2

2

Міністерство внутрішніх справ

Харківський національний університет внутрішніх справ

Курсова робота

з дисципліни

«Цивільне право»

Тема: «Відшкодування моральної (немайнової) шкоди»

Виконав студент

Устинов С.О.

Харків 2008

ЗМІСТ

Вступ31. Поняття моральної ( немайнової) шкоди в цивільному праві62.
Види моральної ( немайнової) шкоди та способи її компенсації113.
Визначення розміру компенсації моральної ( немайнової) шкоди21Висновки
30Список використаних джерел33Вступ

Відшкодування шкоди — один з найважливіших інститутів сучасного
українського права. Шкода, спричинена внаслідок правопорушення,
адміністративного делікту, злочину, зловживання правом, має бути
відшкодована у випадках і в розмірах, установлених законодавством.

У законодавстві передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню, —
шкоду матеріальну і шкоду моральну. Стаття 16 чинного Цивільного кодексу
України (від 16 січня 2003 р.), в якій ідеться про захист цивільних прав
та інтересів судом, передбачає право кожної особи звернутися до суду за
захистом свого/особистого немайнового або майнового інтересу, способами
захисту якого є, поряд з іншими, відшкодування майнової шкоди та
відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Слід зазначити, що, на відміну від відшкодування матеріальної шкоди,
відшкодування моральної шкоди є порівняно новим інститутом, адже
цивільне право колишньої тоталітарної держави такого способу захисту
прав та інтересів громадян не передбачало. Його вперше в національному
законодавстві було введено Законом України «Про внесення змін і
доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту
честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6
травня 1993 р. № 3188-ХП. Цим Законом до ЦК 1963 року відшкодування
моральної шкоди було введено (статті 6, 7 та 440 і) як новий спосіб
захисту цивільних особистих прав.

До речі, Верховний суд України, з огляду на новизну цих норм та на
необхідність узагальнення практики і надання рекомендацій судам,
неодноразово звертався до питань застосування судами такого способу
захисту інтересів особи, як відшкодування майнової шкоди. Зокрема,
Пленум Верховного Суду України 31 березня 1995 р. прийняв постанову № 4
«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)
шкоди», яка була уточнена постановою Пленуму Верховного Суду від 25
травня 2001 р. № 5.

На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод
людини є однією з найактуальніших. У цьому напрямку прийнято низку
міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою
цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод –головним
обов’язком демократичної держави.

Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про
те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім’ї, і рівних
та невід’ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального
миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та
культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої
людській особі гідності».

Ці ідеї відображені й у Конституції України, згідно з якою людина, її
життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються
в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення
прав і свобод людини — головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції
України).

Саме закріплення за державою обов’язку забезпечення прав і свобод людини
дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою
їх захисту та поновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким
порушенням.

У зв’язку з цим набуває особливої актуальності створення розвиненого
механізму реалізації прав і свобод людини, зокрема права людини на
компенсацію моральної шкоди. Законом України від 06.05.93 р. № 3188-ХП
«Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України,
що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і
організацій» передбачено новий спосіб захисту цивільних особистих прав —
компенсація моральної шкоди.

Новий ЦК України не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільних
особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими
нормами. На сьогодні відшкодування моральної шкоди передбачають:

Закон України від 12.05.91 р. № 1023-ХП «Про захист прав споживачів»,

Закон України від 02.10.92 д. № 2657-ХП «Про інформацію», Закон України
від 21.12.93 р. № 3759-ХП «Про телебачення і радіомовлення»,

Закон України від 23.12.93 р. № 3792-ХП «Про авторське право і суміжні
права» та інші.

Мета даної роботи — освітити у світлі нового цивільного законодавства
тему «Моральна шкода та умови її відшкодування», розкрити такі важливі
питання як поняття моральної шкоди, особливості відшкодування моральної
шкоди, підстави відповідальності, розмір шкоди та порядок відшкодування
моральної шкоди.

Тема особливо є актуальною, тому що нині позов про відшкодування
моральної шкоди набуває все більшої популярності. Це свідчить про
зростання правосвідомості, правової культури громадян -ще один крок до
правової держави, у центрі уваги якої перебуває кожна окрема особа.

1. Поняття моральної (немайнової) шкоди в цивільному праві

Інститут відшкодування моральної шкоди на Україні досліджується,
розвивається і поступово удосконалюється, що дає підстави підвести деякі
підсумки. На сьогоднішній день залишилися невирішеними деякі проблеми,
як на законодавчому рівні, так і в судовій практиці.

Право громадян нашої держави на відшкодування моральної і матеріальної
шкоди передбачено Конституцією України (1996 року) у статтях 32, 56, 62,
152. Конкретизується це право, як уже відзначалося, у діючому Цивільному
кодексі (далі — ЦК) України, стаття 23 якого говорить, що «моральна
(немайнова) шкода, заподіяна громадянину чи організації діяннями іншої
особи, які порушили їхні законні права, відшкодовується особою, що
заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не по
її провині. Моральна шкода відшкодовується в грошовій чи іншій
матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової
шкоди».

Вперше в Україні поняття моральної шкоди було визначено в Законі України
«Про зовнішньоекономічну діяльність» (стаття 1) від 16 квітня 1991 року:
«Моральна шкода — шкода, заподіяна особистим немайновим правам суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності і який привів або може привести до
збитків, що мають матеріальне вираження». Закон України «Про
зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. -Ст. 1. Це
визначення стосується лише суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності і
викликає принципові заперечення, тому що в ньому не розкривається
сутність моральної (немайнової) шкоди.

Більш загальне, змістовне і глибоке визначення передбачив Закон України
«Про охорону праці» (стаття 12) від 14 жовтня 1992 року, що «визначає
моральну шкоду потерпілого як страждання, заподіяні працівнику унаслідок
фізичного чи психічного впливу, що привело до погіршення чи позбавлення
можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з
оточуючими людьми, інші негативні наслідки» (у новій редакції Закону
2002 року дана норма не збереглася).

31 березня 1995 року Пленумом Верховного Суду України була прийнята
постанова №,4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної
(немайнової) шкоди», у якій роз’ясняється, що під моральною шкодою
«варто розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи
фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи
юридичній особі протиправними діями інших осіб».

В дану постанову були внесені зміни постановою від 25 травня 2001 року №
5. Таким чином, у пункті 3 з’явилося положення про те, що під немайновою
шкодою, заподіяною юридичній особі, варто розуміти втрати немайнового
характеру, що виникли в зв’язку з приниженням її ділової репутації,
зазіханням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку,
розголошенням комерційної таємниці, а також здійсненням дій, спрямованих
на зниження престижу чи підірвавши довіру до його діяльності.

Для юридичних осіб іноді захист честі і гідності, ділової репутації
значить набагато більше, ніж відшкодування майнових збитків. Пленум
Верховного Суду України, приймаючи зміни і доповнення до постанови № 4
від 31 травня 1995 року, розв’язав проблему, що існувала тривалий час:
законодавець не розмежовував поняття моральної шкоди фізичних і
юридичних осіб.

Причому, залишивши перший і другий абзаци пункту 3 цієї постанови без
змін, Пленум доповнив його абзацом 3, який визначив поняття немайнової
шкоди для юридичної особи. Хоча більш логічно було б виключити
словосполучення «чи юридичній особі» з абзацу 1 пункту 3.

До внесення змін пункт 2 постанови Пленуму передбачав відшкодування
моральної шкоди у випадках, передбачених спеціальним законодавством, чим
суперечив статті 440-1 Цивільного кодексу України (1963 р.) і
необґрунтовано обмежував сферу дії розглянутого інституту. Навколо цього
правового конфлікту тривалий час проводилися дискусії, і тільки 25
травня 2001 року Пленум Верховного Суду виклав пункт 2 у новій редакції,
розширивши сферу застосування інституту компенсації моральної шкоди до
випадків:

1) коли право на її відшкодуванні передбачено нормами Конституції або
випливає з її положень;

2) передбачених статтями 7, 440-1 ЦК України (1963 р.) та іншим
законодавством, що установлює відповідальність за заподіяння моральної
шкоди (наприклад, стаття 49 «Про інформацію» і т.п.);

3) порушення зобов’язань, що підпадають під чинність Закону «Про захист
прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов’язання і
передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Найбільш гострою і складною є проблема визначення розміру відшкодування
моральної шкодив грошовій чи іншій матеріальній формі. Чинне
законодавство фактично не регулює розмір відшкодування такого збитку.
Компетенція рішення цього питання надана суду. Законодавство ж
установило в статті 23 діючого Цивільного кодексу України тільки деякі
критерії, якими повинний керуватися суд. Передбачено що розмір
відшкодування визначається судом з урахуванням позовних вимог, характеру
діяння осіб, які спричинили шкоду, фізичних і моральних страждань
потерпілого, а також інших негативних наслідків. Це відбилося в
постанові Пленуму Верховного Суду України №4, у пункті 9, де зазначено,
що розмір моральної шкоди суд визначає в залежності від характеру й
обсягу страждань (фізичних, щиросердечних, психологічних і т.д.), що
зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їхньої тривалості,
можливості відновлення). У Роз’ясненні Президії Вищого господарського
суду України № 02-5/95 від 29 лютого 1996 року «Про деякі питання
практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди»,
передбачається, що розмір компенсації залежить від діянь особи, яка
спричинила шкоду, а також від негативних наслідків порушення немайнових
прав позивача.

Недоліки в законодавстві, що регулюють дані правовідносини, обумовлені
недавнім уведенням поняття «моральна шкода», а також з нетривалою
практикою захисту особистих немайнових прав громадян.

Не аргументованість рішень суду можна проілюструвати прикладами, коли
розмір компенсації моральної шкоди за навмисне убивство людини був
оцінений у тисячу гривень, а при-захисті честі і достоїнства — у мільйон
гривень.

29 листопада 2001 року Верховна Рада України прийняла у третім читанні
довгоочікуваний новий Цивільний кодекс України, який набрав сили з 1
січня 2003 року. Цивільний кодекс розроблявся досить довго, норми
інституту компенсації моральної шкоди постійно змінювалися і
коректувалися. У наукових дослідженнях використовувався проект кодексу
1996,1999, 2000 років і т.п. Зрештою, Цивільний кодекс України був
прийнятий 16 лютого 2003 року. Не відразу вірилося, що це відбулося.
Автори кодексу, звичайно, зберегли зазначений спосіб захисту і
спробували збагатити інститут відшкодування моральної шкоди новими
нормами, що, цілком ймовірно, позитивно вплинуло на його розвиток. Але і
в новому ЦК є істотні недоліки, наприклад, не зовсім вірно вжитий термін
«відшкодування». Зміст поняття «відшкодування шкоди» визначається
поняттям самої шкоди.

Якщо шкода — це зменшення чи знищення якого-небудь блага, то метою
відшкодування є відновлення порушеного, тобто приведення порушеного
блага в той стан, у як0му воно знаходилося до порушення (реституція).

Коли мова йде про шкоду моральну, не можна установлювати вимоги повного
відшкодування. Присудження грошового еквівалента, здатного усунути
майновий збиток, не в змозі усунути шкоду моральну.

Моральна шкода часто сильніше відображається на потерпілому, ніж
матеріальна, тому що вона не може бути відшкодована, а лише якимсь чином
компенсована.

Безумовно, немайнову шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі,
оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв визначення грошового
еквівалента особистих втрат.

Розмір компенсації цієї шкоди може носити тільки умовний характер.
Компенсація моральної шкоди являє собою можливість якоюсь мірою згладити
несприятливі наслідки правопорушення, сприяє придбанню замість
втраченого блага інше.

Тому більші гуманно вживати замість терміна відшкодування моральної
шкоди термін «компенсація». В пункті 3 статті 23 ЦК України зазначено,
що моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном чи іншим
способом. Це не зовсім доцільно, з огляду на той факт, що гроші є
загальним еквівалентом, здатним задовольнити будь-як людські потреби. У
зв’язку з тим, що на Україні не розроблена і не затверджена методика, що
дозволяє визначати розмір компенсації моральної шкоди, суди у своїх
рішеннях майже не обґрунтовують розмір компенсації, що позбавляє
відповідача можливості, а в деяких випадках і позивача, подати апеляцію
на рішення суду з приводу незадоволення розміром компенсації моральної
шкоди. Хоча в новому ЦК це питання розкрито детальніше, варто розробити
рекомендації і методику щодо стягнень відшкодування такої шкоди,
заподіяної при визначених обставинах. Принаймні, для деяких загальних,
найпоширеніших випадків.

Безумовно, неможливо установити який-небудь грошовий еквівалент
щиросердечних страждань і математично розрахувати заподіяну шкоду.

2. Види моральної (немайнової) шкоди та способи її компенсації

У законодавстві передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню, —
шкоду матеріальну і шкоду моральну. Стаття 16 чинного Цивільного кодексу
України (від 16 січня 2003 р.), в якій йдеться про захист цивільних прав
та інтересів судом, передбачає право кожної особи звернутися до суду за
захистом свого особистого немайнового або майнового інтересу, способами
захисту якого є, поряд з іншими, відшкодування майнової шкоди та
відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Слід зазначити, що, на відміну від відшкодування матеріальної шкоди,
відшкодування моральної шкоди є порівняно новим інститутом, адже
цивільне право колишньої тоталітарної держави такого способу захисту
прав та інтересів громадян не передбачало. Його вперше в національному
законодавстві було введено Законом України «Про внесення змін і
доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту
честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6
травня 1993 р. №3188-ХП.

До речі, Верховний суд України, з огляду на новизну цих норм та на
необхідність узагальнення практики і надання рекомендацій судам,
неодноразово звертався до питань застосування судами такого способу
захисту інтересів особи, як відшкодування майнової шкоди. Зокрема,
Пленум Верховного Суду України 31 березня 1995 р. прийняв постанову № 4
«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)
шкоди», яка була уточнена постановою Пленуму Верховного Суду від 25
травня 2001 р. № 5

Зокрема, Міністерство юстиції України розробило методичні рекомендації
«Відшкодування моральної шкоди» (лист від 13 травня 2004 р. №
35-13/797), в яких містяться роз’яснення і поради щодо підвідомчості та
підсудності справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди,
строків позовної давності, підстав відповідальності, розміру грошового
відшкодування моральної шкоди, деяких особливостей її відшкодування. Про
окремі питання, що стосуються порядку відшкодування моральної шкоди,
йтиметься нижче.

Законодавство України (цивільне, господарське, трудове, адміністративне,
кримінальне та ін.) передбачає різні види шкоди, які розрізняються за
об’єктом і суб’єктом правопорушення (суб’єктом відповідальності за
шкоду), суб’єктом права на відшкодування шкоди, об’єктом зобов’язання,
зобов’язаною особою, потерпілою стороною тощо. Перш за все, шкода
поділяється на таку, що підлягає відшкодуванню за договірними
зобов’язаннями, і таку, що відшкодовується за позадоговірними
(деліктними) зобов’язаннями.

З числа видів шкоди, що належать до сфери деліктної відповідальності, на
перше місце слід поставити шкоду, завдану правопорушенням, об’єктом
якого є життя і здоров’я людини, що вважається найвищою цінністю
суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод — головним
обов’язком демократичної держави. Шкода в цьому разі настає від
каліцтва, іншого ушкодження здоров’я або смерті людини. У той же час
відшкодуванню підлягає і шкода, не пов’язана з правопорушенням
(наприклад, за умов надзвичайного стану у зв’язку із стихійним лихом),
коли об’єктом шкоди є життя і здоров’я людини.

Відшкодуванню в зазначених випадках підлягає:

· шкода, спричинена природними факторами, техногенними, зокрема
екологічними, аваріями і катастрофами;

· шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (ним є згідно із ст. 1187
ЦК діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням
транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням,
зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших
речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських
порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність
здійснює, та інших осіб);

· шкода, заподіяна під час транскордонного перевезення та утилізації
(видалення) небезпечних відходів;

· шкода, пов’язана з придбанням товару неналежної якості;

· шкода, спричинена злочином, тощо.

Відшкодуванню у порядку такої процедури підлягає також шкода, завдана
життю і здоров’ю особи при виконанні нею трудових, службових обов’язків,
а також якщо особа без відповідних повноважень рятувала здоров’я та
життя іншої фізичної особі! від реальної загрози для неї або рятувала
від реальної загрози майно/іншої особи, яке має істотну цінність.

Об’єктом, заподіяння шкода стає й майно фізичних і юридичних осіб. Шкода
майну може бути заподіяна внаслідок дії деяких факторів, згаданих вище
(наприклад, внаслідок природних катастроф і стихійних лих, техногенних
аварій і катастроф, дії джерела підвищеної небезпеки, шкідливого впливу
небезпечних відходів, вчинення злочину), а також шкода, завдана
прийняттям закону/що припиняє право власності на певне майно; шкода,
завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом
державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або
органом-місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був
визнаний незаконним і скасований; шкода, завдана фізичній або юридичній
особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу, посадової або
службової особи органу державної влади, органу влади Автономної
Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними
своїх повноважень/, шкода, завдана майну особи, яка без відповідних
повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має
істотну цінність; шкода, завдана у зв’язку із вчиненням дій, спрямованих
на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам
іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не
можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність); шкода,
заподіяна при проведенні робіт по відверненню або ліквідації наслідків
надзвичайних ситуацій, у тому числі при проведенні аварійно-рятувальних
робіт; шкода, завдана майну покупця у зв’язку з придбанням товару
неналежної якості, тощо.

Вирізняється шкода, заподіяна винною особою державі, підприємству,
установі, організації.

Шкода має місце і підлягає відшкодуванню у разі незаконного використання
об’єктів права інтелектуальної власності.

В окрему категорію слід виділити шкоду, завдану фізичній особі
незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання,
попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду внаслідок її
незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної
відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу
тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання,
незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи
виправних робіт.

І це далеко не вичерпний перелік видів шкоди, яка підлягає відшкодуванню
за вітчизняним законодавством, у тому числі за міжнародними угодами,
ратифікованими Україною.

Зокрема, ми лише побіжно торкнулися шкоди, що підлягає відшкодуванню за
договірними зобов’язаннями.

Складовою частиною ст. 82 ЦК про відшкодування шкоди є зобов’язання з
відшкодування моральної шкоди, підставою виникнення яких є такий
юридичний факт, як завдання моральної шкоди (ч. 2 ст. 509, п. З ч.2 ст.
11 ЦК).

ЦК виходить з того, що/моральна шкода є неоднаковим за своїм змістом
поняттям щодо фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК
моральна шкода полягає для фізичних осіб у фізичному болі, душевних
стражданнях, у приниженні честі, гідності, ділової репутації, а для
юридичної особи вона полягає лише у приниженні її ділової репутації. Як
вже вказувалося, моральна шкода для фізичної особи є категорією
психологічного плану, невід’ємно пов’язаною з самою особою, її
відчуттями, емоційно-розумовою діяльністю, і відображає внутрішній світ
людини. Під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність
такого негативного емоційного сприйняття особою вчинених стосовно неї
протиправних дій/бездіяльності), що досягло певного психологічного стану
— фізичних (відчуття фізичного болю) чи душевних (відчуття неспокою,
хвилювання, образи, дискомфорту тощо) страждань.

Моральна шкода щодо фізичних осіб – категорія глибоко суб’єктивна та
оціночна і у своєму виникненні, коли постає питання про наявність
підстав для її матеріальної компенсації, і у вимірі, коли визначається
розмір її компенсації.

Справа в тому, що її виникнення надзвичайно тісно пов’язане і з
обставинами справи, і з самою особою, оскільки різні протиправні дії
тягнуть неоднакові негативні наслідки морального характеру для різних
потерпілих.

Наявність моральної шкоди є фактом конкретного випадку. Відповідно,
вчинення лише протиправного діяння стосовно особи свідчить про
можливість, але не обов’язковість виникнення моральної шкоди. Судова
практика виходить з того, що об’єктивними обставинами, які підтверджують
негативний емоційний стан потерпілого, є, зокрема: неможливість
продовження активного суспільного життя, втрата певної роботи, вимушена
зміна чи обмеження у виборі професії, погіршення або позбавлення
реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з
оточуючими людьми тощо.

Таким чином, можна дійти висновку, що застосування норм з відшкодування
моральної шкоди пов’язане з використанням значної кількості оціночних
понять, які окреслені законом з великою отупінню відносності, а
визначальна роль в їх правильному розумінні та застосуванні відводиться
суду.

Зміст моральної шкоди щодо юридичної особи складає зниження її ділової
репутації, тобто оцінки її як учасника суспільного життя, контрагента,
суб’єкта на ринку товарів та послуг тощо. У даному випадку моральна
шкода виступає переважно як категорія економічна, оскільки високий
рівень ділової репутації стає запорукою успіху, стабільності, отримання
матеріальних благ. Приниження ділової репутації є виявом моральної шкоди
і для фізичних осіб, діяльність яких спрямована на отримання прибутку.

ЦК не виходить з того, що моральна шкода відшкодовується лише у
випадках, передбачених ним або спеціальними законами. По суті, в ст. 82
ЦК проводиться ідея стосовно того, що моральна шкода повинна
відшкодовуватися кожному, кому вона дійсно завдана. Деякі особливості
цього правила встановлюються у ч. 2 ст. 1168 ЦК, яка вказує, що моральна
шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові
(дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам,
які проживали з нею однією сім’єю.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК встановлено, що моральна шкода відшкодовується
незалежно від вини того, хто її завдав:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю
фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного
засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності,
незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або
підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення
адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом. Однак вищезазначений припис
фактично нівелюється подальшим змістом самого ЦК, оскільки всі статті
ст. 82, де йдеться про настання відповідальності незалежно від вини
того, хто завдав шкоду (статті 1173-1175, а також статті 1176,1187),
використовують термін «шкода», а не «майнова» чи «моральна» шкода. Це
означає, що диспозиції статей 1173-1175

ЦК також охоплюють й моральну шкоду, впроваджуючи правило про безвинну
відповідальність за її завдання і в цих випадках. Останнє є абсолютно
вірним з огляду на те, що і моральна, і майнова шкода є складовими
багатоаспектного поняття «шкода» і повинні підпорядковуватися єдиним
принципам настання відповідальності за їх завдання.

В науковій літературі висловлюється думка, що стосовно моральної шкоди
більш адекватним є термін «компенсація», а не «відшкодування», який
використовує ЦК. Вважається, що незважаючи на надзвичайну близькість та
залежність цих понять, вони не є тотожними. При усуненні негативних
наслідків, які називають моральною шкодою, через її нематеріальну
сутність неможливо вести мову про точне вартісне визначення всіх втрат
потерпілого та їх абсолютну еквівалентність. При усуненні негативних
втрат у вигляді моральної шкоди можна говорити лише про еквівалентність
благ — заміну втраченого блага іншим, зовні подібним за обсягом та
характером. Понесені втрати лише замінюються іншими цінностями, тому в
таких випадках допустимо вести мову саме про компенсацію, як про
можливість лише заміни понесених втрат відповідними матеріальними
цінностями. За таких умов грошові кошти набувають певним чином іншого
значення: вони не вимірюють моральну шкоду, вони вартісне вимірюють лише
благо, яким компенсується втрачене. Виходячи з цього, хоча в даному разі
законодавством і передбачається «відшкодування» шкоди, конкретне
виявлення цього відшкодування криється за поняттям «компенсація».

Саме «компенсаційністю» моральної шкоди пояснюються виключно оціночні
критерії при визначенні грошової суми компенсації, які наведені у ч. 3
ст. 23 ЦК, а також необхідність врахування при цьому вимог розумності і
справедливості.

Моральна шкода відшкодовується одноразово грішми, іншим майном або в
інший спосіб, однак згідно з ч. 1 ст. 1168 ЦК вона може бути
відшкодована також й шляхом здійснення щомісячних платежів, якщо її
завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання
трудових обов’язків, відповідальність несе організація, з якою цей
працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед
нею в порядку регресу (статті 130,132-134 КЗП), якщо спеціальною нормою
закону не встановлено іншого (наприклад, ст. 47 Закону України «Про
телебачення і радіомовлення»).

Відповідно до ст. 2371 КЗ П за наявності порушення прав працівника у
сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення,
невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для
життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань,
втрати нормальних життєвих зв’язків і потребує від нього додаткових
зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної
(немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган
незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним
сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з
положеннями ст. 237 і КЗпП чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП
є недійсними.

Стаття 1168 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом
або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована одноразово або
шляхом здійснення щомісячних платежів.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її
чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а
також особам, які проживали з нею однією сім’єю.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на
відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування
моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових
і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Законом України від 01.12.94 р. № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування
шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання,
досудового слідства, прокуратури і суду» (із змінами і доповненнями)
передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові
внаслідок:

· незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого,
незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході
розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки,
незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від
роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

· незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт,
незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного
проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України
«Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Підставою для відшкодування шкоди в цих випадках є:

1. постановленим виправдувального вироку суду;

2. закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину,
відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі
обвинуваченого у вчиненні злочину;

3. відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної
справи з вищезазначених підстав;

4. закриття справи про адміністративне правопорушення. Право на
відшкодування шкоди, завданої оперативно-розшуковими заходами до
порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести
місяців після проведення таких заходів не було прийняте рішення про
порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке
рішення було скасоване.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії
органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали
моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних
життєвих зв’язків, потребують від нього додаткових зусиль для
організації свого життя.

3. Визначення розміру компенсації моральної (немайнової) шкоди

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода відшкодовується
грошима, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом
залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних
страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його
можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної
шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням
інших обставин, які мають істотне значення.

Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін
у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу,
ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення
попереднього стану.

У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями
кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня
вини кожної з них.

На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов’язаними,
сукупними діями або діями з єдиним наміром), покладається солідарна
відповідальність по її відшкодуванню.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка
підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено
договором або законом. При визначенні розміру відшкодування враховуються
вимоги розумності і справедливості.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і
не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою,
честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути
адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто
умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної
особи.

У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним
нанесеній моральній шкоді.

Відповідно до Конституції України життя і здоров’я людини, її честь і
гідність, особиста недоторканність і свобода та безпека довкілля
визнаються найвищою соціальною цінністю і особистими немайновими благами
фізичної особи. Поняття «нематеріальне благо» є збірним, воно стосується
як самого «блага», так і особистих немайнових прав. Отже, зазначені
особисті немайнові блага є об’єктами відповідних особистих немайнових
прав.

До останнього часу цивільно-правовий захист порушених особистих
немайнових прав здійснювався шляхом відновлення права, припинення дій,
які порушують право відшкодування збитків. Законом України від 6 травня
1993 р. № 3188-12 було введено новий спосіб захисту цивільних особистих
прав — це компенсація моральної шкоди, який включено до статей 6, 7 та
440 ЦК УРСР. Новий ЦК України не лише зберіг зазначений спосіб захисту
цивільних особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної
шкоди новими нормами, про що йдеться далі. Як бачимо, категорія
моральної шкоди з’явилася в українському законодавстві порівняно
нещодавно.

Судова практика також чимало зробила для становлення категорії моральної
шкоди. Відомі справи з відшкодування позадоговірної шкоди у зв’язку із
загибеллю годувальника, при розгляді яких суд присуджував, наприклад,
дитині, що втратила батька, суму більшу за ту, яка відповідає вартості
втрачених засобів до існування. Різниця між зазначеними сумами — це
присудження компенсації моральної шкоди в прихованій формі дитині за
смерть батька, внаслідок чого дитина позбавлена спілкування з батьком,
батьківських пестощів, батьківської любові. Дитина втратила чимало
радощів свого дитинства. Всі ці обставини не могли не вплинути на
позитивний підхід законодавця до формування норм про компенсацію
моральної шкоди в цивільному законодавстві України.

Найзагальнішою нормою, яка вперше передбачила відшкодування моральної
шкоди, була ст. 131 Основ цивільного законодавства 1991 р. В українській
юридичній літературі правило ст. 131 Основ про компенсацію моральної
шкоди було сприйнято цілком позитивно, застосування якої було можливим і
в Україні до введення в дію Закону України від 6 травня 1993 р. №
3188-123. У цій нормі зроблено спробу визначити поняття моральної шкоди,
а також закріпити умови й засоби її компенсації. Моральна шкода в ст.
131 Основ була визначена як заподіяння фізичних або моральних страждань.
Умовами компенсації моральної шкоди були протиправність дій, що
заподіяли шкоду, і вина заподіювана. Також встановлено, що моральна
шкода компенсується у грошовій або іншій матеріальній формі. Розмір
компенсації моральної шкоди визначає суд і при цьому незалежно від
відшкодування майнової шкоди. За ст. 131 Основ компенсація моральної
шкоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується як за
порушення особистих немайнових прав, так і за порушення майнових прав.

З моменту введення в дію на території України Закону України від 6
травня 1993 р. № 3188-12 правила ст. 131 Основ не застосовуються.
Замість них застосовувалися статті 7 і 440 ЦК УРСР, ст. 23 ЦК України та
статті інших кодексів і законів України.

Серед названих законів перш за все привертає увагу ст. 23 ЦК України про
відшкодування моральної шкоди. Виходячи із систематичного тлумачення ст.
23 ЦК і враховуючи ступінь її обов’язковості, можна дійти висновку, що
норма ст. 23 є загальною та імперативною. Отже, вона застосовується у
всіх випадках незалежно від галузевої належності

порушених правовідносин. Порушеними можуть бути цивільно-правові,
трудово-правові, адміністративно-правові та інші відносини, внаслідок
порушення яких потерпілому була заподіяна моральна шкода. У всіх цих
випадках моральна шкода має компенсуватися за ст. 23 ЦК України.

Щодо спеціальних норм, то вони, на наш погляд, мають право на існування,
якщо заповнюють прогалини загальної норми — ст. 23 у розумінні
встановлення інших юридичних наслідків порушення особистих і майнових
відносин абсолютного характеру. Так, наприклад, ст. 23 ЦК передбачає
право потерпілого вимагати від суду спростування відомостей, що не
відповідають дійсності і принижують його честь, гідність чи ділову
репутацію.

Наведені висновки є логічним наслідком незаперечного факту, що відносини
з компенсації моральної шкоди є цивільно/правовими, не договірними
відносними, які виникають із порушення абсолютних прав: права на життя,
права на здоров’я і його охорону, права власності та ін. Саме тому
зазначені відносини не можуть регулюватися адміністративним, трудовим,
фінансовим та іншими галузями права. Непереконливою є позиція постанови
Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. згідно з якою
статті 7 і 440 ЦК УРСР були на той момент спеціальними.

Судова практика виходить з того, що в кожному конкретному випадку розмір
компенсації моральної шкоди визначається з урахуванням характеру і
тривалості страждань, стану здоров’я потерпілого, тяжкості завданої
травми, істотності вимушених змін у його життєвих стосунках.

Як видно, суди враховують ступінь фізичних і моральних страждань,
пов’язаних з індивідуальними особливостями особи, якій заподіяно шкоду.
Насправді, одна людина дуже гостро переживає неправомірне втручання
іншої особи у сферу її особистих і майнових прав. А іншій особі це
байдуже. Вона/спокійно реагує на дії, які спричиняють йому будь-яку
шкоду.

За наявності таких критеріїв визначення розміру компенсації моральної
шкоди встановлення в ЦК УРСР, як і в інших цивільних законах,
мінімального і максимального розмірів компенсації моральної шкоди є
невиправданим.

Висловлено/й протилежну думку. Від таких правил відмовився новий ЦК
України і це правильно.

При розгляді справ про компенсацію моральної шкоди в судах виникли
запитання, які потребують роз’яснення:

1) чи може настати цивільно-правова відповідальність за заподіяння
моральної шкоди незалежно від вини заподіюваної шкоди?

2) чи можна присудити суму компенсації моральної шкоди за межами
компенсації моральної шкоди, встановленими ст. 23, п. 11 Правил
відшкодування від 23 червня 1993 р. та ст. 13 Закону України від 1
грудня 1994 p.?

3) чи може впливати ступінь вини заподіювана шкоди на розмір компенсації
моральної шкоди?

4) чи можна присуджувати компенсацію моральної шкоди у вигляді
періодичних виплат або одноразової виплати?

5) чи допускається компенсація моральної шкоди, заподіяної смертю
близької людини?

Деякі із зазначених питань були так чи інакше розв’язані в судовій
практиці.

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р.
невинна відповідальність заподіювача моральної шкоди розглядається як
виняток і допускається, якщо вона прямо передбачена законом.

Таке роз’яснення не задовольняє потреб судової практики. У юридичній
літературі висловлена думка про допустимість невинної відповідальності
за заподіяння моральної шкоди при ушкодженні здоров’я джерелом
підвищеної небезпеки. У новому ЦК України також чітко і ясно перелічені
випадки компенсації моральної шкоди незалежно від вини заподіювача,
якщо:

1) шкоду завдано життю і здоров’ю фізичної особи джерелом підвищеної
небезпеки;

2) шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження,
незаконного притягнення до кримінальної або адміністративної
відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу взяття
під варту або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного
накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних
робіт;

3) в інших випадках, передбачених законом (ст. 1167 ЦК України).

Зазначені випадки цивільно-правової відповідальності заподіювача
моральної шкоди незалежно від вини є, на наш погляд, цілком
виправданими. До того ж перелік цих випадків є відкритим, що дає
можливість за наявності відповідних умов передбачити нові випадки
компенсації моральної шкоди за відсутності вини заподіювача.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р.
роз’яснюється, що суд встановлює розмір компенсації моральної шкоди з
урахуванням цих меж. Вище було наведено аргументи на користь відмови від
легальних меж компенсації моральної шкоди. На цьому фоні дуже
привабливою є позиція нового ЦК України, який не знає легальних меж
компенсації моральної шкоди.

Можливість чи неможливість впливу ступеня вини заподіювача моральної
шкоди на розмір її компенсації. Звернемо увагу на те, що ст. 440 ЦК УРСР
не передбачала врахування ступеня вини заподіювача при визначенні
розміру компенсації моральної шкоди. В цьому питанні зміст ст. 440
відповідає фундаментальному принципу цивільного права — принципу повного
відшкодування. Звичайно не можна до ситуації із заподіянням моральної
шкоди автоматично застосувати принцип повного відшкодування, тобто
повернення відповідної суми вартості, що була втрачена внаслідок
заподіяння шкоди. При повному відшкодуванні шкоди цивільна вина і її
форми не впливають на розмір відшкодування. Цей принцип зберігає свою
силу і при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, незважаючи на
всю її специфіку. Тому викликає здивування позиція постанови Пленуму
Верховного Суду України від 31 березня 1995 р., в якій двічі
підкреслювалося про необхідність урахування ступеня вини заподіювача при
визначенні розміру компенсації моральної шкоди (пункти 5 і 9 постанови).
Така ж позиція постанови Пленуму від 25 травня 2001 р. В юридичній
літературі висловлено негативне ставлення до таких керівних роз’яснень.

Щодо періодичності виплат з компенсації моральної шкоди, то суди, як
правило, присуджують компенсацію моральної шкоди у вигляді одноразової
грошової виплати. Така практика закріплена і в новому ЦК України.

У питанні допустимості компенсації моральної шкоди, що заподіяна смертю
близької людини, постанова Пленуму від 25 травня 2001 р. виходить з
того, що близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду, права на
компенсацію такої шкоди не мають. Буквальний текст роз’яснення дає
можливість говорити про те, що автори постанови проти переходу права на
компенсацію моральної шкоди потерпілого до його близьких родичів за
спадкоємством. Таке розв’язання проблеми не викликає заперечень. Але у
судовій практиці виникло інше запитання: чи можна компенсувати моральну
шкоду, завдану смертю близької людини? Мати втратила єдиного сина, який
загинув в автокатастрофі. Діти втратили батьків теж внаслідок будь-якої
катастрофи. Чи мають зазначені особи (мати, діти) право на компенсацію
моральної шкоди? Ми впевнені, що так. Смерть близької людини спричиняє
тяжкі душевні страждання у всякому разі членам сім’ї, за якими має бути
визнано право на компенсацію моральної шкоди.

Новий ЦК України передбачає норму, за якою моральна шкода, завдана
смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), дітям
(усиновленим), батькам (усиновлювачам), а також особам, які проживали з
нею однією сім’єю (ст. 1168).

Інститут відшкодування моральної шкоди більш повно регулюється в новому
ЦК України порівняно з ЦК УРСР. Він знайшов своє відображення в нормах
статей 1167, 1168 ЦК України. Зазначені норми збагачені досвідом судової
практики, а також доктринальними положеннями української цивілістики.

За останні роки в судовій практиці і доктрині було запропоновано чимало
визначень моральної шкоди Вважаємо, під моральною шкодою слід розуміти
заподіяння фізичних або психічних (душевних) страждань.

Суб’єктами зобов’язань є заподіювач моральної шкоди і потерпіла особа,
якій завдана моральна шкода. Заподіювачами моральної шкоди можуть бути
фізичні і юридичні особи, а також органи державної влади, орган влади
Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Потерпілими є будь-які фізичні та юридичні особи. Об’єктом зобов’язання
є відшкодування, яке заподіювач зобов’язаний надати потерпілому. Зміст
зобов’язання становлять право потерпілого і обов’язок заподіювана.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України обов’язком заподіювана є вчинення дій,
за допомогою яких фізичне і психічне (душевне) благополуччя було б
поновлено, право потерпілого — отримати таке відшкодування.

Обов’язок заподіювача виникає за певних юридичних фактів. До них
відносяться: наявність моральної шкоди неправомірні діяння заподіювача,
причинний зв’язок між неправомірними діяннями заподіювача і моральною
шкодою, що сталася вина заподіювача. Відомо, що такі юридичні факти
звуться підставами цивільної відповідальності і були проаналізовані з
розгляду підстав відповідальності за майнову шкоду. Визначимо, наскільки
повно ці питання розглянуті в ст. 1167 ЦК України, де передбачені
об’єктивні підстави відповідальності.

Недоліком ч. 1 ст. 1167 є. відсутність вказівки на презумпцію
винуватості заподіювана, хоча ч. 1 ст. 1167 базується на презумпції вини
заподіювача, оскільки розглядувана презумпція сформульована в нормах
загальної частини зобов’язального права.

До останнього часу не було розв’язане питання про відповідальність
незалежно від вини за завдану моральну шкоду.

В ч. 2 ст. 1167 наводиться у невичерпний (відкритий) перелік випадків
відповідальності незалежно від вини. Це дуже потрібна і раціональна
норма нового Кодексу, яка повно захищає права і інтереси потерпілого.

В Кодексі передбачений порядок відшкодування моральної шкоди, завданої
каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров’я або смертю фізичної особи. В
цьому випадку моральна шкода може бути відшкодована одноразово або
шляхом здійснення щомісячних платежів.

Дуже корисною і своєчасною є норма про відшкодування моральної шкоди,
завданої смертю/фізичної особи її близьким, тобто встановлення
оптимального варіанту/переліку осіб, які можуть набути право на
відшкодування моральної шкоди. В ч. 2 ст. 1168 передбачається, що
моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її
чоловікові (дружищ), батькам (усиновлювачам), а також особам, які
проживали з нею однією сім’єю.

Не дивлячись на позитивну оцінку проаналізованих норм нового Кодексу, не
можна не констатувати прогалини в регулюванні інституту відшкодування
моральної шкоди — відсутність нормативних положень про визначення
розміру моральної шкоди.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від
характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру
немайнових/втрат і з урахуванням інших обставин; при цьому суд має
виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди у випадку порушення
договірних відносин законом не передбачено.

Таким чином, з актуальних питань, що виникають у ході розгляду цивільних
справ, є визначення розміру компенсації за заподіяну позивачами моральну
шкоду. Іншими словами — чому саме таку, а не іншу суму, зазначену в
позовній заяві, суд задовольнив своїм рішенням?

Проте жодна експертиза, жоден фахівець не в змозі визначити моральний
еквівалент психологічних страждань і переживань конкретної особи, яка
знаходиться в стресовому стані.

Тому і виникає необхідність подальшої законодавчої розробки цієї
проблеми.

Висновки

Таким чином, закінчуючи дану курсову роботу, хотілося б зупинитися на
головних аспектах аналізованої теми.

На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод
людини є однією з найактуальніших. У цьому напрямку прийнято низку
міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою
цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод -головним
обов’язком демократичної держави.

Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про
те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім’ї, і рівних
та невід’ємних їх прав є ochobojo свободи, справедливості та загального
миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та
культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої
людській особі гідності».

Ці ідеї відображені й у Конституції України, згідно з якою людина, її
життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються
в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення
прав і свобод людини — головним обов’язком держави (ст. З Конституції
України).

Саме закріплення за державою обов’язку забезпечення прав і свобод людини
дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою
їх захисту та поновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким
порушенням.

У зв’язку з цим набуває особливої актуальності створення розвиненого
механізму реалізації прав і свобод людини, зокрема права людини на
компенсацію моральної шкоди.

Законом України від 06.05.93 р. № 3188-ХП «Про внесення змін і доповнень
до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі,
гідності та ділової репутації громадян і організацій» передбачено новий
спосіб захисту цивільних особистих прав — компенсація моральної шкоди.

Новий ЦК України не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільних
особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими
нормами.

Нині позов про відшкодування моральної шкоди набуває все більшої
популярності. Це свідчить про зростання правосвідомості, правової
культури громадян — ще один крок до правової держави, у центрі уваги
якої перебуває кожна окрема особа.

На сьогодні відшкодування моральної шкоди передбачають: Закон України
від 12.05.9кг). № 1023-ХП «Про захист прав споживачів», Закон України
від 02.10.92 р. № 2657-ХП «Про інформацію», Закон України від 21.12.93
р. № 3759-ХП «Про телебачення і радіомовлення», Закон України від
23.12.93 р. № 3792-ХП «Про авторське право і суміжні права» та інші.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати
зокрема:

— у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку
з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

— у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з
протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких
родичів;

— у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із
знищенням чи пошкодженням її майна;

— у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або
юридичної особи.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати
немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової
репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу
марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій,
спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. До
загальних умов виникнення зобов’язань з відшкодування шкоди належать:

а) шкода;

б) протиправність поведінки заподіювана шкоди;

в) наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою
правопорушника і її результатом — шкодою;

г) вина заподіювана нікуди.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода відшкодовується
грішми, іншим майном»або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом
залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних
страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його
можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної
шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням
інших обставин, які мають істотне значення.

Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін
у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу,
ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення
попереднього стану.

У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями
кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня
вини кожної з них.

Список використаної літератури:

1. Конституція України. — К., 1996.

2. Цивільний кодекс України.

3. Закон України « Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 «
Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової)
шкоди».

5. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. Посібник .-К. — Знання,
2005.- 583с.

6. Цивільне право України: кн..2/ За ред.. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової.
-К.: Хрінком Інтер, 2004. — 720с.

7. Цивільне право України / О.Г.Братель , СВ. Губарев, В.П.Мироненко та
інші- К.ПАЛИВОДА, 2005.-256 с

8. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах.
— Х.:Юдіссей, 2001.-281с.

9. Гражданское и семейное право Украины / под ред.Е.О. Харитонова.
X.:Одиссей, 2000. — 544с.

Похожие записи