Виникнення загальної теорії держави і права

Як виникла теорія держави і права? Вже підкреслювалося, що спочатку
з’явилися галузеві науки. Поступово йшов процес поділу юридичних наук.
Чим більш поглиблювалася їх диференціація, тим більшою була потреба у
зустрічному процесі — об’єднанні знань. Інтеграція знань передбачає
поглиблення думки в природу явищ, а диференціація — її збагачення.
Потреби суспільної практики викликали необхідність концентрації уваги
безпосередньо на закономірностях правової дійсності. Їх вивчення було
покладено до основи формування загальнотеоретичних
(історико-теоретичних) наук.

Загальна теорія держави і права не відразу сформувалася з такою назвою і
змістом. Теорія права (legal theory) є німецьким поняттям, уживаним у
континентально-європейському правовому регіоні. Це поняття не властиве
англо-американській правовій думці. Тут оперують поняттям
«юриспруденція». У Західній Європі та Росії теорія держави і права
склалася в XVIII — XIX століттях на підґрунті таких наук і навчальних
дисциплін, як енциклопедія права, філософія права.

Енциклопедія права як навчальна дисципліна виникла ще у XVII ст. Одним
із перших підручників була «Універсальна енциклопедія права» Г.
Гунніуса, видана в 1675 p. Широко відомі також роботи з енциклопедії
права К. Неволіна, Е. Трубецького, Г. Чичеріна та інших (XIX — початок
XX ст.).

Спочатку енциклопедія права не мала чітко окресленого предмета і єдиної
стрункої системи. Вона містила перелік і огляд усіх юридичних наук як
початкових відомостей про право, різні його галузі та методи вивчення.
По-різному вирішувалося питання про статус енциклопедії права. Одні
вчені розглядали її як самостійну юридичну науку зі своїм предметом і
методом, інші — тільки як навчальну дисципліну. Поступово вона почала
тлумачитися як загальне вчення про право, котре охоплювало увесь зміст
правознавства в єдності і системі, в його основних і загальних засадах.
Такий підхід виходив за рамки звичайного розуміння енциклопедії як
конспективного викладу окремих правових наук. У 70— 80-х роках XIX ст. у
країнах Західної Європи, Росії, Україні затвердилася назва нової
навчальної дисципліни — загальна теорія права, котра являла собою
узагальнюючу галузь знань.

Попередницею загальної теорії держави і права була також філософія
права, яка грунтувалася на теорії природного права. Першими авторами, що
ввели термін «філософія права» у науковий обіг, були Гуго (1798), Гегель
(1820), Остин (1832). Певний поштовх до оформлення філософії права як
внутрішньо узгодженої єдиної узагальнюючої науки про право був даний Ф.
Шеллінгом (1803).

Термін «теорія права» замість «філософії права» був введений А. Меркелем
у 70-х роках XIX ст., причому не в значенні ідеальних першооснов права
(такий підхід властивий теорії природного права, що була покладена до
основи філософії права), а у значенні чинної системи правових норм. У
такий спосіб на основі енциклопедії права і філософії права поступово
сформувалася загальна теорія права, яка охоплює як філософське
осмислення правової дійсності, так і найзагальніші уявлення про систему
юридичних наук.

На початку XX ст. при вивченні «загальної юриспруденції» (теорії права)
перейшли від порівняльного аналізу змісту правових норм і понять до
дослідження структури, функцій правових норм і правових систем.
Спеціалісти в галузі теорії права у Західній Європі Г.Кельзен і Л.Дюгі
заснували «Міжнародний журнал теорії права». Тематика публікацій була
орієнтована на розробку загальних проблем для різноманітних правових
систем: природа права, співвідношення держави і права, права і
суспільства, фундаментальні поняття і методи теорії права. Теорія
держави і права стала фундаментальною юридичною наукою.

У розвитку теорії держави і права в континентальній Європі була перерва,
пов’язана з відродженням після Другої світової війни філософії права,
зверненої не до досвіду, а до ідеї. У СРСР такої перерви в розвитку
теорії держави і права не було, хоча поширення ідей філософії права не
пройшло безслідно.

У 60-ті роки XX ст. почалося відродження теорії держави і права на базі
розвитку нових галузей — інформатики, кібернетики, деонтичної логіки,
соціології права та ін. Нині теорія держави і права є міждисциплінарною
наукою. Вона використовує досягнення як галузевих юридичних наук, так й
інших суспільних наук. При цьому виконує інтегруючу функцію: по-перше,
забезпечує взаємодію різноманітних наук у дослідженні права; по-друге,
об’єднує результати їх досліджень з елементами філософії права.

Предмет теорії держави і права

Теорія держави і права — система наукових знань про об’єктивні
властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку);
про основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і
функціонування державно-правових явищ.

Як і будь-яка інша наука, теорія держави і права має свій предмет і
метод. Предмет науки (або навчальної дисципліни) — це коло питань, які
вона вивчає (відповідає на питання «що?»). Метод науки (або навчальної
дисципліни) — це засіб або сукупність засобів, за допомогою яких
вивчається предмет (відповідає на питання «як?»).

Предмет теорії держави і права — об’єктивні властивості держави і права,
основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування
державних і правових явищ.

Основні ознаки теорії держави і права:

1. Вивчає державу і право (або: державну і правову системи) у
теоретико-узагальненому вигляді. Свідченням тому є категорії — загальні
поняття: сутність держави, форма держави, тип держави, функція держави,
сутність права, форма права, система права, правовідносини, механізм
правового регулювання тощо.

2. Осягає не усе, а основні та загальні закономірності виникнення,
розвитку, функціонування держави і права, їх можна назвати
фундаментальними закономірностями, тому що вони однаково властиві
різноманітним державам і їх правовим системам. Наприклад, «людина —
право — держава» є закономірний системоутворюючий зв’язок, без якого
неможливе законодавче закріплення і державне забезпечення прав і свобод
людини. Такі основні і загальні закономірності характерні для виникнення
держави і права, їх сутності, ознак, функціонування апарату держави,
режиму законності та правопорядку та ін. Пізнання закономірностей — це
пізнання законів взаємозв’язку явищ.

3. Грунтується на єдності та діалектичному взаємозв’язку держави і
права. Держава і право — різні соціальні явища, що органічно пов’язані
між собою, обумовлюють одне одного, знаходяться у відносинах нерозривної
єдності та взаємного проникнення.

Уся побудова держави та її діяльність регламентуються правовими нормами,
а правові норми видаються і забезпечуються державою. Держава немислима
без права як засобу вирішення державних завдань і виконання своїх
фундаментальних функцій. У нормах права держава здобуває своє юридичне
оформлення. її діяльність здійснюється тільки на підґрунті правових
норм. У цьому відношенні велика роль конституцій, що закріплюють
структуру держави, систему її органів, їх завдання, компетенцію, форми
діяльності.

Природне право, ідеї свободи і справедливості обумовлюються не державою
і не нею даруються. Проте норми позитивного (законодавчого) права, що
визначають реальне становище людини, містять різні нормативні
розпорядження, що формулюються правотворчими органами держави.
Правозастосовними органами вони виконуються, а правоохоронними органами
охороняються від порушень. Не можна пізнати право і державу, досліджуючи
їх ізольовано або протиставляючи одне одній.

При науковому вивченні та викладі курсу теорії держави і права цілком
прийнятним є відносний поділ теорії держави і теорії права для розуміння
специфіки кожної із них.

Таким чином, теорія держави і права є:

— суспільною наукою, тому що вивчає такі суспільні явища, як держава і
право;

— юридичною наукою, тому що вивчає лише державну і правову сторони
громадського життя;

— загальнотеоретичною наукою, оскільки виявляє і пояснює загальні та
основні закономірності розвитку держави і права.

Предмет науки теорії держави і права є історичним. Він змінюється в міру
залучення до сфери пізнання нових властивостей і явищ правової і
державної дійсності, а також вилучення всього того, що виявляється
ілюзією, помилкою, оманою.

Функції теорії держави і права

Функції теорії держави і права — основні напрямки її теоретичного і
практичного призначення, виконувані в суспільстві з метою його
прогресивного перетворення.

1. Онтологічна (онтологія — поняття існуючого) — виражається в пізнанні
та поясненні явиш і процесів державного і правового життя суспільства.
Теорія держави і права не лише вивчає в узагальненій формі
державно-правову систему, а й пояснює об’єктивні процеси її розвитку,
з’ясовує, які саме закономірності лежать в підґрунті цих процесів,
визначає їх зміст і сутність.

2. Евристична (евристика — мистецтво знаходження істини) — виражається
як у глибинному пізнанні основних закономірностей державно-правового
життя, так і в з’ясовуванні їх тенденцій, відкритті нових
закономірностей, збагаченні новими знаннями про розвиток держави і права
(«нарощення» знань).

3. Прогностична — виражається в передбаченні («погляд у майбутнє»)
подальшого розвитку держави і права на основі адекватного відображення
його об’єктивних закономірностей. Наприклад, визначення шляхів
подальшого вдосконалення законодавства і практики його застосування.
Істинність гіпотез, висунутих теорією держави і права, перевіряється
практикою.

4. Методологічна — виражається у формуванні поняттєвого апарату системи
юридичних наук, створенні універсальної юридичної мови, що забезпечує
однаковість у класифікації та оцінці явищ фахівцями різних галузей
права.

5. Ідеологічна — полягає у розробці фундаментальних ідей про шляхи
прогресивного розвитку держави і права, що впливають на правову
свідомість громадян і суспільства (наприклад, ідея про демократичну,
соціальну правову державу).

6. Політична — виражається у впливі на формування політичного курсу
держави, політичної системи суспільства та у забезпеченні їх науковості.

7. Науково-прикладна — полягає у розробці рекомендацій для практичного
вирішення завдань державно-правового будівництва — підготування
законопроектів і проектів інших нормативно-правових актів, рішень, що
виносяться правозастосовними органами.

Метод теорії держави і права

Метод теорії держави і права — це сукупність логічних прийомів і
конкретних засобів пізнання загальних і основних закономірностей
виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Метод не слід
плутати з методикою (сукупністю засобів доцільного вивчення явища). Його
слід розглядати як вихідну базисну категорію методології.

Методологія (вчення про методи) — система певних теоретичних принципів,
логічних прийомів, конкретних засобів дослідження предмета науки.
Теоретичні принципи — історизм, єдність логічного та історичного.
Логічні прийоми — дедуктивний та індуктивний умовивід, аналіз і синтез,
порівняння, узагальнення. Конкретні засоби дослідження — інструменти
пізнання, що застосовуються для встановлення знання про досліджуваний
предмет.

Методи науки теорії держави і права поділяються на загальні, окремі
(конкретні) і спеціальні.

Загальним методом теорії права і держави, як і всіх суспільних наук, є
метод філософської діалектики (матеріалістичної та ідеалістичної). Він
полягає у підході до вивчення держави і права, який грунтується на
загальних закономірних зв’язках розвитку буття і свідомості. Наприклад,
метод філософської діалектики припускає розгляд права як явища, котре:
1) визначається природою людини і умовами життя суспільства; 2)
пов’язано з іншими соціальними явищами, пронизує сферу суспільних
відносин — економічних, політичних, духовних та ін.; 3) перебуває у
постійному розвитку, якісному відновленні (рабовласницьке, феодальне,
буржуазне, неокапіталістичне право).

Загальний метод філософської діалектики розкривається через:

1) логічний метод сходження від простого до складного, від абстрактного
до конкретного. Це метод діалектичної логіки — логіки теоретичного
відтворення генези предмета. Відповідно до цього методу пізнання
здійснюється в два етапи. На першому етапі пізнання об’єкта сприймається
як деяке неподільне ціле. На другому, за допомогою аналізу, об’єкт
пізнається конкретними частинами. Абстрактне розуміється як однобічність
знання, а конкретне — як його повнота, змістовність. Таким чином,
відбувається рух від менш змістовного знання до більш змістовного.
Наприклад, теорія держави і права розпочинається з аналізу процесу
розпаду первіснообщинного ладу і становлення державно-правових явищ.
Потім вивчаються більш складні відносини, що лежать в основі держави і
права, причому простіше явище розглядається раніше тому, що його легко
зрозуміти, і воно історично передує складнішому явищу;

2) метод (принцип) єдності логічного та історичного. Сутність
історичного методу полягає у тому, що процес розвитку державно-правових
явищ відтворюється в усій багатогранності, в усій повноті — із усіма
випадковостями, зигзагами, частковостями, що перекручують об’єктивну
логіку розвитку; із усім позитивним, що накопичено історичним досвідом.
При логічному дослідженні держави і права важливо відволіктися від усіх
випадків, окремих фактів, особливостей, несуттєвого, тобто теоретично
відтворити об’єкт у сутнісних, закономірних зв’язках, уявити необхідне —
загальне і особливе — у процесі розвитку того чи іншого явища. Метод
єдності історичного і логічного в теорії держави і права служить
методологічною основою дослідження як закономірностей виникнення і
розвитку держави і права, так і закономірностей держави і права, «що
встановилися»;

3) системно-структурний метод, котрий припускає, що всі державно-правові
явища розглядаються як елементи систем. Право, держава, їх структурні
підрозділи є відкритими системами, що складаються із систем нижчого
порядку і належать до ширших систем. Так, первинна клітина права — його
норма — є частиною цілісної системи права; система права — частиною
правової системи держави. Норму права можна пізнати лише в тісному
логічному зв’язку з іншими нормами; систему права — у зв’язку з
елементами правової системи: законодавством, правосвідомістю, правовою
культурою та ін. Найчастіше системно-структурний метод дозволяє осягнути
взаємодію держави і права як комплексний процес з усіма його проявами,
простежити зв’язки між причиною і наслідком у державно-правових явищах.

Основні окремі (конкретні) методи теорії держави і права:

1) формально-догматичний (юридико-технічний) метод припускає вивчення
права як такого, у «чистому вигляді», поза зв’язку з економікою,
політикою, мораллю та іншими соціальними явищами. Його призначення
полягає в аналізі чинного законодавства і практики його застосування
державними органами, у виявленні зовнішніх, очевидних аспектів правових
явищ без проникнення у внутрішні сутнісні сторони та зв’язки. Він
здійснюється за допомогою формально-логічних прийомів: аналізу і
синтезу, індукції та дедукції, абстракції та інших, що сприяють
встановленню зовнішніх ознак правових явищ, їхніх відмінностей одне від
одного, виробки понять та їх визначень у стислих формулах. Прикладами
можуть бути поняття «суб’єкт права», «нормативний акт», «гіпотеза»,
«санкція», «дієздатність», «правоздатність» тощо;

2) соціологічний метод полягає в дослідженні права не на рівні
абстрактних категорій, а на підставі конкретних соціальних фактів.
Соціологічний метод містить у собі такі засоби, як аналіз статистичних
даних і різного роду документів, соціально-правовий експеримент,
опитування населення і т. ін. Наприклад, засоби аналізу письмових
документів (звітів, службових записок тощо) забезпечують достовірність
знань про події, факти, необхідні для дослідника;

3) статистичний метод використовується для встановлення статистичних
даних про предмет вивчення, скажімо, даних про кількість правопорушень,
про відсоток економічних злочинів тощо;

4) конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку
державно-правового явища конкретного історичного періоду, простежити
динаміку його розвитку, наприклад, особливості соціального регулювання в
період первіснообщинного ладу, ранньої державності, сучасної правової
держави та ін.;

5) порівняльно-правовий метод припускає зіставлення юридичних понять,
явищ і процесів і виявлення між ними схожості та відмінностей.
Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, з’ясувати їх
історичну послідовність, генетичні зв’язки між ними.

Використання порівняльного методу в правовій сфері призвело до
формування відносно самостійної науки — порівняльного правознавства
(порівняння сучасних правових систем світу), а в державній сфері —
порівняльного державознавства.

Спеціальні методи — методи, що грунтуються на досягненнях суспільних і
технічних наук:

математичний;

кібернетичний;

психологічний та ін.

З метою різнобічного пізнання держави і права слід користуватися
зазначеними методами у сукупності.

Похожие записи