Реферат на тему:

Загальна характеристика теорії держави і права

ПЛАН

1. Предмет теорії держави і права.

2. Методологія теорії держави і права.

3. Функції теорії держави і права.

4. Місце теорії держави і права серед інших

юридичних наук.

1. Предмет теорії держави і права.

Головним завданням науки є пізнання об’єктивних законів дійсності, а
пізнані закони служать основою цілеспрямованої діяльності людей. Наука
має складну структуру. Перш за все, вона поділяється на природничі та
суспільні науки. Якщо природничі науки вивчають закономірності розвитку
й існування природи, то сферу інтересів суспільних наук складають
людське суспільство, суть тих явищ і процесів, які відбуваються у цьому
суспільстві. Оскільки суспільство являє собою надзвичайно складне,
багатогранне та багатоаспектне явище, то наука про суспільство, єдина і
цільна за своєю суттю, поділяється на цілий ряд окремих самостійних
наук, кожна з яких вивчає певну групу суспільних явищ та їхніх
специфічних закономірностей.

Таким чином, у науці про суспільство теорія держави і права займає
особливе місце, обумовлене її специфічним об’єктом вивчення — державою і
правом, як самостійними, але органічно взаємопов’язаними між собою
важливими сферами суспільного життя.

Необхідною умовою нормального розвитку і функціонування суспільства є
його внутрішня організованість, певний рівень впорядкованості існуючих у
ньому відносин. Це й обумовлює появу та існування держави і права. Ці
два суспільні феномени підпорядковуються загальним законам розвитку
суспільства, проте для них характерні і свої специфічні, тільки їм
притаманні, закономірності. Саме тому, необхідна юриспруденція, або
система юридичних наук, які вивчають ці специфічні властивості держави і
права, а також мають своїм завданням вивчення, переосмислення та
отримання нових знань про різноманітні державно-правові явища і процеси.
Юридична наука, вивчаючи певну сторону суспільного життя, користується
своїми власними поняттями та категоріями, в яких знаходять своє
закріплення здобуті нею знання про різні сторони державно-правового
життя суспільства, про виникнення, розвиток і функціонування таких
суспільних інститутів, як держава і право. Оскільки і держава, і право у
своїй появі, існуванні і розвитку проходять складний процес, який
характеризується цілим рядом загальних і специфічних особливостей,
юридична наука складається з цілого ряду окремих, відносно самостійних,
наук (однією з яких є теорія держави і права), кожна з яких має свій
предмет.

Предметом науки є сукупність закономірностей та особливостей явищ
об’єктивної дійсності чи теоретичних знань, які вивчаються цією наукою.

Теорію держави і права можна розглядати, як логічне узагальнення
державно-правової практики, що відбиває закономірності розвитку держави
і права, сукупність положень узагальнюючого характеру, що становлять
самостійну юридичну науку. Теорію держави і права можна визначити, як
систему узагальнених знань про основні і загальні закономірності
розвитку держави і права, про їхню суть, призначення, функціонування і
розвиток. Тобто, предметом теорії є найбільш загальні закономірності
виникнення, розвитку і функціонування держави і права.

Предмет теорії держави і права створюється практично всією системою
юридичних наук, що пояснюється тим, що галузеві й інші юридичні науки
вивчають окремі аспекти держави і права, їхню історію і не дають
узагальнених теоретичних знань про елементи і складові держави і права.

Вивчення закономірностей зародження, розвитку і функціонування держави і
права є предметом вивчення теорії держави і права. При цьому, маються на
увазі стійкі, характерні зв’язки, які виражають сутність даних
соціальних явищ, тобто держави і права.

Закономірності розвитку і функціонування держави і права розглядаються у
нерозривному зв’язку з розвитком суспільства в цілому. Тому, предметом
вивчення теорії держави і права будуть також загальні закони і
закономірності розвитку та функціонування людського суспільства, тією
мірою, якою вони є визначальними для держави і права.

Теорія держави і права також вивчає теоретичні основи і загальну
характеристику певних державно-правових явищ (правовідносини,
правопорушення), які вивчаються галузевими науками тільки у певному
аспекті. Наприклад, правопорушення (злочин, адміністративний,
дисциплінарний проступки). На відміну від кримінального,
адміністративного чи трудового права, теорія держави і права вивчає
сутність та загальні моменти, які характеризують будь-яке
правопорушення.

Отже, теорія держави і права має своїм предметом, тобто вивчає, не
окремі суспільні закони, що стосуються окремих сторін функціонування
держави і права, а вивчає всю систему цих законів, взятих у комплексі в
найбільш узагальненому вигляді.

Предметом теорії держави і права є загальні та специфічні закономірності
виникнення, розвитку і функціонування держави і права, їхніх окремих
елементів, а також органічно пов’язані з ними інші соціальні явища і
процеси.

А сама теорія держави і права як юридична наука є системою об’єктивних
знань про ці загальні та специфічні закономірності, їхні окремі елементи
та органічно пов’язані з ними соціальні явища і процеси.

Від предмету науки необхідно відрізняти об’єкт вивчення цієї науки.
Об’єкт науки — це об’єктивна реальність явища, що вивчається. Стосовно
теорії держави і права, це державно-правові суспільні відносини, самі
держава і право. Натомість, предметом науки, як вже було сказано, є
закономірності та особливості цієї реальності, межі та зв’язки, в яких
вона вивчається.

Теорія держави і права досліджує загальні і специфічні закономірності
виникнення, розвитку і функціонування держави і права, виробляє свою
систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є
самостійною юридичною наукою у системі правознавства, яка має для інших
юридичних наук загальнотеоретичне і методологічне значення.

2. Методологія теорії держави і права.

Методологія науки — 1) це система підходів і методів, способів наукового
дослідження; 2) вчення про їхнє використання при дослідженні певних явищ
об’єктивної дійсності.

Методологія — це сукупність певних теоретичних принципів, логічних
прийомів і конкретних способів дослідження предмету науки.

Якщо методологія є вихідним у механізмі юридичного пізнання, то метод
можна розглядати, як вихідну, базисну категорію методології.

Метод — це спосіб побудови і обгрунтування системи знання; сукупність
прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності.

Методи, які застосовуються у теорії держави і права, можна поділити на
загальні і спеціальні. До загальних належать методи, які застосовуються
в усіх або в більшості суспільних наук. До загальних методів належить,
наприклад, діалектичний метод, який розглядає будь-яке соціальне явище в
його взаємозв’язку з іншими явищами та у процесі історичного розвитку.
Разом з тим, для відповіді на конкретні питання теорії держави і права
як науки необхідно застосовувати спеціальні методи дослідження.
Спеціальні методи — це система різноманітних пізнавальних засобів,
організованих у певному порядку, для проведення спеціального
дослідження. Тобто, це методи, які застосовуються лише в юриспруденції.
При аналізі державно-правових явищ значне місце посідає абстракція, яка,
в найбільш загальній формі, являє собою мисленний образ певного предмету
чи явища, їхнього окремого аспекту. У процесі абстрагування
застосовуються різноманітні засоби, які дозволяють отримувати знання про
даний предмет. Це, зокрема, спостереження, порівняння, аналіз і синтез,
індукція і дедукція. Спеціальні методи юридичної науки і, зокрема,
теорії держави і права обумовлені специфікою предмету вивчення. Вони
розмаїті, а межі і можливості їхнього використання різноманітні і
залежать від рівня процесу дослідження. Деякі з цих методів
використовуються, переважно, на емпіричному рівні, на якому відбувається
процес збору й узагальнення різноманітних фактів, даних, інформації про
певні державно-правові явища. Інші спеціальні методи використовуються на
теоретичному рівні, при розробці, створенні наукової теорії, в якій на
основі узагальнення всієї багатоманітності фактів виявляються їхні
стійкі, глибинні співвідношення і зв’язки, тобто виявляються певні
закономірності.

До спеціальних методів теорії держави і права належать:

спеціально-юридичний, який застосовується на емпіричному рівні. Його
суть полягає в описі державно-правової практики, юридичних норм. За його
допомогою встановлюються зовнішні ознаки правових явищ, їхні відмінності
між собою, виробляються поняття, їхні визначення у коротких формулах.
Його завдання — аналіз змісту чинного законодавства і практики його
застосування;

догматичний, суть якого полягає у дослідженні, описі та узагальненні
норм чинного права, об’єктивних ознак держави чи інших державно-правових
явищ. Догматичний метод бере свій початок у діяльності римських юристів,
головне завдання яких було описати, охарактеризувати, витлумачити і
систематизувати римське право. Слід підкреслити, що саме у стародавньому
Римі бере початок юриспруденція, як окрема наука, і з’являється окрема
спеціальність, професія — юрист. Саме тому, догматичний метод має велике
значення як в історії розвитку правознавства, так і на нинішньому етапі
розвитку юридичної науки. Предметом дослідження може бути тільки чинне
право, і, незалежно від суб’єктивного ставлення, дослідник мусить
оперувати саме цим правом;

історичний метод. Недоліком догматичного методу (позитивістського
підходу) є те, що він дає картину того чи іншого державно-правового
явища у статиці, повністю ігноруючи його розвиток, зв’язок з попередніми
правовими та іншими суспільними явищами, а отже, не може дати
правильного розуміння фундаментальних, основоположних державно-правових
проблем. Саме тому, з часом з’являється розуміння необхідності розгляду
тих чи інших державно-правових явищ у їхній динаміці, у зв’язку
сучасного стану та минулого розвитку. І результатом цього була поява
історичного методу, який розглядає будь-яке державно-правове явище в
історичному контексті і з позицій історичної обумовленості
(детермінізму). З’являється розуміння того, що кожен правовий інститут,
будь-яке державно-правове явище мають свій початок у минулому і
органічно пов’язані якщо не з суспільними відносинами минулого, то з
його ідеологічною спадщиною;

історично-порівняльний метод. Цей метод дає можливість прослідковувати
появу і розвиток певних правових інститутів у різних народів і таким
чином виявляти те загальне, що є характерне для цього інституту у
теоретичному плані;

порівняльний, або порівняльно-правовий. За допомогою цього методу
виявляються спільності і відмінності у певних державно-правових
об’єктах. У числі основних об’єктів порівняння можна назвати системи і
галузі права, інститути держави і права, організаційні форми
державно-правового управління тощо. Порівняння здійснюється у формі
співставлення або протиставлення;

системно-функціональний метод. Оскільки і право, і держава є системами,
які, у свою чергу, містять інші системи, а також входять до інших
систем, тобто є відкритими системами, то при їхньому вивченні необхідним
є системно-функціональний підхід;

статистичний метод, суть якого полягає у вивченні кількісних змін у
державно-правовому житті та узагальненні цих даних для теоретичних і
практичних цілей.

Є також інші методи, наприклад логічний, статистичний, метод сходження
від абстрактного до конкретного.

3. Функції теорії держави і права.

Функції науки — це основні напрямки її впливу на соціальні явища, які є
предметом її вивчення.

Теорія держави і права виконує наступні функції:

онтологічну (пізнавальну), яка полягає у пізнанні та поясненні
державно-правових явищ, які досліджуються теорією держави і права.
Онтологічна функція притаманна кожній науці, бо вона у повному обсязі
виражає основне призначення кожної науки — здійснювати дослідження свого
предмету і розкрити та пояснити результат цього дослідження;

методологічну, яка полягає у використанні положень теорії держави і
права в інших юридичних науках, оскільки теорія творить єдиний
понятійний апарат, виробляє основні теоретичні засади прикладних
юридичних досліджень;

ідеологічну, яка тісно пов’язана з самою природою теоретичного мислення,
кінцевим результатом якого є продукування нових ідей, поглядів, суджень,
наприклад “правова держава”;

евристичну функцію, яка полягає у відкритті, формуванні нових
державно-правових закономірностей, характеристик держави і права,
оскільки будь-яке пізнавальне вирішення можливе тільки на основі одного
чи більше теоретичних положень;

системотворчу функцію, оскільки у системі юридичних наук теорія держави
і права відіграє роль системотворчої науки. Саме теорія об’єднує всі
юридичні науки в єдину систему правознавства, визначає їхню інтегральну
єдність;

практично-прикладну, яка полягає у формулюванні рекомендацій, пропозицій
щодо удосконалення тих чи інших державно-правових інститутів;

інтерпретаційну, яка полягає у поясненні сутності державно-правових
явищ, причин їхнього виникнення і зміни, їхніх структури та функцій;

комунікативну, яка полягає в осмисленні та адаптації для потреб
юридичної науки досягнень інших наук, виведенні юриспруденції на
загальний рівень розвитку всієї науки;

прогностичну, яка полягає у виробленні гіпотез, шляхів подальшого
розвитку держави і права, окремих їхніх інститутів;

навчальну функцію, яка полягає у тому, що теорія держави і права дає
необхідні першоосновні знання для освоєння інших юридичних наук.

4. Місце теорії держави і права

серед інших юридичних наук.

Юриспруденція складається з цілого ряду наук. Їх можна поділити на
наступні групи:

Загальнотеоретичні та історичні науки — теорія держави і права, історія
держави і права, історія політичних та правових вчень. Предметом їхнього
дослідження є загальні і специфічні особливості виникнення, розвитку і
функціонування держави і права, а також історичний процес розвитку
держави і права та зародження і розвиток вчень про державу і право на
різних історичних етапах розвитку людства.

Галузеві юридичні науки. Предметом їхнього дослідження є закономірності
правового регулювання певної сфери суспільних відносин.

Міжгалузеві юридичні науки, що виникли з поєднання тих чи інших аспектів
галузевих наук, наприклад природоохоронне право.

Спеціальні юридичні науки (судова психологія, судова психіатрія,
криміналістика тощо). Їхня специфіка полягає у тому, що вони виникли на
стику юридичних і неюридичних наук. Завдання цих наук — використання
досягнень інших наук у вирішенні правових проблем.

Можна виділити також прикладні юридичні науки та науки, які вивчають
міжнародне та закордонне право.

Теорія держави і права виробляє головні принципи і поняття, які
використовуються іншими юридичними науками. Вона також узагальнює
здобутки інших юридичних наук і сприяє їхній тісній інтеграції.

Похожие записи