Економічні погляди китайських і арабських учених в епоху середньовіччя. Економічна думка західноєвропейського середньовіччя. Економічна думка Росії та України за часів феодалізму. Соціальні утопії пізнього середньовіччя
Феодалізм охоплював період від падіння Західної Римської імперії (кінець V ст.) до буржуазних революцій XVI—XVIII ст. Він базувався на приватній феодальній власності на землю та позаекономічному примусі безпосередніх виробників-селян, які мали власне дрібне господарство.
Позаекономічний примус забезпечував феодалам присвоєння додаткового продукту у формі земельної ренти (у вигляді панщини, натурального чи грошового оброку). Феодальне суспільство характеризувалось ієрархічною структурою панівних соціальних верств і широким розвитком відносин корпоративного типу (общин, міських комун, ремісничих цехів, купецьких гільдій, лицарських орденів тощо).
Важливу роль у житті суспільства відігравали традиції, звичаї, релігійний світогляд. Економічні погляди цієї епохи мають досить широкий діапазон: від законності володіння землею та соціального поділу суспільства до проблем товарно-грошових відносин.
У країнах Сходу основною передумовою процесу феодалізації стали заходи державної влади щодо розподілу земель і надання їх у приватне володіння та користування. Однак держава продовжувала повністю розпоряджатися великим фондом родючих земель, збираючи з них поземельні податки. Це й визначило розвиток у країнах Сходу різних форм “державного феодалізму”.
Економічні трактати середньовічного Китаю стали продовженням традиції, яка склалася в економічних ідеях давнини. Яскравим прикладом цього є праця Лі Гоу “План збагачення держави, план посилення армії, план заспокоєння народу” (XI ст.) — класичний взірець конфуціанського світосприйняття.
Фінанси держави, на думку Лі Гоу, є основним інструментом її збагачення. Державне регулювання має здійснюватися для того, щоб “у низах не відчували нестатків, а у верхах був достаток” [27, с. 259]. Споживання матеріальних благ слід здійснювати з урахуванням соціального рангу людей. Багато уваги у трактаті Лі Гоу приділено регулюванню цін, тобто “вирівнюванню”
ринкових цін на зерно впродовж року. Держава таким чином повинна послаблювати сезонні коливання цін на сільськогосподарську продукцію. Програма нагромадження державою запасів продовольства на випадок непередбачених обставин безпосередньо пов’язана у Лі Гоу з вирішенням проблеми споживання.
Економічні погляди арабських учених у період виникнення ранньофеодальної держави певним чином відбив Коран, перші записи якого належать до кінця VII — початку VIII ст. У проповідях Мухаммеда пропагується божественна природа соціальної та майнової нерівності в суспільстві.
Багато уваги економічним проблемам приділяв видатний мислитель середньовіччя Ібн Хальдун (1332—1406), діяльність якого пов’язана з арабськими країнами Північної Африки. Йому належить прогресивна для того часу теорія суспільного прогресу, в основі якого лежать економічні чинники (“соціальна фізика”).
Згідно з цією теорією на початку свого розвитку людство перебувало у стані дикості; далі людське суспільство проходить два основні етапи: примітивність і цивілізацію, які відрізняються за способом добування засобів існування. На першому етапі люди займалися в основному землеробством і тваринництвом, а на другому до цих занять додалися ремесла, торгівля, наука та мистецтво.
Вступ до цивілізації зумовлювався тим, що люди почали виробляти більше продукції, ніж необхідно для існування. Перехід суспільства від примітивності до цивілізації — це, за Ібн Халь-дуном, генезис відносин панування й залежності.
Ібн Хальдун дослідив такі категорії товарно-грошових відносин, як ціна й вартість, суттєво їх не розрізняючи. На змінювання цін впливають демографічна ситуація у країні, природні чинники, державні податки та збори на ринку. “У всьому, що купується й перетворюється на гроші, — наголошував Ібн Хальдун, — обов’язково міститься людська праця… Від кількості праці людини, її місця серед інших видів діяльності та потреб людей… залежить вартість цієї праці”.
Економічна думка західноєвропейського середньовіччя була втиснута в релігійно-етичну оболонку через панування у країнах Західної Європи ідеології католицизму. Порівняно з античністю суспільна думка зробила великий крок вперед у проголошенні ідеї рівності людей перед Богом і розумінні того, що тільки праця є джерелом багатства. Панування натурального господарства та кріпосництва в період класичного середньовіччя не виключало розвитку товарного виробництва. У містах існували ремісничі цехи й купецькі гільдії, регулярно проводились ярмарки.
Суспільна думка Західної Європи розвивалася під впливом канонічної доктрини, яка демагогічно проголошувала суспільну власність як ідеал, але об’єктивно підтримувала інститут приватної власності.
Економічні ідеї канонічного права були систематизовано викладені й розвинені у вченні італійського ченця Фоми Аквінського (1225— 1274). Він обґрунтував існування рабства та кріпосництва, але верховним володарем усіх речей проголосив Бога. У його праці “Сума теології” центральною стала проблема “справедливої ціни”, яка досягається шляхом урівноваження корисності обмінюваних речей. Суспільство поділене Богом на стани, яким належить мати певний рівень життя й достатку, забезпечений відповідним доходом. “Справедлива ціна” — це та, що надає звичний для певного суспільного стану доход після відрахування всіх витрат виробництва.
Гроші вчений аналізував як засіб торгівлі та обігу, який має певну внутрішню цінність. Як і Арістотель, Фома Аквінський вважав, що гроші не можуть породжувати гроші, а тому засуджував лихварство. Обстоюючи інтереси церковних і світських феодалів, він обґрунтовував справедливість отримання земельної ренти як частини виготовленого землею продукту й винагороди за працю з управління господарством. Неабияке значення для подальшого розвитку економічної науки мало твердження Фоми Аквінського про те, що отримання прибутку торговцями — це винагорода за ризик і підприємливість та оплата їхньої власної праці.
Видатним представником середньовічної економічної думки був французький учений Школа Орем (Оресм) (1323—1382). У своєму творі “Трактат про походження, природу, юридичне обґрунтування і зміну грошей” він висловив думку про те, що гроші — це інструмент, створений людьми для полегшення обміну товарів. Таким чином, Ніколі Орему належить одна з перших спроб обґрунтувати металістичну теорію грошей. На основі своїх висновків про походження та природу грошей він підійшов до розуміння існування об’єктивних закономірностей грошового обігу.
Другим напрямком економічної думки періоду середньовіччя були економічні погляди, які знайшли відображення в єресях і вимогах учасників селянських повстань. Єретики стверджували, що багатство церкви придбане всупереч християнським канонам, і активно захищали
ідею рівності всіх людей. Характерним прикладом селянсько-плебейської єресі були, наприклад, програми селянського повстання під керівництвом Уота Тайлера в Англії (1381 p.). Майл-Ендська програма передбачала ліквідацію кріпосництва та всіх пов’язаних з ним повинностей, а Смітфілдська вимагала ще більшого — поділу між селянами церковних земель і общинних угідь, захоплених феодалами.
Економічна думка Росії та України за часів феодалізму своїм корінням сягає становлення та розвитку могутньої держави — Київської Русі. Видатною пам’яткою економічного життя є “Руська правда” (30 р. XI ст.) — збірник юридичних законів щодо майнових відносин і захисту прав власності феодальної знаті на кріпосних селян і на землю, а також на отримання грошових і натуральних виплат. Це юридичний документ, який складався впродовж багатьох років — спочатку Ярославом Мудрим, за ним його синами, потім Володимиром Моно-махом. Він використовувався, доповнювався, редагувався в Київській Русі та інших слов’янських князівствах упродовж XIII—XVII ст.
Велике значення у формуванні феодальних відносин у Київській Русі мало християнство, запроваджене в період князівства Володимира (988—989). Виникнення самостійних князівств (кінець XI — початок XII ст.) було початком процесу феодальної роздробленості давньоруської держави та нового етапу формування соціально-економічної думки. Феодальна роздробленість послабила могутність слов’янської держави та стала причиною монголо-татарських пограбувань.
Усе це посилювало тенденції до політичної централізації, основою якої стало Московське князівство за часів правління Івана Калити (1325— 1340). Економічна думка цього періоду сприяла об’єднанню Росії, що позначилося на економічній політиці московського князя Івана III, а пізніше Івана IV (Грозного). Економічна політика Івана Грозного (1530—1584) базувалася на принципах завершення феодалізації села, досягнення єдності Російської держави й закріплення самодержавної влади царя.
У системі економічних заходів, що здійснював Іван Грозний, слід виокремити реформу великого землеволодіння, яка послабила позиції боярства і піднесла соціальну значущість служилого дворянства, що залежало від царя. У період царювання Івана Грозного кріпосництво було оформлене юридично.
Яскравим представником економічної думки XVII ст. був Опанас Ордін-Нащокін (1605—1680), державний і політичний діяч, ініціатор заходів щодо затвердження абсолютизму, утвердження самостійності й незалежності Росії. У складеному ним “Новоторговому статуті” (1667) торгівля вважалася найважливішою статтею доходу Російської держави.
Як прихильник активного торгового балансу він обстоював перевищення обсягів вивезення товарів над обсягом їх увезення, нагромадження національного капіталу, заборону чи обмеження вивезення золота й срібла з Росії. Ця політика несла в собі елементи раннього меркантилізму, пов’язані з монетарною системою, і відповідала інтересам молодого російського дворянства.
Як бачимо, ідеї меркантилізму не обійшли Росію, але на відміну від вчених Заходу російські економісти не розглядали активний торговий баланс як єдине джерело багатства. На думку Юрія Крижанича (1618— 1683), розвиток продуктивних сил у промисловості, землеробстві й ремеслах, а також праця простих людей, які створюють товари, можуть бути джерелом стабільніших державних доходів, ніж нагромадження золота й срібла від активної зовнішньої торгівлі. Ю. Крижанич вважав за доцільне сконцентрувати управління зовнішньою торгівлею та підпорядкувати його загальним інтересам народу.
Провідним ідеологом російського купецтва кінця XVII — початку XVIII ст. був Іван Посошков (1652—1726), відомий політичний і економічний діяч епохи Петра І, що поділяв принципи його реформаторської діяльності. Найважливіша праця вченого — “Книга про злиденність і багатство” — присвячена можливостям і необхідності примноження народного багатства, регламентації праці як промислових робітників, так і кріпосних селян, виважених відносин з природою.
У системі поглядів І. Посошкова торгівля посідала перше місце, а виробництво й торгівля розглядались як єдиний народногосподарський комплекс. Щодо теорії грошей І. Посошков був номіналістом; він стверджував, що їх цінність визначається авторитетом царя.
Економічна політика й соціально-економічні погляди Богдана-Зи-новія Хмельницького (1595—1657), гетьмана України, державного діяча й полководця, істотно вплинули на розвиток економічної теорії в Україні. Б. Хмельницький боровся не проти феодальних відносин взагалі, а проти великої земельної власності польських і українських магнатів, польської шляхти, монастирів і короля. Він розумів необхідність удосконалення рентних відносин, а також переваги натуральної та грошової ренти перед відробітковою (панщиною).
Діяльність Б. Хмельницького була спрямована на розвиток ремесел, промислів, торгівлі, розширення економічних зв’язків України з Росією. Велика увага приділялася питанням зовнішньої торгівлі України, формуванню національного купецтва. Уміло здійснювалася політика протекціонізму через управління митними тарифами: імпортне й експортне мито становило 2% вартості товарів, а золото, срібло й дорогоцінне каміння звільнялися від імпортного мита, проте обкладалися високим експортним митом. Одним з основних напрямків економічної діяльності Б. Хмельницького була також фінансова політика, яка зводилася до збільшення додаткового продукту та норми його нагромадження.
Упродовж XV—XVII ст., у період кризи феодалізму та генезису капіталістичних відносин у Західній Європі, з’явились утопічні проекти майбутнього комуністичного суспільства, на які вплинули проекти державного устрою Платона, суспільні концепції раннього християнства, вчення середньовічних єретиків.
Одним з найвідоміших представників утопічного соціалізму цього періоду був Томас Мюнцер (1490—1525), який різко критикував феодальний устрій та проголошував панівний клас винуватцем усіх бід у суспільстві. Його соціальним ідеалом було безкласове суспільство, яке базувалося б на принципах повної рівності, справедливості, відсутності експлуатації. Т. Мюнцер був прихильником суспільного майна і спільної праці всіх працездатних громадян, об’єднаних у комуни. Він передбачав тисячолітнє царство Христа.
Початок літературі утопічного соціалізму було покладено книгою “Утопія”, яку видав 1516 року англійський письменник-гуманіст і державний діяч Томас Мор (1478—1535). Він підкреслював, що “всюди, де є приватна власність, де все вимірюється грошима, там навряд чи коли-небудь буде можливо, щоб держава управлялася справедливо й щасливо” Т. Мор зобразив фантастичну картину ідеального суспільного устрою на острові Утопія, де немає приватної власності, засоби існування отримуються безплатно, населення займається корисними справами та існує надлишок матеріальних благ.
Поглядам Т. Мора була притаманна певна обмеженість, бо він не виокремлював проблему розвитку продуктивних сил, основою майбутнього суспільства вважав ремісницьке та сільськогосподарське виробництво, не виключав існування рабства.
Основні ідеї утопічного соціалізму підтримав італійський філософ Томмазо Кампанелла (1568—1639). У книзі “Місто Сонця”, опублікованій у 1623 p., він змалював устрій майбутнього комуністичного суспільства на прикладі держави соляріїв. Солярії живуть общиною; у них немає приватної власності й класів, а розподіл матеріальних благ безплатний та рівний; вони використовують удосконалені засоби виробництва. Для комунізму Т. Кампанелли характерні елементи примітивізму (спільність жінок, детальна регламентація побутових відносин) та невизначеність шляхів і методів переходу до нього.
Новий поштовх розвитку суспільно-політичної та економічної думки надала Англійська буржуазна революція (1642—1649). У революційний період великого поширення дістали ідеї левелерів (“зрівнювачів”) — виразників ідей дрібнобуржуазної демократії, які засуджували абсолютизм, обстоювали республіканську форму правління, пропагували свободу та рівність. На відміну від левелерів, які не заперечували приватну власність, діггери (“копачі”), що належали до лівого крила революційної демократії, висунули вимогу спільності землі та її доступності для кожного. Рух діггерів очолив Джерард Уінстенлі (1609—1652), який засуджував приватне земельне володіння.
У своїй праці “Закон свободи” (1651) вчений сформулював утопічний проект майбутньої республіки, де забезпечуватиметься вільне користування землею і все необхідне видаватиметься безплатно. Спроба Дж. Уінстенлі реалізувати свій проект завершилася повною поразкою (колонія проіснувала лише рік), що свідчить про утопічність ідей ученого.
Незважаючи на відмінності, соціальні утопії XV—XVII ст. багато в чому схожі. Це проекти суспільства, заснованого на суспільній власності на засоби виробництва й предмети споживання, де немає місця товарному виробництву та грошам. Пропонувалися принципи всезагальності праці й розвитку фізичних і розумових здібностей людей. Ідеї Т. Мюнцера, Т. Мора, Т. Кампанелли та Дж. Уінстенлі, попри їх утопічність, наївність і романтизм, відіграли велику роль у розвитку соціалістичної думки.
Список використаної літератури:
- Игнатенко А. А. Ибн Хальдун. — М.: Мысль, 1980. — 160 с.
- История экономических учений: Учебник для экон. спец. вузов. — М.: Высш. шк., 1983. —559 с.
- История экономических учений: Учеб. пособие для студ. экон. спец. вузов / Под ред. В. А. Жамина, Е. Г. Василевского. — М.: Изд-во МГУ, 1989. — Ч. 1. — 368 с.
- История экономической мысли в России: Учеб. пособие для студ. экон. спец. вузов / Н. О. Воскресенская, А. С. Квасов, Е. А. Козлова и др.; Под ред. А. Н. Марковой. — М.: Закон и право; ЮНИТИ, 1996. — 136 с.
- Кейнс Дж. -М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер с англ. / Под. ред. А. Г. Милейковского, И. М. Осадчей. — М.: Прогресс, 1978. — 494 с.
- Лапина 3. Г. Учение об управлении государством в средневековом Китае. — М.: Наука, 1985. — 383 с.
- Левита Р. Я. История экономических учений: Учеб. пособие. — М.: Catallaxy, 1995. —191с
- Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика: Пер. с англ. — К.: Хагар-Демос, 1993. — 785 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
