Реферат
на тему:
Загальна характеристика
класичної політичної економії
Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХП ст. та у
Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.
К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюванням засад
капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, Що дійсна наука
сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне
дослідження переходить від процесу обігу до процесу виробництва. Цей
перехід і здійснила класична політична економія.
Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс стосовно школи,
яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного
суспільства. К.Маркс писав: «…під класичною політичною економією я
розумію всю політичну економію, починаючи з У. Петті, яка досліджує
внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва».
Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить поверхового
розуміння процесу обігу і тому бачили лише зовнішній бік його явищ, то
класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок
науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке
зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо
принципів управління господарством країни перетворилася на науку про
категорії й закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема
праці А. Сміта, перетворили політичну економію на повноцінну наукову
дисципліну.
Класики проголосили ідею природного порядку, дію об’єктивних економічних
законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих
правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний
розвиток економіки.
Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного
втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи,
економічного лібералізме. Класики були противниками протекціонізму.
Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в
економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової
теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження
економічних явищ.
Загальна оцінка класичної політичної економії у колишній радянській
літературі здійснювалась за схемою К. Маркса, котрий до класиків
зараховував економістів від Петті до Рікардо в Англії і від Буагільбера
до Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії Маркс
називав праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична
школа вичерпала себе.
На зміну класичній політичній економії, яка мала справді науковий
характер, приходить, за Марксом, «вульгарна», тобто ненаукова
політекономія. Якщо класики займались справжнім науковим аналізом
закономірностей розвитку капіталізму, то представники вульгарної
політичної економії виступили лише як апологети, свідомі захисники
капіталізму. Перехід до вульгарної політекономії Маркс зв’язував із
загостренням класової боротьби.
Основоположниками вульгарної політичної економії Маркс називав Сея та
Мальтуса. Він критикував «вульгарних економістів» за відхід від трудової
теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між
найманими робітниками і капіталістами.
Теза про вульгарний характер після рікардіанської політичної економії
набула широкого розвитку в усій так званій марксистській літературі.
Відповідно вся сучасна західна політична економія теж оголошувалась
ненауковою. Такий висновок був просто абсурдним, оскільки ці економічні
теорії успішно використовувалися в економічній політиці західних держав.
Для виправдання марксистської тези багатьом радянським марксистам
довелося навіть висунути не менш абсурдну ідею про дві функції
політичної економії: практичну та ідеологічну, на основі чого робився
висновок про можливість використання практичних рекомендацій західних
економістів.
У західній літературі існує інший підхід до оцінки класичної політичної
економії, до визначення її хронологічних меж. Західні економісти
віддають належне класичній школі, проте не ідеалізують її теоретичні
розробки, а оцінюють їх у контексті історичного розвитку економічних
ідей. До класичної політичної економії вони відносять також усю після
рікардіанську політичну економію XIX ст.. Відомий американський
економіст Дж. К. Гелбрейт писав з цього приводу: «…Ідеї А. Сміта були
розвинуті Давидом Рікардо, Томасом Мальтусом і особливо Джоном Стюартом
Міллем і дістали назву класичної системи. В останній чверті XIX ст.
австрійські, англійські та американські економісти доповнили теорію так
званим маржинальним аналізом, і це зрештою привело до заміни терміна
«класична економічна теорія» терміном «неокласична економічна теорія».
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
