Пошукова робота

Юридична відповідальність. Поняття і ознаки юридичної відповідальності

Юридична відповідальність — це різновид соціальної відповідальності.

В юридичній науці існує двохаспектне розуміння юридичної
відповідальності:

позитивний(проспективний, або заохочувальний) аспект — передбачає
заохочення — за виконання корисних для суспільства та держави варіантів
поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги (морально свідоме
ставлення до виконання обов’язків)

негативний(ретроспективний, або охоронний)аспект — передбачає покарання
— за правопорушення (юридична характеристика наслідків невиконання
обов’язків)

Тут йтиметься про юридичну відповідальність негативного
(ретроспективного, або охоронного) характеру.

Не усі вчені сприймають двоаспектне розуміння юридичної
відповідальності. Так, А.С. Шабуров (Росія) вважає, що позитивна
відповідальність — явище соціальне, а не правове, оскільки вона не має
ознак формальної визначеності, державної примусовості та процесуальної
форми реалізації.

Юридична відповідальність — це передбачені законом вид і міра
державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого,
організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності такі.

1. Спирається на державний примус у формі каральних і правовідновлюючих
(компенсаційних) способів.

Державний примус — це державно-владний вплив відповідних державних
органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і
адміністративне законодавства передбачають державний примус, який завжди
реалізується через діяльність спеціальних державних органів, а цивільне
законодавство — можливість добровільного виконання обов’язків
(відшкодування заподіяної шкоди).

Юридичну відповідальність не можна зводити до державного примусу, як і
державний примус — до юридичної відповідальності. Державний примус може
здійснюватися у різні способи, не пов’язані з юридичною відповідальністю
(наприклад, примусове лікування осіб, що вчинили небезпечні для
суспільства дії в стані неосудності, митний огляд багажу, примусове
стягнення аліментів на утримання дітей та ін.).

Разом з тим держава покликана вживати певних заходів примусу до
суб’єктів (фізичних або юридичних осіб), які вчинили правопорушення. Ці
примусові заходи мають правовий характер і є мірами легального
державного примусу: вони здійснюються лише компетентними органами у
визначених законом формах.

2. Виражається в обов’язку особи зазнавати певних втрат — позбавлення
конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади та ін.),
організаційного і майнового характеру (конфіскація майна, штраф) за свою
вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов’язком,
що не існував до правопорушення.

3. Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі
встановлення складу правопорушення. Ця вимога є обов’язковою при
покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності. Суб’єктом
юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або юридична),
винна в порушенні правових розпоряджень.

Акцентуємо увагу на тому, що юридична відповідальність настає за
віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60
Конституції України).

Не є правопорушеннями необхідна оборона, крайня необхідність,
професійний ризик.

4. Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом,
а саме — з санкціями норм права, якими встановлюються вид і міра втрат.
Юридична відповідальність є реалізацією санкції правової норми в
конкретному випадку стосовно конкретної особи.

5. Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного
процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом
(цивільним процесуальним і кримінально-процесуальним законом про
адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична
відповідальність є неможливою.

Порядок притягнення до юридичної відповідальності визначається нормами
процесуального права: породжувані ними процесуальні правовідносини
служать формою відносин юридичної відповідальності.

Принципи і функції юридичної відповідальності

Принципи юридичної відповідальності — це незаперечні вихідні вимоги, що
ставляться до правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у
суспільстві. Вони є різновидом міжгалузевих принципів права,
відображають його глибинні усталені закономірні зв’язки.

У демократичній, соціальній, правовій державі юридична відповідальність
передбачається лише за діяння, що є протиправними:

1) за фізичні діяння (а не за думки, світогляд, особистісні
властивості);

2) за суспільне шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені
деліктоздатною особою.

Щодо винності діяння є окремі винятки в цивільному праві, так звана
«відповідальність без вини» — обов’язок організацій і громадян,
діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою для оточення (власники
автомобілів, будівництва то що), відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом
підвищеної небезпеки (якщо шкода не виникла внаслідок нездоланної сили
або наміру потерпілого). Ці правила визначають цивільно-правову
відповідальність за шкоду, заподіяну як неправомірними, так і
правомірними діями. Вони встановлені з метою захисту прав і інтересів
особи, яка постраждала від транспортної та іншої діяльності, небезпечної
для оточення;

3) за юридичне заборонені діяння, тобто діяння, що суперечать природі
права і літері закону;

4) за власні діяння правопорушника.

Юридична відповідальність ґрунтується на принципах:

1) законності — полягає у тому, що юридична відповідальність:

• настає за діяння, передбачені законом; застосовується в суворій
відповідності з визначеним законом порядком;

• припускає наявність складу правопорушення (тобто наявність
протиправного, винного діяння);

• настає лише перед передбаченими законом компетентними органами;

• припускає конституційність закону, що встановлює міру
відповідальності.

Незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Конституції
України);

2) обґрунтованості виражається в:

• установленні самого факту вчиненого правопорушником протиправного
діяння як об’єктивної істини;

• встановленні інших юридичне значущих фактів, пов’язаних з висновками
про факт і суб’єкта правопорушення;

3) доцільності — полягає у відповідності обраного заходу впливу на
правопорушника цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок,
виховати поважне ставлення до права).

Цей принцип вимагає:

• індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості
правопорушення і властивостей правопорушника як особи відповідальності
(ст. 61 Конституції України: «Юридична відповідальність особи має
індивідуальний характер»);

• пом’якшення і навіть відмова від застосування заходів відповідальності
за наявності можливості досягти її мети іншим шляхом;

4) невідворотності полягає в:

• неминучості настання відповідальності правопорушника;

• оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені
правопорушення;

• професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохоронних органів;

• ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників;

5) своєчасності — означає

• можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом
строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту
правопорушення.

Для адміністративних і дисциплінарних проступків установлений строк
давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів — від одного року
до 10—15 років (залежно від тяжкості злочину і обставин справи).
Виконання вироку, що вступив у законну силу, або постанови про
накладення адміністративного стягнення також обмежено строком давності.
Майнова відповідальність здійснюється в межах строку задавнення позову;

6) справедливості — виявляється в такому:

• кримінальне покарання не встановлюється за проступки;

• при встановленні заходів покарання і стягнення не повинно
принижуватися людська гідність;

• зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відповідальність або
посилює (але не пом’якшує) її;

• за одне правопорушення встановлюється тільки одне покарання.

«Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності
одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61 Конституції
України).

Функції юридичної відповідальності:

правоохоронна

виховна

правовідновлююча (компенсаційна)

загальнопревентивна

— спрямована на відновлення незаконно порушених прав, примусове
виконання невиконаних обов’язків, властивих цивільній, насамперед,
майновій, відповідальності (відновлення майнового права).
Правовідновлювючі санкції мають абсолютно визначений характер: розмір
заподіяної шкоди може бути точно встановлений незалежно від обставин
правопорушення

— спрямована на виховання громадян у дусі поважання закону

каральна (штрафна)

спеціально-превентивна

— спрямована на покарання державою правопорушника та запобігання новим
правопорушенням; притаманна насамперед кримінальній та адміністративній
відповідальності, а також цивільній (конфіскація, штраф, відмова в
захисті суб’єктивного цивільного права). Каральні санкції мають відносно
визначений характер, встановлюють вищу або нижчу межу покарання
(стягнення): його призначення залежить від обставин правопорушення,
ступеня вини, характеристики особи та інших обставин

— спрямована на виховання правопорушника

Відповідно до правовідновлючої і каральної (штрафної) функцій виділяють
правовідновлюючу і каральну (штрафну) відповідальність.

У разі застосування до особи примусових заходів охоронного (карального)
характеру діє принцип презумпції невинності, тобто припущення,
відповідно до якого обвинувачений вважається невинуватим, доки його вину
не буде доведено у встановленому законом порядку. Це важлива
конституційна гарантія охорони прав особи, що виключає необгрунтоване
обвинувачення і осуд (див. ст. 62 Конституції України).

Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права

Залежно від галузевої структури права розрізняють такі види юридичної
відповідальності: конституційну, матеріальну, дисциплінарну,
адміністративну, цивільно-правову, кримінальну.

Розглянемо їх за допомогою схеми:

Вищи юридичної відповідальності

Конституційна(юридична підстава — Конституція)- настає за порушення норм
Конституції України. Маючи високий ступінь нормативної концентрації та
ціннісної орієнтації, норми Конституції є нормами прямої дії. Питання
про притягнення суб’єкта (фізичної або юридичної особи) до
конституційно-правової відповідальності вирішується судом.

Матеріальна(юридична підстава — КЗпП)

— настає за вчинене майнове правопорушення, шкоду, заподіяну
підприємству, установі, організації робітниками та службовцями при
виконанні ними своїх трудових обов’язків. Притягає до відповідальності
адміністрація підприємства. Захід матеріальної відповідальності —
грошове стягнення. Правозастосовний акт — наказ.

Дисциплінарна(юридична підстава -КЗпП)

— накладається адміністрацією підприємств, установ, організацій (особою,
що має розпорядчо-дисциплінарну владу над конкретним працівником)
внаслідок вчинення дисциплінарних проступків: 1) відповідно до правил
внутрішнього трудового розпорядку; 2) в порядку підпорядкованості; 3)
відповідно до дисциплінарних статутів і положень.

Реалізується виключно в рамках службової підпорядкованості . Засоби
дисциплінарної відповідальності: догана, пониження в посаді, звільнення.
Правозастосовний акт — наказ.

Адміністративна(юридична підстава — КпАП) — накладається за
адміністративні правопорушення органами державного управління (органами
так званої адміністративної юрисдикції) до осіб, що не підпорядковані їм
по службі. Заходи адміністративної відповідальності — попередження,
штраф, адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав (наприклад,
прав водія) і т.ін. Правозастосовний акт — рішення.

Цивільна(юридична підстава -цпк)

— настає з моменту правопорушення — невиконання договірного зобов’язання
майнового характеру у встановлений строк або виконання неналежним чином,
заподіяння позадоговірної шкоди (цивільно-правової проступку) або
здоров’ю чи майну особи, її особливість полягає у добровільному
виконанні правопорушником відповідальності без застосування примусових
заходів. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту
між учасниками цивільних правовідносин. Питання про притягнення суб’єкта
(фізичної або юридичної особи) до цивільно-правової відповідальності
вирішується судом, арбітражним судом або адміністративними органами
держави за заявою учасника правовідносини або потерплого. Заходи
цивільно-правової відповідальності — відшкодування майнових втрат,
скасування незаконних угод, штраф, пеня та інші міри, які полягають у
примушуванні особи нести негативні майнові наслідки. Правозастосовний
акт — постанова.

Кримінальна(юридична підстава -КПК)

— настає за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в КК
кодексі, тобто встановлюється лише законом, настає з моменту офіційного
обвинувачення, реалізується виключно в судовому порядку. Заходи
кримінальної відповідальності — жорсткі заходи кримінального покарання,
які впливають на особу винного іпозбавлення волі, виправні роботи без
позбавлення волі та ін.; застосовуються лише в судовому порядку.
Правозастосовний акт — вирок.

Відзначимо, що в науковій літературі та у кодексах деяких держав
(наприклад, Росії) існують розбіжності щодо питання про те, чи можуть
юридичні особи нарівні з фізичними бути суб’єктами адміністративної
відповідальності. Одні автори вважають, що три види юридичної
відповідальності — кримінальна, адміністративна, дисциплінарна —
настають виключно за винні діяння і розраховані по самій своїй сутності
лише на фізичних осіб (відображено в КпАП РФ). Другі вимагають
встановлення адміністративної відповідальності за протиправні або за
протиправні винні діяння фізичних і юридичних осіб (відображено в
Торговому кодексі РФ, Податковому кодексі РФ). Треті, з огляду на першу
позицію — адміністративної відповідальності лише фізичних осіб,
доповнюють її відносно юридичних осіб у такий спосіб: для юридичних осіб
у сфері державного управління має передбачуватися фінансова
відповідальність, супроводжувана адміністративною, дисциплінарною чи
кримінальною відповідальністю посадових осіб, конкретної
відповідальності винних у вчиненні відповідного правопорушення —
проступку або злочину.

Види юридичної відповідальності залежно від її функцій.

1. Правовідновлююча (цивільно-правова і матеріальна) — примус, як
правило, не виявляється; має місце добровільне виконання правопорушником
відповідальності. Державний примус застосовується у разі виникнення
конфлікту між учасниками правовідносин.

2. Штрафна (каральна) (кримінально-правова, адміністративно-правова) —
примус проявляється: а) в обмеженні прав особи, яка притягається до
відповідальності (позбавлення права обіймати певні посади, позбавлення
права керувати автомобілем, тимчасове призупинення зовнішньоекономічної
діяльності тощо); б) у накладенні додаткових обов’язків обтяжуючого
характеру (штраф, встановлення режиму індивідуального ліцензування
тощо).

У колишньому (радянському) суспільстві України, як і країн СНД, все було
одержавлено і головне значення надавалося штрафній (каральній)
відповідальності. Нерідкими були ситуації, коли громадянин, чиї права
були порушені протиправними діями працівників державних організацій і
підприємств, замість відшкодування шкоди і збитків одержував
повідомлення про те, що на винних накладено дисциплінарні стягнення.

В умовах переходу до формування цивільного суспільства і правової
держави зросло значення правовідновлюючої відповідальності. У разі, якщо
правопорушенням заподіяно шкоду правам громадянина або об’єднанням
громадян, першочерговим завданням є відновлення порушених прав,
відшкодування шкоди за рахунок правопорушника.

Підстави і стадії юридичної відповідальності

Підстави юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність
яких робить юридичну відповідальність можливою тa повинною. Відсутність
сукупності таких обставин виключає її.

Слід розрізняти підстави притягнення до юридичної відповідальності і
підстави настання юридичної відповідальності.

Підстави притягнення до юридичної відповідальності — це сукупність
обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою.

Фактичною підставою притягнення до юридичної відповідальності є склад
правопорушення.

Правопорушення не приводить автоматично до настання відповідальності, а
служить лише підставою для притягнення до неї.

Підстави настання юридичної відповідальності — це сукупність обставин,
наявність яких робить юридичну відповідальність повинною.

Підставами настання юридичної відповідальності є такі обставини:

1) факт здійснення соціальне небезпечної поведінки (правопорушення) —
фактична підстава;

2) наявність норми права, яка забороняє таку поведінку і встановлює
відповідні санкції (за її допомогою відбувається визначення складу
правопорушення) — нормативна підстава. Наприклад, у диспозиціях багатьох
статей КК факт вчинення злочину організованою групою розцінюється як
кваліфікуюча ознака, яка істотно обтяжує відповідальність за вчинене;

3) відсутність підстав для звільнення від відповідальності. Можливість
звільнення від відповідальності зафіксована нормами права (наприклад,
передача неповнолітнього під нагляд батьків). У законах можуть міститися
вказівки про обставини, які виключають відповідальність (стан крайньої
необхідності, необхідної оборони або перебування в стані неосудності);

4) наявність правозастосовного акта — рішення компетентного органу, яким
покладається юридична відповідальність, визначаються її вид і засіб
(наказ адміністрації, вирок суду та ін.) — процесуальна підстава.

Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції:

презумпції неспростовні — припущення, що не підлягають сумніву і
доведенню (закріплені в законі) про наявність або відсутності певних
фактів. Це положення, які є принципами;

презумпції спростовні — припущення, що не підлягають сумніву (закріплені
в законі) про наявність або відсутність певних фактів, доки щодо них не
буде доведено інше. Це положення, які допустимо заперечувати.

(Ще про презумпцію див. у § «Основні стадії застосування норм права»).

Настання юридичної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення,
відбувається в результаті її (відповідальності) покладення
уповноваженими на те посадовими особами державних органів.

Юридичній відповідальності властива чітка нормативна регламентація
здійснення, яка встановлюється нормами процесуального права. Відсутність
в окремих випадках процесуальної регламентації, механізму покладення
відповідальності ускладнює розгляд обставин справи, складу
правопорушення, забезпечення прав усіх учасників процесу.

В механізмі покладення юридичної відповідальності можна виділити певні
стадії. Вони подібні стадіям правозастосовної діяльності, однак мають
свою специфіку.

Стадії юридичної відповідальності охоронного характеру:

1.Стадія загального стану (попереджувальна відповідальність)

— виникнення підстав для притягнення до відповідальності настає з
моменту правопорушення, тобто юридичного факту, що спричинив конкретні
правовідносини

2.Стадія притягнення до відповідальності (суб’єктивна сторона)

— встановлення компетентними органами суб’єкта правопорушення (фізичної
або юридичної особи) і дослідження обставин справи про правопорушення

3.Стадія встановлення юридичної відповідальності (об’єктивна сторона)

— ухвалення рішення про застосування (незастосування) санкції, вибір у
її межах виду та заходу відповідальності

4.Стадія настання юридичної відповідальності

— реалізація конкретних заходів юридичної відповідальності — на підставі
певних норм правозастосовного акта: виконання стягнення (наприклад, в
адміністративному праві) або покарання (у кримінальному праві)

Правопорушення і юридична відповідальність співробітника органів
внутрішніх справ

Правопорушення, вчинені співробітниками органів внутрішніх справ, можна
поділити на такі види:

1) вчинені на службі;

2) вчинені у зв’язку зі службою;

3) вчинені поза службою.

Численний персонал органів внутрішніх справ як частина населення країни
піддається впливу загальних факторів правопорушень, що кореняться в
соціальних суперечностях.

Особливі умови, що сприяють вчиненню правопорушень у системі
правоохоронних органів, виражаються в таких можливостях:

— зловживання владними повноваженнями (зловживання службовим
становищем);

— використання не за призначенням табельної зброї;

— зловживання службовими приміщеннями;

— використання не за призначенням спецзасобів, спецтехніки;

— зловживання ізоляторами тимчасового затримання підозрюваних (ІТЗ) і
слідчих ізоляторів (СІЗО).

Правопорушення, вчинені співробітниками органів внутрішніх справ на
службі і у зв’язку зі службою, як і всі правопорушення, можуть бути двох
видів:

проступки

злочини

Проступки Адміністративні

Настає адміністративна відповідальність

— суспільне шкідливі, протиправні, винні діяння співробітників, що
посягають на державний лад або суспільний порядок, власність, права та
свободи громадян, на встановлений порядок управління.

Дисциплінарні

Настає дисциплінарна відповідальність

— суспільне шкідливі порушення закріпленого нормами права (статутами,
положеннями, правилами) юридичне обов’язкового порядку діяльності
конкретних колективів органів та установ внутрішніх справ, тобто
службової, учбової, трудової дисципліни.

Цивільно-правові

Настає цивільно-правова відповідальність

— посягання на врегульовані нормами цивільного права майнові і особисті
немайнові відносини, а також деякі відносини, передбачені нормами
трудового, сімейного, земельного права.

Матеріальні

Настає матеріальна відповідальність

— заподіяння шкоди організаціям або громадянам під час виконання
службових обов’язків.

Злочини

Фальсифікації:

а) посадове підроблення — фальсифікація матеріалів; б) зловживання
службовим становищем у формі приховування злочинів від обліку, одержання
хабара. 2. Насильство: а) дії, спрямовані на незаконне позбавлення волі
із застосуванням до особи фізичної сили, нанесенням побоїв, заподіянням
легких і менш тяжких тілесних ушкоджень, тяжких тілесних ушкоджень без
обтяжуючих обставин; б) дії, що спричинили неумисне убивство.

Проти правосуддя

а) притягнення свідомо невинного до кримінальної відповідальності; б) за
свідомо незаконний арешт; в) примушування до давання показань та ін.

Юридична відповідальність співробітника органів внутрішніх справ є
складовою частиною його спеціального правового статусу як посадової
особи (разом з повноваженнями, тобто правами і обов’язками). Вона має
вторинний характер: реалізується в результаті вчиненого правопорушення,
являє собою не просто порушення виконання обов’язку, а й реакцію на
правопорушення, що спричиняє несприятливі наслідки для винної особи.
Правда, чинне законодавство України не завжди конкретизує
відповідальність окремих категорій співробітників органів внутрішніх
справ, за винятком кримінальної і адміністративної. Ефективності
юридичної відповідальності співробітника органів внутрішніх справ
сприяла б чітка вказівка на склади правопорушень, що спричиняють
дисциплінарну, матеріальну та інші традиційні види відповідальності.

Якщо розглядати особливості юридичної відповідальності співробітника
органів внутрішніх справ у контексті загальногромадянської юридичної
відповідальності, то висновок може бути один: він несе однакову
відповідальність за однакові правопорушення з іншими громадянами; для
нього існують однакові підстави для притягнення до юридичної
відповідальності (наявність складу правопорушення), єдиний процесуальний
порядок, єдине судочинство та ін. Тут діють загальні для всіх громадян
конституційні принципи: рівність перед законом, рівна відповідальність
перед судом.

Якщо розглядати особливості юридичної відповідальності співробітника
органів внутрішніх справ у контексті його службової діяльності, то
загальним правилом є таке: він несе підвищену відповідальність за
порушення норм права, тому що наділений значним обсягом прав і
обов’язків — повноважень (правообов’язків) щодо особи і громадянина.

До особливостей юридичної відповідальності співробітників органів
внутрішніх справ можна віднести:

1) більш широке коло підстав для відповідальності;

2) наявність підстав для відповідальності, застосовуваних лише до
співробітників органів внутрішніх справ як до службовців;

3) підвищений рівень відповідальності стосовно тих її видів, що
поширюються і на громадян;

4) виникнення складів правопорушень як безпосереднього результату
наявності державно-владних повноважень.

Види юридичної відповідальності, застосовувані до співробітників органів
внутрішніх справ:

кримінальна — позбавлення волі, майна, виправні роботи без позбавлення
волі та ін. — конкретні санкції застосовуються лише за вчинення
злочинів, перелік яких міститься в кримінальному законодавстві;

адміністративна — особи рядового і начальницького складу несуть
відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними
статутами; за порушення правил дорожнього руху, полювання, рибальства і
охорони рибних запасів, митних правил і за контрабанду — на загальних
підставах. До них не можуть бути застосовані такі заходи, як штраф,
адміністративний арешт, виправні роботи;

дисциплінарна — накладається в порядку, передбаченому правилами
внутрішнього трудового розпорядку, а також відповідно до норм Положення
про службу в органах внутрішніх справ і Дисциплінарного статуту органів
внутрішніх справ — у разі, якщо за такі порушення не встановлена
адміністративна чи кримінальна відповідальність;

матеріальна — настає тоді, коли співробітник (заподіювач шкоди)
перебуває в трудових або службових відносинах з потерпілим. Матеріальна
відповідальність поширюється на випадки заподіяння шкоди державній
власності, її розмір за шкоду, заподіяну співробітником (особою рядового
і начальницького складу) державі під час виконання службових обов’язків,
залежить від складу правопорушення. Як правило, це неповне відшкодування
шкоди в порядку регресу відповідному органу внутрішніх справ, оскільки
збитки заподіюються під час виконання службових обов’язків. Орган же
внутрішніх справ відшкодовує шкоду у повному обсязі незалежно від вини
співробітника (заподіювача шкоди) — в результаті неправильного виконання
їм службових обов’язків — тим організаціям, підприємствам, громадянам,
яким вона була заподіяна;

цивільно-правова — настає тоді, коли співробітник (заподіювач шкоди) не
перебуває в трудових або службових відносинах з потерпілим; він
відшкодовує будь-яку майнову шкоду, заподіяну ним не під час виконання
службових обов’язків.

Слід зазначити, що наукова громадськість України останнім часом активно
виступає за доцільність створення адміністративної юстиції.
Передбачається, що вона здійснюватиметься в системі загальних судів
шляхом їх спеціалізації. Створення адміністративних судів дозволить
зробити крок до побудови правової держави, реалізації принципу
відповідальності держави перед особою, а не тільки особи перед державою,
створити додаткові гарантії від порушень прав і свобод людини і
громадянина з боку державних органів та їх посадових осіб, у тому числі
співробітників органів внутрішніх справ.

Література

1. Абрамов А.И. «Слово о законе и благодати» киевского митрополита
Илариона как русская историософская реакция на
христианско-идеологическую экспансию Византии // Идейно-философское
наследие Иллариона Киевского. — М., 1986. — 4.2. — 42-54.

2. Автобіографія Івана Франка // Культура. — 1926. — 4.4-9. — С.42-54.

3. Актуальні проблеми суспільно-політичного розвитку України. — Львів,
1992.-118 с.

4. Андрусяк М. Генеза й характер галицького русофільства ХІХ-ХХ ст. —
Прага, 1941.-19 с.

5. Андрусяк Т.Г. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини).
— Львів, 1998.-189 с.

6. Апанович О. Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і
реальність.—К., 1994.—96 с.

7. Барка В. Правда Кобзаря. — Нью-Йорк, 1961. — 289 с.

8. Бачинський Ю. Большевицька революція і Українці. Критичні замітки. —
Берлін, 1925.—48с.

9. Бачинський Ю. Україна irredenta. — Берлін, 1924. — 237 с.

10. Бегей І. Юліан Бачинський: соціал-демократ і державник. — К., 2001.
— 256 с.

11. Бегей І.І. Політичні інститути суспільства в теоретичній спадщині
Юліана Бачинського. — Львів, 1999. — 67 с.

12. Бегей І.І. Юліан Бачинський: з життєпису, політичної та наукової
діяльності. —Львів, 1998. —51с.

13. Білецький Л. Руська Правда й історія її тексту / за.ред. Юрія Книша.
— Вінніпег, 1993.- 166 с.

Похожие записи