Реферат на тему:

ГОСПОДАРСТВО ПЕРВІСНОЇ ДОБИ

І СТАРОДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ (ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО V СТ. Н. ЕРИ)

План.

Періодизація та основні риси господарства первісної доби.

Господарство та соціально-економічні відносини в країнах Стародавнього
Сходу.

Економічні причини розквіту та занепаду країн античного світу.

Періодизація та основні риси господарства первісної доби.

Первісна доба — найтриваліша в історії людства. Вона тривала з появи
перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (IV- III тис. до н.
ери). Первісне суспільство поділяється умовно на кам’яний (палеоліт,
мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий і залізний віки. Кожному із цих етапів
людського життя були притаманні певні риси, особливості, здобутки
матеріальної культури, заняття та знаряддя праці.

Так, палеоліт (давній кам’яний вік) був найдовшим періодом. Для нього
були характерними примітивні знаряддя праці, збиральництво, мисливство,
рибальство, як основні види господарювання, що свідчило про його
привласнювальний характер. В цей час людина навчилася видобувати і
підтримувати вогонь — одне з найвизначніших її досягнень. З’явилися
постійну житла. Палеоліт збігається із найважчим в історії людству
льодовиковим періодом.

У мезоліті (середньому кам’яному віці) вдосконалювалися знаряддя праці
первісних людей. Були винайдені лук і стріли. З’явився найдавніший
транспорт — водний (плоти, човни).

Під час перехідного періоду від мезоліту до неоліту (протонеоліт)
зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві. Першими
прирученими тваринами були собака, свиня і бик. В цей час виникає
землеробство, перші постійні поселення людей.

Для неоліту (новий кам’яний вік) притаманне утвердження відтворювальних
форм господарювання. Відбувається «неолітична революція». Відтворююче
господарство стає цінуючим. Основні заняття людей — землеробство,
тваринництво, гончарство та інші. В цей час з’являється наземний
транспорт — віз, сани. Худоба використовується як тяглова сила.
З’являється система обміну.

Визначальними рисами мідно-бронзового віку було існування відтворюючого
господарства, швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва,
посилення поділу праці на землеробство, скотарство, ремесло. Обмін
набуває постійного характеру, стає регіональним.

Ранній залізний вік характеризувався співіснуванням бронзових і залізних
знарядь праці. В цей час відбувається перехід від мотики до сохи та
плуга, з’являються залізні ножі, серпи, лемеші, круглі жорна. Бурхливо
розвиваються ремесла — ковальство, гончарство. Зростає продуктивність
сільського господарства, розвивається птахівництво. Для раннього
залізного віку характерний швидкий розвиток торгівлі.

Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля
створили передумови для виникнення державних утворень — центрів світової
цивілізації. В цілому ж господарство первісної доби мало натуральний
характер.

Господарство та соціально-економічні відносини в країнах Стародавнього
Сходу.

До країн Стародавнього Сходу ми відносимо Стародавній Єгипет, державні
утворення Межиріччя (Шумер, Вавилонське царство), Стародавню Індію,
Китай та інші.

Господарство перших цивілізацій в історії людства мало багато спільних
рис, разом з тим відзначалося певними особливостями, що відрізняло їх
від країн античного світу (Стародавня Греція та Рим), які виникли і
розвивалися на господарській та духовній основі Сходу, але значно
пізніше.

Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та
кліматичних умовах. Саме ці обставини сприяли інтенсивному розвитку
землеробства на високоурожайних, поливних землях долини річки Ніл у
Єгипті. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири,
наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським
досягненням стала зрошувальна система землеробства, яка перетворила
Єгипет у могутню централізовану державу, квітучий оазис світу. Згодом
стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові виробив виробляти
тонке лляне полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня
розвитку досягла обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є
єгипетські піраміди, інші архітектурні пам’ятки, які збереглися до наших
днів.

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні
землеробство, то між цими регіонами велася жвава торгівля. Згодом в
торгівлю з Єгиптом були втягнуті сусідні держави та народи. Єгипетські
купці торгували зерном, золотом, сріблом, міддю, оловом, шкурами,
слоновою кісткою, деревиною. В країні існували невільничі ринки, де
вільно купували і продавали рабів.

До країн східного рабства, а саме так називають історики країни
Стародавнього Сходу, належали також державні утворення Межиріччя
(Месопотамії). У долинах рік Тигр і Євфрат місцеві жителі успішно
займалися землеробством, зводили греблі, канали, інші іригаційні
споруди. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами тут були
ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, яблуні.
Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток
ремесел і торгівлі. З ремісничих професій поширеними були каменярі,
теслярі, ковалі, металурги, пекарі. В часи існування могутнього
централізованого Вавилонського царства значного розвитку набула зовнішня
та внутрішня торгівля. Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно,
вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали,
камінь. Як свідчить кодекс законів царя Хаммурапі, у Вавилонському
царстві існувало лихварство.

Землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами
господарської діяльності в Стародавньому Китаї та Індії. В долинах рік
Інд і Ганг в Індії та Хуанхе і Янцзи у Китаї зрошувальне землеробство
зародилося вже у IV тис. до н.е. На високоурожайних полях землероби
збирали по два урожаї в рік бавовни, цукрової тростини, рису, пшениці,
проса, льону та інших культур. Високого рівня розвитку досягли ремесла —
ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Бурхливо
розвивалася торгівля, яка мала регіональну спеціалізацію.

Для суспільно-економічного устрою країн Стародавнього Сходу характерним
було так зване східне рабство. Особливість його полягає у тому, що
основною продуктивною силою суспільства тут були селяни-общинники,
землероби, а також вільні ремісники. Раби складали незначний відсоток
населення, належали в основному державі, використовувались як домашня
прислуга в господарствах царів, деспотів, численних чиновників, при
храмах.

Рабів використовували також на будівництві пірамід, храмів, доріг,
палаців, іригаційних споруд. Лише частково рабська праця
використовувалася для обробітку землі, як правило, в системі царського і
храмового господарства. Головними джерелами рабства були війни,
піратство, заборгованість селян общинам.

Отже, в країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний
характер, сільська община була домінуючою в економіці цих країн.

3. Економічні причини розквіту та занепаду країн античного світу.

Стародавня Греція. У першій половині 1 тисячоліття до н. ери колись
могутні Вавилонське царство та Єгипет внаслідок внутрішніх та зовнішніх
обставин занепадають. У світовій історії розпочинається новий період,
відомий під умовною назвою античний (давній). В авангард світового
прогресу висувається Стародавня Греція, яка була розташована на межі
трьох континентів — Європи, Азії та Африки, що сприяло взаємодії різних
культур. Через Середземне та Чорне моря проходили важливі торговельні
шляхи, Греція, маючи зручні бухти, прекрасні кліматичні умови, значні
природні багатства, вбирає матеріальні, духовні, інтелектуальні здобутки
різних культур і цивілізацій,

Численні острови, розділені гірськими хребтами, затоки і гавані
визначали відокремленість, автономію економічного життя грецьких общин.
Внаслідок цього антична громада, на відміну від сільської східної
громади, виступала в основному як місто (поліс). Саме це зумовило
перевагу грецького міста над селом. Сільське господарство, внаслідок
гострої нестачі землі, мало Другорядне значення.

Грецькі поліси являли собою окремі держави, центром якого було місто,
оточене муром, йому належали довколишні долини чи острови. Формування
грецьких міст-полісів розпочалося у VIII-VI ст. до н.е. Згодом такі
міста як Афіни, Мілет, Корінф, Халіке та інші перетворилися у важливі
ремісничо-торговельні центри, стали осередками політичного, культурного
життя Греції. Значне місце в господарстві країни займали ремесла,
виплавлення металів зокрема. У рудниках, що іноді мали глибину до 100
м., добували руду, з якої виплавляли мідь, залізо, виготовляли бронзу.
Із цих металів, а також із золота, срібла, виробляли зброю, колісниці,
ювелірні вироби. Розроблялися поклади мармуру, глини. Добротним і
красивим був посуд, дахівка, інші керамічні вироби які славилися на весь
тогочасний світ. Грецькі тканини, одяг мали попит далеко за її межами.
Військова могутність Афінської держави призвела до розвитку
кораблебудування, яке було під контролем держави.

Ремісники працювали у невеликих майстернях по 3-12 чол., хоча в деяких
із них кількість працюючих сягала 30-100 чол. Особливо успішно
розвивалася в Стародавній Греції будівельна справа, обробка каменю,
завдяки чому міста країни перетворилися у прекрасні ансамблі
архітектурних шедеврів — храми, палаци знаті, театри, стадіони, інші
громадські споруди, які вражали світ своїми завершеними формами.
Розвиток ремесла призвів до спеціалізації виробників. Стали
спеціалізованими окремі міста-держави.

Повільніше розвивалося в Греції сільське господарство. Це було зумовлено
рядом факторів, деякі з них ми вже називали, а також тривалим пануванням
двопілля. Орна земля, угіддя, інші природні багатства спочатку належали
громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Греки спеціалізувалися
на вирощуванні пшениці. ячменю, розведенні садів, виноградників,
оливкових гаїв. Оливкова олія використовувалася у харчуванні,
парфумерії, для освітлення, а також була головною статтею експорту. В
Єгипет, Італію та Причорномор’я вивозилось вино. Приміські селяни
займалися городництвом, бджільництвом. Добре розвивалося тваринництво.

У IV ст. до н. ери греки дещо удосконалили агротехнічні прийоми в
землеробстві. Вводилося трипілля, ширше застосовувалися добрива,
використовувалася борона з дерев’яними зубами, молотильна дошка тощо.
З’явилися наукові трактати з сільського господарства.

Перенаселення Греції, а також гостра нестача землі у VІІІ-VІ ст. до н.
ери зумовили колонізацію і утворення грецьких міст-колоній на берегах
Мармурового, Чорного та Егейського морів, на південному узбережжі
Італії, в Сицилії та Північній Африці. Міста-колонії стали центрами
торгівлі греків із сусідніми народами.

Широкого розвитку набули в Стародавній Греції торгівля і товарно-грошові
відносини. Більші міста країни, перш за все Афіни, Пірей та інші, стали
центрами середземноморської торгівлі, транзитною базою між різними
регіонами. Внутрішня сухопутна торгівля була менш розвиненою. Торгівля
зосереджувалася в руках купців, які були власниками великих складів,
кораблів. Грошовий обмін здійснювали лихварі, які володіли обмінними
пунктами — трапезами. Поступово вони ставали крупними банкірами,
посередниками у торгових операціях, власниками значних капіталів.
Розвиток товарно-грошових відносин в Греції гальмувала наявність великої
кількості міст-держав, які мали кожна свою монету.

Однією з основних причин розквіту Стародавньої Греції було широке
використання праці величезної кількості рабів. Джерелами рабської сили
були постійні війни, які проводила Греція із сусідніми народами, мало
місце боргове рабство. Праця рабів використовувалася в різних сферах
матеріального виробництва. Більшість рабів працювали в копальнях,
каменоломнях, на будівництві доріг. В Греції були й привілейовані раби —
учителі, лікарі, купці, ремісники, поліцаї. Деякі філософи, поети були
рабами. Рабів використовували як прислугу в домашньому господарстві
знатних людей, незначна кількість їх була зайнята в сільському
господарстві. Лише деяким із рабів (купцям, ремісникам) дозволялося мати
сім’ї. Експлуатація рабів сприяла досягненню високого економічного і
культурного розвитку держави. Однак поступово продуктивність невільничої
праці падала. З’явилися цілі покоління людей, які народилися, жили і
працювали в умовах рабства. Такі люди не хотіли і не могли ефективно
працювати. Це стало особливо відчутним, коли Греція почала зазнавати
поразок у війнах, внаслідок чого припинився приплив нових рабів.
Нескінченні конфлікти між грецькими містами, боротьба демосу з
аристократією, рабів з рабовласниками паралізували економічне життя
країни.

У 338 році Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н. ери Балканський
півострів став легкою здобиччю Римської держави.

Античний Рим. Історія Стародавнього Риму — одна з найцікавіших сторінок
розквіту і занепаду рабовласницького господарства, яке досягло класичних
(завершених, найповніших) форм. В економічному житті Стародавньої Італії
вирішальна роль належала сільському господарству. Юридичним власником
землі виступала держава. Проте з часом відбувався процес передачі її у
приватну власність — патриціям (сенаторам, консулам, трибунам
квесторам), а також вершникам (заможним людям, які займалися торгівлею,
лихварством тощо). Форми земельної власності пройшли складну еволюцію
від вілли (земельного маєтку площею , 25-100 га) до величезних
латифундій з десятками тисяч гектарів землі і на початку н. ери
трансформувалися у невеликі ділянки землі (парцели), які надавалися
колонам — землеробам, вільновідпущеним рабам та іншим дрібним власникам
на основі оренди. Право приватної власності на землю гарантувалося
римським законодавством ( «Закон XII таблиць») та державою.

Сільське господарство було багатогалузевим. В Римській державі провідна
роль належала виноградарству, городництву, садівництву. Успішно
розвивалося тваринництво, птахівництво, вирощувалися зернові культури
(пшениця, ячмінь, просо, овес), а також технічні (льон, коноплі).

Значну роль в господарстві відігравали території, завойовані Римом
внаслідок тривалих воєн в Малій Азії, на африканському континенті, інших
регіонах світу. Експропрійовані землі оголошувалися державними і
передавалися римській ліан, ветеранам воєн, здавалися в оренду.

Впродовж існування Стародавнього Риму сільськогосподарські знаряддя
праці та агротехніка постійно вдосконалювалися і досягли високого рівня.
В 1 ст. н. ери римляни використовували не тільки косу, серп, а й жатку з
широким захватом, колісний плуг, мінеральні добрива, водяний млин, мали
досконалу іригаційну систему зрошення полів. Успішно розвивалася
агротехнічна наука. В трактаті Луція Колумелла «Про сільське
господарство», в працях інших мислителів викладалися раціональні способи
господарювання на землі.

Значних успіхів було досягнуто в ремеслі. Археологічні знахідки свідчать
про його високий розвиток і професійну майстерність римських ремісників.
Міські фортеці, храми, палаци, громадські споруди, водопроводи, лазні,
каналізація, іригаційні системи вражали сучасників своєю досконалістю.
Відомими далеко за межами Римської держави були зброярі, які виготовляли
найсучаснішу зброю (мечі, шоломи, щити тощо). Римська держава славилася
будівництвом та утриманням доріг (деякі з них збереглися по наших днів),
які зв’язували Рим із провінціями. Успішно розвивалося суднобудування.
Високого рівня досягла технологія виплавки металів, виготовлення різних
предметів з міді, бронзи, заліза та благородних металів. Обробка каменю,
граніту, мармуру, а також різьба по них були предметом гордості римських
майстрів.

Ремесло Стародавнього Риму мало географічну та галузеву спеціалізацію.
Місто Капуя було відоме виготовленням світильників, інших побутових
товарів. Керамічними виробами та вишуканим посудом славився Аррецій. В
містах Падуя, Мілан, Парма виготовляли дахівку, посуд, вовняні тканини.
Міста Компанії спеціалізувались на виробництві скла. Рим був відомий
текстильними та шкіряними товарами.

Розкопки м. Помпеї, знищеного виверженням вулкану Везувій (79 р. н.
ери), дають реальну картину ремісничого розвитку римської держави. В
місті була велика кількість майстерень, в яких виготовляли вовняні
тканини, лампи з бронзи і глини, залізні та скляні вироби, різноманітні
інструменти — хірургічні, ковальські, столярні, слюсарні тощо. В Помпеї
археологи виявили ювелірні, парфумерні, скульптурні майстерні.
Особливістю ремісництва Стародавнього Риму було колегіальне об’єднання
майстрів-виробників за професіями. У ІІ-ІІІ ст. н. ери ремесло римських
провінцій своєю майстерністю переважало над італійським.

У Римській державі успішно розвивалася торгівля, яка приносила більше
прибутків, ніж ремесло. Добре розвинутою була внутрішня торгівля,
зосереджена в містах на місцевих ринках, які згодом стали
спеціалізованими. Поступово в містах сформувалися великі ярмарки. Після
об’єднання під владою Риму всього Середземномор’я успішно розвивалася
зовнішня торгівля. Цьому сприяли також географічний поділ праці,
успіхи у кораблебудуванні та будівництві доріг, спеціалізація
виробництва та розвиток товарно-грошових відносин. Надзвичайно активною
морська та караванна торгівля з провінціями. З Сірії привозили дорогі
тканини, скло, ювелірні вироби; з Єгипту — льняні тканини, пшеницю,
папірус; з Північної Африки — пшеницю, диких звірів, слонову кістку,
золото; з Іспанії —срібло, олово, залізо, мідь; з Галлії — виноград,
вино, кераміку; з Германії, Британії — рабів. Незважаючи на складні
умови (піратські напади, розбій), успішно розвивалася торгівля Риму з
Індією та Китаєм. Поступово римські купці проникли на північ Європи. В
ІІІ-ІV ст. н. ери в обмін з Римом втягуються народи Північного
Причорномор’я, в т. ч. й України. Торгівля сприяла впливу
високорозвинутої римської культури на тогочасний світ.

В Стародавньому Римі існувала досить розвинута грошова система.
Наслідуючи греків, римляни відливали мідні монети. Однофунтова монета
називалася ассом, 1/2 фунтова — сомісом, 1/12 — унцією. Поруч з
римськими використовувалися срібні монети драхми грецької чеканки з
римською печаткою. В III ст. до н.ери з’явився римський срібний денарій
вартістю 10 ассів. Найпоширенішою грошовою одиницею був сестерцій, який
дорівнював 2,5 асса. В останній період існування Римської держави в обіг
були введені золоті монети — ауерси та соліди.

Рим поступово перетворився у світовий центр грошових операцій. Успішно
розвивалася банківська справа. Римські банкіри виступали торговельними
посередниками, здійснювали всі грошові операції, використовували чеки,
переказні векселі, відкривали безготівкові, поточні, активні і пасивні
рахунки.

Розвиток товарно-грошових відносин сягнув найвищого рівня в І-ІІ ст.
н.ери. Попит на гроші постійно зростав, вони ставали потрібні всім
категоріям населення, що підлягало оподаткуванню і змушене було
сплачувати грошові податки. Фінансова система Риму була добре розвинена
і трималася на експлуатації римських провінцій, в першу чергу
неіталійських.

Існує багато економічних та інших причин, які зумовили розквіт античного
Риму. Слід виділити деякі з них. Багатство та сила Римської імперії були
зумовлені ходом історичного розвитку. Рим підкорив собі Грецію, Єгипет,
успадкував їх культурну спадщину. Наступні завоювання ще більше посилили
його. Важливе значення мали внутрішні фактори: тривале існування
правової системи, республіканського устрою, сильної держави, які
гарантували права і свободи значної частини населення, перш за все право
приватної власності. Велике значення в житті античного Риму мала освіта
та наука, римляни були найосвіченішими людьми тогочасної доби. Не
останню роль в економіці Риму відіграла експлуатація рабської сили, що
сприяло вивільненню певної частини людей від важкої праці і заняттям їх
наукою, освітою, мистецтвом, літературою, поезією.

У ІІІ-ІV ст. н. ери господарство Стародавнього Риму починає занепадати.
Причиною кризи стало загострення суперечностей та конфліктів.
Вичерпала себе рабовласницька система господарювання. Масові повстання
рабів розхитали підвалини Римської імперії. Знизилася продуктивність
праці. Дешева, разом з тим малоефективна праця рабів стримувала
технічний прогрес. Різко зросла кількість паразитуючих елементів з
вільного населення, з міського плебсу, що вимагало додаткових витрат
держави і, як наслідок, посилення податкового пресу.

Зазнала краху завойовницька політика Риму, внаслідок чого припинилося
регулярне поповнення господарств рабами. Римська імперія об’єднувала
різні народи, поступово почав проявлятися сепаратизм провінцій, ними
ставало дедалі важче управляти, збирати податки і т. ін. Римська імперія
втрачала свою економічну єдність. Постійно посилювався натиск варварів.

Стародавні римляни залишили людству величезну спадщину, якою уміло
скористалися перш за все європейські народи. На руїнах Стародавнього
Риму виросла згодом європейська християнська цивілізація.

Похожие записи