Зміни в законодавстві в період перебудови (1986-1991 pp.)

На початок 1985 р. в Україні діяло розгалужене як союзне, так і повністю
відповідне йому республіканське законодавство. Воно було покликане
забезпечити функціонування командно-адміністративної системи управління
і планової економіки. У роки «перебудови» здійснюється реформування
законодавства. У діючі закони, інші правові акти вносяться численні
зміни і доповнення. Крім того, приймаються нові законодавчі акти.
Практично не було жодної галузі права, де б не сталися часом істотні
зміни. Усе це було обумовлено процесами, які відбувалися у суспільстві.

Особливо активний процес оновлення законодавства спостерігався в галузях
права, які регулювали економічні відносини. Так, було прийнято низку
правових актів, покликаних забезпечити перехід економіки СРСР на систему
ринкових відносин.

Зміна економічного фундаменту суспільства, пов’язана з переходом до
багатоукладної економіки, викликала посилення значення цивільного права
як основного регулятора ринкових відносин, що формувалися. Головними
актами, які регулювали цивільно-правові відносини в Україні у період, що
розглядається, були Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних
республік від 8 грудня 1961 p. та Цивільний кодекс УРСР 1964 p., куди
вносилися зміни і доповнення. Проте поряд із зазначеними актами були
прийняті й нові закони, які вносили істотні зміни в цивільне право. Це
перш за все закони СРСР від 4 червня 1990 р. «Про підприємства в СРСР»,
від 26 травня 1988 p. «Про кооперацію в СРСР», від 6 березня 1990 p.
«Про власність в СРСР», Основи законодавства Союзу РСР і союзних
республік про оренду від 23 листопада 1989 p. та ін. В УРСР новими
важливими актами в галузі цивільного права стали закони від 17 лютого
1991 р. «Про власність» і від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в
Україні».

У травні 1991 p. були прийняті нові Основи цивільного законодавства
Союзу РСР і союзних республік, які набрали чинності 1 січня 1992 p. Вони
являли собою серйозний, глибоко продуманий, працездатний закон ринкового
типу.

До законодавства в галузі цивільного права тісно примикали правові акти,
покликані створити сприятливі умови для підприємницької діяльності.
Одним з них був Закон СРСР від 2 квітня 1991 p. «Про загальні засади
підприємництва громадян в СРСР», яким, зокрема, регламентувалися права і
відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності. В Законі
підкреслювалося, що він спрямований на створення умов для широкого
виявлення господарської ініціативи і заповзятливості громадян на
підставі реалізації принципу рівності усіх форм власності, свободи
розпорядження майном і вибору сфер діяльності. На забезпечення
ефективного функціонування економіки в умовах ринкових відносин були
спрямовані Основи законодавства про інвестиційну діяльність від 10
грудня 1990 p., а також Закон СРСР від 11 грудня 1990 р. «Про банки і
банківську діяльність», який передбачав можливість існування поряд з
державними й комерційних банків.

В Україні союзне законодавство про підприємницьку діяльність було
продубльовано в законах УРСР від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво» і
від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність».

Одним з найважливіших правових актів, покликаних регулювати економічні
відносини, були Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про
землю від 28 лютого 1990 p. Вони мали регулювати земельні відносини і
створювати умови для раціонального використання та охорони земель,
відтворення родючості грунтів, збереження і поліпшення природного
середовища, розвитку усіх форм господарювання.

Перехід до ринкової моделі розвитку економіки був неможливим без
кардинального реформування трудового законодавства. Перші кроки у цьому
напрямку були зроблені на початку 1988 p., коли розпочався перехід
практично усіх підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування.
З цього часу був встановлений новий порядок розробки й укладення
колективних договорів. Основною його особливістю є деяка демократизація
усієї колдоговірної роботи.

З метою забезпечення рівноправності з чоловіками трудове законодавство
розширило жінкам пільги і надало їм додаткові гарантії трудових прав. Це
було закріплено, зокрема, в Законі СРСР від 22 травня 1990 р. «Про
внесення змін і доповнень у деякі законодавчі акти СРСР з питань, що
стосуються жінок, сім’ї та дитинства» і постанові Верховної Ради СРСР
від 10 квітня 1990 p. «Про деякі заходи щодо поліпшення становища
жінок».

Питання трудових відносин регулювалися і в таких законах СРСР, як «Про
власність в СРСР», «Про підприємства в СРСР», Основи законодавства Союзу
РСР і союзних республік про оренду. Наприклад, в ст. 62 Закону «Про
власність в СРСР» закріплялося, що громадянину належить виключне право
розпорядження своїми здібностями до праці.

У трудовому законодавстві були й інші зміни прогресивного характеру.
Так, тривалість випробування при прийомі на роботу стала визначатися за
погодженням сторін трудового договору, були скасовані нерозумні
обмеження роботи за сумісництвом, краще стимулювалося суміщення професій
і посад тощо.

Кардинальними можна вважати також зміни в інституті трудового договору
по запровадженню союзним законодавством 1990— 1991 pp. так званої
контрактної форми прийняття на роботу. Свідченням розуміння необхідності
кардинальних змін в галузі правового регулювання праці є включення до
плану підготовки проектів законодавчих актів, необхідних для правового
забезпечення економічної реформи, підготовка проекту закону СРСР про
приведення Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю у
відповідність з новими принципами господарювання.

законодавства. Були прийняті й інші законодавчі акти, присвячені
окремим інститутам трудового права України, наприклад закони УРСР від 1
березня 1991 р. «Про зайнятість населення» і «Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні».

Таким чином, і в союзному, і в республіканському трудовому законодавстві
мали місце певні зрушення реформаторського характеру. Проте в цілому
трудове законодавство перебувало у кризовому стані і не відповідало
потребам часу. Істотними недоліками цієї галузі права були: хибна
орієнтація на виробництво, а не на працівника; незахищеність розмірів
зарплати; низький рівень умов праці;

майже повна відсутність договірних начал між працівником і
адміністрацією підприємства, установи, організації; слабкість захисту
трудових прав при їх масових порушеннях (йдеться про обмеженість
предмета і вузька сфера дії права, яка охоплювала лише робітників і
службовців держпідприємств, організацій і установ);

слабкість економічних методів регулювання; негнучкість права, внаслідок
чого приймалися спрощені рішення при регулюванні трудових відносин;
надмірна централізація права, яка не залишала місця самостійній
правотворчості союзних республік. Тому в умовах економічних реформ і
розвитку ринкових відносин потрібні були радикальні зміни всього
законодавства про працю, які відображали реальні процеси перебудови в
різних сферах життя суспільства.

Робилися також спроби реформувати законодавство, яке регулювало
соціально-культурну сферу. Наприклад, були прийняті такі закони СРСР:
від 11 квітня 1991 р. «Про загальні засади державної молодіжної політики
в СРСР», від 15 травня 1990 р. «Про пенсійне забезпечення громадян в
СРСР», від 24 квітня 1990 р. «Про мови народів СРСР», від 1 жовтня 1990
р. «Про свободу совісті і релігійні організації». Серед правових актів
України соціально-культурного призначення можна назвати, зокрема, закони
від 28 жовтня 1989 p. «Про мови в Українській СРСР» і від 5 листопада
1991 р. «Про пенсійне забезпечення».

У роки перебудови в кримінальне законодавство, яким керувались в
Україні, вносилися зміни і доповнення, обумовлені процесами, які
відбувалися в соціально-скономічній і політичній сферах. Так, у
1985—1986 pp. кримінальне законодавство змінювалося у зв’язку з
проведенням політики по посиленню боротьби з пияцтвом, а також
одержанням нетрудових доходів. У 1986 р. в Основах кримінального
законодавства Союзу РСР і союзних республік було встановлено, що в разі
заміни в порядку помилування смертної кари позбавленням волі останнє
могло бути призначене і на строк понад 15 років, але не більше 20 років.
У 1987 р. в загальносоюзне законодавство були внесені зміни і доповнення
у зв’язку з приєднанням СРСРдо міжнародних конвенцій щодо наркотиків,
СНІДу, заручників.

Загострення соціально-політичної ситуації в країні, активізація
громадсько-політичних рухів, боротьба за владу різних угруповань, партій
і рухів призвели до змін і доповнень в Закон СРСР «Про кримінальну
відповідальність за державні злочини», обумовили прийняття законів СРСР
від 2 квітня 1990 р. «Про захист честі і гідності Президента СРСР», від
23 жовтня 1990 р. «Про кримінальну відповідальність за блокування
транспортних комунікацій та інші незаконні дії, які посягають на
нормальну і безпечну роботу транспорту». 2 липня 1991 p. Верховна Рада
СРСР прийняла Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних
республік.

Реформаторськими началами позначено й процесуальне законодавство. Так,
ЗО червня 1987 p. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про порядок
оскарження в суд неправомірних дій службових осіб, які ущемляють права
громадян», який за формою і змістом відповідав принципам демократизації
суспільного життя.

Таким чином, законодавство у перебудовчий період зазнавало низки змін. У
ньому певною мірою став виявлятися новий для радянської правової системи
принцип центрального становища інституту прав і свобод особи. Воно за
своїм змістом ставало більш демократичним і гуманним. Проте правові акти
як союзного, так і республіканського (в тому числі УРСР) рівня не змогли
переломити процес розвитку країни, зупинити, а згодом й подолати кризові
явища. Комплексний підхід до законодавства був явно недосконалим. Зміна
напрямків і конкретних цілей, непослідовність і неповнота рішень
негативно впливали на розвиток правової системи. У ній зберігалися «білі
плями», застарілі норми, виникали розузгод-женість норм, їх
суперечність. На цьому тлі потік законодавства не міг дати бажаного
результату, а його престиж зменшувався. Немаловажне значення мало
захоплення «валом» за рахунок якості законів. Так, Верховна Рада СРСР
тільки у 1989—1991 pp. прийняла понад 100 законів. У правових актах було
багато декларативних положень, які не підкріплювалися організаційним і
правовим механізмом реалізації. В умовах невпинного ослаблення влади
союзних структур розгорнулася справжня «війна» союзних і
республіканських законів, яка набула особливого напруження після
проголошення республіками декларацій про їх державний суверенітет.
Ситуація не поліпшилась й після прийняття Закону СРСР від 24 жовтня 1990
р. «Про забезпечення дії законів та інших нормативних актів
законодавства Союзу РСР», де, зокрема, передбачалось, що закони, укази
Президента СРСР, видані у межах його повноважень, є обов’язковими для
виконання усіма державними і громадськими органами, службовими особами і
громадянами на території Союзу РСР. Проте союзні республіки
проігнорували це розпорядження, Більш того, у той же день, 24 жовтня.
Верховна Рада УРСР прийняла закон про внесення змін і доповнень до
Конституції УРСР. Тепер в ст. 71 Основного Закону України
встановлювалося, що «на території Української РСР забезпечується
верховенство законів республіки». Отже, такі протилежні підходи до дії
законодавства у просторі дестабілізували сферу правового регулювання,
поглибили кризові явища у законодавстві.

Після розпаду СРСР багато союзних правових актів втратили силу. Але
згідно з постановою Верховної Ради України від 12 серпня 1991 р. на
території України могли застосовуватися акти законодавства СРСР з
питань, які не були врегульовані законодавством України, за умов, що
вони не суперечать Конституції і законам України.

Похожие записи