Реферат на тему:
Взаємозв`язок «саксонського зерцала» з канонічним та римським
імператорським правом
«Саксонське зерцало»- це середньовічна юридична книга досить високого
рівня, котра мала велике розповсюдження та вплив на середньовічну та
сучасну судову практику не лише в Німеччині, але й далеко за її межами.
Воно було складене дворянином-рицарем, суддею Етке фон Репповим і
остаточно упорядковане ним же в 1230 р.
Тема взаємозв’язку «Саксонського зерцала» та римського імператорського
права не є новою в історії правової думки. Перш за все, тлумачення
«Саксонського зерцала», як різновиду римського імператорського права
пов’язане зі згадкою в самому зерцалі, де йде мова про його правове
походження від християнських імператорів Костянтина та Карла.
Підтвердження цієї точки зору знаходимо також в численних правових та
історичних джерелах (хроніках) Середньовіччя. Протягом останніх двох
десятиліть, мали місце значні успіхи, пов’язані з дослідженням
«Саксонського зерцала» та Магдебурзького права, їхнього тлумачення, а
також поширення в Північну та Центрально-Східну Європу. Це сприяло
відновленню наукового зацікавлення щодо взаємозв’язку «Саксонського
зерцала» та імператорського права, тим більше, що особливе місце в цьому
взаємозв’язку займало місто Магдебург.
Місто Магдебург, як столиця Священної Римської Імперії, значним чином
пов’язане з «Саксонським зерцалом» та його автором Етке фон Репповим,
який написав даний збірник звичаєвого права між 1220 та 1235 роками у
місцевості поблизу східного передгір’я Гарцу. Очевидно, в магдебурзькій
школі Етке здобув духовну освіту, адже тут францисканці проводили свої
лекції по основам наук. [Studium generale – лекції по основах наук, які
читалися перед вивченням спеціального предмета, або які доповнювали
знання зі спеціальності] Так зокрема, у самому збірнику звичаєвого права
навіть відтворена промова архієпископа Магдебурга. Також підтвердженням
того, що автор дійсно знаходився у Магдебурзі є документальне свідчення
1233 року про його перебування в Зальбке (частина сьогоднішнього
Магдебурга). Незаперечною в ті часи була провідна роль Магдебурга, як
резиденції архієпископа і місцезнаходження відомого королівського палацу
королівства Оттонів. Процес перетворення каролінгського торгового пункту
на Ельбі в середньовічне місто, який розпочався в Х столітті, був би
немислимий без поєднання королівської влади, духовенства та купецького
поселення . Протягом ХІІІ століття Магдебург став не тільки провідним
торговим центром, але й головним центром права, який завдяки своєму
інституту судових засідателів (шеффенів) здійснював вплив далеко за межі
королівства.
В час, коли Етке фон Реппов упорядкував «Саксонське зерцало», вже
існувала значна кількість писемних джерел права, які переважно з’явилися
на території переживаючої занепад Римської імперії, а протягом
Середньовіччя, головним чином в Італії, зазнали подальшого свого
розвитку. В своїй основі римське право, яке бере початок в пізній
античності, а особливого розвитку набуло протягом І – ІІІ ст. н.е., та
канонічне право, яке сформувалося в середині ХІІ ст., мають багато
спільного.
P
R
o
o
R
o
?????????th?ть з метою перевірки його складових на придатність до
подальшого використання. Потрібне – варто було зберегти, а те, що
виявилося застарілим – відкинути. Таким чином, насамперед, було
упорядковано 12 книг, які складалися з приблизно 4600 імператорських
законів. Вони вступили в дію і набрали чинності за розпорядженням
Юстиніана І під назвою «Codex (vetus)» 529 року і «Codex repetitae
praelectionis» 534 року.
Надалі було здійснено упорядкування ще більш обширного збірника, обсягом
50 книг, який імператор Юстиніан І ввів в дію указом 533 року під назвою
«Digestum» або «Pandectae» (?????????). До складу цього збірника увійшли
думки та трактати провідних римських юристів, а також судові рішення та
постанови. В кінцевому результаті, на основі даних збірників римського
права, було створено підручник для вивчення права («Institutiones»). В
533 році імператор затвердив його в якості підручника для здобувачів
юридичної освіти, надавши йому цим самим юридичної сили. Після
закінчення роботи над «Codex», «Digestum» та «Institutiones» були
упорядковані та оприлюднені інші закони Юстиніана під назвою «Leges
Novellae», але вже без прямої імператорської промульгації.
В Середні віки існували також лангобардське ленне право («Libri
feudorum»), різноманітні поправки та зміни до законів Юстиніана, а також
закони німецьких імператорів, зокрема «Authenticae». Всі вони повинні
були визначати протягом століть характер розвитку права, як в Священній
Римській імперії, так і в інших частинах Європи, а також аж до
сьогоднішнього дня бути предметом наукового дослідження. В ХІІІ столітті
знову виплило на поверхню поняття «Сorpus iuris civilis» («Звід
цивільних законів»), котре з появою книгодрукування в 1583 року швидко
укорінилося .
Церковне право з часів пізньої античності формувалося спочатку у вигляді
рішень численних церковних соборів, папських рішень та розпоряджень,
уставів монастирів, послань Отців Церкви і т.д. Цю майже неосяжну та
хаотичну різноманітність церковних норм та правил вперше було
систематизовано та поєднано в 1140 році в «Decretum Gratiani».Таку
новаторську роботу здійснив в Болоньї викладач церковного права, монах
Граціан. Згодом, в 1234 році за ініціативою Папи Григорія IX з’явилася
«Liber Extra» – зібрання в п’яти книгах папських рішень (Dekretalen), а
в 1298 році – «Liber Sextus» – чергове зібрання папських рішень та
постанов, яке в 1317 році було доповнене «Clementinen». В 1580 році всі
вище перелічені збірники було опубліковано під однією спільною назвою
«Сorpus iuris canonici»(«Звід канонічних законів»).
Починаючи з ХІІ століття, по всій Європі розпочався процес глибокого
аналізу та обробки римського і канонічного права. А відтак створення
«Саксонського зерцала», як різновиду писаного права, що ґрунтується на
довголітніх традиціях звичаєвого права, відбувалося в тісній взаємодії
як з римським (імператорським) так і з канонічним (церковним) правом.
Шлях до такої взаємодії та співіснування полягав в тому, що в тексті
даного збірника права для того, щоб посилити його сприйняття та зробити
більш цілісним, робилися посилання про походження від імператорів
Костянтина та Карла Великого. Особливу роль в цьому відіграло місто
Магдебург, яке завдяки своїй тісній прив’язаності до Священної Римської
імперії та її імператорів, змогло запропонувати хороші історичні та
інтелектуальні можливості.
Література:
Аксененок Г. А., Кикоть В. А. «Саксонское зерцало» и его автор в свете
новых исследований // Саксонское зерцало. Памятник. Комментарии.
Исследования. М., 1985..
Тищик Б.Й.Історія держави і права зарубіжних країн (Середні віки та
ранній новий час).-Львів: Світ, 2006.
Capelle Т., Die Sachsen des fruehen Mittelalters.- Theiss, Stuttgart
1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
