КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з історії держави і права зарубіжних країн

на тему:

“Виникнення фашизму в Німеччині”

ПЛАН

1. Передумови виникнення фашизму в Німеччині

2. Соціал-демократична партія Німеччини як партія,

що цікавиться інтересами народу

3. Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер

4. Початок панування фашизму в Німеччині

Використана література

1. Передумови виникнення фашизму в Німеччині

З кінця 1918 p. економічне становище Німеччини безупинно погіршувалося.
Втративши багату сировиною провінцію Ельзас-Лотарингію й передавши
Франції на 15 років право експлуатації ресурсів Саарської області,
Німеччина позбавилась 75% видобутку залізної руди, 25% вугілля, 35%
виплавки сталі. Згортання військової промисловості та демобілізація
армії спричинили масове безробіття. Країна зазнавала гострої нестачі
сировини, продуктів харчування, палива. Спекулянти дедалі більше
роздували ціни. Курс марки падав, почалася інфляція. Різко загострилася
соціальна обстановка.

Після Листопадової революції 1918 р. в Німеччині виникло безліч так
званих «добровольчих» формувань і таємних військових гуртків. Вони
складалися головним чином з офіцерів і унтер-офіцерів колишньої
кайзерівської армії, що прагнули скинути «листопадових злочинців» і
відновити стару, кайзерівську Німеччину.

У цей час на політичну арену країни виходить створена 1919 р.
націонал-соціалістська робітнича партія Німеччини (НСДАП) на чолі з
Гітлером. У перші роки свого існування націонал-соціалісти не мали
великого впливу. Першими рекрутами націонал-соціалізму були різноманітні
елементи, відмітною рисою яких була соціальна невлаштованість: люмпени,
фронтовики, що втратили здатність до регулярної праці; політичне та
психічно нестійкі представники середніх верств неспроможні усвідомити
свої реальні інтереси.

Економічне становище Німеччини продовжувало залишатися дуже тяжким.
Повоєнна реконверсія відбувалася дуже повільно порівняно з інфляцією, що
зростала високими темпами. Прикриваючись необхідністю «національних
жертв», великий капітал прагнув звалити наслідки війни та інфляції на
трудящих. Найбільш потерпали від знецінення марки ті, хто одержував
тверду зарплату, оклади, пенсії. У 1920 — 1922 pp. заробітна плата
забезпечувала не більше 50-60% вартості життя, а 1923 р. — значно менше.
У однієї частини народу це породжувало песимізм, настрої безвиході та
приреченості; у іншої — загострювало класову самосвідомість і розуміння
причин лиха, спонукало до дії.

Наймані робітники налічували в Німеччині близько 22 млн чоловік, тобто
дві третини самодіяльного населення. Політичні партії країни, активно
спрямовуючи свої пропагандистські зусилля на робітників, шукали серед
них розуміння та підтримки, при цьому переслідуючи свої вузькопартійні
цілі.

2. Соціал-демократична партія Німеччини як партія,

що цікавиться інтересами народу

Найбільшою партією, що мала значний вплив серед робітників, залишалася
СДПН. Вона нараховувала близько 1 млн членів. СДПН перетворювалася на
державну партію: у червні 1920 р. її лідери очолювали уряд, а після того
неодноразово входили до його складу. Багато соціал-демократів ставали
державними службовцями. Демократичний рух у Німеччині в 1919-1923 pp.
розвивався хвилеподібно, але кульмінацією стали події осені 1923 р.
Великий виступ робітників у Гамбурзі 23-25 жовтня було придушено
поліцією та військами.

Монополістичні кола Німеччини зневірились у політиці лівих партій, стали
втрачати інтерес до співпраці з СДПН; з іншого боку, авторитет СДПН та
інших лівих партій падав. 2 листопада СДПН оголосила про свій вихід з
уряду. З ситуації, Що склалася, скористалися націонал-соціалісти, щоб
завдати удару республіканському урядові й встановити
військово-терористичну диктатуру.

В листопаді 1923 p., коли генеральний комісар Баварії фон Кар мав
виступати з промовою на мітингу почесних громадян міста Мюнхена в
пивному барі «Бюргерброй», Гітлер разом із штурмовиками з СА
(напіввійськове формування НСДАП) увірвався до зали, скочив на стілець,
вистрілив у стелю, а після цього проголосив «програму» створення
«національного уряду». «Пивний путч» було досить швидко ліквідовано,
Гітлера та його спільників (серед них генерал Людендорф), що опинилися
перед судом, засуджено до п’яти років ув’язнення. Вже наприкінці 1924 р.
їх звільнили. Перебуваючи у в’язниці, Птлер зліпив з різноманітних
реакційних творів книгу «Майн кампф» («Моя боротьба») — біблію
націонал-соціалізму та його програму. Тут були схиляння перед пруським
мілітаризмом; ненависть до народів Європи, насамперед до французів та
слов’ян як до «неповноцінних» та «вироджених»; заклик до повернення
традицій Тевтонського ордену та його політики «дранг нах Остен»;
антисемітизм, доведений до погромного цькування; расистські
розмірковування про «расу панів»; містичний ідеал «третього рейху»,
покликаний панувати над всіма народами.

Події 1919-1923 pp. показали, що, маючи широке живильне середовище,
націонал-соціалізм почав упевнено вкорінюватися в німецькому
суспільстві. На початку його зародження у СДЇШ, партій центру, правих
партій було достатньо сил і засобів, щоб зупинити його розвиток. Проте
перші не бачили у цьому серйозної небезпеки, другі відкладали з’ясування
стосунків з нацистами на майбутнє, маючи на думці при цьому свої
інтереси та користь.

Економічний розвиток Німеччини у 1924-1929 pp. не був сталим. Лише 1926
р. в країні почалося промислове піднесення, що тривало більше трьох
років. Індустріальне виробництво 1929 р, складало 117% відносно рівня
1913 р. Темпи промислового розвитку Німеччини були більш повільними, ніж
до війни, і нижчими, ніж у СІЛА та Франції, проте вище англійських.
Частка Німеччини в світовому промисловому виробництві зросла до 12% (в
1923 р. — 8%). Швидкими темпами розвивалися кам’яновугільна, хімічна та
газова галузі промисловості, обробка металу, електротехніка.

У роки стабілізації вживалися заходи для модернізації підприємств,
концентрації виробництва та підвищення його конкурентоспроможності. 1926
р. відбулося об’єднання автомобільних заводів Даймлера і Бенца. Того ж
року було створено Сталевий трест — найбільше гірничопромислове
об’єднання Європи. Концентрація виробництва в хімічній промисловості
привела до створення 1925 р. найпотужнішого в Європі хімічного концерну
«І. Г. Фарбен-індустрі», що зосередив 80% виробництва синтетичного
азоту, майже 100% синтетичного бензину та барвників. Зростала могутність
банків.

Дуже болісним для Німеччини було питання виплати репарацій. Переговори
завершилися прийняттям плану Дауеса. Як джерела репараційних виплат
встановлювались мита та податки на товари масового споживання,
відрахування від прибутків залізниць і промислових підприємств. У свою
чергу, іноземні держави, насамперед СІЛА, надали Німеччині понад 16 млрд
марок довгострокових платежів і короткострокових позик.

1925 р. президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал монархіст
Гінденбург.

1925-1927 pp. були періодом, коли відбулася консолідація
націонал-соціалістів. Значна кількість фашистських угруповань, що
конкурували між собою, зникла. Інші ж злилися з Націонал-соціалістською
робітничою партією Німеччини (НСДАП).

У квітні 1927 p. Гітлера було запрошено на зустріч з 400 підприємцями
Рура, що відбулася на віллі Круппа. Після цього він та його партія стали
регулярно фінансуватися великими промисловими монополіями і банками, що
були пов’язані з міжнародними діловими та політичними колами.

3. Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер

Криза 1929-1933 pp. у Німеччині мала особливо гострий характер і
спричинила глибокі соціально-політичні потрясіння. Промислове
виробництво скоротилося на 40%, кількість безробітних досягла 455 млн
чоловік, реальна заробітна плата впала на 25-40%, десятки тисяч дрібних
підприємців збанкрутіли або потрапили до банківської кабали. Обіг
роздрібної торгівлі скоротився на одну третину. Протягом 1928-1932 pp.
було пущено з молотка 500 тис. га земель селян-бауерів.

Економічна криза розхитала політичні структури Вей-марської республіки.
В березні 1930 р. «велика коаліція» за участю соціал-демократів
розпалася. Новий уряд очолив лідер правого крила партій центру Брюнінг.
Не маючи більшості в рейхстазі, уряд існував лише «довірою президента»
та керував за допомогою надзвичайних декретів Гінденбурга. Загострилися
соціальні суперечності, поширювалися антиреспубліканські настрої, які
підігрівалися реакційними колами. З цього негайно скористався Гітлер,
закликавши до рішучих дій.

Після успіху НСДАП на виборах до рейхстагу 14 вересня 1930 р. значно
посилились позиції великих монополістів Тіссена, Кірдорфа, Фліка, які
підтримували нацистські домагання. Прибічниками нацистів стали навіть ті
кола монополістичного капіталу, що раніше скептично оцінювали здатність
Гітлера створити для нацистської партії масову базу. Однак розбіжності
німецької буржуазії ще не було подолано: на президентських виборах
навесні 1932 p., великою мірою завдяки підтримці СДПН, президентом було
обрано Гінденбурга, хоча Гітлер вже балотувався на найвищу посаду в
державі. Нацистська небезпека зростала просто на очах.

Націонал-соціалісти висунули й намагалися реалізувати на практиці не
просто ідею сильної держави, а держави тоталітарної, що поглинала
громадянське суспільство. «Усе для держави, нічого проти держави, нікого
поза державою», — ці слова Муссоліні висловлювали суть фашистської
концепції тоталітарної держави. Церква, наприклад, у Німеччині завжди
користувалася повною автономією, що за нових умов спричиняло конфлікт
між священнослужителями і нацистами. Вкрай болісно на цей конфлікт
реагувала нечисленна елітно-родова аристократія, великі фінансисти, але
згодом і вони мусили підкоритися нацистській державі.

Відмітною рисою нацизму була апологія насильства, справжній його культ.
На насильстві нацисти мріяли звести майбутню світобудівлю. Через нього
вони йшли до влади, створюючи штурмові загони (СА), охоронні загони
(СС). Хоч це і парадоксально, але розуміння насильства як невід’ємного
атрибуту політичної боротьби споріднювало нацистів з ортодоксальними
соціалістами та комуністами.

Найважливішими рисами німецького нацизму в галузі економіки вважаються:
його прагнення до закріплення державно-монополістичних засобів
господарювання, переваги, що надавалися розвитку військової економіки,
здійснення широкої програми військових заходів, що вимагали залучення
великої кількості робітничої сили (будівництво автострад та ін.).

Однією з характерних рис націонал-соціалізму був міцний союз з
мілітаризмом. Гітлерівці запроваджували в країні культ армії, культ
війни, вихваляли вояччину, насильницькі засоби вирішення питань
внутрішньої та зовнішньої політики. Вони посилили традиційну ваду
німецького мілітаризму — звичку переоцінювати свої сили та недооцінювати
сили супротивника. Це зумовило авантюристичність планів і дій
гітлерівців.

Практика і теорія німецького нацизму, на щастя, відійшли в історію,
проте в сучасному світі, в історії багатьох країн є багато схожого на ту
ситуацію, що склалася в Німеччині наприкінці 20-30-х pp. І цей гіркий
досвід повинен служити пересторогою, наочним уроком.

А в самій Німеччині Веймарська республіка доживала останні дні. Нацисти,
повні віри в свої сили і непогрішність, завзято рвалися до влади. В
листопаді 1932 р. відбулися вибори до рейхстагу. КІШ дістала 6 млн
голосів, СДПН — 7,2 млн, НСДАП — 11,7 млн. Створилася ситуація, коли дві
великі ліві партії Німеччини, об’єднавшись, могли б протистояти
нацистам, однак глибокі розбіжності між ними не дозволили це зробити.

30 січня 1933 р. президент Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером
(главою уряду).

Адольф Гітлер народився 20 квітня 1889 р. в австрійському місті Браунау
на кордоні з Баварією, де на митниці працював його батько — Алоїз
Шікльгрубер. Прізвище Гітлер А. Шікльгрубер успадкував від румунського
нафтопромисловика Гітлера, з дочкою якого він мав одружитись, отримавши
при цьому великі капітали, а навзамін взяти прізвище тестя. Проте Софія
Гітлер, так і не ставши дружиною Шікльгрубера, померла до укладення
шлюбу, а нове прізвище вже перейшло до батька майбутнього фюрера.
Одружившись із служницею сімейства Гітлерів — Кларою Пінц (матір’ю А.
Гітлера), А. Шікльгрубер залишився при своїх інтересах. Гітлер не
отримав якоїсь закінченої освіти. Реальне училище покинув, вступити до
Вищої Академії мистецтв не зміг. З того часу і до 1913 р. мешкав у
Відні, перебиваючись випадковими заробітками. Саме там він познайомився
з ідеями німецького націоналізму й антисемітизму і став їх прихильником.
1913 р. переїхав до Мюнхена у Німеччину. Там 1914 р. пішов добровольцем
до німецької армії й пробув на Західному фронті до кінця війни, діставши
два поранення та єфрейторські нашивки. Повернувшись 1919 р. до Мюнхена,
він примкнув до партії войовничих націоналістів, а пізніше став її
лідером. 8-9 листопада 1923 р. разом з генералом Е. Людендорфом Гітлер
здійснив спробу захопити владу в Баварії (ця спроба дістала іронічну
назву «пивний путч»). За це суд присудив його до п’яти років в’язниці. В
грудні 1924 р. був достроково звільнений і повернувся до активної
політичної діяльності. З січня 1933 р. — рейхсканцлер Німеччини.
Покінчив життя самогубством 30 квітня 1945 р. у підземному бункері
імперської канцелярії. Трагедія Німеччини полягає в тому, що нацисти
прийшли до влади законним, конституційним шляхом. Вночі 28 лютого 1933
року вони підпалили рейхстаг, звинувативши в цьому КІШ. Використовуючи
провокацію, каральні органи нацистів розпочали масові арешти. Тільки за
ніч 28 лютого було заарештовано 10 тис. чоловік.

4. Початок панування фашизму в Німеччині

За перші чотири місяці гітлерівського панування було кинуто до в’язниць
60-70 тис. людей. 9 березня нацисти оголосили недійсними мандати КПН у
рейхстазі, отримані комуністами на виборах 5 березня, і заарештували
депутатів-комуністів. КПН було офіційно заборонено.

2 травня 1933 р. вони заборонили вільні профспілки і конфіскували їхнє
майно. Трохи пізніше було розігнано всі інші профспілки. Натомість було
створено «Німецький трудовий фронт», підпорядкований
націонал-соціалістській партії, куди робітників примушували вступати. 22
липня гітлерівці, звинувативши СДПН «у зрадницьких діях проти Німеччини
та її законного уряду», оголосили про розпуск партії.. Після заборони
всіх інших політичних партій було видано закон, що забороняв у Німеччині
існування будь-яких політичних партій, окрім націонал-соціалістської.

Веймарську конституцію було ліквідовано, Гітлеру надано необмежені
повноваження. Законом від 1 серпня 1934 р. (після смерті президента
Гінденбурга) Гітлеру було присвоєно довічні звання «фюрер» та
«рейхсканцлер». Знаряддям кривавого режиму стали створені ним спеціальні
органи насильства і терору — державна таємна поліція (гестапо), штурмові
загони (СА), охоронні загони (СС), служба безпеки (СД).

Над Німеччиною зібралися коричневі хмари фашистської диктатури.

Нацизм прийшов до влади у високорозвиненій країні й відразу ж розпочав
здійснення системи заходів державного регулювання економіки. Незабаром
було створено Генеральну раду німецького господарства, до якої ввійшло
18 найбільших монополій та банків. На економіку всієї країни
поширювалася система «фюрерства», тобто керівники підприємств і галузей
господарства проголошувались «фюрерами» відповідного рангу й їх наділяли
повноваженнями представників державної влади.

На початку 1934 р. гітлерівський уряд видав закон «Про національну
працю», що надавав роботодавцям необмежену владу над робітниками
(підприємець мав змогу встановлювати на свій розсуд тривалість робочого
дня, розмір заробітної плати, запроваджувалась загальна трудова
повинність). З приходом до влади нацисти розпочали заходи з ліквідації
безробіття. Значну частину безробітних було направлено на примусові
роботи — будівництво стратегічних шляхів, військових укріплень, а також
до трудових таборів. Головна увага приділялася прискоренню розвитку
військової промисловості. Військові витрати збільшилися з 620 млн
рейхсмарок у 1933 р. до 15,5 млрд у 1938 р. Для стимулювання
економічного зростання запроваджено податкові пільги. За дедалі
зростаючого дефіциту бюджету збільшувався випуск паперових грошей. Щоб
не припустити їхнього знецінення й зростання цін, уряд запровадив
контроль над цінами та зарплатою й розпочав поступовий перехід до
карткової системи розподілу. Ці заходи збільшували масштаби державного
регулювання економіки»

12 липня 1933 р. було видано закон «Про захист німецького народного
господарства», що санкціонував пограбування осіб «неарійського
походження» та всіх небажаних гітлерівцям.

У другій половині 30-х років економіку Німеччини було кардинально
змінено. При збереженні приватної власності було істотно обмежено
свободу підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці було
замінено державним регламентуванням. Практично припинила існування
ринкова економіка. Безсумнівно, весь комплекс цих заходів прискорив
вихід Німеччини з кризи. 1935 р. вона досягла докризового рівня
виробництва, а 1939 р. значно переважала його. Істотно скоротилося
безробіття.

У самому пожвавленні економіки не було нічого феноменального — з 1933 р.
всі країни Заходу вступили до смуги економічного пожвавлення. Більш
високі темпи економічного розвитку Німеччини значною мірою пояснювалися
мілітаризацією її економіки. У перші три роки нацистської диктатури
стало до ладу більше 300 військових заводів. Встановлення і зміцнення
гітлерівського режиму, нещадне придушення політичних супротивників і
будь-якого інакомислення, жорстка централізація держави, концентрація
влади в руках найреакційніших і найавантюристич-ніших сил, повна
ліквідація прав і свобод громадян, створення в країні атмосфери
примусової однодумності, шовіністичного чаду й загальної підозри стали
передумовами для підготовки і ведення тотальної війни за світове
панування.

Насильство у нацистській Німеччині стало масовим явищем. Тільки до
початку 1935 р. було вбито понад 4200 супротивників нацизму,
заарештовано 517 тис. чоловік. На початок 1939 р. в ув’язненні за
політичними мотивами перебувало більше 300 тис. чоловік. Сотні німців
емігрували, в тому числі цвіт наукової й творчої інтелігенції — фізик
Альберт Ейнштейн, письменники Томас Манн і Генріх Манн, Леон
Фейхтвангер, Бертольт Брехт, композитори Ганс Ейснер, Отго Клемперер,
Пауль Хіндеміт та ін.

Антисемітизм став офіційною політикою нацистської держави. Вже з весни
1933 р. почалося організоване владою бойкотування всіх установ, що
належали євреям. 1935 р. було прийнято серію законів, що позбавили
євреїв німецького громадянства та забороняли їм обіймати посади в
державному апараті. Змішані шлюби було заборонено. З 1939 р. євреїв
стали витісняти до спеціально призначених для них будинків та кварталів,
їм було заборонено з’являтися в громадських місцях, займатися багатьма
видами діяльності. В ніч з 9 на 10 листопада 1939 р. влада організувала
єврейський погром, жертвами якого стали десятки тисяч людей. Так було
підготовано грунт для винищення євреїв у Німеччині, що розпочалося у
роки війни: 6 млн євреїв стали жертвами расового безумства .нацистів.

Гітлер прагнув встановити контроль і над думками людей. 1933 р. було
сформовано міністерство пропаганди, очолюване Й. Геббельсом — одним з
головних паліїв Другої світової війни. Народна освіта, преса, радіо,
бібліотеки, музеї, театри, кіно — всі засоби духовної культури
міністерство взяло під свій контроль і поставило на службу агресивній
політиці нацистів. Бюджетні асигнування міністерству Геббельса складали:
1934 р. — 21,6 млн марок, 1935 р. — 40,8 млн, 1938 р. — 70,7 млн.
Дреселер-Андерс, керівник нацистського радіомовлення, так сформулював
головне завдання пропаганди: «Тотальний вплив на народ, забезпечення
єдиної реакції на події». Пропаганда, повчав Гітлер, повинна бути
спрямована «головним чином на почуття і тільки дуже обмеженою мірою
розрахована на так званий розум… Чим скромніший її науковий баласт,
тим більше концентрує вона свою увагу на почуттях мас, тим вагоміший її
успіх». Контроль над масовою свідомістю здійснювався й через тотальне
охоплення населення нацистськими організаціями й політичними кампаніями.
Німецький трудовий фронт складався з 23 млн чоловік, молодіжна
організація «Гітлер-Югенд» нараховувала понад 8 млн. Членство в них було
практично обов’язковим.

Зовнішня політика «третього рейху» логічно продовжувала внутрішню й була
відкрито спрямована на розв’язування великомасштабної війни.

Використана література:

1. Історія держави і права зарубіжних країн. – К., 2001.

2. Ладиченко Т.В. Всесвітня історія. – К., 2005.

Похожие записи