Реферат на тему:

Податкова політика польської влади у аграрному секторі Галичини
міжвоєнного періоду (1919 – 1939 рр.)

Малопродуктивне сільськогосподарське виробництво було економічною
основою життя галицького селянства міжвоєнного періоду. Перша світова,
польсько-українська війни, відсталі методи господарювання,
малоземельність господарств, пригірська місцевість, відсутність
достатньої кількості шляхів комунікацій та визиск чужоземної буржуазії
стали головними причинами важкого становища селянина-українця Галичини
(рільника).

Селянські сім’ї, як правило, були багатодітними, а господарства
роздрібленими і економічно неспроможними для виготовлення
сільгосппродукції на ринок. Згідно даних польського перепису 1921 р. 30
тисяч поміщиків мали у своїй власності 47,3 % землі, в той час як 2,1
мільйона селян – 14,8 % [1, с. 28]. За переписом 1931 р. 88 % селянських
господарств Львівського, 86,6 % Тернопільського й 82,5 % Станіславського
воєводств володіли земельними наділами до 5 га, що згідно законодавства
суперечило нормам економічної самостійності [1, с. 63]. Селянські
господарства у своїй більшості не були спроможними виробити необхідну
продукцію навіть для задоволення власних потреб.

Тогочасна сільськогосподарська наука роз’яснювала, що лише 5 осіб із
селянської сім’ї може обробити і прожити на 10 морґах (5 га чи 5 дес.),
а реально виходило навпаки – 10 осіб на 5 морґах. Українські селяни не
були «лінивими», як дозволяли собі писати про них чужинці («Рольник»
1930 р, ч. 10, с. 161) [2], а об’єктивні умови складалися впродовж
століть не на їх користь.

Галичина залишалася аграрним соціумом із слабо розвинутою торгівлею і
надлишком робочої сили. Низький відсоток міського населення свідчив про
економічну відсталість регіону. Так, у 1921 р. із 6,9 мільйонів
населення Західної України 76,3 % було зайнято в сільському й лісовому
господарстві, а в промисловості, ремеслі, торгівлі й на транспорті
всього 15,7 % [3, с. 30]. При цьому необхідно врахувати, що за
національною приналежністю робітники, службовці й буржуазія були
перважно поляками та євреями.

Споконвіку важким тягарем на плечі селян лягали державні податки, штрафи
та різноманітні повинності (ремонт доріг, мостів, дамб, скотопрогонів і
т. д.). Так звані шарварки – спільні додаткові трудові повинності селян
з будівництва та ремонту шляхів, мостів, гребель, будівель, меліорації
полів тощо. Такі повинності в різниз місцевостях могли сягати кілька
десятків робочих днів на рік. На ніщо більше так не відказували селяни,
як на податки, які часто змінювалися і у своїй більшості неграмотним
людям було надзвичайно важко у них розібратися. Тим більше, що їх
необхідно було сплачувати протягом цілого року. Селянин змушений був
продавати збіжжя, худобу, городину на ринку, де монополію утримували
єврейські перекупники (посередники) і диктували низькі ціни.
Найголовнішими податками вважалися – ґрунтовий, доходовий, від
нерухомості, маєтковий. Крім цих існували державний, подорожній,
шкільний, за коня, за пасіку, за собаку й т. д.

Ґрунтовий податок опирався на ґрунтовий кадастр. Він встановлювався в
залежності від угіддя (сіножаті, ліси, рілля) і класу ґрунту. Ґрунтовий
податок платився двічі на рік: в часі від 15 березня до 15 квітня й 15
жовтня – 15 листопада. У випадку повені, граду, розповсюдження шкідників
й інших стихійних лих, які спричиняли часткове або цілковите знищення
урожаю, необхідно було вносити подання до скарбового уряду про часткове,
а той повне «відписання податку». Також дозволялося вносити подання про
розписання податку на частки (рати). За несвоєчасну сплату
нараховувалися штрафні санкції. Якщо поземельний податок у відсотковому
відношенні до всіх видів видатків селян у 1927 р. становив 10,2 %, то у
1934 р. – 26,7 %. Коли для сплати поземельного податку селянські
господарства площею до 3 га повинні були продати у 1928 р. 150 кг жита,
то у 1934 р. – 389 кг. [4, с. 233]. Це призводило до загального занепаду
дрібних селянських господарств, зневіри, заборгованості та розорення.
Так, у 1935 р. ґрунтовий податок від 1 га орного поля ІV класу становив
6,57 злотих; відповідно ІІІ – 10,58; ІІ – 15,32 і І – 20,04. З цим
пов’язувалися обчислення різноманітних «прогресій, дегресій, додатків,
данин, шарварків і т. д.» [5].

Доходовий податок сплачувався за дохід з ґрунту, будинків, підприємств,
грошей та інших джерел надходжень, якщо сума доходу перевищувала 1500
злотих на рік. Доходовий податок сплачувався на підставі доходу з
попереднього року. До 1 березня в податковому уряді необхідно було
скласти декларації «фасії», в іншому випадку особа підлягала карі й
податок оцінювався комісією на свій розсуд («заочно»). Тим особам, які
складали декларацію добровільно «на підставі зізнання» встановлювали
норму податку.

Податок від нерухомості сплачувався в основному у містах від «мешкальних
домів», фабрик, різноманітних промислових підприємств. У сільських
громадах тільки від тих будинків, які давали окремий дохід і не були
пов’язані із сільськогосподарським виробництвом. Податкова ставка в
залежності від року змінювалася, якщо у 1927 р. вона становила 8 % то у
1928 і 1929 роках – 7 % від річного доходу.

????????? ?н сплачувався «процентово від вартости рухомого і нерухомого
майна». Від нього звільнялися особи, якщо загальна вартість маєтку не
перевищував 3000 золотих швейцарських франків (як неграмотний селянин
мав перераховувати свої статки на франки?!).

Це найголовніші податки, які сплачувалося у різниз порах року
одноразово, квартально, піврічно й т. д. Зрозуміло, що це все необхідно
було записувати, вчасно сплачувати, а також слідкувати за нагадуваннями,
де начислялася «за проволоки» (пеня), що й масово призводило «до
екзекуцій». До цього необхідно додати ще й податки від даровизни і
спадків, громадські податки і оплата за різного роду додатки до податків
[6].

Світова економічна криза, найсильніше зачепила дрібні,
неконкурентноспроможні селянські господарства українців-галичан. Під час
кризи, як свідчать архівні матеріали, різко зросла кількість екзекуцій
та ліцитацій (прилюдний продаж майна зубожілих селянських родин за
борги). Додатки до законів дозволяли виконувати екзекуції навіть у святу
неділю, під час релігійних свят та вночі [7].

Капіталістичні монополії штучно підтримували високі ціни на промислові
товари, в той час як ціни на сільськогосподарські продукти різко
знижували. Сенатор І.Макух у своїх спогадах подає: «В той час рільництво
в межах Польщі переходило гостру кризу. Ціни на збіжжя впали дуже
низько. Сотнар жита коштував декуди лише долар. Уряд нічого не робив
собі з того й рільництво не рятував. Він хотів мати дешеві рільні
продукти, щоб таким чином задовольнити міських робітників, а також
урядовців, які мали дрібні заробітки і платні» [8, с. 426].

В результаті «ножиць цін», зростання податків і поборів, яких у ІІ
Речіпосполитій налічувалось близько 100, підвищувалась заборгованість
селянських господарств. За даними Пулавського сільськогосподарського
інституту, середня заборгованість на 1 га площі селян зросла з 155
злотих у 1926 р. до 283 у 1929 р. і 411 у 1931 р. У великих розмірах
зросли податкові екзекуції та ліцитації у Тернопільському та
Станіславському воєводствах. Лише за один 1933 р. у двох вказаних
воєводствах було проведен 2085 ліцитацій [9, с. 103].

Згідно підрахунків польських учених у період «великої депресії»
(світової економічної кризи) податки з хліборобів зросли майже вдівічі
порівняно з довоєнними часом. Так, якщо «на голову населення» в
середньому вони становили в 1913 р. 48, 1922 р., відповідно, 55, то в
1929 р. – 76, а в 1931 р. – 87, а із самоврядними податками – 98 злотих
[10].

Сенатор О.Луцький підрахував, що середнє село Львівського воєводства в
середині 30-х років ХХ століття протягом року сплачувало 13000 злотих
«в’їздових, постоєвих, копиткових, рогаткових і т. д. у містах». Отже,
на «контакт з містом» 3000 сільських громад Східної Галичини змушені
були витрачати «неменше» 39 мільйонів злотих у рік. Для порівняння,
ґрунтовий податок селян-хліборобів всієї ІІ Речіпосполитої становив 60
мільйонів злотих у рік. Виходило, що податок за вимушене «спілкування
села з містом» східногалицького селянства на території 1/6 частини
держави сягав більшої частини від основного державного платежу [11]. При
цьому слід врахувати, що і місто «цікавилося» селом та мало там «свій
інтерес». Велика кількість агентів різноманітних фірм розїзджала селами
і рекламувала сільськогосподарські знаряддя праці за надто високими
цінами. Так, наприклад, цінники, що їх розсилали фірми (у такім випадку
навіть українською мовою!) коси коштували: 65 (довжина у сантиметрах) –
6,30 злотих; 75 – 7,10; 80 – 7,50; 85 – 8. Тим часом місцеві кооперативи
«Центросоюзу» реалізовували їх за такими ринковими цінами: 65 – 4,20; 75
– 4,35; 80 – 4,70; 85 – 4.80. Як бачимо різниця у цінах в часи великої
господарської кризи була суттєвою [12].

Таким чином, податкова політика польської влади у аграрному секторі
економіки на теренах Галичини призводила до крайнього зубожіння
українського селянства. Сплата податків, стягнення боргів і штрафів
екзекуторами були знаряддями розорення та знищення в першу чергу
українців-галичан. Щодо польського селянина, то незважаючи на те, що
регуляторна політика Польщі лише формувалася, він мав всесторонню
підтримку зі сторони держави (особливо різноманітні пільги військовим і
цивільним осадникам). Держава в першу чергу дбала про вирішення
загальнопольських проблем на корінних землях, а східногалицькі,
заселенні в основному українцями-галичанами, розглядалися як резерв для
колонізації та «охоронного валу» на сході.

Література:

Смолей В. Польське цивільне і військове аграрне осадництво у Західній
Україні: історико-правовий контекст (1919 – 1939 рр.). – Тернопіль:
Підручники і посібники, 2003. – 112 с.

Праця найголовніший чинник підненсення сільсько-господарської
прибутковости // Сільський Господар. 1930. – 15 травня.

Васюта І. Селянський рух на Західній Україні в 1919 – 1939 рр. – Львів:
Видавництво Львівського університету, 1971. – 222 с.

Історія українського селянства: У 2-х т. – К.: Наукова думка, 2006. – Т.
2. 660 с.

Реформа ґрунтового податку // Сільський Господар. 1937 р. – 15 квітня.

Сільський адвокат. Про податки і додатки та як їх платити // Сільський
Господар. 1929 р. – 1 квітня.

Нові екзекуційні приписи обов’язують від 1 Х. цього року // Сільський
Господар. 1932 р. – 1 жовтня.

Макух І. На народній службі: Спогади. – К.: Основні цінності, 2001.– 572
с.

Васюта І. К. Селянський рух на Західній Україні в 1919 – 1939 рр. –
Львів: Видавництво Львівського уніврситету, 1971. – 223 с.

Тепер більші податки, чим перд війною // Сільський Господар. 1932 р. –
15 лютого.

Коротко – але ясно // Сільський Господар. 1935 р. – 15 грудня.

Сезонова форма визиску // Сільський Господар. 1930 р. – 15 червня.

Похожие записи