С. Хантінгтона досліджує принципи та шляхи взаємодії цивілізацій, народів у сучасному світі. Його твердження про можливий конфлікт цивілізацій є спірним, хоча група науковців погоджується із таким варіантом розвитку подій
Головна ідея С. Хантінгтона містить деякі неоднозначності. Ніде не стверджуючи, що світ у майбутньому очікує якесь згуртування країн і народів за цивілізаційною (культурною) ознакою, С. Хантінгтон, проте, заявляє, що протиріччя і конфлікти між цивілізаціями приходять на зміну старим видам протиріч і конфліктів.
Водночас, акцентуючи увагу на нових, цивілізаційних коріннях майбутніх конфліктів, американський професор не відмовляється й від їхніх старих коренів: “Найпростіше двопідхідне розмежування країн, які є найбільш впливовими в світових справах та найбільш суттєвими для розуміння і наділення сенсом світової політики, на бідні й багаті або демократичні і недемократичні може частково допомогти, але лише частково… Я… висуваю гіпотезу про те, що… конфлікт між цивілізаціями прийде на зміну ідеологічним та іншим формам конфліктів в якості форми глобального конфлікту, що переважає… Лінії розлому між цивілізаціями це і є лінії майбутніх фронтів”.
Отже, твердження С. Хантінгтона виразно вказують, що він розглядає цивілізації як сторони майбутніх протиріч і конфліктів. А протиріччя, конфлікти між цивілізаціями як сторонами можуть бути, якщо тільки охоплюється вся сукупність аспектів культури. Бо, якщо має місце конфлікт, мотивований одним чи лише декількома цивілізаційними розходженнями (з усієї великої множини таких розходжень), то, як показує історичний досвід, це не є конфлікт між цивілізаціями, тому його слід кваліфікувати як такий, що має лише цивілізаційне ”підфарбування”.
Звернемося тепер до причин, які на доказ своєї теорії наводить С. Хантінгтон. Відмінності між цивілізаціями він називає не просто реальними, а найбільш суттєвими. Американський учений вважає, що внаслідок посилення взаємодії між народами різних цивілізацій відбувається піднесення цивілізаційної самосвідомості, поглиблення розуміння відмінностей між цивілізаціями та суспільством у рамках цивілізацій, а також загострення розбіжностей і ворожості, що входять углиб історії або, принаймні, сприймаються як такі. Це є другою причиною конфліктів.
Третю причину конфліктів американський учений вбачає у послабленні держави як джерела ідентифікації людей. Роздвоєння ролі Заходу у світовій історії С. Хантінгтон вважає четвертою причиною майбутнього протистояння цивілізацій. На його думку, Захід перебуває на піку своєї могутності, а незахідні цивілізації повертаються до власних коренів.
Менша підлеглість змінам культурних розходжень в порівнянні з економічними та політичними розглядається С. Хантінгтоном як п’ята причина того, що конфліктогенність набуває цивілізаційного обличчя. Адже внаслідок цього конфлікти, обумовлені культурними розходженнями, складніше розв’язати чи звести до компромісу.
Шостою причиною еволюції конфліктогенності С. Хантінгтон вважає посилення економічного регіоналізму. Він наводить приклади цього явища для Європи, Південної та Центральної Америки, Середнього та Далекого Сходу. Згідно з його міркуваннями, успіх економічного регіоналізму закріплює усвідомлення належності до однієї цивілізації. Причому економічний регіоналізм може бути успішним тільки в разі, якщо він корениться в спільності цивілізації.
Хоча глобалізація і покликана об’єднувати народи і цивілізації, доведена можливість виникнення зовсім протилежної ситуації, коли інтеграційні процеси спричинять конфлікти між окремими цивілізаціями або їхніми угрупованнями.
Перелік використаних джерел
- Уткин А. И. Глобализация: процесс и осмысление. – М.: Логос, 2002. -254с.
- Ю. Яковець. Глобальні тенденції соціокультурної динаміки і перспективи взаємодії цивілізацій у ХХІ столітті// Економіка України, -2000, -№3, с. 8-17.
- Удовик С. Л. Глобализация: семиотические подходы. – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2002. – 480.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
