Реферат

на тему:

ЕВОЛЮЦІЯ КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ, ЗАВЕРШЕННЯ КЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ

Класична школа політичної економії, започаткована Адамом Смітом і
Давидом Рікардо, справила великий вплив на дальший розвиток економічної
науки та формування економічної політики. Універсальність та
космополітичність теорії забезпечувала можливість її використання в
будь-якій країні, але особливості економічного розвитку кожної з них
сприяли тому, що класичні ідеї адаптувались різними авторами для
вирішення теоретичних та практичних проблем соціального розвитку власних
країн. Класичні доктрини знайшли відображення у працях багатьох авторів,
зокрема економістів нової хвилі — Сея, Мальтуса, Сеніора, Бастіа, Мілля
та інших, що висвітлювали важливі проблеми розвитку суспільства.

Цих авторів відносять до представників класичної школи тому, що в центрі
їхньої уваги все ще залишаються проблеми економічного розвитку, зросту
масштабів виробництва. Як і основоположники класичної школи, вони
вважали, що капіталізм, побудований на приватній власності й зіткненні
інтересів економічних суб’єктів — власників факторів виробництва, є
прогресивним ладом; що головними умовами зростання багатства суспільства
є вільна конкуренція та раціональний розподіл вартості; що в основі
ринкового саморегулювання лежить «вартість»: саме вона, її величина та
рівень її відшкодування визначають дальшу долю виробництва товарів,
рівень доходів власників та безпосереднього виробника; що розподіл
раціональний, коли частка вартості, отримана у вигляді доходів,
відповідає витратам праці; що тільки ринок визначає, скільки і чого
необхідно виробляти, і держава не повинна втручатися в ринкові
відносини, бо це призведе до руйнування ринкових механізмів
саморегулювання.

Більшість ідей, сформульованих цими авторами, були своєрідним розвитком
класичної доктрини. Адже теорія Сміта і Рікардо — це теорія ринкової
економіки і якісної характеристики її основ: вартості, ціни, доходів та
їхніх джерел, це доведення визначальної ролі матеріальної сфери
виробництва, об’єктивної суті економічних законів, необхідності свободи
підприємництва, вільної конкуренції.

Проте економісти нової хвилі привнесли й нові ідеї в класичну теорію. Ці
ідеї, поєднані єдиною методологією, стали основою більш ґрунтовного й
різнобічного аналізу капіталістичного виробництва. Завдяки їм класична
політекономія перестає бути однорідною, перестає однозначно трактувати
проблеми розвитку.

Саме новій хвилі в класичній теорії належить першість у загостренні
уваги до проблем обміну й розподілу, до їхньої ролі у збагаченні
суспільства. Представники цієї хвилі визнають, що виробництво визначає
рівень доходів і їх розподіл, але наголошують, що розвиток виробництва,
у свою чергу, залежить від доходів (платоспроможності) споживача, тому
раціональний розподіл вартості є важливою умовою розвитку.

Матеріальна сфера виробництва більше не розглядається як єдина, де
створюється багатство: в поле зору потрапляє нематеріальна сфера, де
результати праці не мають товарного вираження (послуги, мистецтво, наука
тощо), хоч зайняті там люди отримують доходи.

Ряд авторів визнає, що праця в нематеріальній сфері також створює
вартість, яка підлягає розподілу, тобто вони вже не ототожнюють вартість
як сукупність матеріальних цінностей — товарів, з вартістю як затратами
праці.

Тому виникає нове, розширене трактування «вартості» як абстрактної
категорії, що матеріалізується в ціні і проявляється у процесі обміну
лише як тенденція. Визнаючи, що ціна залежить від зіткнення суб’єктивних
оцінок виробника і споживача, представники нової хвилі звертають увагу
на те, що вартість є тільки основою, яка визначає напрями розвитку
економіки і створює економічну рівновагу. Ціна і ціноутворення є
реальним явищем, що забезпечує раціональний розподіл.

У зв’язку з цим виникає необхідність з’ясувати, як саме відбувається
розподіл суспільної вартості. Якщо Сміт та Рікардо обмежувались тезою
про те, що вартість розподіляється відповідно до витрат праці, і тому
постійно натрапляли на труднощі, пояснюючи природу таких видів доходу,
як прибуток, рента і,процент, то в економістів нової хвилі виникає ідея
щодо розподілу за факторами виробництва.

Витрати живої праці не розглядаються більше як єдиний фактор багатства,
а тому і зростання обсягів виробництва так прямо, як у Сміта, не
зв’язується зі зростанням населення. Водночас досліджується нова суттєва
проблема — рівень зайнятості й чинники, що його обумовлюють.

Пояснюючи роль суб’єктивного фактора в розвитку суспільного виробництва,
економісти нової хвилі зосереджуються на проблемі зіткнення економічних
інтересів, конкретизуючи її як протистояння виробника і споживача.
Конкуренцію суб’єктів господарювання трактують як умову вільного
функціонування й розвитку ринкової економіки, а відносини
«виробник—споживач» — як суть, основу її самоврівноважування.

Таким чином, розвиваючи положення класичної школи, економісти нової
хвилі прийшли до розуміння того, що неабияку роль у процесі виробництва
та обміну відіграє суб’єктивний фактор і властивість товарів
задовольняти потреби, що за надзвичайної важливості суто абстрактних
проблем політична економія ними не вичерпується, і економічна поведінка
суб’єктів ринку зобов’язує до мікроекономічного аналізу. Такі питання,
як нагромадження та інвестиції, кризи та економічна роль держави,
знайшли своє місце в наукових дослідженнях.

Нові теорії породжували бурхливу критику як суто теоретичних положень,
так і практичних, прикладних їх аспектів з боку ортодоксальних
прихильників абстрактного, вартісного аналізу економічних явищ, оскільки
не зовсім вписувались у рамки класичних уявлень. Але саме в межах цих
теорій було закладено основи системного, багатофакторного методу
дослідження, який згодом став джерелом розвитку нового, неокласичного
напрямку в політичній економії.

Похожие записи