.

Землі сільськогосподарського призначення

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
6 8360
Скачать документ

Реферат

Землі сільськогосподарського призначення

План

1. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх
використання.

2. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських
підприємств, установ та організацій.

3. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських
підприємств, установ та організацій.

4. Використання земельних ділянок з меліоративними системами.

5. Література.

1. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх
використання

У ст. 22 дається визначення земель сільськогосподарського призначення та
конкретизуються види земель (угідь), які відносяться до даної категорії
земель.

Юридичним критерієм віднесення земельних ділянок до земель
сільськогосподарського призначення є: а) передача земель у власність чи
їх надання у користування громадянам та юридичним особам для виробництва
сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської
науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної
виробничої інфраструктури; б) призначення земель для цілей виробництва
сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської
науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної
виробничої інфраструктури. Призначення земель для зазначених цілей може
встановлюватися шляхом зміни цільового призначення земельних ділянок,
які не належать до земель сільськогосподарського призначення і є землями
запасу, з віднесенням їх до земель сільськогосподарського призначення.

До сільськогосподарських угідь відносяться землі, які використовуються у
якості основного засобу сільськогосподарського виробництва: 1) рілля,
тобто землі, які регулярно розорюються з метою створення агротехнічних
умов для вирощування на них сільськогосподарських культур; 2)
багаторічні насадження — сільськогосподарські угіддя, на яких
вирощуються плодові насадження деревного або кущового типу, що
плодоносять протягом тривалого періоду (сади, виноградники, хмільники
тощо); 3) сіножаті сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується
трав’яниста рослинність, що використовується для відгодівлі худоби; 4)
пасовища-сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав’яниста
рослинність з метою випасання худоби; 5) перелоги-сільськогосподарські
угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного
сільськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природного
відновлення родючості ґрунтів.

До земель сільськогосподарського призначення належать також землі, які
використовуються в якості просторового базису для розміщення об’єктів,
технологічно тісно пов’язаних з веденням сільськогосподарського
виробництва (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смути та
інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового
фонду, землі під господарськими будівлями і дворами), а також
деградовані землі, які тимчасово виведені із активного
сільськогосподарського обробітку з метою виконання комплексу заходів
щодо штучного відновлення родючості грунтів.

Відповідно до закріпленого Кодексом принципу цільового використання
земель землі сільськогосподарського призначення підлягають використанню
виключно відповідно до їх цільового призначення. У цій статті
визначаються види використання земель сільськогосподарського
призначення, які відповідають їх цільовому призначенню, та особи, які
мають право на отримання таких земель у власність та у користування.
Так, громадяни мають право на отримання земель сільськогосподарського
призначення для ведення особистого селянського господарства,
садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення
товарного сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарські
підприємства мають право на отримання земель сільськогосподарського
призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним
закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім
школам землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися для
дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення
сільського господарства, при яких земля використовується головним чином
(хоча й не виключно) в якості основного засобу сільськогосподарського
виробництва. Нарешті, несільськогосподарські підприємства, установи та
організації, релігійні організації і об’єднання громадян мають право на
отримання земель сільськогосподарського призначення для ведення
підсобного сільського господарства, тобто для вирощування
сільськогосподарської продукції, певна частина якої використовується для
задоволення внутрішніх сировинних потреб чи для реалізації (передачі)
працівникам несільськогосподарських підприємств, установ та організацій,
членам релігійних організацій і об’єднань громадян.

За загальним правилом, землі сільськогосподарського призначення можуть
набуватись у приватну власність лише громадянами України та юридичними
особами України. Іноземні громадяни, особи без громадянства, а також
іноземні юридичні особи та іноземні держави такого права не мають. Із
цього правила є виключення, передбачене ст. 81. Згідно цієї статті,
іноземні громадяни та особи без громадянства, а також іноземні юридичні
особи можуть набути право власності на земельну ділянку
сільськогосподарського призначення у випадку її успадкування. Але
набувши земельну ділянку у власність шляхом успадкування, такі особи
зобов’язані протягом одного року з моменту набуття права власності на
земельну ділянку здійснити її відчуження іншій фізичній чи юридичній
особі України, яка згідно законодавства України має право володіти
земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на праві
власності. Що стосується юридичних осіб України, які мають право на
набуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення у приватну
власність, то Земельний кодекс (ст. 82) відносить до них лише ті з них,
які засновані громадянами України та юридичними особами України. За
рішення відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого
самоврядування такі земельні ділянки можуть бути переведені до складу
земель сільськогосподарського призначення і надані для
сільськогосподарського використання.

Земельний кадастр містить сукупність відомостей і документів про місце
розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію
земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників
землі та землекористувачів (ст. 193). Використовуючи такі відомості,
перш за все дані бонітування грунтів (ст. 199) та економічної оцінки
земель (ст. 200), відповідні органи виконавчої влади та місцевого
самоврядування приймають рішення про переведення земель
несільськогосподарського призначення до складу земель
сільськогосподарського призначення.

У даній статті міститься рекомендаційна норма про збереження при
можливості фонду сільськогосподарських земель та уникнення їх
необгрунтованого вилучення для несільськогосподарських потреб. Стаття
рекомендує органам виконавчої влади та місцевого самоврядування надавати
для потреб, не пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва
(для будівництва промислових підприємств, об’єктів житлово-комунального
господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та
зв’язку, магістральних трубопроводів тощо), переважно
несільськогогоссподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої
якості. До несільськогосподарських угідь відносяться землі
несільськогосподарського призначення, а також землі
сільськогосподарського призначення, які використовуються в якості
операційного базису (розміщення будівель, споруд тощо). До
сільськогосподарських угідь гіршої якості відносяться угіддя, які мають
нижчий бал бонітету (ст. 199) або нижчу економічну оцінку (ст. 200).

Лінійні об’єкти, до яких відносяться лінії електропередачі і зв’язку,
нафто- та газопроводи та інші комунікації, щільно розташовані по всій
території країни і займають велику сукупну площу земель. Проходячи через
територію сільськогосподарських угідь, вони створюють незручності щодо
використання технологічних сільськогосподарських машин та механізмів при
проведенні польових робіт. В зв’язку з цим у даній статті міститься
рекомендація щодо необхідності забезпечення проведення лінійних об’єктів
вздовж автомобільних трас, залізничних та інших шляхів тощо.

2. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських
підприємств, установ та організацій

Із закріпленої у ст. 24 норми про те, що державним і комунальним
сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються
земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне
користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення
товарного сільськогосподарського виробництва, випливає кілька висновків.
По-перше, державні та комунальні сільськогосподарські підприємства,
установи та організації можуть володіти землею лише на праві постійного
користування (ст. 92). Володіти землею на праві власності такі
підприємства, установи та організації не мають права. Це пояснюється
тим, що все майно зазначених підприємств, установ та організацій,
включаючи земельні ділянки, є об’єктом відповідно права державної чи
комунальної власності. По-друге, державним і комунальним
сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям земельні
ділянки можуть надаватися у постійне користування із земель відповідно
державної та комунальної власності. По-третє, державні і комунальні
сільськогосподарські підприємства» установи та організації можуть
отримувати у постійне користування земельні ділянки
сільськогосподарського призначення для науково-дослідних, навчальних
цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Отже,
мова йде про державні та комунальні юридичні особи, предметом діяльності
яких є: а) проведення наукових досліджень у галузі
сільськогосподарського виробництва (наприклад, установи та організації
Української академії аграрних наук); б) проведення сільськогосподарської
навчальної діяльності (аграрні університети, коледжі, академії,
інститути тощо); в) вирощування та реалізація товарної
сільськогосподарської продукції.

Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи і
організації мають право використовувати земельні ділянки, які
знаходяться у приватній власності, на основі договору оренди. Вони
можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян
та приватних юридичних осіб.

За загальним правилом, при ліквідації юридичної особи майно, що
перебуває у її власності і залишається після погашення кредиторської
заборгованості цієї юридичної особи, передається засновнику
(засновникам) юридичної особи. Засновниками державного чи комунального
підприємства, установи, організації є відповідно держава та
територіальні громади. При ліквідади зазначених підприємств, установ та
організацій звернення стягнень кредиторів на земельні ділянки, які
перебували у їх постійному користуванні, не допускається. Тому такі
землі за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу
місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються
іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим
призначенням. Якщо державне чи комунальне сільськогосподарське
підприємство, установа чи організація користувалося земельною ділянкою
на підставі договору оренди, то з ліквідацією такого підприємства,
установи чи організації договір оренди земельної ділянки припиняється
(див. також ст. 26 Закону України «Про оренду землі»).

3. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських
підприємств, установ та організацій

Ст. 25 встановлює, що у випадку приватизації державних та комунальних
сільськогосподарських підприємств, установ та організацій землі
сільськогосподарського призначення, які перебувають у постійному
користуванні вказаних суб’єктів, підлягають передачі у власність
працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам
з їх числа. Кожний працівник чи пенсіонер має право на отримання у
приватну власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю)
безоплатно.

Для отримання у приватну власність земельної ділянки із земель, що
знаходяться у постійному користуванні державного чи комунального
підприємства, установи чи організації, їх працівники повинні звернутися
до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого
самоврядування з клопотанням про передачу їм у власність земельних
ділянок. Таке клопотання може бути прийняте на зборах трудового
колективу працівників, рішення яких оформляється протоколом зборів. Якщо
не всі члени трудового колективу виявляють бажання отримати земельну
ділянку у приватну власність, то клопотання можуть подаватися
індивідуально кожним, хто бажає отримати землю у приватну власність.
Рішення про приватизацію земель державних і комунальних
сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають
органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно
до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та
організацій (ст. 118).

Приватизація земельних ділянок працівниками державних і комунальних
сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також
пенсіонерами з їх числа здійснюється безоплатно. Однак вони повинні
оплатити вартість землевпорядних робіт, необхідних для виділення
земельних ділянок у натурі (на місцевості) та виготовлення державного
акта на право власності на землю.

Приватизації підлягають не всі землі, які знаходяться у постійному
користуванні державних і комунальних сільськогосподарських підприємств,
установ та органі-задій, а лише їх певна частина — сільськогосподарські
угіддя. Так, приватизації не підлягають землі лісового та водного
фондів, що знаходяться у складі земель державних і комунальних
сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. Крім цього,
частина сільськогосподарських угідь таких підприємств, установ та
організацій підлягає виділенню у так званий резервний фонд, який
залишається у державній чи комунальній власності. Площа
сільськогосподарських угідь, які можуть бути виділені у резервний фонд
земель, може складати до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських
угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств,
установ та організацій. Конкретний розмір резервного фонду земель
встановлюється відповідними органами виконавчої влади або органами
місцевого самоврядування. Місце розташування земель, що включаються до
резервного фонду, обов’язково погоджується з працівниками цих
підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх числа. З
цією метою перед розподілом земель працівники зазначених підприємств,
установ та організацій повинні бути ознайомлені з виготовленою
землевпорядною організацією проектною документацією (Проектом
організації території земельних часток (паїв) тощо) і мати можливість
внести свої пропозиції щодо розміщення резервного фонду земель.

Кожний працівник, в тому числі пенсіонер, державного або комунального
сільськогосподарського підприємства, установи чи організації має право
на отримання земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю).
Земельна частка (пай) являє собою умовну, розрахункову площу землі,
розмір якої визначається в умовних кадастрових гектарах. Розмір
земельної частки (паю) працівників одного підприємства, установи та
організації є однаковим. Він визначається шляхом поділу обчисленої для
приватизації площі сільськогосподарських угідь на кількість працівників
цих підприємств та пенсіонерів з їх числа.

Кодекс визначає також можливі шляхи подальшого використання частини
несільськогосподарських угідь, що знаходилися у складі земель державних
та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та
організацій, що ліквідуються. Мова йде про внутрігосподарські шляхи,
господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження,
гідротехнічні споруди, водойми тощо. Відомо, що такі землі разом із
сільськогосподарським угіддями становили єдиний земельно-господарський
комплекс. Тому Кодекс містить рекомендацію органам виконавчої влади та
місцевого самоврядування передавати такі землі у власність приватних
сільськогосподарських підприємств, що створені працівниками ліквідованих
державних чи комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та
організацій, а також громадянам для сільськогосподарських та інших
потреб.

Категорійна належність резервного фонду земель після ліквідації
державного чи комунального сільськогосподарського підприємства не
змінюється. Такі землі залишаються у складі земель
сільськогосподарського призначення і підлягають подальшому перерозподілу
та використанню за їх цільовим призначенням. Тому вони можуть надаватися
громадянам і юридичним особам України у власність для ведення товарного
сільськогосподарського виробництва або для іншого сільськогосподарського
використання.

3. Використання земельних ділянок з меліоративними системами

Дана норма встановлює додаткові вимоги щодо використання громадянами
належних їм на праві власності земельних ділянок, які розташовані в
межах однієї меліоративної системи. Поняття «меліоративна система»
визначене в Законі України «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 р.
Згідно цього Закону, меліоративна система являє собою технологічно
цілісну інженерну інфраструктуру, що включає в себе такі окремі об’єкти,
як меліоративна мережа каналів, трубопроводів (зрошувальних,
осушувальних, осушувально-зволожувальних, колекторно-дренажних) з
гідротехнічними спорудами і насосними станціями, захисні дамби,
спостережна мережа, дороги і споруди на них, взаємодію яких забезпечує
управління водним, тепловим, повітряним і поживним режимом ґрунтів на
меліорованих землях. При цьому розрізняються меліоративні системи
загальнодержавного значення, міжгосподарські меліоративні системи та
внутрішньогосподарські меліоративні системи. У ст. 26 мова йде про
внутрішньогосподарські меліоративні системи, тобто меліоративні системи,
що знаходяться в межах земель одного власника (користувача) і
забезпечують подачу, розподіл та відведення води на цих землях. Слід
зазначити, що на час прийняття Закону «Про меліорацію земель» ще
існували колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) з їх
великими земельними масивами меліорованих земель, що обслуговувались
однією внутрігосподарською меліоративною системою. В процесі
реорганізації КСП останні припинили свою діяльність, а їх члени отримали
право на виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі у
вигляді окремих земельних ділянок. З реалізацією власниками земельних
часток (паїв) зазначеного права та отримання у приватну власність
земельних ділянок, внутрігосподарські меліоративні системи колишніх КСП
перестали бути внутрігосподарськими. Все це зумовило нечіткість їх
правового режиму, зокрема, неясність питання про те, хто є власником
зазначеної меліоративної системи і хто має підтримувати її в належному
стані та забезпечувати функціонування.

Саме на уточнення цього питання спрямована норма ст. 26. В ній міститься
вимога до власників земельних ділянок, розташованих у сфері дії однієї
внутрігосподарської меліоративної системи колишнього КСП про те, щоб
вони забезпечили спільне використання належних їм земельних ділянок на
підставі угоди. При цьому у даній статті чітко визначені критерії
меліоративної системи, наявність яких робить обов’язковим застосування
правила ст. 26. До цих критеріїв відносяться: 1) наявність зазначеної
меліоративної системи; 2) ця меліоративна система знаходиться у
справному стані і є діючою (функціонуючою). Останнє є дуже важливим,
оскільки в Україні налічується велика кількість земель з несправними
(нефункціонуючими) меліоративними системами, які (землі) через
недосконалість чинного законодавства не виключені із складу меліорованих
(тобто, із складу земель, на яких штучно регулюється повітряний та
водний режим саме при допомозі меліоративних систем). Отже, викладена у
ст. 26 вимога стосується лише тих земельних ділянок, які розташовані у
сфері технологічної дії справної (функціонуючої) меліоративної системи.
Суть цієї вимоги полягає в тому, що власники меліорованих земельних
ділянок є технологічно залежними від зазначеної меліоративної системи і
зобов’язані забезпечити використання належних їм на праві власності
земельних ділянок таким чином, щоб уможливити нормальну експлуатацію
меліоративної системи та використання земельних ділянок як меліорованих
(зрошуваних чи осушуваних).

Іншими словами, у ст. 26 йдеться не про спільний обробіток окремих
земельних ділянок, а саме про спільне забезпечення функціонування
меліоративної системи. Порядок спільного використання меліоративної
системи власниками окремих земельних ділянок, які знаходяться у сфері
технологічної дії такої системи, повинен бути визначений в угоді
(договорі), укладеній всіма власниками таких ділянок. У разі, якщо один
чи більше власників земельних ділянок ухиляються від укладення такої
угоди, то інші власники земельних ділянок можуть звернутися до суду з
заявою про примушення до укладення угоди про спільне використання
меліоративної системи. При цьому в угоді можуть бути встановлені певні
обмеження на використання земельних ділянок їх власниками, якщо такі
обмеження необхідні для забезпечення ефективного функціонування спільної
меліоративної системи.

Лі????

1. К????ія У???.

2. З???? ??? У???.

3. К???р ? З????о ???у 2007 ?к.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020