.

Соціалісти-асоціаціоністи Шарль Фур’є і Роберт Оуен (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3427
Скачать документ

Реферат

на тему:

Соціалісти-асоціаціоністи

Шарль Фур’є і Роберт Оуен

Шарль Фур’є (1772—1837) народився в Безансоні в купецькій родині.
Фур’є, як і його батько, був купцем, торгував у Ліоні колоніальними
товарами. За часів Великої французької революції Фур’є втратив своє
майно і найнявся до іншого торговця.

Над своєю системою Фур’є почав працювати з 1799 p., але основна його
праця «Теорія чотирьох рухів і загальних доль» з’явилася лише в 1808 p.
1828 року вийшов «Трактат про домашню і землеробську асоціації» (у
другому виданні 1838 p. — «Теорія всесвітньої єдності»). 1828 року —
«Новий промисловий і суспільний світ», 1835 — двотомна збірка статей
«Фальшива промисловість, роздроблена, відразлива, брехлива, і
протиотрута — промисловість природна, злагоджена, приваблива», в якому
відображено основні його економічні погляди.

Основним змістом його праць є ідея соціальної гармонії, що можлива лише
в суспільстві, побудованому на засадах справедливості й рівності. Він
негативно ставився до революцій, які «грабують багатих, щоб збагатити
інтриганів», але, на його думку, капіталізм, в основу якого покладено
приватну власність, що породжує конкуренцію, анархію і соціальну
нерівність, потребує обов’язкового реформування.

Вихід він бачить у запровадженні суспільної власності на засоби
виробництва.

Метод дослідження. Концепція Фур’є — двоїста. З одного боку, він
виходить у своїх концепціях з нібито постійної і незмінної «природи
людини». З іншого — погляди Фур’є пройняті історизмом ще більше, ніж
погляди Сен-Сімона: в доктрині Фур’є ідея розвитку суспільства і
генетичного прогресу його форм займає одне з ключових місць. Сен-Сімон
поділяє історію суспільства на органічний та критичний періоди, Фур’є
йде далі: для нього капіталізм — лише одна з численних і аж ніяк не
остання фаза, з тих, що їх пройшло людство на своєму довгому історичному
шляху.

За основу періодизації історичного розвитку Фур’є бере рівень розвитку
промисловості. Він пропонує схему, що, на його погляд, досить точно
відображає економічний розвиток людства. Увесь попередній хід історії
людського суспільства він поділяє на чотири стадії розвитку: дикість,
патріархат, варварство і цивілізацію.

Періоди, що передували індустрії Первісний, що називається Едемом

Дикість або інертність

Промисловість роздроблена, відразлива Патріархат, дрібна індустрія

Варварство, середня індустрія

Цивілізація, велика індустрія

Промисловість суспільна, приваблива Гарантизм, напівасоціація

Соціантизм, проста асоціація

Гармонізм, складна асоціація

Оригінальним є вчення Фур’є про змішані періоди, названі ним
«гібридами». Гібриди утворюються в результаті впливу народів більш
високої культури на народи, що стоять на нижчому щаблі розвитку. Фур’є
ілюструє це на прикладі Оттоманської імперії, яка багато запозичила в
європейців, але водночас зберегла чимало свого, самобутнього.

Однак не всі гібриди, за Фур’є, є позитивними, часто вплив народів більш
високої культури на народи нижчої культури буває для останніх глибоко
шкідливим і навіть згубним. Він полемізує із захисниками колоніальної
політики і вказує на «порочне коло» нездоланних і вічно відновлюваних
суперечностей, що ним рухається суспільство, завжди досягаючи
результатів, протилежних тим, яких воно прагне.

Спираючись на історичний метод дослідження, Фур’є робить висновок, що в
кожному суспільстві існують (у більшій або меншій мірі) риси, запозичені
з минулих або майбутніх періодів. Тому, комбінуючи їх, можна свідомо
формувати суспільство.

Іншим наріжним камнем його соціальної концепції є вчення про природу
людини, яке Фур’є виклав у так званій теорії пристрастей. Пристрасті
перебувають у певній відповідності між собою, у певній гармонії. Але в
цивілізованому (капіталістичному) суспільстві пристрасті діють хаотично
і вносять до нього безладдя. Природний порядок має постати в майбутньому
і буде можливим лише тоді, коли на зміну цивілізації прийде новий,
гармонічний суспільний лад.

Із самої природи людини випливає потреба у знищенні конкуренції і
налагодженні організованого виробництва, бо тільки тоді пристрасті
стануть силою, що цементує й регулює всю суспільну діяльність. Тільки
цей лад зможе зробити працю привабливою.

Приваблива праця — основа системи Фур’є. У так званих цивілізованих
суспільствах, так само як і у варварських чи рабовласницьких, праця
залишається відразливою. Людина працює лише через примус, намагання
задовольнити власні інтереси або через загрозу бідності. Фур’є вважає
ворожим природі людини суспільний стан, який примушує її працювати. За
наявності забезпеченого кожному мінімуму засобів до існування праця
втрачає свій примусовий характер. Асоціаційоване виробництво з високим
рівнем поділу праці дасть змогу кожному знайти собі місце за
здібностями.

Фур’є стверджує, що асоціації — єдиний суспільний лад, для якого із
самого початку створено людину.

Користуючись своїм методом, Фур’є доводить, що необхідно і можливо
створити суспільні відносини, які відповідатимуть вимогам людської
природи, тобто встановити соціальну гармонію. Людина за своєю природою
завжди готова до цього, необхідно лише організувати її.

Характеристика капіталізму. Капіталізм разом з патріархатом і
варварством Фур’є відносить до тієї епохи, промисловість якої
характеризується як ворожа людині.

Досліджуючи капіталізм, Фур’є часто звертається до сфери обігу. Якщо
меркантилісти джерело збагачення бачили в обігу, в торгівлі, то Фур’є
схильний бачити в торгівлі джерело всіх пороків суспільства. На його
думку, ‘торговельний капітал — це провідна форма капіталу. Суть
суперечностей третьої фази цивілізації — капіталізму, полягає у боротьбі
між виробниками і торговцями. Фур’є об’єднує фабрикантів і робітників в
один клас, оскільки вони є об’єктом експлуатації агентів обігу, тобто
торговців та банкірів.

Характеризуючи цивілізацію, Фур’є наголошує на ролі виробництва. Він
уважає, що його роздробленість зумовлена формою власності, і, у свою
чергу, є причиною панування торгівлі. Під роздробленістю він розуміє не
дрібномасштабне виробництво, а навпаки, капіталістичний спосіб
виробництва, за якого відбувається розпорошення суспільного виробництва
між окремими особами. Саме з цього він робить висновок про неминучість
анархії, криз, безробіття.

Капіталістична індустріалізація, на думку Фур’є, поглиблює антагонізм
між інтересами індивідуума й колективу. Індустрію капіталістичного
суспільства він називає «антисоціальною», тобто такою, що не приносить
користі суспільству. Вона є результатом вільної конкуренції і причиною
монополізації. Монополізація виробництва, у свою чергу, призводить до
дальшого розшарування суспільства, зубожіння більшості населення,
економічних криз.

Фур’є формулює цілком логічне для свого часу вчення про концентрацію та
централізацію виробництва, стверджуючи, що третя фаза цивілізації
розвивається через витискання дрібних і середніх підприємств великими й
найбільшими, а також через злиття капіталів унаслідок організації
акціонерних товариств. Він робить висновок, що розвиток концентрації і
централізації призведе до нової фази, яку він називає «промисловим або
торговельним феодалізмом», тобто до панування об’єднаного фінансового
капіталу над усім суспільством. Тим самим формуються передумови
трансформації суспільства, його корпоратизація, що забезпечує підстави
для усуспільнення власності, виникнення асоціацій. Загибель
капіталістичної цивілізації Фур’є розглядає як невідворотний наслідок
дії закону соціального прогресу.

Майбутній суспільний лад. Сам Фур’є головним здобутком свого творчого
життя вважав відкриті Пювої форми організації суспільства — асоціації,
яку він називав Соціальною Гармонією.

Первинною господарською одиницею асоціації, за Фур’є, є фалангау Для неї
характерні суспільна форма виробництва на підставі спільної власності та
розподіл відповідно до внеску кожного у виробництво. Фаланга займає
площу близько однієї квадратної милі і складається приблизно з 1500
осіб. Господарською основою фаланги є агровиробництво в різних його
видах, з особливим ухилом у бік землеробства і садівництва. Різні види
промисловості є лише підсобними промислами для сільського господарства.

Проте фаланга Фур’є — це не просто кооперація, яка передбачає поділ
праці і спеціалізацію. Це щось на зразок акціонерного товариства, але
частину витрат фаланги становлять витрати на суспільні потреби —
виховання дітей, утримання дитячих дошкільних закладів та шкіл.

Отже, господарську систему нового суспільства він бачив як сукупність
окремих, економічно відособлених одиниць — фаланг, хоча й підкреслював,
що для загальносуспільних великомасштабних робіт будуть створюватись
міжфалангові «промислові армії».

Економічною основою майбутнього ладу Фур’є вважає суспільну власність на
засоби виробництва, але трактує її досить оригінальне.) Державними
засадами організації суспільства він поступається на користь об’єднань,
що перебуватимуть між собою у товарних відносинах. Власність
усуспільнюється не державою, а окремими товариствами — фалангами, які і
стають реальними власниками. Але і в фалангах Фур’є зберігається
приватна власність. Вона визначає пропорції розподілу продукту, хоч і не
впливає на виробництво, що функціонує в суспільній формі. Хазяїном
виробництва є весь колектив фаланги, він управляє виробництвом, планує
спільну діяльність.

Розподіл здійснюється відповідно до внеску кожного, кожен отримує свою
частку прибутків на зразок того, як це робиться в акціонерному
товаристві. Капіталіст отримує винагороду за капітал, утілений в акціях^
Фур’є впевнений, що продуктивність праці в асоціації буде настільки
високою, що кожен матиме заощадження, які будуть інвестовані, а отже,
даватимуть право на отримання прибутку. Відтак власниками у фаланзі
будуть не тільки багаті, власність матимуть усі.

Але розмір доходів визначатиметься не лише часткою майна індивіда у
спільній власності, а й кількістю витраченої ним праці, його здібностями
й талантом. У Фур’є розподіл прибутку відбувається за капіталом, працею
і талантом. Таке трактування розподілу має особливий зміст: намагаючись
обгрунтувати свій підхід до проблеми справедливого розподілу, Фур’є
залучає до цього фактори виробництва. Визначивши пропорції розподілу
продукту у співвідношенні 5:4:3 (відповідно до часток праці, капіталу й
таланту у виробництві), Фур’є тим самим дає суспільну оцінку значущості
кожного з цих факторів.

Найманих робітників у фаланзі не буде, тому не буде й заробітної плати.
Фур’є припускав, що якщо й не всі, то переважна маса членів фаланги
матиме частку в прибутку, котра визначатиметься водночас і працею, і
капіталом, і талантом (знаннями). Крім того, частина спільного прибутку
відраховуватиметься у фонди суспільного споживання, забезпечуючи
гарантований рівень доходів.

Справедливий розподіл зробить працю привабливою для всіх.

Фур’є твердо переконаний у перевагах вільної праці. Він доводить, що
продуктивність її буде невимірно вищою, і що в асоціації буде повністю
знищено бідність. У фалангах використовуватимуться не лише матеріальні
стимули до праці, а й моральні, організовуватимуться змагання. Завдяки
свідомості і високому рівню продуктивності праці, на думку Фур’є, буде
досягнуто суспільної рівності, яку він розуміє як рівність стосовно
засобів виробництва.

Шляхи переходу до нового суспільного ладу. Основною рушійною й
організуючою силою суспільства Фур’є вважає сильну владу, яку на період
формування нового суспільства буде, на його думку, репрезентувати
держава. Саме держава примусить робітників і капіталістів до спільних
дій із трансформування суспільства, сприятиме організації фаланг.
Спрямовуюча роль держави з остаточним формуванням фаланг поступово
відімре, але сильна влада в фалангах зберігатиметься.

Кошти на формування фаланг дадуть капіталісти—акціонери фаланг.

На думку Фур’є, з часом усе світове господарство перетвориться на
систему фаланг.

Фур’є не бачив можливості одразу побудувати Світ Гармонії. Він
передбачав існування перехідного періоду, який називав гарантизмом, коли
кожному гарантуватиметься прожитковий мінімум, незалежність та комфорт,
тобто майже все, що становить предмет турбот робітничого законодавства.

Фаланга Фур’є — це сприятливе середовище, де люди зможуть мати всі умови
для праці й усебічного розвитку. Саме тому, що вона не дотримується
комуністичних принципів, крім одного — суспільного споживання, — вона
може стати прийнятною для всіх господарською формою.

Програма, що мала на меті не експропріацію власності, а її кооперування
як форму усуспільнення і знищення найманої праці, не боротьбу класів, а
асоціацію таланту, праці й капіталу, яка проповідувала примирення
антагоністичних інтересів капіталіста та робітника, виробника і
споживача, кредитора і боржника, поєднуючи їх в одній особі, — така
програма й справді привертала увагу багатьох сучасників Фур’є.

Серед учнів і послідовників Фур’є найбільш відомі Консідеран і Годен.

Віктор Консідеран був одним з найпалкіших пропагандистів фур’єризму і в
своїй «Соціальній доктрині» дав найліпший виклад цієї системи. Він
навіть робив спроби реалізувати її на практиці в Америці. Під час
революції 1848 p. виступив з гаслом, що певною мірою передає суть
фур’єризму — «право на працю» як «справедлива й необхідна компенсація за
право власності».

Андре Годен відомий завдяки практичному втіленню ним ідеї Фур’є в життя
— створенню знаменитого фамілістера — промислового закладу, в якому
робітники брали колективну участь не тільки у виробництві, а й у
розподілі прибутків. На кошти фамілістера було збудовано кілька великих
житлових будинків для робітників, школи, притулки для бідних, навіть
театр і кооперативні магазини.

Теорія Фур’є колись мала багато прихильників, вона і дотепер
позначається на різноманітних солідаристських реформістських моделях
суспільства.

Роберт Оуен (1771 — 1858) народився в родині дрібного ремісника, у
невеликому англійському містечку Ньютаун. Після закінчення початкової
школи, у семирічному віці, стає помічником учителя, репетитором, пише
проповіді на релігійні теми, заживши собі слави «маленького священика».
У 9 років починає працювати в торгівлі, де протягом восьми років
проходить шлях від продавця до менеджера великого торгового центру.
Згодом він відкриває прядильну фабрику, де виявляє неабиякі
організаторські здібності. 1794 р, Оуен стає акціонером компанії
«Чарльстон Твіст і К°», яку було засновано найстарішими лондонськими й
манчестерськими фірмами, і очолює правління товариства.

1800 р. Оуен купує на кордоні Шотландії й Англії фабричне селище Ленарк
з чотирма прядильними фабриками і створює зразкову колонію, завдяки якій
стає відомим у всьому світі. Діяльність Оуена в Нью-Ленарку поділяється
на два періоди: організація зразкового промислового товариства — колонії
високої культури й високого рівня продуктивності праці та
суспільно-реформаторська діяльність, коли він намагався її успіхи
поширити на все суспільство. Другий період був невдалим, і 1824 р. Оуен
від’їздить до США, щоб там реалізувати свій план кооперативної громади.
З цією метою 1825 p. він купує 30 тис. акрів землі разом з будівлями і
засновує сільськогосподарське товариство «Нью Гармонія». Воно
проіснувало лише три роки.

Після повернення до Англії Оуен знову займається
суспільно-реформаторською діяльністю, сподіваючись уже не на урядові
кола, а на профспілковий рух. Тред-юніони він пропонує перетворити на
об’єднання виробників для організації кооперативних громад, розробляє
плани організації «Великої національної об’єднаної спілки виробництв» і
«Банку справедливого обміну», що, на його думку, могло б стати
вирішальним кроком до реорганізації суспільства.

У жовтні 1832 р. в Лондоні починає функціонувати оуенівський
«Національний банк справедливого обміну праці», а 1833 р. в Бірмінгемі
його філія, які користувались успіхом доти, доки їхньою діяльністю
керував сам Оуен. Через два роки після того як Оуен відійшов від справ,
Банк зазнав краху. 1834 p. був переломним пунктом у житті, діяльності та
творчості Оуена. Хоч він прожив іще 24 роки, однак тримався осторонь не
тільки від робітничого руху, а й від широких соціальних рухів узагалі.
Поступово оуенізм перетворився на суто теоретичне вчення.

Основні праці Оуена: «Про формування людського характеру» (1813),
«Доповідь графству Ленарк» (1820), «Зауваження про вплив промислової
системи» (1815), «Виклад раціональної системи суспільства» (1830). Він є
автором проекту Фабричного закону, а після 1834 p. починає видавати
журнал, в якому пропагує євангелістське вчення та пише праці на теми
моралі, з яких головною є «Новий моральний світ» (1845).

Роберт Оуен був одночасно і теоретиком, і практиком. Він виступав за
створення нового суспільства за допомогою просвітительства й
законодавства.

В основу його програми покладено теоретичну систему, провідною ідеєю
якої є формування соціального середовища, сприятливого для ефективної
праці та всебічного розвитку людини. Оуен проголошує, що людина —
продукт середовища і що змінити її можна, лише змінивши середовище, в
якому вона існує. Це одна з головних ідей теорії та практики Оуена.

Під середовищем він розуміє суспільно-економічні відносини, що впливають
на поведінку людини. Основними складовими суспільного середовища, за
Оуеном, є інституціональні (ідеологія, мораль, право, освіта) та
економічні компоненти

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020