або шкідливі умови праці вимагають від потерпілого
додаткових зусиль для організації свого життя і призвели до моральної
втрати, порушення його нормальних життєвих зв’язків, власник відшкодовує
заподіяну моральну шкоду. Порядок відшкодування моральної шкоди (вона
можлива і без втрати потерпілим працездатності) визначається
законодавством.

Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні
працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило
погіршання або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і
бажань, погіршання відносин з оточуючими людьми, інших негативних
наслідків морального характеру.

Застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими
або небезпечними умовами праці, на підземних роботах (крім нефізичних
робіт або робіт з санітарного та побутового обслуговування), а також
залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує
встановлені для них граничні норми, забороняється.

Забороняється також використання праці осіб, вік яких менший 18 років,
на тяжких роботах і роботах зі шкідливими умовами праці, а також на
підземних роботах. Забороняється залучати неповнолітніх осіб до нічних,
надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після
попереднього медичного огляду.

Для виконання функцій, пов’язаних з охороною праці, власник забезпечує
функціонування системи управління охороною праці (див. підрозділ 17.4).

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

Державний комітет України з нагляду за охороною праці;

Міністерство праці України, інші міністерства та центральні органи
державної виконавчої влади;

місцеві державні адміністрації і Ради народних депутатів.

Працівники зобов’язані:

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила
поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами
виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального
захисту;

додержувати зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним
договором (угодою, трудовим договором) і правилами внутрішнього
трудового розпорядку підприємства;

проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні
огляди;

співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих
умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої
виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю або
людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу,
повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу
посадову особу.

Усі працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи проходять
на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці, подання
першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила
поведінки у разі виникнення аварій згідно з типовим положенням,
затвердженим Державним комітетом України з нагляду за охороною праці.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є
потреба у професійному доборі, повинні проходити попереднє спеціальне
навчання і один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів
про охорону праці. Перелік таких робіт затверджується Державним
комітетом України з нагляду за охороною праці.

Фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе
ніяких витрат на заходи щодо охорони праці.

На підприємствах, у галузях і на державному рівні в установленому
Кабінетом Міністрів України порядку створюються фонди охорони праці.

Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню.

Кошти і матеріали, що виділяються в установленому порядку на заходи з
охорони праці, витрачати на інші цілі забороняється.

Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю і правил з
охорони праці здійснюється державою і громадянським контролем.

Державні функції виконують спеціально уповноважені державні органи та
інстанції, що не залежать від власника підприємства, а саме:

Кабінет Міністрів України;

Державний комітет України з нагляду за охороною праці;

Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

органи державного пожежного нагляду, управління пожежної охорони
Міністерства внутрішніх справ України;

органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони
здоров’я України.

Громадський контроль здійснюють:

трудові колективи через обраних ними уповноважених;

профспілки — в особі своїх виборних органів і представників.

Вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про
охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підлеглими
йому прокурорами.

Міністерства і відомства здійснюють внутрішньовідомчий контроль за
дотриманням законодавства про працю у підвідомчих їм підприємствах.

Посадові особи, що винні в порушенні законодавства про працю і правил з
охорони праці, несуть відповідальність (дисциплінарну, адміністративну,
матеріальну, кримінальну) в установленому законодавством порядку.

Крім розглянутого Закону, законодавство з охорони праці включає Кодекс
законів про працю України та інші нормативні акти.

У випадку, коли міжнародними договорами чи угодами, в яких бере участь
Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, які
передбачені законодавством України, приймаються правила міжнародного
договору чи угоди.

2. Нормативно-технічна документація з охорони праці в інформаційному
виробництві

Єдину державну політику в сфері технічних, санітарних і правових норм
охорони праці дає змогу здійснювати чинна система нормативних актів про
охорону праці. Залежно від сфери поширення вони поділяються на державні
міжгалузеві, галузеві нормативні акти та документацію підприємств.

Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці — це
правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким
надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

Опрацювання, прийняття та скасування державних міжгалузевих і галузевих
нормативних актів про охорону праці проводяться органами державного
нагляду за охороною праці спільно з органами державного управління
охороною праці в Україні, а також професійних спілок у порядку,
визначеному Кабінетом Міністрів України.

Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці
переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, але не
рідше одного разу на 10 років.

Розроблення стандартів технічних умов та інших нормативно-технічних
документів міжгалузевого характеру координують організації Держстандарту
України за участю органів державного нагляду.

Основними державними нормативними документами щодо забезпечення охорони
праці в інформаційній сфері є:

Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних
машин (ДНАОП 0.00-1.31-99);

Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними
терміналами електронно-обчислювальних машин (ДСанПіН 3.3.2-007-98).

Вимоги ДНАОП 0.00-1.31-99 поширюються на всі підприємства, установи,
організації, юридичні особи, крім зазначених нижче, незалежно від форми
власності, відомчої належності, видів діяльності та на фізичних осіб (що
займаються підприємницькою діяльністю з правом найму робочої сили), які
здійснюють розроблення, виробництво та застосування ЕОМ, у тому числі й
на тих, які мають робочі місця, обладнані ЕОМ, або виконують
обслуговування, ремонт і налагодження ЕОМ.

Вимоги ДНАОП 0.00-1.31-99 не поширюються на:

комп’ютерні класи вищих і середніх закладів освіти, майстерні
професійно-технічних закладів освіти;

робочі місця операторів ЕОМ, що використовуються у сфері управління та
експлуатації атомних електростанцій;

робочі місця пілотів, водіїв або операторів транспортних засобів,
обладнаних ЕОМ, ЕОМ у системах обробки даних на борту засобів сполучення
та ЕОМ у складі машин та обладнання, що переміщуються в процесі роботи;

так звані портативні системи обробки даних, якщо вони не постійно
використовуються на робочому місці;

обчислювальні машинки (калькулятори), реєструвальні каси та прилади з
невеликими пристроями індикації даних або результатів вимірювання;

друкарські машинки класичної конструкції, обладнані відеотерміналом (так
звані дисплейні друкарські машинки);

комп’ютерні гральні автомати та системи обробки даних, призначені для
громадського користування.

Правила встановлюють вимоги безпеки та санітарно-гігієнічні вимоги до
обладнання робочих місць користувачів електронно-обчислювальних машин і
персональних комп’ютерів (дані ЕОМ) і працівників, що виконують
обслуговування, ремонт і налагодження ЕОМ і роботи із застосуванням ЕОМ,
відповідно до сучасного стану техніки та наукових досліджень у сфері
безпечної організації робіт з експлуатації ЕОМ та з урахуванням положень
міжнародних нормативно-правових актів з цих питань.

ДНАОП 0.00-1.31-99 складається з таких розділів:

Загальні положення;

Вимоги до виробничих приміщень;

Вимоги до обладнання;

Вимоги до розміщення устаткування та організації робочих місць;

Вимоги безпеки під час експлуатації, обслуговування, ремонту та
налагодження ЕОМ;

Режими праці та відпочинку;

Вимоги до виробничого персоналу;

Обов’язки, права та відповідальність за порушення Правил.

Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними
терміналами електронно-обчислювальних машин (ДСанПіН 3.3.2-007-98) мають
такі розділи:

Загальні положення;

Вимоги до виробничих приміщень для експлуатації ВДТ ЕОМ та ПЕОМ;

Гігієнічні вимоги до параметрів виробничого середовища приміщень з ВДТ
ЕОМ та ПЕОМ;

Гігієнічні вимоги до організації і обладнання робочих місць з ВДТ ЕОМ та
ПЕОМ;

Вимоги до режимів праці і відпочинку при роботі з ВДТ ЕОМ та ПЕОМ;

Вимоги до профілактичних медичних оглядів.

Окрім ДНАОП 0.00-1.31-99 і ДСанПіН 3.3.2-007-98, які регламентують
вимоги безпеки та санітарно-гігієнічні вимоги до обладнання робочих
місць користувачів ВДТ, є ще низка нормативних актів загального
призначення, які необхідно враховувати під час організації роботи
користувачів ВДТ.

Важливим нормативним актом є Гігієнічна класифікація умов праці за
показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого
середовища, важкості та напруженості трудового процесу, затверджена
наказом Міністерства охорони здоров’я від 31.12.97 № 382. Цей документ
необхідний для оцінювання конкретних умов і характеру праці на робочих
місцях. На основі такого оцінювання приймаються рішення, спрямовані на
запобігання впливу несприятливих виробничих факторів або максимальне
обмеження його. Відповідно до принципів Гігієнічної класифікації умови
праці поділяються на чотири класи:

І клас — оптимальні умови праці — такі умови, за яких не лише
зберігається здоров’я працюючих, а й створюються передумови для
підтримування високого рівня працездатності;

II клас — допустимі умови праці — характеризуються такими рівнями
факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують
встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни
функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого
відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого
впливу на стан здоров’я працюючих і їх потомство в найближчому та
віддаленому періоді;

III клас — шкідливі умови праці — характеризуються наявністю шкідливих
виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити
несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство. За
величиною перевищення гігієнічних нормативів і вираженості змін в
організмі працюючих розрізняються чотири ступеня шкідливих умов праці;

IV клас — небезпечні (екстремальні) умови праці — що характеризуються
такими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом
робочої зміни (або її частини) створює високий ризик виникнення важких
форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.

Визначення загальної оцінки умов праці базується на диференційованому
аналізі умов праці для окремих факторів виробничого середовища і
трудового процесу. До факторів виробничого середовища належать:
показники мікроклімату: вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони;
рівень шуму, вібрації, інфра та ультразвуку, випромінювання,
освітленості та ін.

Трудовий процес визначається показниками важкості та напруженості. Під
терміном «важкість праці» розуміють ступінь залучення до роботи м’язів і
фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження. Напруженість
праці відображає навантаження на центральну нервову систему й оцінюється
за показниками, що характеризують інтелектуальні, сенсорні, емоційні
навантаження, монотонність і режими праці.

Адекватна оцінка конкретних умов і характеру праці сприяє обґрунтованому
розробленню та впровадженню комплексу заходів і засобів, спрямованих на
збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці за рахунок
поліпшення параметрів виробничого середовища, зменшення важкості та
напруженості трудового процесу.

Для проведення атестації робочих місць використовується основний
комплекс критеріїв оцінки ступеня важкості та напруженості праці,
наведений у додатку 19.

Відповідно до ДНАОП 0.00-1.31-99 умови праці осіб, які працюють з ЕОМ,
за показниками шкідливості і небезпечності факторів виробничого
середовища, важкості та напруженості трудового процесу мають відповідати
І або II класу за Гігієнічною класифікацією праці.

Нормативними документами на рівні підприємства є інструкції з охорони
праці, які регламентують раціональні та безпечні прийоми праці, вимоги
до утримання робочого місця, порядок поводження з обладнанням, поведінку
працівників під час виконання своїх обов’язків, правильне поводження із
запобіжними пристроями, огорожами, спецодягом, спецвзуттям і захисними
пристосуваннями в умовах конкретної виробничої обстановки. Приклад
інструкції з охорони праці для оператора комп’ютерного набору наведено в
додатку 20.

У міру впровадження нової техніки і технології, а отже, зміни умов
праці, або не рідше одного разу на 10 років інструкції з охорони праці
переглядаються.

Похожие записи